Постанова

Іменем України

16 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 363/669/17

провадження № 61-9067св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства "Київська лісова науково-дослідна станція",

відповідачі: Вишгородська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1,

треті особи: ОСОБА_2, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Петріцька Альона Павлівна,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Оплачком Віталієм Олексійовичем, на постанову Київського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства "Київська лісова науково-дослідна станція" (далі - ДП "Київська лісова науково-дослідна станція") звернувся до суду з позовом до Вишгородської районної державної адміністрації (далі - Вишгородська РДА), ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Петріцька А. П. (далі - приватний нотаріус КМНО Петріцька А. П. ), про визнання незаконним та скасування розпорядження, скасування рішення про державну реєстрацію та витребування земельної ділянки.

На обґрунтування своїх вимог посилався на те, що Києво-Святошинською місцевою прокуратурою в ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42016111200000360, зареєстрованому в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 05 червня 2016 року, встановлено, що розпорядженням Вишгородської РДА від 03 січня 2012 року № 4 "Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства на території Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області" ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку площею 0,0568 га для ведення особистого селянського господарства на території Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_2 отримала державний акт серії ЯМ № 433855 на право власності на земельну ділянку площею 0,0568 га, кадастровий номер 3221886001:03:229:0140, для ведення особистого селянського господарства.

В подальшому на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 07 жовтня 2015 року ОСОБА_2 подарувала зазначену земельну ділянку ОСОБА_1.

Вказував, що спірна ділянка відноситься до земель лісового фонду, що підтверджується листом Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання "Укрдержліспроект" від 22 квітня 2016 року, картою-схемою розподілу території Київської лісової науково-дослідної станції на лісництва, матеріалами лісовпорядкування - викопіюванням з планшету № 5 Старопетрівського лісництва ДП "Київська лісова науково-дослідна станція", квартал 163,164 Лісовпорядкування 2003 року, проектом організації та розвитку лісового господарства Київської лісової науково-дослідної станції, фрагментом публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталів 163,164 Старопетрівського лісництва ДП "Київська лісова науково-дослідна станція" та межами земельної ділянки з кадастровим номером 3221886001:03:229:0140. ДП "Київська лісова науково-дослідна станція", в постійному користуванні якого перебувала спірна земельна ділянка, не надавало згоди на її вилучення.

Посилаючись на те, що при прийнятті оспорюваного розпорядження Вишгородської РДА порушені вимоги статей 20, 21, 57, 149 ЗК України та статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", прокурор просив:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Вишгородської РДА від 03 січня 2012 року № 4 "Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства на території Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області";

- скасувати рішення приватного нотаріуса КМНО Петріцької А. П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 жовтня 2015 року з індексним номером 25091947;

- витребувати на користь держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України та у постійне користування ДП "Київська лісова науково-дослідна станція" з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0568 га з кадастровим номером 3221886001:03:229:0140 вартістю 925,35 грн, яка розташована в межах Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 04 травня 2018 року у складі судді Баличевої М. Б. в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що спірну земельну ділянку передано у приватну власність ОСОБА_2 за рахунок земель, що перебувають в постійному користуванні ДП "Київська лісова науково-дослідна станція", без виключення її з Державного лісового фонду України. Тому при прийнятті Вишгородською РДА оспорюваного розпорядження порушені вимоги статей 20, 21, 57, 149 ЗК України та статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації".

Однак позов заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури не підлягає задоволенню у зв'язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено Вишгородською РДА.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 04 травня 2018 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2020 року постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд звернув увагу на необхідність врахування обставин щодо ефективності захисту права власника заявлених прокурором вимог про визнання недійсним розпорядження місцевого органу виконавчої влади, яким передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0568 га, а також про скасування рішення приватного нотаріуса КМНО Петріцької А. П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; встановити обставини справи, що мають значення для правильного вирішення справи.

Короткий зміст оскарженої постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 04 травня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури задоволено частково.

Витребувано на користь держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України та у постійне користування ДП "Київська лісова науково-дослідна станція" з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0568 га з кадастровим номером 3221886001:03:229:0140 вартістю 925,35 грн, яка розташована в межах Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог прокурора про визнання незаконним та скасування розпорядження Вишгородської РДА від 03 січня 2012 року № 4 "Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства на території Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області" та про скасування рішення приватного нотаріуса КМНО Петріцької А. П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 жовтня 2015 року з індексним номером 25091947, оскільки визнання незаконним цього розпорядження та/або скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не відновить порушеного права власності держави на спірну земельну ділянку лісового фонду, тому такий спосіб захисту порушених прав не підлягає застосуванню у цій справі.

З огляду на те, що спірна земельна ділянка вибула з постійного користування ДП "Київська лісова науково-дослідна станція" поза його волею, пред'явлення прокурором позову до кінцевого набувача права на земельну ділянку про її витребування на підставі статті 387, 388, 396 ЦК України відповідає вимогам закону, тому апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для витребування на користь держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України та у постійне користування ДП "Київська лісова науково-дослідна станція" з незаконного володіння ОСОБА_1 зазначеної земельної ділянки.

При цьому, суд зазначив, що позовна давність для звернення до суду прокурором не пропущена з огляду на те, що Державному агентству лісових ресурсів України та ДП "Київська лісова науково-дослідна станція", яке відповідно до матеріалів лісовпорядкування є постійним користувачем спірної земельної ділянки, про факт порушення інтересів держави внаслідок видачі розпорядження Вишгородською РДА від 03 січня 2012 року № 4 відомо не було, оскільки оспорюване розпорядження приймалося без їх участі. Лише в листах Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання "Укрдержліспроект" Державного агентства лісових ресурсів України від 22 квітня 2016 року № 299 та Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 21 грудня 2016 року № 04-36/2701 фактично зазначено про обставини порушення прав держави.

Крім того, оспорюване прокурором розпорядження не підлягало опублікуванню та не підлягало доведенню до відмова позивачів, вони не приймали участі у видачі і реєстрації третій особі державного акта на право власності на земельну ділянку, до того ж відсутність інформації про спірну земельну ділянку у відкритому доступі до її незаконного відчуження відповідачу унеможливило здійснення контролю за нею, а дані у державний реєстр були внесені лише 07 жовтня 2015 року із зазначенням іншого призначення земельної ділянки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

28 травня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Оплачко В. О. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у: постановах Верховного Суду України від 31 травня 2016 року у справі № 826/11379/14, від 10 травня 2016 року у справі № 800/362/15, від 20 квітня 2016 року у справі № 826/16796/14, від 12 квітня 2016 року у справі № 813/7851/13-а, від 01 березня 2016 року у справі №826/4860/13-а, від 03 лютого 2016 року у справі № 826/72/15, від 02 лютого 2016 року у справі №804/14800/14, від 24 листопада 2015 року у справі № 816/1229/14, від 17 листопада 2015 року у справі № 2а-18442/112670, від 16 вересня 2015 року у справі № 826/4418/14, від 22 лютого 2017 року № 6-17цс17; постанові Верховного Суду від 20 вересня 2019 року у справі № 500/5291/13-ц, постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справах № 369/6892/15-ц та № 469/1203/15-ц (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Також заявник вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року у справі № 6-212цс14, від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14 (пункт 2 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Зміст касаційної скарги свідчить про те, що постанова апеляційного суду оскаржується лише в частині вирішення вимог прокурора щодо витребування земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_1, в іншій частині не оскаржується, тому в касаційному порядку не переглядається (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні спору.

Судом апеляційної інстанції порушено приписи статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме, застосовано неефективний засіб правового захисту позивача. За рішенням апеляційного суду ДП "Київська лісова науково-дослідна станція" буде повернуто і частину земельної ділянки, яка ніколи не входила до земель, якими на праві постійного користування володіє вказане підприємство, і яка не відноситься до лісового фонду.

Судом апеляційної інстанції не застосовано статі 17, 23, 125 ЗК України, які підлягали до застосування; невірно застосовано статті 20, 21, 57, 149 ЗК України та стаття 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації".

Співставлення складених в різні періоди планів суміжних земельних ділянок є не досить коректним для надання об'єктивного висновку щодо накладання земельних ділянок.

Органам державної влади, які існували на час видачі ОСОБА_2 державного акту на право власності на земельну ділянку, були надані широкі повноваження, які надавали можливість виявити незаконне вилучення земельної ділянки із земель лісового фонду і зобов'язували вживати заходів щодо усунення цих порушень. А тому ці органи зобов'язані знати про порушення прав держави щодо власності на землі лісу, оскільки ці порушення відбувались відкрито.

Доводи інших учасників справи

Відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Вишгородського районного суду Київської області цивільну справу № 363/669/17 за позовом заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства "Київська лісова науково-дослідна станція" до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Петріцька Альона Павлівна, про визнання незаконним та скасування розпорядження, скасування рішення про державну реєстрацію та витребування земельної ділянки.

Зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2022 року справу № 363/669/17 призначено до судового розгляду.

Обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що розпорядженням Вишгородської РДА від 03 січня 2012 року № 4 "Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства на території Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області" передано ОСОБА_2 безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,0568 га для ведення особистого селянського господарства на території Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

На підставі зазначеного розпорядження 02 березня 2012 року ОСОБА_2 отримала державний акт серії ЯМ № 433855 на право власності на земельну ділянку площею 0,0568 га, кадастровий номер 3221886001:03:229:0140, для ведення особистого селянського господарства.

В подальшому на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 07 жовтня 2015 року вказану земельну ділянку ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_1.

У цей же день приватним нотаріусом КМНО Петріцькою А. М. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 11497942 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221886001:03:229:0140 за ОСОБА_1.

Також установлено, що вказана земельна ділянка віднесена до земель лісогосподарського призначення.

Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об'єднання "Укрдержліспроект" Державного агентства лісових ресурсів України у листі від 22 квітня 2016 року № 299 повідомило, що відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003 року межі земельної ділянки, кадастровий номер 3221886001:03:229:0140, частково накладаються на землі лісового фонду, які перебувають в користуванні ДП "Київська лісова науково-дослідна станція".

Про перебування спірної земельної ділянки лісового фонду в постійному користуванні ДП "Київська лісова науково-дослідна станція" свідчать карта-схема розподілу території Київської лісової науково-дослідної станції та лісництва, матеріали лісовпорядкування - викопіювання з планшету № 5 Старопетрівського лісництва ДП "Київська лісова науково-дослідна станція", квартал 163,164 Лісовпорядкування 2003 року, проект організації та розвитку лісового господарства Київської лісової науково-дослідної станції, фрагментом публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталів 163,164 Староптрівського лісництва ДП "Київська лісова науково-дослідна станція" та межами земельної ділянки з кадастровим номером undefined.

ДП "Київська лісова науково-дослідна станція", як землекористувач, згоду на вилучення земельної ділянки для її використання в цілях, не пов'язаних із веденням лісового господарства, не надавало.

Обґрунтовуючи підстави позову, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка передана у власність розпорядженням Вишгородської РДА від 03 січня 2012 року з порушенням вимог земельного законодавства щодо вилучення, припинення права користування або надання у власність земельних ділянок лісогосподарського призначення державної форми власності, у зв'язку з чим просив визнати незаконним та скасувати вказане розпорядження та витребувати її на користь держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України та у постійне користування ДП "Київська лісова науково-дослідна станція" з незаконного володіння ОСОБА_1.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 8 статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частина 8 статті 394 ЦПК України (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження у цій справі постанови Київського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у: постановах Верховного Суду України від 31 травня 2016 року у справі № 826/11379/14, від 10 травня 2016 року у справі № 800/362/15, від 20 квітня 2016 року у справі № 826/16796/14, від 12 квітня 2016 року у справі № 813/7851/13-а, від 01 березня 2016 року у справі №826/4860/13-а, від 03 лютого 2016 року у справі № 826/72/15, від 02 лютого 2016 року у справі №804/14800/14, від 24 листопада 2015 року у справі № 816/1229/14, від 17 листопада 2015 року у справі № 2а-18442/112670, від 16 вересня 2015 року у справі № 826/4418/14, від 22 лютого 2017 року № 6-17цс17; постанові Верховного Суду від 20 вересня 2019 року у справі № 500/5291/13-ц, постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справах № 369/6892/15-ц та № 469/1203/15-ц (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України); необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року у справі № 6-212цс14, від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14 (пункт 2 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Позиція Верховного Суду

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Ліси та землі лісового фонду України є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України (частина 2 статті 3 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт "е" частини 1 статті 19 ЗК України).

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт "б" частини 1 статті 164 ЗК України).

Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства - у частині використання й охорони лісового фонду (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).

Відповідно до пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Відтак, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України (див. висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державного лісового фонду та була передана у власність фізичній особі без її вилучення в належного користувача - ДП "Київська лісова науково-дослідна станція".

Встановлюючи на підставі матеріалів лісовпорядкування правовий статус спірної земельної ділянки як такої, що належить до земель лісогосподарського призначення, апеляційний суд урахував наведені вище приписи законодавства.

Щодо позовних вимог в інтересах держави в особі ДП "Київська лісова науково-дослідна станція"

Представництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" (тут і далі - в редакції, чинній на час звернення позивача до суду), який набрав чинності 15 липня 2015 року. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацом першим статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.

Згідно з абзацом першим статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

З наведених норм випливає, що прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб'єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб'єктів права.

За висновками Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. рішення від 15 січня 2009 року у справі "Менчинська проти Росії" (Menchinskaya v. Russia, заява № 42454/02, § 35)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18, пункти 6.21,6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18, пункти 4.19,4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 26), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункт 8.5) та інші).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.

Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19, пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс 19, пункт 27)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункти 8.10,8.12).

При цьому міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень (пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 (провадження № 12-11гс21)). Отже, незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб'єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор.

На відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб'єкти права - учасники правовідносин. Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств. При цьому інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19, пункт 62)). Тому інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 71)).

Відповідно до статті 170 ЦК України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні підприємства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зробила висновок про те, що позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ в частині таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року, підтвердила свій висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21).

Верховний Суд під час перегляду цієї справи вважає, що наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані після подання касаційної скарги, підлягають застосуванню на підставі частини 3 статті 400 ЦПК України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи необхідно врахувати висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Отже, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню в частині розгляду вимог позову прокурора, поданого в інтересах ДП "Київська лісова науково-дослідна станція", із залишенням позову без розгляду в зазначеній частині.

Щодо позовних вимог прокурора, поданих в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, про витребування земельної ділянки

Згідно з пунктом 1 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2014 року № 521 Держлісагенство України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

Позов у цій справі поданий прокурором, зокрема в інтересах держави в особі Держлісагенства України у зв'язку з незаконним, на думку позивача, заволодінням ОСОБА_1 земельною ділянкою державної власності лісогосподарського призначення.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону (частини 1 , 2 статті 84 ЗК України - тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

У статті 57 ЛК України визначено вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, відповідно до частини першої якої зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.

Аналогічне положення міститься у статті 20 ЗК України.

Порядок вилучення земельних ділянок визначено статтею 149 ЗК України, якою встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

У частинах 5 статті 149 ЗК України встановлено, що районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо) з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті.

Відповідно до частини 9 статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема ліси для нелісогосподарських потреб, крім випадків, визначених частини 9 статті 149 ЗК України.

Встановивши, що спірну земельну ділянку передано у приватну власність ОСОБА_2 за рахунок земель, що перебувають в постійному користуванні ДП "Київська лісова науково-дослідна станція", без виключення її з Державного лісового фонду України, межі цієї земельної ділянки накладаються на землі лісового фонду, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що Державне агентство лісових ресурсів України, в інтересах якого пред'явлений позов прокурором, є належним позивачем у справі, позов якого спрямований на захист земель державного лісового фонду.

Оскільки земельна ділянка вибула з постійного користування ДП "Київська лісова науково-дослідна станція" поза його волею, апеляційний суд вважав, що є підстави для витребування спірної земельної користь держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України та у постійне користування ДП "Київська лісова науково-дослідна станція".

Проте з таким висновком погодитись неможливо.

Встановлено, що "Укрдержліспроект" Державного агентства лісових ресурсів України у листі від 22 квітня 2016 року № 299 повідомило, що відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003 року земельні ділянки з кадастровими номерами 3221886000:02:102:0109,3221886000:02:102:0125,3221386000:02.102:0126.3221886000:02:102:0157,3221886000:02:102:0158,3221886000:02.102:0107,3221886000:02:102; 0152,221886000:02102:0030,3221886000:02:102:0162, повністю, а земельні ділянки з кадастровими номерами 3221886000:02:102:0145 та 3221886000:02:102:0140 (передана у приватну власність ОСОБА_2) - частково накладаються на землі лісового фонду, які перебувають в користуванні ДП "Київська лісова науково-дослідна станція". Загальна площа накладки на землі лісового фонду становить 2,1 га (а. с. 13).

21 грудня 2016 року Київське обласне та по м. Києву Управління лісового та мисливського господарства, розглянувши листа щодо накладення на землі лісогосподарського призначення за матеріалами лісовпорядкування 2003 року, повідомило, що Управління не надавало погодження про зміну цільового призначення на земельні лісові ділянки для їх використання в цілях, не пов'язаних із веденням лісового господарства, зокрема земельну ділянку з кадастровим номером undefined, надану ОСОБА_2 (а. с.17).

Задовольняючи позов та витребовуючи земельну ділянку з чужого незаконного володіння, апеляційний суд не врахував, що доказами у справі підтверджене часткове накладення спірної земельної ділянки на землі лісового фонду, які передані в постійне користування ДП, часткове накладення унеможливлює задоволення віндикаційного позову про витребування всієї земельної ділянки на користь попереднього користувача.

Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), де зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Зайняття земельних ділянок, зокрема шляхом часткового накладення земельних ділянок, треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном. При цьому негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на спірну земельну ділянку є негаторний позов про її повернення, який може бути пред'явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки лісового фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність.

Проте, у цій справі, позивачем заявлено вимогу про витребування земельної ділянки в порядку віндикації з посиланням як на правову підставу такої вимоги на статтю 388 ЦК України, тому у цій справі вимога про витребування земельної ділянки не підлягає задоволенню.

Оскільки на негаторний позов, який спрямований на усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, не поширюється позовна давність, висновки апеляційного суду щодо позовної давності, її перебігу, тощо не мають будь якого значення.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина 1 статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина 1 та 2 статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

За таких обставин апеляційний суд не мав застосовувати до спірних правовідносин приписи ЦК України про витребування майна з чужого незаконного володіння замість приписів ЦК України та частини 2 статті 152 ЗК України, а тому мав відмовити у задоволенні вимог, які не спрямовані на усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21), Великої Палати Верховного Суду 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині вирішення позову прокурора, пред'явленого в інтересах держави в особі ДП "Київська лісова науково-дослідна станція", підлягають скасуванню із залишенням позову без розгляду в цій частині.

В частині задоволення позовних вимог про витребування земельної ділянки від ОСОБА_1 на користь держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України судові рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у позові.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Тому слід стягнути з Києво-Святошинської місцевої прокуратури на користь ОСОБА_1 судовий збір, який підлягав сплаті при поданні касаційної скарги.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 414, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Оплачком Віталієм Олексійовичем, задовольнити частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 04 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року в частині позовних вимог заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, пред'явлених в інтересах держави в особі Державного підприємства "Київська лісова науково-дослідна станція", скасувати, позов у цій частині залишити без розгляду.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 04 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року в частині позовних вимог заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, пред'явлених в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, про витребування земельної ділянки скасувати та відмовити у задоволенні цих вимог.

Стягнути з Києво-Святошинської місцевої прокуратури на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 3 200,00 гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М.

Ю. Тітов