Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.05.2025 року у справі №758/13683/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2025 року

м. Київ

справа № 758/13683/18

провадження № 61-9523св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Чотирнадцята Київська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кузьмін Денис Леонідович, на постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Ратнікової В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину, свідоцтва про право власності та скасування державної реєстрації права власності на частину нерухомого майна.

Позовну заяву мотивував тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 29 квітня 1977 року ОСОБА_4 придбав у власність житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , загальною площею 38,4 кв. м. 05 квітня 1996 року на підставі договору дарування ОСОБА_4 подарував йому 16/100 частин зазначеного житлового будинку. 30 серпня 1996 року вони з ОСОБА_4 уклали договір конкретного користування житловим будинком, який був посвідчений державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Палагутою А. А., згідно з яким у його користування перейшли житлова кімната 1-4 площею 15,4 кв. м та житлова кімната 1-5 площею 10,6 кв. м, а у користуванні ОСОБА_4 залишилися коридор 1-1, площею 12,7 кв. м; кухня 1-2 площею 6,8 кв. м; житлова кімната 1-3 площею 12,9 кв. м; житлова кімната 1-6 площею 10,4 кв. м; вбиральня 1-7, площею 5,5 кв. м; сараї літ. «Б» та літ. «В», навіс літ. «Д», теплиці літ. «Е» та літ. «Ж» та огорожа.

Також позивач зазначав, що на підставі державного акта на право власності на землю, виданого 03 вересня 2002 року, йому належить 16/100 частин земельної ділянки, площею 0,10 га, з цільовим призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, надвірних господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 . У 1999 році він звернувся до Подільської районної державної адміністрації із заявою про надання дозволу на розроблення проєкту реконструкції будинку. Розпорядженням голови Подільської районної державної адміністрації м. Києва від 29 грудня 1999 року № 1228 йому надано дозвіл на розробку та погодження у встановленому порядку проекту реконструкції житлового будинку та проєкту підключення будинку до інженерних комунальних мереж міста.

Позивач стверджував, що на підставі розробленого проєкту, власними силами та за рахунок особистих грошових коштів він до житлового будинку, позначеного в технічному паспорті літ. «А», здійснив добудову у вигляді житлового будинку, який позначений у технічному паспорті літ. «З». На підставі розпорядження Подільської районної у місті Києві державної адміністрації від 13 лютого 2003 року № 150 йому надано дозвіл на здачу в експлуатацію житлового будинку літ. «З» на АДРЕСА_1 . У подальшому на підставі дозволу Управління державного архітектурно - будівельного контролю від 18 серпня 2004 року № 582 будинок був прийнятий у експлуатацію.

Позивач посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. 28 серпня 2018 року державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Пилипчук О. І. видане ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 1-696 на 35/100 частки житлового будинку з відповідними надвірними будівлями та спорудами, у тому числі і під літ. «З», та здійснено державну реєстрацію права власності (реєстраційний номер: 139275717). Також, 30 серпня 2018 року державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Пилипчук О. І. видане ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом № 1-711 на обов`язкову частку у спадщині, як непрацездатній вдові, що складає 7/100 частки житлового будинку з відповідними надвірними будівлями та спорудами, у тому числі і під літ. «З», та здійснено державну реєстрацію права власності (реєстраційний номер: 139275717) та видано відповідне свідоцтво про право власності. Крім цього, 30 серпня 2018 року державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Пилипчук О. І. видане ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на 42/100 частки житлового будинку з відповідними надвірними будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 , до складу якого державним нотаріусом віднесено двоповерховий будинок з підвальними приміщеннями, зазначеного на плані під літерами «А» та «З», та зареєстровано право власності ОСОБА_3 на зазначену частку.

Позивач переконував, що до складу спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 , не увійшли права на житловий будинок, який позначений у технічному паспорті під літ. «З», оскільки спадкодавець не був його забудовником чи замовником будівництва, не здійснював фінансування цього об`єкта та не вчиняв дій, спрямованих на введення його в експлуатацію, а тому за життя не набув жодних прав на цей об`єкт будівництва, і вказане майно не було спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

З огляду на викладене, позивач ОСОБА_1 просив суд:

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 35/100 частки житлового будинку з відповідними надвірними будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 , видане 28 серпня 2018 року державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Пилипчук О. І. та зареєстроване в реєстрі під № 1-696 на ім`я ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_4 , в частині включення до складу спадщини житлового будинку літ. «З»;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на житловий будинок під літ. «З», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , проведену 28 серпня 2018 року на підставі рішення державного нотаріуса Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Пилипчук О. І., на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 28 серпня 2018 року та зареєстрованого в реєстрі під № 1-696;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на 7/100 частки житлового будинку з відповідними надвірними будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 , видане 30 серпня 2018 року державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Пилипчук О. І. та зареєстроване в реєстрі під № 1-711 на ім`я ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 , в частині включення до складу спадщини житлового будинку літ. «З»;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на житловий будинок під літ. «З», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , проведену 30 серпня 2018 року на підставі рішення державного нотаріуса Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Пилипчук О. І., на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 серпня 2018 року та зареєстрованого в реєстрі під № 1-711;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на 42/100 частки житлового будинку з відповідними надвірними будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 , видане 30 серпня 2018 року державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Пилипчук О. І., та зареєстроване в реєстрі під № 1-709 на ім`я ОСОБА_3 як пережившій дружині після смерті ОСОБА_4 , в частині включення до складу спадщини житлового будинку літ. «З»;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на житловий будинок під літ. «З», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , проведену 30 серпня 2018 року на підставі рішення державного нотаріуса Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Пилипчук О. І., на підставі свідоцтва про право власності від 30 серпня 2018 року та зареєстрованого в реєстрі під № 1-709.

- стягнути із відповідачів понесені судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 07 липня 2022 року у складі судді Якимець О. І. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що будинковолодіння на АДРЕСА_1 було єдиним цілісним об`єктом на момент відкриття спадщини ОСОБА_4 , а частки у праві власності на нього були ідеальними, а отже, доказів виділу частки майна в натурі між співвласниками суду не подано.

Також суд першої інстанції виходив із того, що будь-яких доказів, які б підтверджували проведення позивачем державної реєстрації права власності на новостворену річ - будинок під літ. «З», яка утворилась внаслідок проведення реконструкції значеного будинковолодіння, також надано не було.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що до складу спадщини ОСОБА_4 увійшов також будинок під літ. «З», про що правомірно зазначив нотаріус в оспорюваних свідоцтвах про право власності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 15 листопада 2023 апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ковальчука С. М. задоволено. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 07 липня 2022 року скасовано з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 35/100 частки житлового будинку з відповідними надвірними будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 , видане 28 серпня 2018 року державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Пилипчук О. І. та зареєстроване в реєстрі під № 1-696 на ім`я ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_4 , в частині включення до складу спадщини житлового будинку літ. «З». Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на житловий будинок під літ. «З», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , проведену 28 серпня 2018 року на підставі рішення державного нотаріуса Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Пилипчук О. І., на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 28 серпня 2018 року та зареєстрованого в реєстрі під № 1-696. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на 7/100 частки житлового будинку з відповідними надвірними будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 , видане 30 серпня 2018 року державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Пилипчук О. І. та зареєстроване в реєстрі під № 1-711 на ім`я ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 , в частині включення до складу спадщини житлового будинку літ. «З». Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на житловий будинок під літ. «З», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , проведеної 30 серпня 2018 року на підставі рішення державного нотаріуса Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Пилипчук О. І., на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 серпня 2018 року та зареєстрованого в реєстрі під № 1-711. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на 42/100 частки житлового будинку з відповідними надвірними будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 , видане 30 серпня 2018 року державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Пилипчук О. І., та зареєстроване в реєстрі під № 1-709 на ім`я ОСОБА_3 як пережившій дружині після смерті ОСОБА_4 , в частині включення до складу спадщини житлового будинку літ. «З». Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на житловий будинок під літ. «З», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , проведеної 30 серпня 2018 року на підставі рішення державного нотаріуса Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Пилипчук О. І., на підставі свідоцтва про право власності від 30 серпня 2018 року та зареєстрованого в реєстрі під № 1-709. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 11 110,00 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що оскільки відсутня реєстрація права власності на спірний будинок під літ. «З» за ОСОБА_4 , а відповідачка ОСОБА_3 не надала суду будь-яких доказів на підтвердження будівництва будинку під літ. «З» за особисті кошти подружжя ОСОБА_5 та наявність підстав для віднесення цього будинку до спільного майна подружжя; а також оскільки саме позивачу був наданий дозвіл на розробку проєкту реконструкції будинку на АДРЕСА_1 і на здачу в експлуатацію житлового будинку під літ. «З» на АДРЕСА_1 , а ще дозвіл від 18 серпня 2004 року № 582 на введення в експлуатацію закінченого будівництвом приватного будинку під літ. «З», то державний нотаріус Пилипчук О. І. безпідставно зазначив у оспорюваних свідоцтвах про право на спадщину за заповітом та за законом та у оспорюваному свідоцтві про право власності, що спірний будинок під літ. «З» на АДРЕСА_1 є спадковим майном ОСОБА_4 , а також, спільним майном подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , отже в цій частині оспорювані свідоцтва підлягають визнанню недійсними, а відповідні позовні вимоги позивача - задоволенню.

Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про те, що з огляду на положення частини третьої статті 26 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», підлягають задоволенню і позовні вимоги позивача про скасування державної реєстрації права власності відповідачів на житловий будинок під літ. «З».

Водночас апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача до Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори, оскільки державний реєстратор, у цьому випадку державний нотаріус, не є належним відповідачем за зазначеними позовними вимогами.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У липні 2024 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кузьмін Д. Л., через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, а рішення Подільського районного суду міста Києва від 07 липня 2022 року залишити в силі.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо частини четвертої статті 357 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах; а також одночасного застосування частини першої статті 2, частини першої статті 4, частин першої та другої статті 5 ЦПК України та статей 15 16 ЦК України за фактичних обставин справи, з метою формування висновку про неефективний спосіб захисту як підставу для відмови у позові (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Також заявник вказує на те, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд:

- не врахував, що спірну добудову (реконструкцію) здійснено відповідачем на спільній земельній ділянці без погодження порядку користування земельною ділянкою між співвласниками та без наявності згоди співвласника землі про здійснення добудови на ділянці як окремого об`єкта, що вважатиметься особистою власністю іншого співвласника;

- не звернув увагу на те, що якщо позивач має право на набуття в особисту власність спірного житлового будинку під літ. «З», то відповідно до статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статті 377 ЦК України він також автоматично набуває право на земельну ділянку під таким будинком та ділянку, необхідну для його обслуговування, що очевидно, з наявності спільної власності сторін на земельну ділянку, порушує право іншого співвласника земельної ділянки (спадкодавця/спадкоємців у цій справі);

- проігнорував, що позивач не довів виключно його участь у будівництві спірного будинку під літ. «З»;

- не врахував, що чинне законодавство з питань реєстрації речових прав на нерухоме майно, відповідно до якого з метою реєстрації права власності на реконструйований об`єкт, заявник, крім інших документів, має подати реєстратору письмову згоду всіх співвласників закінченого будівництвом об`єкта на проведення його реконструкції, що абсолютно виключається у цьому випадку, оскільки у сторін наявний спір щодо юридичної долі добудови під літ. «З»;

- проігнорував, що заявлені позивачем у цій справі позовні вимоги є неефективним способом захисту, оскільки у випадку їх задоволення позивач не зможе безперешкодно зареєструвати за собою окреме право власності на спірну добудову;

- не врахував, що всі наявні у матеріалах справи технічні паспорти на будинковолодіння АДРЕСА_2 підтверджують що здійснена добудова, житловий будинок під літ. «З», входить до складу будинковолодіння та не є окремим об`єктом нерухомого майна;

- не звернув увагу на те, що спірна добудова у вигляді житлового будинку під літ. «З» здійснена у 1997 році, тобто до отримання позивачем офіційного дозволу на реконструкцію 29 грудня 1999 року.

Також у касаційній скарзі заявник виклав клопотання про поновлення йому строку на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року, яке обґрунтував тим, що повний текст оскаржуваної постанови апеляційного суду отримав 04 червня 2024 року,

Крім того, у касаційній скарзі заявник виклав попередній орієнтований розрахунок витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції та заначив, що вартість таких витрат орієнтовно складає 25 000,00 грн.

Станом на момент розгляду справи Верховним Судом відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_2 в від інших учасників справи не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 липня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кузьмін Д. Л., на постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.; судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2024 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року; відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на підставіпунктів 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Подільського районного суду міста Києва матеріали справи № 758/13638/18; надано відповідачу строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2024 року матеріали справи № 758/13638/18 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2025 року справу № 758/13638/18 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб, виданого повторно 16 лютого 2018 року, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 16 квітня 1965 року.

На підставі договору купівлі-продажу від 29 квітня 1977 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори, ОСОБА_4 придбав житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , загальною площею 38,4 кв. м. Договір зареєстрований у Київському бюро технічної інвентаризації 16 травня 1977 року.

05 квітня 1996 року на підставі договору дарування ОСОБА_4 подарував ОСОБА_1 16/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , житловою площею 49,3 кв. м з господарчими та побутовими спорудами та будівлями: сараї під літ. «Б», «В», «Г», погріб під літ. «В», навіс під літ. «Д», теплиця під літ. «Е». Договір посвідчений державним нотаріусом 14-ої Київської державної нотаріальної контори Палагутою А. А. та зареєстрований у Київському міському бюро технічної інвентаризації 13 травня 1996 року.

Після укладення договору дарування від 05 квітня 1996 року у власності ОСОБА_4 залишилося 84/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 .

30 серпня 1996 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 уклали договір користування житловим будинком АДРЕСА_1 , який посвідчений державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Палагутою А. А., згідно з яким у користуванні ОСОБА_1 перебувають приміщення: житлова кімната 1-4, площею 15,4 кв. м та житлова кімната 1-5 площею 10,6 кв. м, а у користуванні ОСОБА_4 знаходяться такі приміщення: коридор 1-1 площею 12,7 кв. м; кухня 1-2 площею 6,8 кв. м; житлова кімната 1-3 площею 12,9 кв. м; житлова кімната 1-6 площею 10,4 кв. м; вбиральня 1-7 площею 5,5 кв. м; сараї під літ. «Б» та «В», навіс під літ. «Д», теплиці під літ. «Е» та «Ж», а також огорожа. Договір був зареєстрований у Київському бюро технічної інвентаризації.

Згідно з державним актом на право приватної власності на землю, виданим 03 вересня 2002 року Київським міським головою, на підставі рішення Київської міської ради та розпорядження Київського міського голови від 20 травня 1999 року № 250/351 та від 14 серпня 2000 року № 503-МГ ОСОБА_1 передано у приватну власність 16/100 частин земельної ділянки площею 0,1000 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, надвірних господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 .

Розпорядженням голови Подільської районної державної адміністрації міста Києва від 29 грудня 1999 року за № 1228 ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку та погодження у встановленому порядку проєкту реконструкції житлового будинку на АДРЕСА_1 та проєкту підключення будинку до інженерних комунальних мереж міста (газоелектроводопостачання і каналізації).

Розпорядженням Подільської районної у місті Києві державної адміністрації від 13 лютого 2003 року № 150 ОСОБА_1 надано дозвіл на здачу в експлуатацію житлового будинку літ. «З» на АДРЕСА_1 . Водночас у розпорядженні зазначено, що будинковолодіння на АДРЕСА_1 складається із двох житлових будинків: будинок літ. «А», одноповерховий, дерев`яний, житловою площею 49,3 кв.м, загальною площею 77,30 кв. м, належить на праві особистої власності ОСОБА_1 - 16/100 частин і ОСОБА_4 - 84/100 частин; будинок літ. «З», одноповерховий, цегляний з підвалом, складається з 4-х житлових кімнат, площею 51,00 кв. м, загальною площею 149,60 кв. м, збудовано ОСОБА_1

18 серпня 2004 року Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю надано дозвіл № НОМЕР_1 , яким житловий будинок літ. «З» (2 поверхи), загальною площею 149,60 кв. м, на земельній ділянці, що на АДРЕСА_1 , прийнято в експлуатацію.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, повторно виданим Відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві 15 лютого 2018 року.

28 серпня 2018 року державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Пилипчук О. І. видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 1-696 на 35/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 . У характеристиці об`єкта зазначено, що будинковолодіння складається з двоповерхового будинку з підвальним приміщенням, зазначене в плані під літ. «А» і літ. «З», загальною площею 226,90 кв. м, житловою 100,30 кв. м.

30 серпня 2018 року державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Пилипчук О. І. видано ОСОБА_3 на підставі статті 1241 ЦК України свідоцтво про право на спадщину за законом № 1-711 на 7/100 частин майна ОСОБА_4 , яке складається з 42/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . У характеристиці об`єкта зазначається, що будинковолодіння складається з двоповерхового будинку з підвальним приміщенням, зазначене в плані під літ. «А» і літ. «З», загальною площею 226,90 кв. м.

30 серпня 2018 року державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Пилипчук О. І. видано ОСОБА_3 на підставі статті 63 Сімейного кодексу України (далі - СК України) свідоцтво про право власності на 1/2 частки у праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу, яке складається з 84/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , які належали спадкодавцю ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори 29 квітня 1977 року. У характеристиці об`єкта зазначається, що будинковолодіння складається з двоповерхового будинку з підвальним приміщенням, зазначене в плані під літ. «А» і літ. «З», загальною площею 226,90 кв. м, житловою 100,30 кв. м.

Право власності ОСОБА_3 на 7/100 та 42/100 частин будинковолодіння та ОСОБА_2 на 35/100 частин будинковолодіння АДРЕСА_1 , яке складається з будинку під літ. «А» та літ. «З», з відповідними надвірними будівлями та спорудами, розташованого на АДРЕСА_1 , зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності та інші речові права на нерухомість, їх виникнення, перехід і припинення підлягають обов`язковій державній реєстрації (стаття 182 ЦК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, право власності на новостворене нерухоме майно виникає при умовах завершення його будівництва, введення його в експлуатацію та державної реєстрації права власності.

Згідно зі статтею 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (який був чинним на момент набуття права власності ОСОБА_4 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 )майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на нерухоме майно, то спадкоємець також не набуває права власності в порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини.

Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно.

Згідно зі статтею 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.

Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (стаття 1301 ЦК України).

Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути, зокрема: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11

Відповідно до частин першою, третьої, четвертої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в редакції на час відкриття спадщини, державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позову, апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та засад змагальності сторін, правильно виходив із того, що оскільки відсутня реєстрація права власності на спірний будинок під літ. «З» за ОСОБА_4 ,. і відповідачка ОСОБА_3 не надала суду будь-яких доказів на підтвердження будівництва будинку під літ. «З» за особисті кошти подружжя ОСОБА_5 та наявність підстав для віднесення цього будинку до спільного майна подружжя; а також оскільки саме позивачу був наданий дозвіл на розробку проєкту реконструкції будинку на АДРЕСА_1 , на здачу в експлуатацію житлового будинку літ. «З» на АДРЕСА_1 , і дозвіл від 18 серпня 2004 року № 582 на введення в експлуатацію закінченого будівництвом приватного будинку під літ. «З», то державний нотаріус Пилипчук О. І. безпідставно зазначив у оспорюваних свідоцтвах про право на спадщину за заповітом та за законом та у оспорюваному свідоцтві про право власності, що спірний будинок під літ. «З» на АДРЕСА_1 є спадковим майном ОСОБА_4 , а також спільним майном подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , тому в цій частині оспорювані свідоцтва підлягаю визнанню недійсними, а відповідні позовні вимоги позивача - задоволенню.

Також апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що з огляду на положення частини третьої статті 26 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», підлягають задоволенню і обґрунтовані позовні вимоги позивача про скасування державної реєстрації права власності відповідачів на житловий будинок під літ. «З».

Доводи касаційної скарги щодо неефективності обраного позивачем у цій справі способу захисту, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 цієї Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18, пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18, пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 89)).

Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права власності на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.

Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 зазначено, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва). За своєю правовою природою вимога про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним є самостійним способом захисту прав та/інтересів, передбаченим статтею 1301 ЦК України, на який поширюється позовна давність.

У постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11, від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 Верховний Суд виклав правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, встановлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Свідоцтво про право на спадщину підлягає визнанню недійсним у випадку доведення існування «вад» на момент його видачі, які свідчать про те, що особа, якій видано свідоцтво, не мала права на спадкування (особа не є спадкоємцем, спадкоємці попередньої черги прийняли спадщину, заповіт є нікчемним тощо). Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року у справі № 504/3606/14-ц.

У справі, яка переглядається, позивач заявив позовні вимоги про визнання частково недійсними свідоцтв відповідачів про право на спадщину, свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності на частину нерухомого майна та як фактичну підставу позову зазначив, що до складу спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 , не увійшли права на житловий будинок, який позначений у технічному паспорті під літ. «З», на АДРЕСА_1 , оскільки спадкодавець не був його забудовником чи замовником будівництва, не здійснював фінансування цього об`єкта та не вчиняв дій, спрямованих на введення його в експлуатацію, а тому за життя не набув жодних прав на цей об`єкт будівництва, і вказане майно не було спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Під час розгляду справи вказані фактичні підстави позову знайшли своє фактичне підтвердження, а позовні вимоги обґрунтовано задоволено апеляційним судом.

Отже, обраний позивачем у цій справі спосіб захисту є ефективним для захисту його порушених прав на спірне нерухоме майно.

Також з наведених мотивів Верховний Суд відхиляє як безпідставні доводи касаційної скарги про відсутність правового висновку Верховного Судущодо одночасного застосування частини першої статті 2, частини першої статті 4, частин першої та другої статті 5 ЦПК України та статей 15 16 ЦК України за фактичних обставин справи, з метою формування висновку про неефективний спосіб захисту як підставу для відмови у позові

Посилання у касаційній скарзі на те, що якщо позивач має право на набуття в особисту власність спірного житлового будинку під літ. «З», то відповідно до статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України він також автоматично набуває право на земельну ділянку під таким будинком та ділянку необхідну для його обслуговування, що очевидно, з наявності спільної власності сторін на земельну ділянку, порушує право іншого співвласника земельної ділянки (спадкодавця/спадкоємців у цій справі), є необґрунтованими, оскільки у цій справі судом не вирішувалось питання про визнання особистої власності позивача на спірний житловий будинок, а вирішувалось питання наявності підстав для визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину ОСОБА_4 , які видані на ім`я відповідачів та порушують права (інтереси) позивача на спірне майно.

Аргументи касаційної скарги про те, що позивач не довів виключно його участь у будівництві спірного будинку під літ. «З»; щовсі наявні у матеріалах справи технічні паспорти на будинковолодіння АДРЕСА_2 підтверджують що здійснена добудова, входить до складу будинковолодіння та не є окремим об`єктом нерухомого майна; що спірна добудова у вигляді житлового будинку під літ. «З» здійснена у 1997 році, тобто до отримання позивачем офіційного дозволу на реконструкцію 29 грудня 1999 року, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів та необхідності встановлення нових обставин справи, що відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо правильного застосування частини четвертої статті 357 ЦК України у подібних правовідносинах є безпідставними, оскільки зазначена норма матеріального права не підлягає застосуванню до спірних правовідносинах та обґрунтовано не була застосована судами попередніх інстанцій.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення апеляційного суду, та зводяться до незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Водночас Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова - без змін із підстав, передбачених частиною першою статті 410 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кузьмін Денис Леонідович, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець