Постанова

Іменем України

15 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 299/2076/16-ц

провадження № 61-16320св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - територіальний сервісний центр № 2146,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 28 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Готри Т. Ю., Джуги С. Д.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - територіальний сервісний центр № 2146, про визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_3 був власником автомобіля марки «Mercedes Benz», моделі «Vito 109 CDI», номер кузова НОМЕР_1 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який в нього конфіскований 04 грудня 2015 року за рішенням № 2811212353 правоохоронного органу Угорської Республіки NAV Сабольч- Сотмар -Берег обласним Управлінням Мита та Фінансів Прикордонної служби Берегушань.

За наслідками проведеного протягом 7-10 березня 2016 року електронного аукціону ОСОБА_1 був визнаний його переможцем № 996181160203. Відповідно до електронного протоколу аукціону, позивач придбав у місті Ніредьгаза Угорської Республіки, транспортний засіб марки «Mercedes-Benz» моделі «Vito 109 CDI» номер кузова WDF НОМЕР_3 , 2008 року випуску, чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 та став власником даного транспортного засобу.

У відповідності до законодавства України та Угорської Республіки позивач, оформивши відповідні документи на Угорській митниці, перевіз спірний автомобіль на територію України.

27 квітня 2016 року ОСОБА_1 даний автомобіль згідно договору позики передав відповідачу ОСОБА_2 .

Відповідно до договору, ОСОБА_2 транспортний засіб зобов`язаний був позивачу повернути в строк до 30 червня 2016 року. Однак, у визначений договором термін автомобіль не було повернуто, оскільки такий 08 червня 2016 року від ОСОБА_2 слідчим СВ Стрийського ВП ГУНП в Львівській області було незаконно вилучено, а 14 червня 2016 року транспортний засіб передано слідчому СВ Глибоцького ВП Сторожинецького ВП ГУНП у Чернівецькій області.

23 червня 2016 року начальником СВ Глибоцького ВП Сторожинецького ВП ГУНП у Чернівецькій області прийнято рішення про закриття кримінального провадження і транспортний засіб повернуто ОСОБА_3

25 червня 2016 року ОСОБА_3 , незаконно, достовірно значи, що автомобіль йому не належить, у змові з правоохоронцями та працівниками територіального сервісного центру 7344 селища міського типу Глибока, Глибоцького району, Чернівецької області здійснили перереєстрацію автомобіля марки «Mercedes-Benz» моделі «Vito 109 CDI» номер кузова WDF НОМЕР_3 , 2008 року випуску, чорного кольору, зареєстрували його на ОСОБА_4 , мешканця села Петричівка, Глибоцького району.

Злочинними діями окремих осіб, позивачу завдана майнова шкода.

ОСОБА_1 звернувся до СВ Виноградівського ВП Берегівського ВП ГУНП в Закарпатській області із заявою про злочин і за результатами розгляду звернення слідчим розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 289 КК України.

ОСОБА_1 просив:

- скасувати державну реєстрацію транспортного засобу марки «Mercedes-Benz» моделі «Vito 109 CDI» номер кузова WDF НОМЕР_3 , 2008 року випуску від 25 червня 2016 року про визнання права власності на вказаний автомобіль за ОСОБА_4

- визнати право власності на транспортний засіб марки «Mercedes-Benz» моделі «Vito 109 CDI» номер кузова WDF НОМЕР_3 , 2008 року випуску за ОСОБА_6 ;

- зобов`язати територіальний сервісний центр № 2146, зареєструвати транспортний засіб автомобіль марки «Mercedes-Benz» моделі «Vito 109 CDI» номер кузова WDF НОМЕР_3 , 2008 року випуску за ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від

29 вересня 2016 року позовні вимоги задоволено частково.

Скасовано державну реєстрацію транспортного засобу марки «Меrсеdes-Веnz», моделі «Vito 109 CDI», номер кузова НОМЕР_4 , 2008 року випуску, про визнання права власності на даний автомобіль за ОСОБА_4 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на транспортний засіб марки «Меrсеdes-Веnz», моделі «Vito 109 CDI», номер кузова НОМЕР_4 , 2008 року випуску.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив із того, що порушене та невизнане право позивача відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частини першої статті 4, статей 38, 39 Закону України «Про міжнародне приватне право», статті 328, пункту 10 частини першої статті 346 ЦК України підлягають судовому захисту у обраний позивачем спосіб, передбачений законом.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 28 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від

29 вересня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, апеляційний суд виходив із безпідставності та необґрунтованості заявлених позовних вимог.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

17 березня 2017 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду Закарпатської області від 28 лютого 2017 року та залишити в силі рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 29 вересня

2016 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що оскаржуване судове рішення є незаконним та підлягає скасуванню. Право власності на спірний автомобіль позивачем набуто правомірно та у встановлений законом спосіб. На територію України автомобіль ввезено з дотриманням норм закону. Позивача незаконно позбавили права власності на спірний автомобіль, яке потребує захисту в судовому порядку.

Доводи інших учасників справи:

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Виноградівського районного суду Закарпатської області.

У квітні 2017 року матеріали цивільної справи надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року касаційну скаргу разом з матеріалами цивільної справи передано до Верховного Суду.

Розпорядженням від 04 червня 2019 року № 524/0/26-19 за касаційним провадженням № 61-16320св18 призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 04 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд:

У відповідності до пунктів 7, 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації) зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів з затверджених постановою кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 із послідуючими змінами - власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі подання документів, які підтверджують відсутність можливості своєчасно її проведення власниками транспортних засобів (хвороба, відрядження або інші поважні причини).

Державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують іх особу, підтверджуються повноваженнями представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкцій транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Згідно з частиною третьою статті 10 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилами статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, встановив, що матеріали справи не містять відомостей щодо ввезення

ОСОБА_1 та перетин спірного автомобіля митної території України, позивач в установленому законом порядку не проведено дій, які визначені у вищезазначеному Порядку. Суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки ОСОБА_7 набув право власності на спірний автомобіль у порядку встановленому чинним законодавством, так як державна реєстрація автомобіля за попереднім власником ОСОБА_3 не була скасована, а тому підстави передбачені статтею 328 ЦК України для набуття права власності за позивачем відсутні.

Щодо доводів касаційної скарги:

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду Закарпатської області від 28 лютого 2017 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 28 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко