Постанова

Іменем України

14 травня 2018 року

м. Київ

справа № 296/10637/15-ц

провадження № 61-2448св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: КратаВ. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_4,

відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_5, приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Сєтак Віктор Ярославович,

третя особа - ОСОБА_7,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 5 жовтня 2017 року у складі судді: Бондарчука В. В., та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 11 грудня 2017 року у складі суддів: Коломієць О. С., Талько О. Б., Шевчук А. М.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року позивач ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_7, територіальної громади в особі Житомирської міської ради, в якому просила визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на 1/3 частину спадкового майна, а саме: 23/100 ідеальних часток житлового будинку з господарськими спорудами та будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1.

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_5, приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Сєтака В.Я. та просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 21 липня 2015 року, зареєстроване в реєстрі за № 8914, видане приватним нотаріусом Сєтаком В. Я. на ім'я ОСОБА_5

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 06 вересня 2017 року первісний позов ОСОБА_5 залишено без розгляду за клопотанням її представника, в зв'язку з бажанням позивача врегулювати спір мирним шляхом.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 05 жовтня 2017 року в задоволені зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено за необґрунтованістю.

Рішення мотивоване тим, що відповідач ОСОБА_5, як спадкоємець першої черги, звернулась із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса у встановлений законом строк, від спадщини, у розумінні положень статті 1273 ЦК України, не відмовлялась, правомірно отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті матері, тому відсутні підстави для визнання цього свідоцтва недійсним.

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 11 грудня 2017 року рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 05 жовтня 2017 року залишене без змін.

Ухвала мотивована тим, що відповідач правомірно отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті матері, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним.

У січні 2018 року ОСОБА_4 звернувся із касаційною скаргою на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 05 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 11 грудня 2017 року, у якій просить оскаржені рішення скасувати, задовольнити зустрічний позов та визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 21 липня 2015 року, зареєстроване в реєстрі за № 8914, видане приватним нотаріусом Сєтаком В. Я. на ім'я ОСОБА_5

Касаційна скарга мотивована тим, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 існувала домовленість про розірвання договору дарування частини кафе і відмову від спадщини після смерті матері, за що ОСОБА_5 отримала 70 000,00 дол. США. ОСОБА_4 вказує, що ОСОБА_5 відмовилися від прийняття спадщини, написавши заяву 25 січня 2013 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Прімою Н. В.

Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_9 Після її смерті відкрилась спадщина на нерухоме майно, а саме на земельну ділянку площею 0,0531 га та 68/100 ідеальних часток житлового будинку з господарськими спорудами та будівлями, які розташовані по АДРЕСА_1. Спадкоємцями за законом майна померлої є її діти - ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_7

Відповідач ОСОБА_5 07 червня 2012 року, тобто протягом шести місяців після смерті матері, звернулась до приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Сєтака В. Я. із заявою про прийняття спадщини.

Суди встановили, що позивач ОСОБА_4 25 січня 2013 року звернувся також із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Пріми Н. В. У цей же день, 25 січня 2013 року, позивач ОСОБА_5 подала приватному нотаріусу Прімі Н. В. заяву про те, що вона не претендує на спадщину, яка відкрилась після смерті матері ОСОБА_9 та не заперечує проти оформлення спадщини на інших дітей померлої - ОСОБА_4 та ОСОБА_7

27 липня 2015 року приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Сєтак В. Я. видав ОСОБА_5 свідоцтво про право на спадщину на 1/3 частку спадкового майна померлої ОСОБА_9, яке складається з земельної ділянки прощею 0,0531 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, що розташована по провулку Академіка Слуцького, 42 у м. Житомирі. Іншими спадкоємцями померлої ОСОБА_9 в 1/3 частці кожний є ОСОБА_4 та ОСОБА_7

Постановою від 07 серпня 2015 року приватний нотаріус Сєтак В. Я. відмовив ОСОБА_5 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, яке складається з 68/100 ідеальних часток житлового будинку АДРЕСА_1 у зв'язку з відсутністю необхідного правовстановлюючого документа.

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Аналіз статті 1301 ЦК України дозволяє стверджувати, що до інших випадків, які встановлені законом, відноситься, зокрема, визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб.

Тлумачення статті 1273 ЦК України свідчить, що відмова від прийняття спадщини може бути здійснена протягом строку, встановленого законом для прийняття спадщини. Право на відмову від прийняття спадщини існує у спадкоємця лише в межах строку, встановленого для прийняття спадщини, після спливу якого відмова не допускається і продовження (поновлення) якого законом не передбачено.

Встановивши, що ОСОБА_5 як спадкоємець першої черги за законом прийняла спадщину після смерті ОСОБА_9, у встановлений законом строк від прийняття спадщини не відмовлялася, суди зробили правильний висновок про відсутність підстав для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 липня 2015 року, виданого на ім'я ОСОБА_5

Посилання на те, що ОСОБА_5 відмовилася від прийняття спадщини, є безпідставними, оскільки така відмова мала місце після спливу строку, передбаченого статтею 1270 ЦК України. Доводи ОСОБА_4 про те, що між ним та ОСОБА_5 існувала домовленість, за що ОСОБА_5 отримала 70 000,00 дол. США, не впливають на вирішення вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Оскільки оскаржені судові рішення залишено без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 05 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 11 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

Н. О. Антоненко

В. І. Журавель