Постанова

Іменем України

17 червня 2020 року

м. Київ

справа № 635/5051/17

провадження № 61-17793св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Фонд соціального страхування України, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - голова комісії з реорганізації Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та комісії з реорганізації виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, директор Фонду соціального страхування України Сітайло Валерій Сергійович ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 16 травня 2019 року у складі судді Савченка Д. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Фонду соціального страхування України, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області про визнання наказу про звільнення незаконним і поновлення на роботі.

Позовна заява мотивована тим, що 10 жовтня 2011 року його було призначено на посаду заступника директора виконавчої дирекції Харківського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Наказом голови комісії з реорганізації Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та комісії з реорганізації виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 31 липня 2017 року № 376-к його було звільнено з посади заступника директора виконавчої дирекції Харківського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці.

Вказував, що наказом директора Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 22 травня 2017 року № 259-ос прийнято рішення про припинення виконавчої дирекції Харківського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності шляхом приєднання до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області.

Вважав, що оскільки реорганізація відбулася шляхом приєднання, то дія трудового договору з ним продовжується, а тому рішення про його звільнення у зв`язку з відмовою від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці є незаконним. Крім того, зазначав, що він не отримував повідомлення про зміну істотних умов праці, а також не отримував лист від 26 червня 2017 року щодо надання згоди (незгоди) про переведення на іншу роботу в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області та вважає акт від 30 червня 2017 року про ненадання відповіді на вказаний лист сфальсифікованим. При звільненні не було враховано його переважного права на залишення на роботі.

Будь-яких змін в організації виробництва і праці, які б стали підставою для його переведення на іншу роботу не було та ніяких наказів з цього приводу не видавалось.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ голови комісії з реорганізації Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та комісії з реорганізації виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 31 липня 2017 року № 376-к «Про звільнення ОСОБА_1 за пунктом 6 статті 36 КЗпП України»; зобов`язати Фонд соціального страхування України поновити попередні умови праці, у межах його спеціальності, кваліфікації і посади, які були обумовлені трудовим договором на посаді заступника директора виконавчої дирекції Харківського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; поновити на посаді заступника начальника Управління виконавчої дирекції Харківського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; зобов`язати усунути перешкоди у виконанні своїх посадових обов`язків шляхом забезпечення безпосереднього доступу до робочого місця заступника начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в Харківській області; стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 07 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Харківської області від 05 березня 2018 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 07 грудня 2017 року і постанову Апеляційного суду Харківської області від 05 березня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 16 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ голови комісії, директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності Сітайла В. С. від 31 липня 2017 року № 376-к «Про звільнення ОСОБА_1 » в частині дати і підстав звільнення ОСОБА_1 .

Змінено дату та підстави звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора виконавчої дирекції Харківського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Визнано ОСОБА_1 звільненим з посади заступника директора виконавчої дирекції Харківського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності 03 вересня 2017 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 серпня 2017 року до 03 вересня 2017 року у розмірі 8 672,38 грн.

Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за один місяць у розмірі 8 295,32 грн.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з Фонду соціального страхування України та Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 грн з кожного.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивача було безпідставно звільнено на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці, оскільки на підприємстві фактично відбулося скорочення чисельності або штату, внаслідок чого посада, яку займав позивач, фактично була скорочена. Вказане свідчить про те, що позивач повинен був бути звільнений на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, тому наявні підстави для визнання наказу про звільнення ОСОБА_1 незаконним в частині формулювання підстав і дати звільнення. Оскільки іншу роботу позивачу було запропоновано 03 липня 2017 року, то він підлягав звільненню не 31 липня 2017 року, а 03 вересня 2017 року на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України. З урахуванням вказаного з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 липня 2017 року до 03 вересня 2017 року у розмірі 8 672,38 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді касаційного цивільного суду від 08 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що виконавчу дирекцію Харківського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, де він працював, було припинено шляхом приєднання до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області. 03 травня 2017 року створено Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області, в штаті якого передбачено лише дві посади заступника начальника управління, у той час як штатними розписами організацій, які були приєднані, було передбачено чотири посади заступників. Зазначене свідчить, що на підприємстві фактично відбулось скорочення чисельності або штату працівників, що може слугувати лише підставою для звільнення працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України з обов`язковим дотриманням гарантій, передбачених положеннями КЗпП України.

Вказував, що наявні підстави не лише для визнання його звільнення незаконним, а й для поновлення на посаді заступника начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області, оскільки відповідачем не було дотримано порядку вивільнення працівників, після реорганізації Фонду йому запропоновано іншу роботу пізніше ніж за два місяці до звільнення.

Крім того, вказував на помилковість висновків судів, що особи, які обійняли посади заступників, мали переважне право на залишення на роботі, оскільки саме він мав більшу довіру при виконанні відповідальних виробничих завдань, він є більш кваліфікованим і досвідченим працівником, тому саме він мав переважне право на залишенні на роботі.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційні скарги

Фонд соціального страхування України та Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області подали відзиви на касаційні скарги, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції немає, оскільки доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 10 жовтня 2011 року № 507-к ОСОБА_1 було призначено на посаду заступника директора виконавчої дирекції Харківського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» пункт 4 розділі VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» викладено у новій редакції, згідно з якою передбачено: утворити Фонд соціального страхування України, реорганізувавши шляхом злиття Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Припинити виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності шляхом приєднання до Фонду соціального страхування України. Рішення щодо припинення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності привести у відповідність із цим Законом протягом 30 днів з дня набрання чинності цим Законом.

Припинити всі відокремлені підрозділи Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та/або їх робочих органів та відділень протягом 30 днів з дня набрання чинності цим Законом, забезпечивши повне правонаступництво таких відокремлених підрозділів юридичними особами, які їх створили, а за їх відсутності - Фондом соціального страхування України, у тому числі щодо всіх прав, обов`язків та майна.

Наказом директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 22 травня 2017 року № 259-ос передбачено припинення виконавчої дирекції Харківського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності шляхом приєднання до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області.

Наказом директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 26 травня 2017 року № 694 передбачено припинення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Харківській області шляхом приєднання до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області.

Відповідно до постанови правління Фонду соціального страхування України від 24 травня 2017 року № 34 «Деякі питання реорганізації Фондів соціального страхування» прийнято рішення закінчити процедуру припинення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України шляхом реорганізації до 01 серпня 2017 року.

19 травня 2017 року ОСОБА_1 повідомлено про зміни в організації праці, що підтверджується його особистим підписом.

26 червня 2017 року і 03 липня 2017 року ОСОБА_1 запропоновано перейти на роботу в Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області на посаду головного спеціаліста відділу профілактики виробничого травматизму. Згода на таке переведення надана не була.

Наказом голови комісії з реорганізації, директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 31 липня 2017 року № 376-к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора виконавчої дирекції Харківського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці відповідно до пункту 6 статті 36 КЗпП України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

У частині п`ятій статті 411 ЦПК України визначено, що висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Так, скасовуючи рішення Харківського районного суду Харківської області від 07 грудня 2017 року і постанову Апеляційного суду Харківської області від 05 березня 2018 року, ухвалені у справі, що переглядається, Верховний Суд виходив із того, що згідно з пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

Статтею 43 Конституції України закріплено право на працю і заробітну плату, а саме визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.

Відповідно до стаття 51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

Частиною третьою та четвертою статті 32 КЗпП України передбачено, що у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті36 цього Кодексу.

Таким чином, зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці.

Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці.

Припинення трудового договору за пунктом 6 статті 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введення нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадження передових методів тощо (пункт 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

Зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку із зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частинипершої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.

З урахуванням вказаного Верховний Суд вказав на помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про те, що на підприємстві відбулись зміни істотних умов праці та щодо законності дій роботодавця під час вивільнення позивача на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

У справі, що переглядається, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди обґрунтовано виходили із того, що позивача безпідставно звільнено на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці, оскільки фактично відбулось скорочення чисельності або штату, тому наявні підстави для визнання наказу про звільнення позивача незаконним в частині формулювання підстав і дати звільнення позивача.

Вказане свідчить, що судами дотримано вимоги частини п`ятої статті 411 ЦПК України.

Твердження заявника про помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанції в частині зміни дати і підстав звільнення є безпідставними з огляду на наступне.

Так, зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку із зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.

Судом установлено, що наказом від 22 травня 2017 року № 259-ос припинено виконавчу дирекцію Харківського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, де працював ОСОБА_1 , шляхом приєднання до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області, та запропоновано позивачу перейти на роботу в Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області на посаду головного спеціаліста відділу профілактики виробничого травматизму.

03 травня 2017 року було створено Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області, в штаті якого передбачено лише дві посади заступника начальника управління, в той час як штатними розписами організацій, які були приєднані, було передбачено чотири посади заступників.

Тобто на підприємстві фактично відбулось скорочення чисельності або штату працівників, що може слугувати лише підставою для звільнення працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України з обов`язковим дотриманням гарантій, передбачених вимогами КЗпП України.

Частинами першою, третьою статті 235 КЗпП України визначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

В абзаці пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що у всіх випадках звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП України. Чинне законодавство не передбачає виключення із строку попередження працівника про наступне звільнення (не менш ніж за 2 місяці) часу знаходження його у відпустці або тимчасової непрацездатності. При недодержанні строку попередження працівника про звільнення, якщо він не підлягає поновленню на роботі з інших підстав, суд змінює дату його звільнення, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював.

З урахуванням вказаного, частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив із того, що позивач, будучи більше ніж за два місяці попереджений про зміну умов праці у зв`язку із наступною реорганізацією, не погодився на переведення на посаду, що відповідає його професії та спеціальності - головного спеціаліста відділу профілактики виробничого травматизму, тому підлягав звільненню. Проте при виданні наказу про звільнення відповідач безпідставно зазначив підставою звільнення - пункт 6 статті 36 КЗпП України, хоча фактично позивач був звільнений на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

При цьому суди дали належну оцінку дотриманню відповідачем процедури звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та відсутності у позивача переважного права на залишення на роботі та передбачене статтею 43-1 КЗпП України право розірвання трудового договору за ініціативою власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в разі звільнення керівника підприємства, установи та організації та його заступників. Крім того ОСОБА_1 не був обраний до профспілкових органів, тому норма статті 252 КЗпП України на нього не поширюється.

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання наказу про звільнення позивача незаконним в частині формулювання підстав і дати його звільнення. Оскільки іншу роботу позивачеві запропоновано 03 липня 2017 року, то він підлягав звільненню не 31 липня 2017 року, а 03 вересня 2017 року на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України. При цьому суд обґрунтовано вважав, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 липня 2017 року по 03 вересня 2017 року, тобто за 23 робочі дні.

Доводи касаційних скарг не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновком судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 16 травня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович