Постанова

Іменем України

15 липня 2020 року

м. Київ

справа № 2-269/11

провадження № 61-40468св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,

учасники справи:

скаржники: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

особа, дії якої оскаржуються: головний державний виконавець Ічнянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Настич Р. М.,

стягувачі: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернігова, військова частина А1479,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє ОСОБА_3 на ухвалу Ічнянського районного суду Чернігівської області від 12 квітня 2018 року у складі судді Овчарика В. М. та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 12 червня 2018 року у складі колегії суддів: Бечка Є. М., Євстафіїва О. К., Шарапової О. Л.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

В жовтні 2017 року боржники ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду зі скаргою на дії та бездіяльність головного державного виконавця Ічнянського РВ ДВС ГТУЮ в Чернігівській області Настича Р. М. та просили визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Настича Р.М., яка полягає в неповерненні виконавчого документа стягувачеві - КЕВ м. Чернігів після нездійснення останнім авансування витрат на виконавче провадження в сумі 203 045 грн.; визнати неправомірними дії головного державного виконавця Настича Р. М., які полягають у подальшому вчиненні виконавчих дій після нездійснення стягувачем авансування витрат на виконавче провадження в сумі 203 045 грн., а також зобов'язати головного державного виконавця Настича Р. М. усунути допущені порушення шляхом винесення постанови про повернення стягувачеві виконавчого листа №2-269, виданого Ічнянським районним судом Чернігівської області 10 травня 2012 року, на підставі пункту 4 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Свої вимоги мотивували тим, що на виконанні в Ічнянському РВ ДВС перебуває виконавчий лист №2-269 від 10 травня 2012 року про зобов`язання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту ділянку загальною площею 0,0128 га, яка розташована по АДРЕСА_1 під будівлею магазину і яка перебуває в постійному користуванні в/ч А-1479 та привести земельну ділянку до попереднього стану в якому та перебувала до проведення будівельних робіт. Державним виконавцем Настич Р. М. було винесено постанову від 14 березня 2016 року про залучення експерта Пінчук Н. О. для участі у виконавчому провадженні, а 04 жовтня 2016 року направлено листа КЕВ м. Чернігова про авансування коштів в сумі 203 045 грн. згідно висновку експерта №С-114 від 10 серпня 2016 року, однак таке авансування до цього часу стягувачем не здійснено. Проте державним виконавцем безпідставно не прийнято рішення про повернення виконавчого документа стягувачу у відповідності до пункту 4 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» та він продовжує вчиняти виконавчі дії, надавши незаконну перевагу КЕВ м. Чернігів та вч А-1479. Скаржники вважають, що було порушено баланс між особою та державою, що вказує на ознаки допущеного порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 12 квітня 2018 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 12 червня 2018 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що виконавчий лист №2-269/11 від 04 листопада 2011 року, виданий Ічнянським районним судом Чернігівської області 10 травня 2012 року, було направлено до виконавчої служби для виконання в період дії Закону України «Про виконавче провадження», чинного станом на 10 травня 2012 року, тому застосування Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року, який набрав чинності лише 05 жовтня 2016 року, щодо авансування витрат виконавчого провадження за рахунок стягувачів є необґрунтованим, оскільки відповідно до пункту 6 та пункту 7 розділу ХІІІ Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» за №1404-19 від 02 червня 2016 року виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим законом, мають бути завершеними в порядку, що діяв до набрання чинності цим законом. Крім того, порядок повернення самовільно зайнятих земельних ділянок врегульовано положеннями статті 212 ЗК України, згідно якої самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку подали до Верховного Суду касаційну скаргу на судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій, у якій просять скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про задоволення скарги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

10 жовтня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє ОСОБА_3 та витребувано цивільну справу Ічнянського районного суду Чернігівської області.

11 грудня 2018 року до Верховного Суду надійшла витребовувана цивільна справа.

11 грудня 2018 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів.

Згідно розпорядження від 16 квітня 2020 року про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи на підставі подання судді Карпенко С. О. зобов`язано призначити повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В., судді, які входять до складу колегії: Сімоненко В. М., Мартєв С. Ю.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що пунктом 7 розділу XIII Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року передбачає, що лише конкретна виконавча дія, якщо вона розпочата до набрання чинності цим законом, завершується у порядку, що діяв до набрання ним чинності, а всі послідуючі виконавчі дії проводяться вже у порядку, визначеному цим законом. Тобто, виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-269 від 10 травня 2012 року, виданого Ічнянським районним судом Чернігівської області, має здійснюватися державним виконавцем з 05 жовтня 2016 року у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року.

Всупереч чинним нормам законодавства, головним державним виконавцем Ічнянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Настич Р. М. безпідставно не прийнято рішення про повернення виконавчого документа стягувачеві у відповідності до пункту 4 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», чим фактично надано незаконну перевагу Квартирно- експлуатаційному відділу м. Чернігів та військовій частині А-1479, які є частиною Збройних Сил України, тобто, за змістом статті 17 Конституції України, є державним військовим формуванням і фактично уособлюють державу.

Скаржники вважають, що було порушено баланс між особою та державою, що вказує на ознаки допущеного порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном» (рішення Європейського суду з прав людини від 24 червня 2003 року № 44277/98 у справі «Стретч проти Сполученого Королівства»).

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу КЕВ м. Чернігів вказувало, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, прийнятою при повному з`ясуванні обставин справи, що мають значення для справи, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з повним дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що на виконанні в Ічнянському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області перебуває виконавчий лист з примусового виконання рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 04 листопада 2011 року про зобов`язання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0128 га, яка розташована по АДРЕСА_1 під будівлею магазину і яка перебуває в постійному користуванні в/ч А-1479 та привести земельну ділянку до попереднього стану (а.с. 26, 123).

Ухвалою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 30 липня 2012 року зазначене вище рішення було роз`яснено, згідно якої зобов`язано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту ділянку загальною площею 0,0128 га, яка розташована в АДРЕСА_1 під будівлею магазину шляхом знесення будівлі магазину і яка перебуває в постійному користуванні в/ч А-1479 та привести земельну ділянку до попереднього стану в якому та перебувала до проведення будівельних робіт.

Ухвалою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 11 березня 2016 року задоволено частково заяву головного державного виконавця Настича Р. М. та встановлено порядок виконання вищезазначеного рішення суду: призначити експерта, який складе локальний кошторис робіт по демонтажу будівлі магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (вказаним кошторисом буде визначено перелік робіт та витрат, необхідних для демонтажу будівлі). Відповідно до складеного локального кошторису робіт укласти з будівельною організацією, яка є суб`єктом господарювання та має відповідні дозвільні документи на будівництво та демонтаж будівель, договір підряду по демонтажу магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Після проведення вищевказаного порядку демонтувати приміщення магазину. У разі, якщо боржниками у добровільному порядку не буде звільнено приміщення магазину від своїх речей, то майном розпорядитися у відповідності до вимог чинного законодавства та Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.27).

Відповідно до висновку судового експерта Пінчук Н. О. №С-114 від 10 серпня 2016 року за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи на виконання постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Ічнянського районного управління юстиції Настича Р. М. про залучення експерта від 14 березня 2016 року, встановлено, що згідно локального кошторису вартість демонтажу будівлі магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 станом на час проведення експертного обстеження складає 203 045 грн (а.с.7-9).

У зв'язку з даним висновком державним виконавцем було запропоновано стягувачу КЕВ відділу м. Чернігова проавансувати кошти в сумі 203 045 грн. (а.с.10).

Судом першої інстанції також встановлено, що рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 04 листопада 2011 року не виконане.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року, який набрав чинності 05 жовтня 2016 року, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Аналогічна за змістом норма закріплена у статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року (Закон № 606-ХІV).

Відповідно до пунктів 6, 7, 10 розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року, який набрав чинності 05 жовтня 2016 року, рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження. Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Скарги на рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, подані в установленому законом порядку до набрання чинності цим Законом, розглядаються у строки та порядку, що діяли до набрання чинності цим Законом.

Так, державним виконавцем 14 березня 2016 року винесено постанову про залучення експерта Пінчук Н. О для визначення вартості робіт по демонтажу магазину.

Відповідно висновку судової будівельно-технічної експертизи від 10 серпня 2016 року вартість демонтажу будівлі магазину за адресою: АДРЕСА_1 станом на час проведення експертного обстеження складає 203 045 грн.

Листом головного державного виконавця ВДВС Ічнянського РУЮ від 04 жовтня 2016 року запропановано КЕВ м. Чернігова сплатити 203 045 грн як авансування витрат виконавчого провадження.

Отже, спірна виконавча дія, яка пов`язана з авансуванням витрат виконавчого провадження, розпочата до набрання чинності Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року (Закон № 1404-VІІІ), а відтак, вирішення питання щодо вказаного авансування витрат виконавчого провадження відповідно до пункту 7 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 1404-VІІІ пункту повинне бути здійснено з урахуванням положень Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року (Закон № 606-ХІV), проте цим Законом не передбачено обов`язку стягувача сплачувати авансування додаткових витрат виконавчого провадження.

Частиною першою статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року (Закон № 606-ХІV) передбачено, що з метою забезпечення провадження виконавчих дій стягувач може за погодженням з державним виконавцем внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби певну грошову суму для здійснення необхідних витрат або покриття їх частини, якщо інше не передбачено цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року (Закон № 606-ХІV) після завершення виконавчого провадження авансовий внесок повністю повертається стягувачу, якщо інше не передбачено цим Законом.

Отже, вказаною вище нормою Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року (Закон № 606-ХІV) передбачено право, а не обов`язок стягувача внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби певну грошову суму для здійснення необхідних витрат або покриття їх частини.

Статтею 43 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року (Закон № 1404-VІІІ) визначено додаткове авансування витрат виконавчого провадження, зокрема: у разі якщо витрати на залучення до проведення виконавчих дій суб`єктів господарювання на платній основі, виготовлення технічної документації на майно, здійснення витрат на валютообмінні фінансові операції та інших витрат, пов`язаних із перерахуванням коштів, перевищують суму сплаченого авансового внеску, стягувач зобов`язаний додатково здійснити авансування таких витрат.

Відповідно до частини першої статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року (Закон № 606-ХІV) кошти виконавчого провадження складаються з: коштів виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 28 цього Закону; авансового внеску стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; стягнутих з боржника витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій; інших надходжень, що не суперечать законодавству.

При цьому, частиною третьою статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року (Закон № 606-ХІV) встановлено, що витрати виконавчого провадження здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, які використовуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З довідки Північного територіального квартирно-експлуатаційного управління №303/21/6/869 від 21 березня 2017 року, КЕВ м. Чернігів є бюджетною установою Міністерства оборони України, має ознаку неприбутковості 0002, утримується повністю за рахунок державного бюджету України. Відповідно до пункту 1 статті 23 БК України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення та виділених асигнувань, які призначаються відповідно Закону України «Про державний бюджет України». Відповідно до кошторису на 2017 рік від 03 лютого 2017 року кошторисні призначення (асигнування) на авансування додаткових витрат виконавчого провадження, як і попередня оплата, відповідно до Постанови КМУ від 23 квітня 2014 року № 117 «Про здійснення попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти», не передбачені (а.с.68). За таких обставин, КЕВ м. Чернігова звільнений від сплати авансового внеску, як державний орган.

На підставі викладеного суд першої інстанції та апеляційний суд дійшли правильного висновку, що виконавчий лист № 2-269/11, виданий Ічнянським районним судом Чернігівської області 10 травня 2012 року, направлено до виконавчої служби для виконання у період дії Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року (Закон № 606-ХІV), спірна виконавча дія також розпочата у період дії вказаного Закону, отже застосування Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року (Закон № 1404-VІІІ), який набрав чинності лише 05 жовтня 2016 року, щодо авансування витрат виконавчого провадження за рахунок стягувача, є необґрунтованим.

Є безпідставними посилання касаційної скарги на статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном» (рішення Європейського суду з прав людини від 24 червня 2003 року № 44277/98 у справі «Стретч проти Сполученого Королівства»), оскільки рішення суду про звільнення самовільно зайнятої ділянки та приведення земельної ділянки до попереднього стану набрало законної сили та не є предметом перегляду даної справи.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суди дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для застосування пункту 7 розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року (Закон № 1404-VІІІ) під час вирішення цієї справи, оскільки суди правильно застосовали норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Законом № 1404-VІІІ, тому підлягають застосуванню норми Закону №606-XIV.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Ічнянського районного суду Чернігівської області від 12 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 12 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко