Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.10.2018 року у справі №524/1521/17

Постанова

Іменем України

17 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 524/1521/17-ц

провадження № 61-31569св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Висоцької В. С. (суддя - доповідач),

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - комунальне підприємство «Кременчукводоканал»Кременчуцької міської ради Полтавської області,

представник відповідача - ДроздОлександр Вікторович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу комунального підприємства «Кременчукводоканал» Кременчуцької міської ради Полтавської області на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03 серпня 2017 року у складі судді Рибалки Ю. В. та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 25 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Обідіної О. І., Бутенко С. Б., Прядкіної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до комунального підприємства «Кременчукводоканал» Кременчуцької міської ради Полтавської області (далі - КП «Кременчукводоканал»), у якому просив визнати: недійсним підпункт 2.2.2. пункту 2.2 договору

від 01 жовтня 2013 року «Про відшкодування коштів за спожиту електричну енергію», укладений між КП «Кременчукводоканал» та ОСОБА_1; здійснити перерахунок заборгованості за спожиту електроенергію відповідно до тарифів на електроенергію для населення, встановлених Національною комісією з питань регулювання електроенергетики України.

Позовна заява мотивована тим, що за умовами договору від 01 жовтня

2013 року «Про відшкодування коштів за спожиту електричну енергію», укладеного між ОСОБА_1 та КП «Кременчукводоканал», останнє постачало електроенергію для обслуговування «Обслуговуючого кооперативу «Зелений півострів». Таким самим чином

КП «Кременчукводоканал» постачає електроенергію садовому товариству «Дніпро», «Дніпро-2» та «Будівельник», які сплачують за отриману електроенергію за тарифами, встановленими для населення. Позивач добросовісно сплачував за користування електроенергією за тарифами, встановленими для населення. Грошові кошти перераховував на розрахунковий рахунок КП «Кременчукводоканал». Термін дії даного договору визначено до 31 грудня 2013 року.

На початку грудня 2016 року позивач отримав листа, у якому

КП «Кременчукводоканал» повідомило про односторонню відмову від договору та про припинення постачання електроенергії з 31 грудня

2016 року.

05 січня 2017 року позивач отримав акти звірки розрахунків за період

з 01 листопада 2013 року по 31 грудня 2014 року та за період з січня

2015 року по листопад 2016 року, згідно із якими йому нараховано заборгованість в розмірі 431 638,26 грн. Така заборгованість нарахована відповідно до договору від 01 жовтня 2013 року, яким визначено йому тариф вартості електроенергії 2-го класу напруги.

Даний розрахунок заборгованості позивач вважає незаконним, а підпункт 2.2.2. пункту 2.2. вказаного договору недійсним, оскільки під час укладання договору позивачу не було роз'яснено визначення класу напруги, до яких категорій споживачів вона застосовується та як це в подальшому впливає на оплату поставленої електроенергії.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03 серпня 2017 року позов задоволено.

Визнано недійсним підпункт 2.2.2. пункту 2.2. договору від 01 жовтня

2013 року «Про відшкодування коштів за спожиту електричну енергію», укладеного між КП «Кременчукводоканал» та ОСОБА_1 в частині «….Тариф на електроенергію дорівнює вартості електроенергії 2-го класу напруги…».

Зобов'язано КП «Кременчукводоканал» здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 за спожиту електроенергію згідно з договором від 01 жовтня 2013 року відповідно до тарифів на електроенергію для населення, встановлених Національною комісією з питань регулювання електроенергетики України.

Рішення суду першої інстанції мотивоване наявністю підстави для визнання оспорюваного позивачем пункту договору недійсним, оскільки при укладанні договору з ОСОБА_1 КП «Кременчукводоканал» не зазначило обов'язкові умови, визначені Типовим договором, не роз'яснило споживачу значення встановленого тарифу вартості електроенергії та визначило розмір тарифу, який порушує права позивача.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 25 жовтня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що відповідач фактично позбавив позивача права на інформацію щодо тарифу (ціни) на електроенергію, і в подальшому нараховував останньому оплату за спожиту електричну енергію не згідно тарифів для населення, а як юридичній особі згідно до тарифів електроенергії другого класу, що суперечить Правилам користування електричною енергією для населення.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, КП «Кременчукводоканал»просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що укладений між сторонами договір від 01 жовтня 2013 року «Про відшкодування коштів за спожиту електричну енергію» не суперечить діючому законодавству, волевиявлення учасників правочину було вільним та відповідало їх внутрішній волі, договір спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним. Суди не вказали, чим зміст оспорюваного підпункту договору не відповідає вимогам Цивільного кодексу України або суперечить вимогам діючого законодавства.

Касаційна скарга також містить посилання на те, що укладений між сторонами договір від 01 жовтня 2013 року «Про відшкодування коштів за спожиту електричну енергію» не є договором постачання електричної енергії, а є договором відшкодування коштів за спожиту електричну енергію, яку позивач використовував у своїх цілях, і за яку підприємство платить енергопостачальній організації за тарифами електроенергії 2-го класу напруги. Підставою укладення такого договору стала відсутність у позивача технічної можливості купувати електричну енергію безпосередньо у енергопостачальної організації. Зазначено, що питання щодо укладання договору на постачання електричної енергії з енергопостачальною організацією позивачем не вирішено, договір не укладено.

Також зауважено, що скасування оскаржуваного пункту призведене до завдання підприємству майнової шкоди.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 листопад 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи заперечень ОСОБА_1 на касаційну скаргу зводяться до того, що ухвалені у справі судові рішення є законними, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Суд установив, що 01 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та

КП «Кременчукводоканал» було укладено договір «Про відшкодування коштів за спожиту енергію».

У підпункті 2.2 пункту вказаного договору сторони погодили, що споживач зобов'язаний вносити плату з відшкодування за спожиту електроенергію на розрахунковий рахунок власника мереж. Тариф на електроенергію кожен місяць може змінюватись та дорівнює вартості електроенергії 2-го класу напруги, згідно даних КФ ПАТ «Полтаваобленерго».

На початку грудня 2016 року ОСОБА_1 отримав листа, у якому

КП «Кременчукводоканал» повідомило про односторонню відмову від договору та про припинення постачання електроенергії з 31 грудня

2016 року.

05 січня 2017 року ОСОБА_1 отримав акти звіряння розрахунків за період з 01 листопада 2013 року по 31 грудня 2014 року та за період з січня

2015 року по листопад 2016 року, згідно із якими йому нараховано заборгованість в розмірі 431 638,26 грн.

Така заборгованість нарахована відповідно до договору від 01 жовтня

2013 року, яким визначено йому тариф вартості електроенергії 2-го класу напруги.

Статтею 3 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи судом, передбачено, що кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до змісту статей 11, 15 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Погоджуючись з рішенням місцевого суду, апеляційний суд усупереч вимогам статей 212-214, 303, 315 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи судом, належним чином не з'ясував предмет та підстави заявленого позову, не встановив характер спірних правовідносин і не визначився, які права, свободи чи інтереси позивача порушені та яким чином вони можуть бути відновлені.

Так, обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначав, що під час укладання договору відповідач не роз'яснив йому визначення класу напруги, до яких категорій споживачів вона застосовується та як це в подальшому впливає на оплату поставленої електроенергії.

За змістом частини другої статті 16, частини першої статті 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених частинами

1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину (абзац 3 пункт 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач не спростував твердження позивача про те, що при укладанні договору позивачу, як побутовому споживачу, не було роз'яснено, в чому саме полягає розмір тарифу, що мається на увазі під висловом «…тариф дорівнює вартості електроенергії 2 класу напруги», що вплинуло на його право вибору тарифу.

Проте, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції про визнання оспорюваного підпункту правочину недійсним, апеляційний суд в ухвалі не встановив, якому саме закону чи іншому нормативному акту оспорений підпункт не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, тому справу слід передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, коли суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу комунального підприємства «Кременчукводоканал» Кременчуцької міської ради Полтавської області задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 25 жовтня 2017 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанцї.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

В. В. Пророк

В. М. Сімоненко

І. М. Фаловська