Постанова

Іменем України

17 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 355/1167/17

провадження № 61-14626св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідачі: ОСОБА_6, Товариство з обмеженою відповідальністю «Лубенське шляхово-будівельне управління № 9»,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридичне бюро «ЮрЖитло»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лубенське шляхово-будівельне управління № 9» на ухвалу Баришівського районного суду Київської області від 13 грудня 2017 року у складі судді Коваленка К. В. та постанову Апеляційного суду Київської області від 06 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Іванової І. В., Сліпченко О. І., Гуля В. В., касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лубенське шляхово-будівельне управління № 9» на рішення Баришівського районного суду Київської області від 28 березня 2018 року у складі судді Коваленка К. В. та постанову Апеляційного суду Київської області від 11 липня 2018 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, Товариства з обмеженою відповідальністю «Лубенське шляхово-будівельне управління № 9» (далі - ТОВ «ШБУ-9»), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридичне бюро «ЮрЖитло» (далі - ТОВ «Юридичне бюро «ЮрЖитло») про стягнення боргу.

Позовна заява мотивована тим, що 16 лютого 2017 року ТОВ «Юридичне Бюро «ЮрЖитло» та ТОВ «ШБУ-9» уклали договір про надання юридичних послуг, відповідно до умов якого позивач зобов'язувався надати юридичні послуги зі стягнення боргу зі Служби автомобільних доріг у Полтавській області на користь відповідача ТОВ «ШБУ-9» за наказами Господарського суду Полтавської області від 28 серпня 2015 року у справі № 917/1114/15 та від 27 жовтня 2015 року у справі № 917/1366/15.

24 липня 2017 року між ТОВ «Юридичне Бюро «ЮрЖитло» та ОСОБА_6 було укладено договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_6, як поручитель, зобов'язався перед ТОВ «Юридичне Бюро «ЮрЖитло», як кредитором, відповідати за виконання ТОВ «ШБУ-9» за всіма його зобов'язаннями, що виникають з договору про надання юридичних послуг від 16 лютого 2017 року.

Згідно з пунктами 3-5 цього договору поручитель відповідає перед кредитором за несвоєчасне виконання умов договору від 16 лютого 2017 року, а саме зобов'язань боржника, передбачених пунктом 4 договору (вартість послуг виконавця) в частині своєчасності розрахунку боржника з кредитором. Поручитель відповідає перед кредитором в розмірі 1000,00 грн від загальної суми заборгованості боржника перед кредитором. Решту коштів боржник виплачує самостійно. Зобов'язання поручителя виникають не пізніше наступного дня після спливу договірного терміну (двох днів), передбаченого пунктом 4.1 договору від 16 лютого 2017 року.

31 липня 2017 року між ТОВ «Юридичне Бюро «ЮрЖитло» та ОСОБА_4 було укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого ТОВ «Юридичне Бюро «ЮрЖитло», як первісний кредитор, передає, а ОСОБА_4, як новий кредитор, приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором за договором про надання юридичних послуг від 16 лютого 2017 року та договором поруки від 24 липня 2017 року.

Грошові кошти ТОВ «ШБУ-9», які були предметом стягнення за договором про надання юридичних послуг від 16 лютого 2017 року, відповідач отримав 07 червня 2017 року двома трансакціями (9 587 951,70 грн та 9 353 496,09 грн) з казначейського рахунку Служби автомобільних доріг у Полтавській області на поточний банківський рахунок ТОВ «ШБУ-9» в АТ «Ощадбанк». Таким чином, позивач вважав, що зобов'язання, взяті ним за договором від 16 лютого 2017 року, виконані в повному обсязі, проте всупереч умовам договору відповідачі ТОВ «ШБУ-9» та ОСОБА_6 своїх зобов'язань не виконали, кошти не сплатили.

Крім того, з огляду на те, що з часу невиконання відповідачами своїх зобов'язань минув тривалий час, позивач має право на стягнення з ТОВ «ШБУ-9» інфляційних втрат та 3 % річних.

У вересні 2017 року від ОСОБА_4 надійшла заява про забезпечення позову.

Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 13 грудня 2017 року заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на майно, яке належить ТОВ «ШБУ-9», а саме на:

земельні ділянки:

1) реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 426765353202, кадастровий номер: НОМЕР_2, площа (га): 0.1176, дата державної реєстрації земельної ділянки: 22 серпня 2005 року, орган, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки: Полтавська регіональна філія центру ДЗК, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), адреса: АДРЕСА_1

2) реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 70664753202, кадастровий номер: НОМЕР_3, площа (га): 0.1478, дата державної реєстрації земельної ділянки: 18 січня 2012 року, орган, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки: відділ Держкомзему у Великобагачанському районі, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, адреса: АДРЕСА_3

3) комплекс (асфальтобетонний завод), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: НОМЕР_1, номер об'єкта в РПВН: 19813898, адреса: АДРЕСА_2

Накладено арешт на грошові кошти в межах ціни позову в сумі 11 011 198, 20 грн, що обліковуються на банківських рахунках, які належать ТОВ «ШБУ-9» в АТ «Ощадбанк», адреса: проспект Володимирський, 210 місто Лубни Полтавської області:

1) В AT «Ощадбанк» (адреса місцезнаходження: місто Київ, вулиця Госпітальна, 12-Г, код ЄДРПОУ 00032129, МФО 300465): п/р № 260073191149 (назва валюти - українська гривня); № 26063013302 (назва валюти - українська гривня); № 260413191149 (назва валюти - українська гривня); № 26042305191134 (назва валюти - українська гривня); № 26103314191149 (назва валюти - українська гривня); № 26100005191149 (назва валюти - українська гривня);

2) В ПАТ «ОТП Банк» (адреса місцезнаходження: місто Київ, вулиця Жилянська, 43, код ЄДРПОУ 21685166, МФО 300528): п/р № 26002451322779 (назва валюти - українська гривня), № 26007401322779 (назва валюти - українська гривня); № 26007401322779 (назва валюти - долар США); № 26007401322779 (назва валюти - євро);

3) В ПАТ КБ «ПриватБанк» (адреса місцезнаходження: місто Київ, вулиця Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299): п/р 26005060172718 (назва валюти - українська гривня); 26052054601806 (назва валюти - українська гривня); 26063179927001 (назва валюти - українська гривня);

4) В ПАТ «ВТБ Банк» (адреса місцезнаходження: місто Київ, бульвар Тараса Шевченка/вулиця Пушкінська, 8/26, код ЄДРПОУ 14359319, МФО 321767): п/р № 26007301000401 (назва валюти - російський рубль).

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення боргу за договором про надання послуг, при цьому невжиття заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення, оскільки сума заборгованості боржника становить 11 011 198, 20 грн, а у відповідача ТОВ «ШБУ-9» наявні об'єкти нерухомості та кошти на банківських рахунках.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 06 лютого 2018 року апеляційну скаргу ТОВ «ШБУ-9» задоволено частково. Ухвалу Баришівського районного суду Київської області від 13 грудня 2017 року скасовано в частині накладення арешту на грошові кошти, що обліковуються на банківських рахунках, які належать ТОВ «ШБУ-9», та в цій частині прийнято нову постанову про відмову у задоволенні заяви позивача про накладення арешту на грошові кошти, що обліковуються на рахунках відповідача. В решті ухвала суду про накладення арешту на земельні ділянки, кадастрові номери яких: НОМЕР_2, НОМЕР_3 та комплекс (асфальтобетонний завод), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_1, залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції встановлено, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, проте не взято до уваги, що накладенням арешту на грошові кошти, які обліковуються на рахунках відповідача, можуть бути порушені права та інтереси інших осіб. При цьому позивач не надав доказів того, що відповідач намагається закрити свої рахунки.

У березні 2018 року ТОВ «ШБУ-9» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині залишення в силі арешту на земельні ділянки та комплекс (асфальтобетонний завод) скасувати, в іншій частині постанову апеляційного суду залишити без змін, та прийняти нову постанову, якою у задоволенні заяви про забезпечення позову ОСОБА_4 відмовити в повному обсязі.

Касаційна скарга ТОВ «ШБУ-9» на ухвалу Баришівського районного суду Київської області від 13 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 06 лютого 2018 року мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою, що позивачем не наведено допустимість зазначеної в заяві про забезпечення позову інформації про банківські рахунки ТОВ «ШБУ-9», законність володіння нею та розпорядження, а отже суд не повинен був брати цю інформацію до уваги.

Крім того, заявник у касаційній скарзі зазначає про те, що в судових рішеннях не наведено жодних фактичних підстав, які б об'єктивно вказували на ризики невиконання або утруднення виконання рішення суду у цій справі у разі задоволення позовних вимог ОСОБА_4

Також у резолютивній частині ухвали суду про забезпечення позову судом першої інстанції всупереч частині першій статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що копія ухвали повинна бути направлена на виконання до Баришівського районного відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області, проте судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що фактичним місцем знаходження майна відповідача є місто Лубни Полтавської області, а не Баришівський район Київської області.

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2018 року відкрите касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ «ШБУ-9» на ухвалу Баришівського районного суду Київської області від 13 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 06 лютого 2018 року.

У травні 2018 року ОСОБА_4 надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ТОВ «ШБУ-9» на ухвалу Баришівського районного суду Київської області від 13 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 06 лютого 2018 року, у якому, посилаючись на дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просив у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 28 березня 2018 року позов ОСОБА_4 задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 борг у розмірі 1 000,00 грн відповідно до договору поруки від 24 липня 2017 року.

Стягнуто з ТОВ «ШБУ-9» на користь ОСОБА_4 суму основного боргу згідно з договором про надання юридичних послуг від 16 лютого 2017 року у розмірі 9 469 723,90 грн.

Стягнуто з ТОВ «ШБУ-9» на користь ОСОБА_4 суму інфляційних втрат у розмірі 661 396,09 грн.

Стягнуто з ТОВ «ШБУ-9» на користь ОСОБА_4 3% річних від простроченої суми у розмірі 193 026,70 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 11 липня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ «ШБУ-9» залишено без задоволення.

Рішення Баришівського районного суду Київської області від 28 березня 2018 року залишено без змін.

17 липня 2018 року ТОВ «ШБУ-9» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило рішення Баришівського районного суду Київської області від 28 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 11 липня 2018 року скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити повністю.

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2018 року відкрите касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ «ШБУ-9» на рішення Баришівського районного суду Київської області від 28 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 11 липня 2018 року.

17 серпня 2018 року ОСОБА_4 надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ТОВ «ШБУ-9» на рішення Баришівського районного суду Київської області від 28 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 11 липня 2018 року, у якому посилаючись на правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, просив у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

В частині перегляду ухвали Баришівського районного суду Київської області від 13 грудня 2017 року та постанови Апеляційного суду Київської області від 06 лютого 2018 року Верховний Суд виходив з такого.

Судами встановлено, що між сторонами виник спір щодо виконання умов договору про надання юридичних послуг, укладеного 16 лютого 2017 року між ТОВ «ШБУ-9» та ТОВ «Юридичне бюро «ЮрЖитло».

25 вересня 2017 року позивачем заявлено про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, що обліковуються на банківських рахунках ТОВ «ШБУ-9», посилаючись на можливість відчуження майна, що може в подальшому утруднити чи унеможливити виконання рішення суду.

Необхідність забезпечення позову у такий спосіб позивач обґрунтовував тим, що доведеність факту виконання робіт ТОВ «Юридичне бюро «ЮрЖитло» буде відбуватися під час розгляду справи, а на етапі звернення до суду з цією заявою він забезпечує захист своїх прав та інтересів, для чого звернувся до спеціаліста, який провів оцінку майна відповідача ТОВ «ШБУ-9», з висновків якої зрозуміло, що вартість арештованого майна ТОВ «ШБУ-9» не перевищує 4 000 000,00 грн, що не становить навіть половини суми заборгованості, а тому вважав правомірним накладення судом арешту на рахунки цього відповідача.

Статтею 124 Конституції України визначений принцип обов'язковості судових рішень, який із огляду на положення статей 18, 153 ЦПК України 2004 року поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України 2004 року забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову

За змістом статті 151 ЦПК України 2004 року заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема обґрунтування необхідності забезпечення позову.

Положеннями статті 152 ЦПК України 2004 року встановлені види забезпечення позову. Одним із видів такого забезпечення є накладення арешту на майно, заборона вчиняти певні дії тощо.

Відповідно до частини третьої статті 152 ЦПК України 2004 року види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до статті 59 Закону України «Про банки i банківську діяльність» арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що перебувають у банку, здійснюється виключно за постановою державного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (пункт 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).

Дійшовши висновку про задоволення заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення, оскільки сума заборгованості боржника становить 11 011 198, 20 грн, а у відповідача ТОВ «ШБУ-9» наявні об'єкти нерухомості та кошти на банківських рахунках.

Апеляційний суд, виправляючи помилку суду першої інстанції, при вирішенні питання щодо накладення арешту на рахунки відповідача ТОВ «ШБУ-9» врахував обсяг позовних вимог та категорію спору, перевірив доводи заяви про забезпечення позову, та дійшов правильного висновку про те, що накладенням арешту на грошові кошти, які обліковуються на рахунках відповідача ТОВ «ШБУ-9» можуть бути порушені права та інтереси інших осіб. При цьому позивач не надав доказів того, що відповідач намагається закрити свої рахунки.

Аргументи касаційної скарги на ухвалу Баришівського районного суду Київської області від 13 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 06 лютого 2018 року не дають підстав для висновку про те, що оскаржені ухвала суду першої інстанції, у її незміненій частині, та постанова суду апеляційної інстанції прийняті без додержання норм процесуального права.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі на згадані рішення, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми процесуального права.

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції та ухвала суду першої інстанції, в її незміненій частині, прийняті з додержанням норм процесуального права, а доводами касаційної скарги ці висновки не спростовуються.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

В частині оскарження рішення Баришівського районного суду Київської області від 28 березня 2018 року та постанови Апеляційного суду Київської області від 11 липня 2018 року Верховний Суд виходив з такого.

Відповідно до статті 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

За змістом статей 514, 516 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України визначені загальні умови виконання зобов'язання, зокрема, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК Українизобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті першої Закону договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

ЦейЗакон визначає, що видами правової допомоги є надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

За змістом положень статті 29 Закону дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням.

Водночас договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов'язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об'єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язаний (зобов'язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов'язані з достроковим припиненням (розірванням) договору.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судами встановлено, що 16 лютого 2017 року між ТОВ «ШБУ-9» та ТОВ «Юридичне бюро «ЮрЖитло» було укладено договір про надання юридичних послуг, відповідно до умов якого виконавець (ТОВ «Юридичне бюро «ЮрЖитло») зобов'язалось надати замовнику (ТОВ «ШБУ-9») визначені цим договором юридичні послуги зі стягнення боргу зі Служби автомобільних доріг у Полтавській області відповідно до наказів Господарського суду Полтавської області від 28 серпня 2015 року у справі № 917/1114/15 та від 27 жовтня 2015 року у справі № 917/1366/15, які набрали законної сили.

Відповідно до пункту 2.1 цього договору виконавець зобов'язався: а) надавати правову допомогу шляхом: усного та письмового консультування з питань, визначених у пункті 1.1 цього договору; підготовки та подачі документів до будь-яких державних чи недержавних органів (підприємств, установ, організацій) з питань, визначених у пункті 1.1 цього договору; виконувати інші дії за попереднім погодженням з замовником; б) при виконанні своїх обов'язків керуватись чинним законодавством України і даним договором.

Пунктом 3.1 цього договору передбачено, що замовник зобов'язується: а) своєчасно забезпечувати виконавця всім необхідним для виконання даних йому доручень, передбачених даним договором, у тому числі - документами в потрібній кількості примірників, інформацією, а також забезпечувати свою особисту присутність у необхідних випадках; б) своєчасно та в повному обсязі оплачувати розраховані виконавцем судові збори та інші обов'язкові платежі у разі потреби; в) своєчасно та в повному обсязі оплачувати послуги виконавця на умовах цього договору.

Згідно з пунктом 4.1 замовник здійснює оплату послуг виконавця в розмірі 50% від фактично стягненої суми на користь замовника протягом двох днів з моменту отримання коштів.

Оплата проводиться в безготівковій формі на поточний банківський рахунок виконавця, вказаний в рахунку-фактурі виконавцем та наданий замовнику шляхом направлення на електронну пошту, вказану в реквізитах в кінці тексту даного договору, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 (пункт 4.2 договору).

24 липня 2017 року між ТОВ «Юридичне Бюро «ЮрЖитло» та ОСОБА_6 було укладено договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_6, як поручитель, взяв зобов'язання перед ТОВ «Юридичне Бюро «ЮрЖитло», як кредитором, відповідати за виконання ТОВ «ШБУ-9» за всіма його зобов'язаннями, що виникають з договору про надання юридичних послуг від 16 лютого 2017 року.

Згідно з пунктами 3-5 цього договору поручитель відповідає перед кредитором за несвоєчасне виконання умов договору від 16 лютого 2017 року, а саме зобов'язань боржника, передбачених пунктом 4 договору (вартість послуг виконавця), в частині своєчасності розрахунку боржника з кредитором. Поручитель відповідає перед кредитором в розмірі 1000,00 грн від загальної суми заборгованості боржника перед кредитором. Решту коштів боржник виплачує самостійно. Зобов'язання поручителя виникають не пізніше наступного дня після спливу договірного терміну (двох днів), передбаченого пунктами 4.1 договору від 16 лютого 2017 року.

31 липня 2017 року між ТОВ «Юридичне Бюро «ЮрЖитло» в особі директора ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого первісний кредитор (ТОВ «Юридичне Бюро «ЮрЖитло») передає, а новий кредитор (ОСОБА_4.), приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором за договором про надання юридичних послуг від 16 лютого 2017 року, укладеним між первісним кредитором та ТОВ «ШБУ-9», та договором поруки від 24 липня 2017 року, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_6

Відповідач ТОВ «ШБУ-9» отримало 07 червня 2017 року двома трансакціями (9 587 951,70 грн та 9 353 496,09 грн) грошові кошти з казначейського рахунку Служби автомобільних доріг у Полтавській області на поточний банківський рахунок ТОВ «ШБУ-9» в АТ «Ощадбанк». На підтвердження отримання ТОВ «ШБУ-9» грошових коштів на виконання наказів Господарського суду Полтавської області від 28 серпня 2015 року у справі № 917/1114/15 та від 27 жовтня 2015 року у справі № 917/1366/15 позивачем надано скріншот із сайту www.spending.gov.ua/web/guest/transaction.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції всупереч статям 263-265 ЦПК України не встановив в повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, не надав належної оцінки наданим сторонами доказам у їх сукупності та дійшов передбаченого висновку про задоволення позовних вимог з підстав, викладених у судовому рішенні.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог, натомість залишив поза увагою зміст та умови договору про надання юридичних послуг.

Пунктом 4.3 договору про надання юридичних послуг, укладеного 16 лютого 2017 року між ТОВ «Юридичне Бюро «ЮрЖитло» та ТОВ «ШБУ-9» передбачено, що результати наданих послуг фіксуються в актах про надані послуги, проте суд першої інстанції ці обставини залишив поза увагою та не перевірив належним чином, чи підписувалися між сторонами договору такі акти, не з'ясував, які саме послуги були надані ТОВ «Юридичне бюро «ЮрЖитло».

Суд першої інстанції, зауваживши про те, що факт виконання договору підтверджується тим, що грошові кошти ТОВ «ШБУ-9», які були предметом стягнення за договором про надання юридичних послуг від 16 лютого 2017 року відповідач отримав 07 червня 2017 року, не перевірив, чи було виконано сторонами умови пункту 4.2 цього договору. Зокрема, чи направлявся ТОВ «Юридичне бюро «ЮрЖитло» відповідачеві ТОВ «ШБУ-9» рахунок-фактура на електронну пошту, вказану в реквізитах в кінці тексту цього договору, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1, чи взагалі завдяки діям ТОВ «Юридичне бюро «ЮрЖитло» було виконано накази Господарського суду Полтавської області від 28 серпня 2015 року у справі № 917/1114/15 та від 27 жовтня 2015 року у справі № 917/1366/15, адже таких відомостей матеріали справи не містять, а тому висновки суду першої інстанції ґрунтуються виключно на припущеннях.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

За правилами статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в рішенні не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

З урахуванням наведених норм матеріального права, перевіривши законність судових рішень в межах позовних вимог, Верховний Суд дійшов висновку про те, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення боргу слід відмовити через їх недоведеність.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, судом допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення Баришівського районного суду Київської області від 28 березня 2018 року та постанова Апеляційного суду Київської області від 11 липня 2018 року підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог через їх недоведеність.

З огляду на те, що рішення Баришівського районного суду Київської області від 28 березня 2018 року та постанова Апеляційного суду Київської області від 11 липня 2018 року в частині позовних вимог про стягнення боргу з ТОВ «ШБУ-9» на користь ОСОБА_4 підлягають скасуванню, а позовні вимоги щодо солідарного стягнення з поручителя ОСОБА_6 на користь позивача боргу є похідними від згаданих позовних вимог, тому судові рішення в цій частині також підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову (частина дев'ята статті 158 ЦПК України).

Хоча постанова Апеляційного суду Київської області від 06 лютого 2018 року та ухвала Баришівського районного суду Київської області від 13 грудня 2017 року, в її незміненій частині, прийняті з додержанням норм процесуального права, враховуючи ухвалення судом касаційної інстанції рішення про відмову у задоволенні позову, Верховний Суд дійшов висновку про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 13 грудня 2017 року, в її незміненій частині.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лубенське шляхово-будівельне управління № 9» на рішення Баришівського районного суду Київської області від 28 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 11 липня 2018 року задовольнити.

Рішення Баришівського районного суду Київської області від 28 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 11 липня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_6, Товариства з обмеженою відповідальністю «Лубенське шляхово-будівельне управління № 9», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридичне бюро «ЮрЖитло», про стягнення боргу відмовити.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лубенське шляхово-будівельне управління № 9» на ухвалу Баришівського районного суду Київської області від 13 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 06 лютого 2018 року залишити без задоволення.

Ухвалу Баришівського районного суду Київської області від 13 грудня 2017 року, в її незміненій частині, та постанову Апеляційного суду Київської області від 06 лютого 2018 року залишити без змін.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 13 грудня 2017 року, в її незміненій частині, відносно майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Лубенське шляхово-будівельне управління № 9» (код ЄДРПОУ 03450436) у вигляді накладення арешту на майно, а саме на:

земельні ділянки:

1) реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 426765353202, кадастровий номер: НОМЕР_2, площа (га): 0.1176, дата державної реєстрації земельної ділянки: 22 серпня 2005 року, орган, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки: Полтавська регіональна філія центру ДЗК, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), адреса: АДРЕСА_1

2) реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 70664753202, кадастровий номер: НОМЕР_3, площа (га): 0.1478, дата державної реєстрації земельної ділянки: 18 січня 2012 року, орган, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки: відділ Держкомзему у Великобагачанському районі, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, адреса: АДРЕСА_3

3) комплекс (асфальтобетонний завод), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_1, номер об'єкта в РПВН: 19813898, адреса: АДРЕСА_2

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук Судді:В. О. Кузнєцов С. О. Погрібний О. В. Ступак Г. І. Усик