Постанова КЦС ВП від 18.07.2024 року у справі №931/14/23

Друк

Пошук

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

касаційний цивільний суд верховного суду ( КЦС ВП )

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2024 року

м. Київ

справа № 931/14/23

провадження № 61-2638св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - керівник Володимирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації (Волинської обласної військової адміністрації),

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», Затурцівська сільська рада Володимирського району Волинської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Локачинського районного суду Волинської області від 16 жовтня 2023 року, ухвалене у складі судді Масляної С. В., та постанову Волинського апеляційного суду від 16 січня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Киці С. І., Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2023 року керівник Володимирської окружної прокуратури (далі - Володимирська окружна прокуратура) в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації (Волинської обласної військової адміністрації) (далі - Волинська ОДА (Волинська ОВА)) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють вимог щодо предмета спору: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (далі - ДСГП «Ліси України»), Затурцівська сільська рада Володимирського району Волинської області (далі - Затурцівська сільська рада), про витребування земельної ділянки.

Позовна заява Володимирської окружної прокуратури мотивована тим, що під час проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів Війницької та Озютичівської сільських рад Локачинського району Волинської області (на даний час Затурцівської сільської ради Володимирського району Волинської області) на підставі наказу Державної служби України з питань геодезії та картографії від 15 березня 2018 року № 45 «Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення», затвердженої наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 24 квітня 2019 року № 3-389/15-19 СГ, сформовано земельну ділянку, кадастровий номер 0722484400:03:000:0775, яку зареєстровано в Державному земельному кадастрі 20 листопада 2019 року.

На підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розроблених згідно з наказами Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, сформовано спірну земельну ділянку, кадастровий номер 0722484400:03:000:0812, яку зареєстровано у комунальній власності Затурцівської сільської ради 21 квітня 2021 року на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 10 грудня 2020 року № 33-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність».

Рішенням Затурцівської сільської ради від 23 квітня 2021 року № 11/370 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0000 га - для ведення особистого селянського господарства.

Рішенням Затурцівської сільської ради від 20 серпня 2021 року №16/103 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 1,9347 га, кадастровий номер 0722484400:03:000:0812, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель, не переданих у власність та не наданих у користування за межами с. Озютичі Локачинського району Волинської області (на даний час Володимирський район Волинської області).

20 жовтня 2021 року ОСОБА_1 зареєструвала право приватної власності на земельну ділянку, площею 1,9347 га, кадастровий номер 0722484400:03:000:0812, за межами с. Озютичі Локачинського району Волинської області (на даний час Володимирський район Волинської області).

З матеріалів лісовпорядкування Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство «Локачіагроліс» (далі - ДП «СЛАП «Локачіагроліс») 2010-2011 років, розроблених на підставі розпоряджень Волинської ОДА від 11 серпня 2010 року № 267 та від 27 вересня 2012 року № 411 «Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», земельна ділянка, кадастровий номер 0722484400:03:000:0812, знаходиться в межах земель лісового фонду, а саме у 9 кварталі 8 виділі Локачинського лісництва.

Згідно з інформацією Українського державного проектно-лісовпорядного виробничого об`єднання (далі - ВО «Укрдержліспроект») від 23 листопада 2021 року № 1019 земельна ділянка, кадастровий номер 0722484400:03:000:0812, повністю накладається на землі лісового фонду. До того ж на цій ділянці зростають лісові культури середнім віком 15 років, діаметром 14 см, висотою 8 м, що підтверджує акт обстеження насаджень в кварталі 9 Локачинського лісництва від 09 серпня 2022 року.

Отже, спірна земельна ділянка, кадастровий номер 0722484400:03:000:0812, охоплена матеріалами лісовпорядкування державного підприємства на підставі відповідних рішень органів влади і може перебувати лише у державній власності.

Таким чином, спірна земельна ділянка передана у комунальну власність, а згодом передана у приватну власність ОСОБА_1 з порушенням вимог чинного законодавства України, оскільки має лісогосподарське призначення та перебуває у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства, з володіння належного користувача не вилучалась, внаслідок чого відбулася незаконна зміна цільового призначення землі лісового фонду та вилучення її з постійного користування ДП «СЛАП «Локачіагроліс», яке припинено шляхом реорганізації, а саме приєднання до Державного підприємства «Володимир-Волинське лісомисливське господарство» (далі - ДП «Володимир-Волинське лісомисливське господарство»).

Враховуючи викладене Володимирська окружна прокуратура просила суд витребувати у власність держави в особі Волинської ОДА (Волинська ОВА) з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 1,9347 га, кадастровий номер 0722484400:03:000:0812,

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Локачинського районного суду Волинської області від 16 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 16 січня 2024 року, позов Володимирської окружної прокуратури задоволено.

Витребувано у власність держави в особі Волинської ОДА (Волинська ОВА) з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 1,9347 га, кадастровий номер 0722484400:03:000:0812.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що спірна земельна ділянка на час проведення Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області інвентаризації, передання її у комунальну власність та надання у власність ОСОБА_1 відносилася до земель лісового фонду і була надана на праві постійного користування ДП «СЛАП «Локачіагроліс», що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

На даний час усі майнові та немайнові права ДП «Володимир-Волинське лісомисливське господарство» як юридичної особи, правонаступника ДП «СЛАП «Локачіагроліс», перейшли до ДСГП «Ліси України».

Вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб мав право виключно Кабінет Міністрів України.

У матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували ту обставину, що спірну земельну ділянку було вилучено Кабінетом Міністрів України для нелісогосподарських потреб.

Отже спірну земельну ділянку Головне управління Держгеокадастру у Волинській області незаконно вилучило із земель лісового фонду, змінило її цільове призначення та передало із державної власності в комунальну, як наслідок земельну ділянку неправомірно зареєстровано в комунальній власності Затурцівської сільської ради.

Таким чином, рішення Головного управління Держгеокадастру у Волинській області прийняті в порушення вимог статей 6 14 19 Конституції України, статей 3 15-2 17 20 56 57 84 122 141 142 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у редакції, чинній на час прийняття спірних рішень, статей 31 33 57 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), оскільки землі лісогосподарського призначення не можуть передаватися у користування для інших потреб без їх вилучення у постійних користувачів.

Оскільки спірна земельна ділянка вибула з володіння власника не з його волі, то вимога про витребування земельної ділянки на користь держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 є правомірною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами.

Суд надав належну оцінку доводам відповідача про неможливість витребування земельної ділянки в добросовісного набувача, зазначивши, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, яка є залісненою та повністю знаходиться в 9 квартал 8 виділ Локачинського лісництва, ОСОБА_1 , проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою, у зв`язку з чим вона не може вважатися добросовісним набувачем земельної ділянки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21)).

Про порушення прав та інтересів держави прокуратурі стало відомо з інформації ДП «СЛАП «Локачіагроліс» від 29 листопада 2021 року № 01.18/253-21 про вилучення спірної земельної ділянки з державної власності з порушенням земельного законодавства, а з позовом прокурор звернувся до суду 02 січня 2023 року. Отже, строк позовної давності позивачем не пропущено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У лютому 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просив суд скасувати рішення Локачинського районного суду Волинської області від 16 жовтня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 16 січня 2024 року і ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що ніхто до даного часу відповідно до вимог ЗК України не встановлював меж земель, щодо яких існувало розпорядження Волинської ОДА від 11 серпня 2010 року № 267. Суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили, чи входить спірна земельна ділянка до земель лісового господарства, якими фактично не користувалося протягом 14 років будь-яке лісове господарство.

Також судами першої та апеляційної інстанцій не враховано того, що спірна земельна ділянка задовго до розпорядження Волинської ОДА від 11 серпня 2010 року № 267 відносилася до агровиробничих земель, які зараз називаються землі сільськогосподарського призначення, тому ОСОБА_1 вважала, що її спірна земельна ділянка не могла входити до виділених Волинською ОДА гектарів землі, на яких ДП «СЛАП «Локачіагрополіс» мало право проводити чи взагалі проводило якісь лісовпорядні роботи у період з 2010 року на підставі розпорядження від 11 серпня 2010 року № 267. Зазначене розпорядження не може бути належним і достовірним доказом обґрунтованості позовних вимог, оскільки воно не ідентифікує спірну земельну ділянку як предмет спору.

Підставою касаційного оскарження рішення Локачинського районного суду Волинської області від 16 жовтня 2023 року та постанови Волинського апеляційного суду від 16 січня 2024 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, а саме застосування норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16 (провадження № 14-104цс19), від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21) та у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 922/3219/20, від 11 грудня 2023 року у справі № 97/8885/21 (провадження № 61-7480сво22), від 10 січня 2024 року у справі № 240/4894/23 (провадження № К/990/34377/23), від 17 січня 2024 року у справі № 522/17831/20 (провадження № 61-7951св23), від 24 січня 2024 року у справі № 291/86/20 (провадження № 61-10111са23), від 07 лютого 2024 року у справі № 311/2297/21 (провадження № 61-10463св23).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2024 року Володимирська окружна прокуратура подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У березні 2024 року заявник у встановлений судом строк усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2024 року поновлено ОСОБА_1 процесуальний строк для подачі касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У березні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 15 березня 2018 року № 45 «Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності» проведено інвентаризацію несформованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про які відсутні у Державному земельному кадастрі, в тому числі і на території Затурцівської сільської об`єднаної територіальної громади Локачинського району.

Технічну документацію з інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Війницької та Озютичівської сільських рад Локачинського району (на даний час Затурцівської сільської ради Володимирського району), загальною площею 401,7806 га, затверджено наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 24 квітня 2019 року № 3-389/15-19-СГ.

У результаті інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності сформовано земельну ділянку, кадастровий номер 0722484400:03:000:0775, яка зареєстрована в Державному земельному кадастрі 20 квітня 2019 року.

Згідно з інформацією Головного управління Держгеокадастру у Волинській області земельна ділянка, кадастровий номер 0722484400:03:000:0812, із цільовим призначенням 01.03 - для ведення особистого селянського господарства зареєстрована в Державному земельному кадастрі 20 листопада 2019 року в результаті поділу земельної ділянки, кадастровий номер 0722484400:03:000:0775.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка, кадастровий номер 0722484400:03:000:0812 зареєстрована 21 квітня 2021 року в комунальній власності Затурцівської сільської ради Володимирського району на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 10 грудня 2020 року № 33-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність».

Рішенням Затурцівської сільської ради Локачинського району Волинської області від 23 червня 2021 року № 11/370 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0000 га - для ведення особистого селянського господарства.

Рішенням Затурцівської сільської ради Локачинського району Волинської області від 20 серпня 2021 року № 16/103 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 1,9347 га, кадастровий номер 0722484400:03:000:0812, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель, не переданих у власність та не наданих у користування, за межами с. Озютичі Локачинського району Волинської області (на даний час Володимирський район Волинської області).

20 жовтня 2021 року за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку, площею 1,9347 га, кадастровий номер 0722484400:03:000:0812.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку цільове призначення земельної ділянки, кадастровий номер 0722484400:03:000:0812, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, зареєстрована в Державному земельному кадастрі 20 листопада 2019 року, розташована: Волинська область Локачинський район Затурцівська сільська рада.

Розпорядженням Волинської обласної державної адміністрації від 11 серпня 2010 року № 267 «Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» із змінами, внесеними розпорядженням Волинської обласної державної адміністрації від 27 вересня 2012 року № 411, ДП «СЛАП «Локачіагроліс» надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування для ведення лісового господарства, згідно із додатком, в тому числі на території Озютичівської сільської ради, площею 686 га.

На підставі зазначених розпоряджень ДП «СЛАП «Локачіагроліс» складено матеріали лісовпорядкування 2010-2011 років, що погоджені протоколом другої лісовпорядної наради лютого 2012 року, проведеної за участю директора та головного лісничого ДП «СЛАП «Локачіагроліс», заступника начальника відділу заповідної справи біорізноманіття та комплексного управління Державного управління охорони навколишнього середовища, начальника відділу Волинського ОУЛМГ, начальника партії ВО «Укрдержліспроект» Комплексна експедиція. До матеріалів лісовпорядкування ДП «СЛАП «Локачіагроліс» належать, зокрема: перспективний план ведення лісового господарства ДП «СЛАП «Локачіагроліс» (таксаційний опис, відомості поквартальних підсумків, відомості запроектованих заходів, пояснювальна записка, документація державного лісового кадастру за 2011 рік), план майстерської дільниці № 1 ДП «СЛАП «Локачіагроліс» (лісовпорядкування 2010 року), протокол другої лісовпорядної наради лютого 2012 року.

З інформації ВО «Укрдержліспроект», а саме: фрагменту з публічної кадастрової карти України станом на 19 листопада 2021 року з нанесеними межами частини кварталу № 9 ДП «СЛАП «Локачіагроліс» за даними базового лісовпорядкування 2013 року, вбачається, що спірна земельна ділянка, кадастровий номер 0722484400:03:000:0812 повністю накладається на землі лісового фонду, а саме 8, 9 виділу 9 кварталу.

Відповідно до акта обстеження насаджень в кварталі 9 Локачинського лісництва від 09 серпня 2022 року, проведеного комісією в складі заступника начальника відділу лісового та мисливського господарства, інженера лісового господарства та інженера охорони та захисту лісу, на земельній ділянці, кадастровий номер 0722484400:03:000:0812, яка знаходиться в кварталі 9 виділі 8 Локачинського лісництва, на ній зростають лісові культури віком 15 років, середнім діаметром 14 см, висотою 8 м, повнотою 1,0.

Згідно з інформацією ДП «СЛАП «Локачіагроліс» від 29 листопада 2021 року № 01.18/253-21, надісланої Володимир-Волинській окружній прокуратурі, земельна ділянка, кадастровий номер 0722484400:03:000:0812, вилучена з державної власності з порушенням земельного законодавства із земель лісового фонду, змінено її цільове призначення та передано її в приватну власність без належних на те законодавчих підстав.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Щодо повноважень прокурора

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 статті 131-1 Конституції України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

З наведеного можна виснувати, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Останній не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може та бажає захищати інтереси держави. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19) (пункт 37)).

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії (абзаци перший-третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їхнього захисту, але не подав відповідний позов у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати бездіяльність компетентного органу. Для встановлення того, які дії вчинить останній, прокурор до нього звертається до подання позову у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», фактично надаючи цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки виявлених прокурором фактів порушення законодавства, а також вчинення дій для виправлення цих порушень, зокрема подання позову чи повідомлення прокурора про відсутність порушень, які вимагають звернення до суду. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу. Розумність вказаного строку визначає суд з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи через можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також з урахуванням таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотримати порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі немає, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) (пункти 38-40, 43)).

У справі, що переглядається в касаційному порядку, Володимирська окружна прокуратура зазначила, що предметом спору є земельна ділянка лісогосподарського призначення, а підставою для представництва інтересів держави є нездійснення Волинською ОДА (Волинська ОВА), до компетенції якої віднесені відповідні повноваження, протягом тривалого часу заходів для захисту інтересів держави.

Крім того, звертаючись до суду з позовом, прокурор обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визначив, у чому полягає порушення таких інтересів, та орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

До позовної заяви було додано лист від 23 серпня 2022 року №50/1-1147-2126 вих-22, відповідно до якого повідомлено Волинську ОДА про виявлення порушень законодавства, а позов пред`явлено до суду 02 січня 2023 року (т. 1, а. с. 245, 246).

Разом з тим, Волинська ОДА про наміри самостійно звернутися з позовом чи ініціювати проведення перевірки щодо виявлених прокуратурою фактів не заявила, водночас не спростувала й твердження прокурора щодо виявлених порушень законодавства, а згідно із листом від 25 серпня 2022 року № 556/01-19/2-22 проти подання прокурором позову в її інтересах не заперечувала (т. 1, а. с. 247).

Враховуючи викладене, прокурор набув право на представництво, оскільки уповноважений орган Волинська ОДА, незважаючи на очевидний характер порушення, не здійснила належним чином захист інтересів держави та самостійно до суду з позовом не звернулася.

Щодо обґрунтованості позовних вимог

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом статей 13 19 Конституції України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Частиною другою статті 1 ЛК України передбачено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів, регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства (статті 5 ЛК України).

Усі ліси в Україні є власністю держави (частина перша статті 6 ЛК України).

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання у власність або користування.

У статті 7 ЛК України закріплено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені статтею 27 ЛК України.

Статтею 13 ЗК України передбачено, що саме до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

У статті 57 ЛК України визначено вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, відповідно до частини першої якої зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.

Аналогічне положення міститься у статті 20 ЗК України.

Порядок вилучення земельних ділянок визначено статтею 149 ЗК України, якою встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

У частині п`ятій статті 149 ЗК України встановлено, що районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо) з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті.

У справі, що переглядається в касаційному порядку, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, не спростовано матеріалами справи та сторонами те, що спірна земельна ділянка на час проведення інвентаризації Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області, передання її у комунальну власність згідно з наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області та надання у власність ОСОБА_1 рішенням Затурцівської сільської ради відносилася до земель лісового фонду, що надана на праві постійного користування ДП «СЛАП «Локачіагроліс», яке підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

На даний час усі майнові та немайнові права ДП «Володимир-Волинське лісомисливське господарство» як юридичної особи, правонаступника ДП «СЛАП «Локачіагроліс» перейшли до ДСГП «Ліси України».

В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували ту обставину, що спірну земельну ділянку було вилучено Кабінетом Міністрів України для нелісогосподарських потреб.

Отже, спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду. Протилежного матеріали справи не містять.

Відтак спірну земельну ділянку Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області незаконно вилучено із земель лісового фонду, змінено цільове призначення на землі сільськогосподарського призначення та передано із державної власності в комунальну, як наслідок земельну ділянку неправомірно зареєстровано в комунальній власності Затурцівської сільської ради.

ЦК України передбачені засади захисту права власності. Зокрема, відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Встановивши, що спірна земельна ділянка є землями лісового фонду та вибула з володіння власника - держави Україна поза її волею, Кабінет Міністрів України відповідного реагування не вчиняв, суди першої та апеляційної інстанцій, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для витребування спірної земельної ділянки від добросовісного набувача у порядку статті 388 ЦК України.

Такі висновки відповідають нормам матеріального права, прийняті з дотриманням норм процесуального права та не спростовані доводами касаційної скарги.

Щодо строків застосування позовної давності

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позовної вимоги як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

У разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (пункти 46, 48, 65, 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18)).

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що згідно з інформацією ДП «СЛАП «Локачіагроліс» від 29 листопада 2021 року № 01.18/253-21, надісланої листом на адресу Володимир-Волинської окружної прокуратури, земельна ділянка, кадастровий номер 0722484400:03:000:0812, вилучена з державної власності з порушенням земельного законодавства із земель лісового фонду, змінено її цільове призначення та передано її в приватну власність без належних на те законодавчих підстав. Вищезазначене підтверджується інформацією ВО «Укрдержліспроект» від 23 листопада 2021 року № 1019, згідно з якою вищевказана земельна ділянка повністю накладається на землі лісового фонду.

Про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку прокурору стало відомо лише після надходження вказаного листа на адресу Володимир-Волинської окружної прокуратури, при цьому лист датовано 29 листопада 2021 року, а позов прокурором подано 02 січня 2023 року.

Про факти незаконного використання земель лісового фонду на території Володимир-Волинського району, в тому числі спірної земельної ділянки, Волинську обласну державну адміністрацію прокурором повідомлено листом від 23 серпня 2022 року.

Відповідно до відповіді Волинської ОДА від 25 серпня 2022 року інформація про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки в обласній військовій адміністрації відсутня (т. 1, а. с. 247).

У матеріалах справи відсутні докази того, що прокурору чи органу, уповноваженому державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, раніше стало відомо про порушене право.

Отже, строк позовної давності не пропущений.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Локачинського районного суду Волинської області від 16 жовтня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 16 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник