Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.12.2022 року у справі №569/6317/15

Постанова

Іменем України

14 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 569/6317/15-ц

провадження № 61-3319св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Коломієць Г. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Лідовця Р. А., Погрібного С. О., Ступак О. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , державний реєстратор ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

треті особи: приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Коломис Ольга В`ячеславівна, Обслуговуючий кооператив «Квартал», відділ опіки та піклування служби у справах дітей Рівненського міськвиконкому, Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Рівненського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Хилевич С. В., Ковальчук Н. М., Шимків С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому, з урахуванням заяв про зміну предмета позову та збільшення позовних вимог, просила:

- визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності з індексним номером: 30742932, видане 10 грудня 2014 року державним реєстратором реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції Рівненської області Бенедищук (Ящук) І. В. (далі - державний реєстратор), на квартиру АДРЕСА_1 , видане на ім`я ОСОБА_3 ;

- скасувати державну реєстрацію права власності за № 8012165, зареєстровану на ім`я ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 , проведену державним реєстратором в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10 грудня 2014 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 524056956101;

- визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між дарувальником ОСОБА_3 та обдарованим ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Коломис О. В. (далі - приватний нотаріус) 17 грудня 2014 року за реєстраційним № 4574;

- скасувати державну реєстрацію права власності за № 8114739, зареєстровану на ім`я ОСОБА_2 , на квартиру АДРЕСА_1 , проведену приватним нотаріусом в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17 грудня 2014 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 524056956101;

- виселити з квартири АДРЕСА_1 осіб (хто фактично проживає і/або зареєстровані), а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та їх неповнолітніх дітей: ОСОБА_6 , 2003 року народження, ОСОБА_7 , 2005 року народження, ОСОБА_8 , 2015 року народження, без надання їм іншого житлового приміщення;

- зобов`язати осіб (хто фактично проживає і/або зареєстровані), а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та їх неповнолітніх дітей: ОСОБА_6 , 2003 року народження, ОСОБА_7 , 2005 року народження, ОСОБА_8 , 2015 року народження, не вчиняти перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1 .

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона брала пайову участь у будівництві будинку по АДРЕСА_2 , який прийнятий в експлуатацію 01 серпня 2013 року. Квартира № 9 , яка розташована у вказаному будинку, після введення будинку в експлуатацію знаходилась в резерві і не була їй передана, а тому вона змушена була звернутися до суду за захистом своїх майнових прав. Право власності на вказану квартиру у неї виникло на підставі юридичних фактів, встановлених рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 16 травня 2014 року у справі № 569/2241/14-ц, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 18 серпня 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року. Вказаними судовими рішеннями її позов задоволено, а апеляційні та касаційні скарги Обслуговуючого кооперативу «Квартал» (далі - ОК «Квартал») відхилено. Визнано за нею право приватної власності на житлову трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Визнано недійсним та скасовано пункт 38 додатку № 1 розпорядження Рівненського міського голови від 07 лютого 2014 року № 91-р про передачу квартири АДРЕСА_1 .

Вказувала на те, що ОСОБА_3 оскаржувала рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 травня 2014 року та ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 02 лютого 2015 року їй відмовлено у відкритті апеляційного провадження на вказане рішення суду, а ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2015 року вказану ухвалу апеляційного суду залишено без змін. В ухвалах апеляційної та касаційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 не брала участі у справі, однак про наявність спору щодо спірної квартири їй було відомо з огляду на те, що ще у лютому 2014 року судом вживалися заходи забезпечення позову шляхом заборони вчинення будь-яких дій стосовно спірної квартири, яку за розпорядженням Рівненського міського голови було передано ОСОБА_3 .

Також рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 травня 2014 року у справі № 569/2241/14-ц оскаржував ОСОБА_2 . Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 05 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 08 серпня 2016 року, відмовлено у прийнятті апеляційної скарги ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 травня 2014 року.

Мотивуючи свої висновки, суд апеляційної інстанції, з чим погодився і касаційний суд, вказував на те, що договір на участь у частковому будівництві був укладений між ТОВ компанія «Інвестжитлобуд» та ОСОБА_1 і цей договір не створював для ОСОБА_2 будь-яких прав та обов`язків, оскільки він не був його стороною. А власником спірної квартири він став не у зв`язку з розглядом справи № 569/2241/14-ц, а внаслідок укладеного з ОСОБА_3 договору дарування від 17 грудня 2014 року (після припинення обтяження на об`єкт нерухомого майна 10 грудня 2014 року згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно).

Зазначала, що ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 27 лютого 2014 року у справі № 569/2241/14-ц забезпечено її позов шляхом заборони Управлінню капітального будівництва та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі - УКБ міськради), ОК «Квартал», Виконавчому комітету Рівненської міської ради (далі - Рівненський міськвиконком), Рівненському міському голові, Реєстраційній службі Рівненського міського управління юстиції приймати рішення і вчиняти дії з розподілу, оформлення і передачі у власність чи користування, здійснювати реєстраційні дії та будь-які інші розпорядчі дії щодо квартири АДРЕСА_1 . Копію вказаної ухвали для виконання було направлено судом зазначеним особам у день постановлення ухвали, в тому числі до Реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції.

Після ухвалення рішення у справі № 569/2241/14-ц про визнання за нею права власності на спірну квартиру, ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 29 серпня 2014 року у справі № 569/2241/14-ц скасовано заходи забезпечення її позову, однак через оскарження цієї ухвали ОК «Квартал» в апеляційному порядку, ухвала про скасування заходів забезпечення позову набрала законної сили тільки 14 листопада 2014 року, коли Апеляційним судом Рівненської області відхилено апеляційну скаргу ОК «Квартал», а ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 29 серпня 2014 року залишено без змін.

Вважала, що ОСОБА_3 не мала права 09 грудня 2014 року звертатися до Реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції з заявою про реєстрацію за собою права власності на квартиру АДРЕСА_1 та в подальшому відчужувати вказану квартиру на користь ОСОБА_2 , оскільки їй було відомо про право ОСОБА_1 на цю квартиру і про те, що судом ще 16 травня 2014 року скасовано пункт 38 додатку № 1 розпорядження Рівненського міського голови від 07 лютого 2014 року № 91-р про передачу квартири АДРЕСА_1 та визнано за нею ( ОСОБА_1 ) право власності на спірну квартиру.

З цих самих підстав державний реєстратор зобов`язаний був відмовити у реєстрації права власності на вказану квартиру, оскільки суть спору та ухвалені рішення судами першої та апеляційної інстанції у справі № 569/2241/14-ц були відомі з отриманих Реєстраційною службою Рівненського міського управління юстиції ухвал про забезпечення позову та про скасування заходів забезпечення позову.

ОСОБА_3 , достовірно знаючи, що відносно предмета договору виникли спірні правовідносини, засвідчила нотаріусу про відсутність судових спорів щодо квартири, а також вказувала, що обтяжень чи будь-яких прав у третіх осіб щодо квартири немає.

При цьому у листопаді 2014 року незаконно, без будь-яких правових підстав, з відома голови ОК «Квартал», з метою перешкоджання їй виконати рішення суду, відповідачі вселились у спірну квартиру.

Зазначала, що відновити її порушене конституційне право на вільне користування своєю власністю можливо лише шляхом скасування акту, який суперечить актам цивільного законодавства та порушує цивільні права або інтереси, відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта, витребування майна з незаконного володіння та покладення на відповідача обов`язку усунути перешкоди у користуванні майном та примушення його звільнити зайняте приміщення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 03 березня 2021 року, ухваленим у складі судді Ковальова І. М., у задоволенні позову ОСОБА_9 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надала доказів про порушення державним реєстратором реєстраційних дій при державній реєстрації спірної квартири за ОСОБА_3 . Оспорюваний договір дарування від 17 грудня 2014 року не може бути визнаний судом недійсним лише з формальних міркувань, оскільки не надано будь-яких належних та допустимих доказів про визнання його недійсним, а також відсутні правові підстави. Також не підлягають задоволенню позовні вимоги про виселення відповідачів, оскільки виселення може здійснюватися лише з наданням іншого житлового приміщення, яке повинно бути зазначене у рішенні суду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 03 березня 2021 року в частині відмови у визнанні незаконним та скасуванні свідоцтва про право власності та скасуванні державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 , визнання недійсним договору дарування, скасуванні державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 , виселенні з квартири та зобов`язанні не вчиняти перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні квартирою скасовано.

Задоволено частково позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , державного реєстратора реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції Рівненської області Ящук (Бенедищук) І. В., ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , треті особи: приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Коломис О. В., ОК «Квартал», Орган опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради, Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради, про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, визнання недійсним договору дарування, скасування державної реєстрації права власності, виселення та зобов`язання не чинити перешкод у володінні, користуванні і розпорядженні майном.

Визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності з індексним номером: 30742932, видане 10 грудня 2014 року державним реєстратором реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції Рівненської області ОСОБА_10 , на квартиру АДРЕСА_1 , видане на ім`я ОСОБА_3 .

Скасовано державну реєстрацію права власності за № 8012165, зареєстровану на ім`я ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 , проведену державним реєстратором реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції Бенедищук (Ящук) І. В. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10 грудня 2014 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 524056956101.

Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Коломис О. В. 17 грудня 2014 за реєстраційним № 4574.

Скасовано державну реєстрацію права власності за № 8114739, зареєстровану на ім`я ОСОБА_2 , на квартиру АДРЕСА_1 , проведену приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Коломис О. В. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17 грудня 2014 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 524056956101.

Виселено з квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 без надання їм іншого житлового приміщення.

Зобов`язано ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 не вчиняти ОСОБА_1 перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1 .

У решті (у частині відмови у задоволенні вимог до державного реєстратора реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції Рівненської області ОСОБА_10 та до малолітнього ОСОБА_8 ) рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що право позивача на спірну квартиру підтверджується рішеннямРівненського міського суду Рівненської області від 16 травня 2014 року у справі № 569/2241/14-ц. ОСОБА_1 виконала зобов`язання щодо сплати пайових внесків за договором на участь у частковому будівництві від 08 січня 2006 року № 13/2, проте в останньої відсутня можливість зареєструвати права власності на спірне нерухоме майно, так як воно незаконно зареєстровано за ОСОБА_3 , оскільки яка на час реєстрації за ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру розпорядження про розподіл, на підставі якого було здійснено таку реєстрацію, було скасовано.

Оскільки на момент державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3 не була власником спірної квартири, суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про те, що ОСОБА_3 не мала права відчужувати вказану квартиру на підставі договору дарування своєму сину ОСОБА_2 .

Установивши, що вселення ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 до спірної квартири відбулося зі згоди ОСОБА_2 , який не мав речових прав щодо спірного нерухомого майна, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість їх виселення без надання іншого житлового приміщення.

При цьому апеляційний суд врахував, що ОСОБА_3 діяла недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У лютому 2022 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , не врахував, що на квартиру АДРЕСА_1 укладено два інвестиційні договори, а саме з ОСОБА_1 та з нею ( ОСОБА_3 ).

Зазначала, що вона набула право власності на спірну квартиру на підставі договору доручення № 1/10 від 29 серпня 2012 року, який укладений між нею та ОК «Квартал», згідно з яким вона інвестувала кошти у будівництво спірної квартири.

Згідно з актом приймання-передачі нерухомості від 27 січня 2014 року вона у повному обсязі внесла свої пайові внески та 09 грудня 2014 року звернулась до реєстраційної служби для проведення державної реєстрації права власності на вказану квартиру, а 17 грудня 2014 року передала вказану квартиру в дар ОСОБА_2 , після чого ОСОБА_2 з дружиною та дітьми вселились у спірну квартиру.

Таким чином ОСОБА_2 є законним власником спірної квартири, а тому позбавлення останнього права власності на вказану квартиру в обраний позивачем спосіб суперечить законодавству України.

Вказувала на те, що позивач обрала невірний спосіб захисту, оскільки належним способом захисту є вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, однак таку вимогу позивач не заявляла.

Крім того, задовольняючи позовні вимоги позивача про усунення перешкод та виселення, суд апеляційної інстанції не врахував, що сам факт переходу права власності на квартиру до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім`ї власника цього нерухомого майна. Законність виселення, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання.

Також апеляційний суд не врахував, що вона та члени її сім`ї не брали участь у справі № 569/2241/14-ц, а тому рішення суду, ухвалене у вказаній справі, не є преюдиційним.

При цьому суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки судді апеляційного суду: Хилевич С. В., Ковальчук Н. М., Шимків С. С., які приймали участь у розгляді справ № 569/2241/14-ц, № 569/11827/15-ц, не заявили самовідвід у цій справі, безпідставно відмовили у задоволенні заяви про відвід складу суду, а також безпідставно відмовили у задоволенні заяви про оголошення перерви у справі на один-два дні у зв`язку з хворобою ОСОБА_5 .

Вказувала на те, що фактично весь склад суддів судової палати з розгляду цивільних справ Рівненського апеляційного суду висловили свою думку у справі № 569/2241/14-ц щодо належності спірної квартири ОСОБА_1 .

Підставами касаційного оскарження постанови Рівненського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Постанова апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України, в касаційному порядку не переглядається.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У травні 2022 року Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради подало відзив на касаційну скаргу, в якому посилалось на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 21 січня 2015 року № 17 «Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції», яка набрала чинності 28 січня 2015 року, ліквідовано реєстраційну службу Рівненського міського управління юстиції Рівненської області.

Згідно з Положенням про Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради (нова редакція), затвердженого рішенням Рівненської міської ради від 18 грудня 2021 року № 1534, Управління є виконавчим органом Рівненської міської ради, утвореним для виконання власних (самоврядних) повноважень у сфері надання адміністративних послуг, віднесених до відання виконавчих органів міських рад та інших виконавчих органів, а також делегованих державою повноважень з організаційного забезпечення надання адміністративних послуг через постійно діючий робочий орган - Центр надання адміністративних послуг у місті Рівному.

Управління не є правонаступником Рівненського міського управління юстиції, а є новоствореним суб`єктом владних повноважень, та не є тим суб`єктом, який порушив права позивача.

16 січня 2020 року, тобто під час розгляду справи в суді першої інстанції, набрали чинності окремі положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії Рейдерству» від 05 грудня 2019 року № 340-IX, яким змінено порядок та підстави внесення відомостей до Державного реєстру прав, що передбачені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Так, частиною третьою статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», яка набрала чинності 16 січня 2020 року, передбачено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, позовні вимоги в частині скасування державної реєстрації права власності не відповідають вимогам статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У червні 2022 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому посилався на те, що договір дарування відповідає вимогам чинного законодавства України.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції, зупинено виконання постанови Рівненського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року до закінчення касаційного провадження у справі.

У травні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Згідно з протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями від 07 квітня 2022 року справу призначено колегії суддів у складі: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2022 року заяви суддів Верховного Суду Гулька Б. І. та Луспеника Д. Д. про самовідвід задоволено, справу передано на автоматизований перерозподіл.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 21 жовтня 2022 року справу призначено колегії суддів у складі: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року заяву судді Верховного Суду Черняк Ю. В. про самовідвід задоволено, справу передано на автоматизований перерозподіл.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 25 жовтня 2022 року справу призначено колегії суддів у складі: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.

Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів від 07 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії суддів Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Гулейкова І. Ю., Лідовця Р. А., Погрібного С. О.

У зв`язку з перебуванням судді Воробйової І. А. у відрядженні, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 21 листопада 2022 року, справу призначено до судового розгляду в складі колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Лідовця Р. А., Погрібного С. О., Ступак О. В.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11 квітня 2005 року між УКБ Рівненського міськвиконкому (замовник) та ТОВ «Компанія «Інвестжитлобуд» (інвестор, генпідрядник) укладено договір підряду № 49 на виконання будівельних робіт з будівництва 54 - квартирного житлового будинку по АДРЕСА_2 . ТОВ «Компанія «Інвестжитлобуд» зобов`язувалося за рахунок коштів третіх осіб на засадах договорів про інвестування будівництва виготовити проектно-кошторисну документацію, збудувати та здати замовнику будинок. Замовник зобов`язувався прийняти об`єкт нерухомості та ввести його в експлуатацію.

08 січня 2006 року між ОСОБА_1 і ТОВ «Компанія «Інвестжитлобуд» було укладено договір про участь у частковому будівництві квартири АДРЕСА_4 , вартістю, на момент укладення договору, - 299 600,00 грн. За умовами цього договору ОСОБА_1 зобов`язалася у рахунок вартості житла поставити щебінь, а ТОВ «Компанія «Інвестжитлобуд» закінчити будівництво житлового будинку за вказаною адресою, забезпечити введення його в експлуатацію і передати ОСОБА_1 квартиру № 9 , загальною площею 74,90 кв. м.

08 січня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_12 , на виконання умов договору про участь у частковому будівництві, було укладено договір про сумісну діяльність, який став невід`ємною частиною договору про участь у частковому будівництві. За умовами договору ОСОБА_12 зобов`язався укласти з ТОВ «Компанія «Інвестжитлобуд» договір поставки щебеню та здійснити цю поставку на суму вартості квартири, а ОСОБА_1 оплатити ОСОБА_12 вартість щебеню, яка відповідала вартості квартири.

Такий договір поставки між ОСОБА_12 і ТОВ «Компанія «Інвестжитлобуд» укладено 27 серпня 2007 року.

Договором підряду № 49 на виконання будівельних робіт з будівництва 54-х квартирного житлового будинку по АДРЕСА_2 від 27 січня 2011 року припинено правовідносини, засновані на договорі підряду № 49 від 11 квітня 2005 року шляхом його розірвання. Згідно з пункту 3 цього договору усі майнові права на незавершений будівництвом будинок переходять УКБ Рівненського міськвиконкому з моменту підписання правочину.

Відповідно до пункту 5 цього договору за результатами проведеної експертизи УКБ Рівненського міськвиконкому приймає на себе частину зобов`язань ТОВ компанія «Інвестжитлобуд» перед фізичними особами, з якими були укладені договори, в частині внесених ТОВ компанія «Інвестжитлобуд» коштів у спорудження будинку.

Правовідносини між новим інвестором - ОК «Квартал» та замовником - УКБ Рівненського міськвиконкому врегульовані угодою про інвестування будівництва 58-ми квартирного житлового будинку по АДРЕСА_2 від 07 серпня 2012 року № 1-4/5. Предметом цієї угоди є інвестиційна діяльність в будівництві 58-ми квартирного будинку по АДРЕСА_2 .

Згідно з розпорядженням Рівненського міського голови за № 721-р від 02 жовтня 2013 року «Про розподіл та передачу житлової та нежитлової площі в житловому будинку АДРЕСА_5 (поштова адреса: АДРЕСА_2 ) та критих стоянок для автомобілів (поштова адреса: АДРЕСА_2 », між УКБ Рівненського міськвиконкому та ОК «Квартал» укладено угоду про інвестування будівництва від 07 серпня 2012 року № 1-4/5. Будинок прийнятий в експлуатацію на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованої в інспекції ДАБК у Рівненській області 01 серпня 2013 року № РВ 143132130832. Зобов`язано УКБ Рівненського міськвиконкому розподілити та передати житлову і нежитлову площу у будинку. Квартиру № 9 у будинку згідно з додатком № 4 до цього розпорядження не розподілено та передано у резерв.

Розпорядженням Рівненського міського голови № 91-р від 07 лютого 2014 року внесено зміни до розпорядження № 721-р від 02 жовтня 2013 року, зокрема, щодо квартири № 9 шляхом виключення додатку № 4 та доповненням додатку № 1 п. 38. Відповідно до цього розпорядження квартиру № 9 (загальна площа 73,9 кв. м; житлова площа 47,0 кв. м) розподілено на користь ОСОБА_3 .

Зазначені обставини встановлені рішенням Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 569/2241/14-ц.

Так, рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 16 травня 2014 року у справі № 569/2241/14-ц, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 18 серпня 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року, позов ОСОБА_1 задоволено повністю.

Визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на житлову трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_6 .

Визнано недійсним та скасовано пункт 38 додатку № 1 розпорядження Рівненського міського голови від 07 лютого 2014 року № 91-р про передачу квартири АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 у справі № 569/2241/14-ц, суд дійшов висновку, що майнові права на квартиру АДРЕСА_1 у ОСОБА_1 виникли на підставі укладеного з ТОВ «Компанія «Інвестжитлобуд» договору на участь у частковому будівництві № 13/2 від 08 січня 2006 року. Зобов`язання за договором № 13/2 від 08 січня 2006 року на участь у частковому будівництві ОСОБА_1 виконала в повному обсязі на суму 300 000,00 грн, що згідно кошторису складає повну і остаточну вартість квартири, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру від 18 грудня 2007 року, квитанцією до прибуткового касового ордеру від 22 лютого 2008 року серії 01АААВ № 624602, актом прийому-передачі матеріальних цінностей від 01 грудня 2009 року підписаним ОСОБА_1 та ТОВ «Компанія «Інвестжитлобуд», довідкою ТОВ «Компанія «Інвестжитлобуд» від 01 грудня 2009 року, висновком експерта № 7138-7139 від 12 березня 2014 року.

27 лютого 2014 року Реєстраційною службою Рівненського міського управління юстиції отримано з Рівненського міського суду ухвалу від 27 лютого 2014 року про забезпечення позову у справі № 569/2241/14-ц, а також постанову Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції ВП № 42300039 від 28 лютого 2014 року про заборону Реєстраційній службі Рівненського міського управління юстиції здійснювати реєстраційні дії та будь-які інші розпорядчі дії відносно квартири АДРЕСА_1 .

Своїм листом від 04 березня 2014 року № 05-732 секретар Рівненської міської ради повідомив державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції, що виконавчим комітетом Рівненської міської ради не приймалось жодних рішень щодо квартири АДРЕСА_1 , та зазначив, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 28 лютого 2014 року ВП № 42300039 виконана.

29 серпня 2014 року у справі № 569/2241/14-ц Рівненським міським судом постановлено ухвалу про скасування заходів забезпечення позову, яку того ж дня направлено на виконання до Реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції. В цій ухвалі вказано, що судом визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на житлову трикімнатну квартиру АДРЕСА_6 , та визнано недійсним і скасовано пункт 38 додатку № 1 розпорядження Рівненського міського голови від 07 лютого 2014 року № 91-р про передачу квартири АДРЕСА_1 .

Представником ОК «Квартал» подано апеляційну скаргу на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області про скасування заходів забезпечення позову від 29 серпня 2014 року. Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 14 листопада 2014 року апеляційну скаргу ОК «Квартал» відхилено, а ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області про скасування заходів забезпечення позову від 29 серпня 2014 року залишено без змін.

09 грудня 2014 року ОСОБА_3 , з метою реєстрації за собою права власності на квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку визнано за ОСОБА_1 , подала до Реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції договір доручення № 1/10 від 29 серпня 2012 року, укладений між ОК «Квартал» та ОСОБА_3 , акт приймання-передачі об`єкта нерухомості № 9 від 27 січня 2014 року, укладений між ОК «Квартал» та ОСОБА_3 , довідку ОК «Квартал» серія та номер: 1-30 від 27 січня 2014 року та розпорядження Рівненського міського голови від 07 лютого 2014 року № 91-р про розподіл квартири АДРЕСА_1 для ОСОБА_3 згідно з пунктом 38 додатку № 1 цього розпорядження (скасованого рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 16 травня 2014 року у справі № 569/2241/14-ц).

Предметом поданого державному реєстратору договору доручення № 1/10 від 29 серпня 2012 року, укладеного між ОК «Квартал» та ОСОБА_3 , було здійснення дій щодо сприяння у видачі Рівненською міською радою розпорядження про передачу квартири у власність ОСОБА_3

10 грудня 2014 року державним реєстратором на підставі цих документів було зареєстровано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

17 грудня 2014 року ОСОБА_3 на підставі договору дарування передала у дар своєму сину - ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .

17 грудня 2014 року ОСОБА_3 подано апеляційну скаргу на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 травня 2014 року у справі № 569/2241/14-ц.

Ухвалою судді Апеляційного суду Рівненської області апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без руху у зв`язку з поданням скарги після закінчення строків апеляційного оскарження, та надано строк для подачі заяви про поновлення строків апеляційного оскарження.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 02 лютого 2015 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 травня 2014 року.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_3 не брала участі у справі, однак про наявність спору щодо спірної квартири їй було відомо з огляду на те, що в лютому 2014 року судом вживалися заходи забезпечення позову шляхом заборони вчинення будь-яких дій стосовно цієї квартири, яку розпорядженням Рівненського міського голови передано для неї. Вимоги ухвали судді апеляційного суду від 21 січня 2015 року щодо наведення поважних причин пропуску строку заявником не усунуто, а вказані у заяві про поновлення строку причини не є такими. З такою позицією суду апеляційної інстанції погодився і касаційний суд в своїй ухвалі від 16 вересня 2015 року.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 15 грудня 2016 року у справі № 569/11827/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 09 березня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - ОК «Квартал», про визнання недійсним договору про участь у частковому будівництві від 08 січня 2006 року, який укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Компанія «Інвестжитлобуд», відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В., касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 09 березня 2017 року залишено без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 , скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на спірну квартиру, визнати недійсним договір дарування вказаної квартири, скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на спірну квартиру, а також усунути їй перешкоди у користуванні вказаною квартирою та виселити з неї відповідачів.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні і суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим, а саме: повинно реально відновлювати наявне порушене, оспорене або невизнане право, такий спосіб має відповідати характеру правопорушення та цілям судочинства та не може суперечити принципу верховенства права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Частиною першою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

У справі, яка переглядається, установлено, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 16 травня 2014 року у справі № 569/2241/14-ц, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 18 серпня 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року, позов ОСОБА_1 задоволено повністю.

Визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на житлову трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_6 .

Визнано недійсним та скасовано пункт 38 додатку № 1 розпорядження Рівненського міського голови від 07 лютого 2014 року № 91-р про передачу квартири АДРЕСА_1 .

10 грудня 2014 року державним реєстратором зареєстровано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , а 17 грудня 2014 року ОСОБА_3 на підставі договору дарування передала у дар своєму сину - ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з частиною першою статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина перша статті 387 ЦК України).

Частина перша статті 388 ЦК України містить перелік підстав, за яких власник майна має право витребувати своє майно, зокрема, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (підпункт 3 зазначеної статті).

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України).

За загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21), та багатьох інших.

Пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).

Ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20).

Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушених прав, оскільки вирішення позовних вимог ОСОБА_1 не призведе до повернення у власність позивача спірного нерухомого майна, а отже, і до поновлення порушених прав, на що апеляційний суд уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 , скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на спірну квартиру, визнання недійсним договору дарування вказаної квартири, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірну квартиру, а також усунення їй перешкод у користуванні вказаною квартирою та виселення з неї відповідачів.

Суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в зв`язку з їх безпідставністю, не звернувши увагу на неефективність обраного позивачем способу захисту.

Оскільки суд першої інстанції помилився щодо мотивів відмови в задоволенні позову, рішення суду першої інстанції підлягає зміні з викладенням його мотивувальної частини у редакції цієї постанови, а постанова суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог підлягає скасуванню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, касаційну скаргу належить задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог скасувати, рішення суду першої інстанції змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга задоволена частково, скасовано постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції змінено з мотивів обґрунтування відмови у задоволенні позову, сплачений заявником судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 4 588,80 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 .

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсним договору дарування, виселення з житлового приміщення, усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні майном скасувати.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 03 березня 2021 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 4 588,80 грн (чотири тисячі п`ятсот вісімдесят вісім гривень 80 копійок).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. В. Коломієць Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець С. О. Погрібний О. В. Ступак