Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.11.2019 року у справі №295/4154/18

Постанова

Іменем України

12 січня 2021 року

м. Київ

справа № 295/4154/18

провадження № 61-20763св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

треті особи - управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області, управління державного архітектурно-будівельного контролю Житомирської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду міста Житомира від 25 травня 2018 року у складі судді Полонця С. М., постанову Житомирського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Талько О. Б., Шевчук А. М., та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Талько О. Б., Шевчук А. М.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, за участю третіх осіб - управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області, управління державного архітектурно-будівельного контролю Житомирської міської ради, про встановлення факту здійснення самочинного будівництва, знесення прибудов збудованих без відповідних згод, дозволів і без належно затвердженого проекту за рахунок забудовників у зв'язку з порушенням законних прав співвласника будинку, відшкодування майнової шкоди, завданої пошкодженням майна.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася в суд з даним позовом, в якому просила визнати факт здійснення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 самоправного самочинного будівництва в будинку (садибі) АДРЕСА_1, знести двоповерхову прибудову до будинку АДРЕСА_1 та прибудовану до будинку лазню, які збудовані без згоди ОСОБА_1, без відповідних дозволів і без належно затвердженого проекту, за рахунок відповідачів, які здійснили самочинне самоправне будівництво, у зв'язку із порушенням вимог закону і законних прав позивача, як співвласника будинку, із приведенням будинку в первинний стан із відновленням становища, яке існувало до вчинення порушення та стягнути завдану позивачу руйнуванням належної їй частини вказаного будинку матеріальну шкоду в сумі 70 000 грн.

В обґрунтування своїх вимог зазначала, що вона разом з відповідачами є співвласниками жилого будинку на АДРЕСА_1. Відповідачами здійснено самочинні реконструкцію частини будинку та прибудову без наявності жодних дозвільних документів з порушенням архітектурних, санітарних, протипожежних норм і правил будівництва. Зазначеними діями відповідачів порушено права позивача, як співвласника будинку та завдано матеріальну шкоду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 25 травня 2018 року позовні вимоги залишено без задоволення.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні належні, допустимі, достовірні та достатні докази істотного порушення відповідачами будівельних норм і правил, а також законних прав позивача, наявності вини відповідачів у спричиненні майнової шкоди позивачу та її розміру. Крім того, на думку суду знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі, передбачені законодавством України, заходи щодо реагування та притягнення винних осіб до відповідальності.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року рішення Богунського районного суду міста Житомира від 25 травня 2018 року в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 майнової шкоди, яка завдана пошкодженням майна скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення даних вимог.

Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь ОСОБА_1 майнову шкоду, завдану пошкодженням майна в розмірі 9 913 грн.

В решті рішення суду залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі по 1
116,47 грн з кожного.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що під час проведення судової будівельно-технічної експертизи № 849/05.19 від 20 травня 2019 року експертом встановлено, що має місце руйнування належної ОСОБА_1 частини будинку АДРЕСА_1, внаслідок реконструкції відповідачами мансардного поверху.

Відсутність елементів гідроізоляції у місці примикання скатних покриттів над приміщеннями користувача ОСОБА_1, призвело до затікання. Вартість матеріального збитку, завданого позивачу становить 9 913 грн. Таким чином, заподіяна позивачу майнова шкода внаслідок реконструкції відповідачами мансардного поверху, що призвело до руйнуванням належної їй частини будинку, підлягає відшкодуванню шляхом стягнення з відповідачів на користь позивача даної суми в солідарному порядку.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що питання про розподіл судових витрат вже вирішено в постанові Житомирського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року, підстави для ухвалення додаткового судового рішення про стягнення судових витрат відсутні.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, вирішити питання розподілу судових витрат.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду міста Житомира від 25 травня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року у зазначеній справі та витребувано її із Богунського районного суду міста Житомира.

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року у зазначеній справі.

09 грудня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційні скарги

Касаційна скарга на рішення суду першої та апеляційної інстанцій мотивована тим, що судами не повно досліджено обставини справи. Заявник зазначає, що розгляд справи судом першої інстанції було проведено в порядку спрощеного позовного провадження, що позбавило позивача надати належні докази та пояснення щодо обставин справи. 09 червня 2016 року ОСОБА_2 було видано припис інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю, який вона не виконала. Відповідач добровільно не усунула наявних порушень, що свідчить про підставність даного позову. Заявник вказує, що у зв'язку із зазначеними діями відповідачів порушено права позивача, як співвласника будинку та завдано матеріальну шкоду.

Касаційна скарга на ухвалу суду апеляційної інстанцій мотивована тим, що судами не повно досліджено обставини справи. Заявник зазначає, що під час апеляційного розгляду справи не було вирішено питання про розподіл витрат за проведення судової експертизи, які понесла позивач в сумі 10 000 грн

Відзиви на касаційні скарги

ОСОБА_2 подала відзиви на касаційні скарги, в яких просить залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ОСОБА_1 є власником 33/100 частини жилого будинку, розташованого на АДРЕСА_1. Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є співвласниками 67/100 частин цього ж будинку (т. 1 а. с. 6-7).

З листів управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області від 16 червня 2016 року та 22 липня 2016 року вбачається, що згідно відомостей Єдиного реєстру дозвільних документів, щодо отриманих повідомлень про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, виданих дозволів на виконання будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про готовність об'єкта до експлуатації та виданих сертифікатів Держархбудінспекції України, відсутні дані стосовно об'єкту за адресою: АДРЕСА_1.

За результатами позапланової перевірки від 09 червня 2016 року Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області складено акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил, якими встановлено, що відповідачами здійснюється прибудова і реконструкція частини будинку, шляхом знесення існуючого мансардного поверху в будинку над частиною будинку та здійснюються роботи по прибудові лазні, господарської будівлі під літерою "Е".

За наслідками вказаної перевірки управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області було складено протокол про адміністративне правопорушення та видано припис про усунення ОСОБА_2 порушень закону. Також відносно ОСОБА_2 відповідно до частини 5 статті 96 КУпАП винесено постанову про вчинення адміністративного правопорушення (т. 1 а. с. 10-11).

Відповідач ОСОБА_2 на належній на праві власності земельній ділянці, що підтверджується державним актом про право власності на землю серії ЖТ від 22 квітня 1994 року, кадастровий номер 1810136300:03:006:0016, до житлового будинку АДРЕСА_1 здійснила прибудову господарської будівлі під літ. "Е" (лазню). На вказану прибудову відповідач має ескіз намірів забудовника, будівельний паспорт № 195/2016 від 23 вересня 2016 року та технічний паспорт № 13566 від 15 листопада 2016 року (т. 1 а. с. 123).

Вищевказана прибудова під літ. "Е" прийнята в експлуатацію відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13 квітня 2011 року, що підтверджується декларацією про готовність до експлуатації об'єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорту від 23 листопада 2016 року, яка затверджена Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Житомирської міської ради від 29 листопада 2016 року (т. 1 а. с. 124-125).

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 849/05.19 від 20 травня 2019 року реконструкція мансардного поверху житлового будинку АДРЕСА_1, яка проведена відповідачами є самочинною, оскільки проведена без відповідних дозвільних документів, що дають право на виконання будівельних робіт.

Проте, експертом зазначено, що для усунення недотримання відповідачами вимог нормативних документів в галузі будівництва та державних будівельних норм, експертом рекомендовано отримати висновок спеціалістів, щодо відповідності конструктивних елементів приміщень у тому вигляді, в якому вони існують на час проведення експертизи, вимогам міцності і надійності цього об'єкта. У зв'язку з чим, вказані вище порушення можливо буде кваліфікувати як неістотні.

Порушень санітарних, пожежних і норм інсоляції в житловому будинку АДРЕСА_1 внаслідок реконструкції мансардного поверху, зокрема в частині будинку, належній ОСОБА_1 - не виявлено.

Руйнування належної ОСОБА_1 частини будинку АДРЕСА_1, внаслідок реконструкції відповідачами мансардного поверху - має місце. Відсутність елементів гідроізоляції у місці примикання скатних покриттів над приміщеннями користувача ОСОБА_1, призвело до затікання. Вартість матеріального збитку, завданого позивачу становить 9 913 грн (т. 1 а. с. 222-256).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі-Закон № 460-IX).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ~law46~ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law47~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law48~.

Отже, розгляд касаційних скарг у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції, постанова суду апеляційної інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною 1 статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За правилами частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 статті 321 ЦК України установлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

При цьому згідно із вимогами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин 2 , 3 статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Особа, яка здійснила самочинне будівництво об'єкта на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, не може набути право власності на нього в порядку статті 331 ЦК України.

Згідно із частиною 1 статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об'єкт нерухомості збудовано з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині 1 статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.

Збудований об'єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами 4 та 7 статті 376 ЦК України, а саме: якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; якщо така забудова порушує права інших осіб; якщо проведення перебудови об'єкта є неможливим; особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.

З урахуванням змісту зазначеної норми у поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.

Отже, за змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Такий висновок узгоджується з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України, статті 4 ЦПК України, згідно з якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року у справі № 6-180цс14, а також неодноразово була підтримана Верховним Судом, зокрема у постановах: від 10 квітня 2019 року у справі № 127/27333/16-ц (провадження № 61-663св18), від 24 липня 2019 року у справі № 369/8107/15-ц (провадження № 61-30914св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 685/1537/17-ц (провадження № 61-13076св19), від 10 червня 2020 року у справі № 127/11492/16-ц (провадження № 61-40353св18).

Збудований об'єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами 4 та 7 статті 376 ЦК України, а саме: якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; якщо така забудова порушує права інших осіб; якщо проведення перебудови об'єкта є неможливим; особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.

Розглядаючи позови про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості відповідно до вимог статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та положень частини 7 статті 376 ЦК України, суди мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об'єкта та чи відмовляється ця особа від такої перебудови.

Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Європейській суд з прав людини у справі "Іванова і Черкезов проти Болгарії" (Ivanova and Cherkezov v. Bulgaria, скарга № 46577/15) роз'яснив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Враховуючи, що прибудова під літ. "Е" прийнята в експлуатацію, тобто не є самочинним будівництвом, а тому суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Крім того, встановивши, що здійснена відповідачами реконструкція мансардного поверху житлового будинку АДРЕСА_1 проведена без відповідних дозвільних документів, але при цьому порушень санітарних, пожежних і норм інсоляції в частині будинку, належній позивачу не виявлено, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що знесення об'єкту самочинного будівництва є крайньою мірою. Позовні вимоги про знесення є передчасними, оскільки позивачем не надано доказів технічної можливості демонтажу самовільно реконструйованої споруди - мансардного поверху без пошкодження конструкції споруди житлового будинку в цілому, а тому правильним є висновок про відсутність передбачених статтею 376 ЦК України підстав для задоволення позовних вимог у частині знесення самовільно збудованої споруди.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що відповідачами проведено будівництво з порушенням будівельних норм і правил, а суди попередніх інстанцій не відновили її порушеного права, є необґрунтованими, оскільки суди попередніх інстанцій виходили із того, що не було використано всі передбачені законодавством заходи щодо усунення вказаного порушення, а знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли неможливо здійснити перебудову, реконструкцію.

Стаття 1166 ЦК України визначає загальні підстави відповідальності за майнову шкоду - майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що матеріальний збиток завданий позивачу внаслідок реконструкції відповідачами мансардного поверху підлягає відшкодуванню, а тому правильним є скасування рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог про відшкодування майнової шкоди, з ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення даних вимог.

В частині солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача майнової шкоди відповідачі постанову суду апеляційної інстанції не оскаржують.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції є аналогічними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України ", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції доводи не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанції.

Пунктом 3 частини 1 статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до положень статті 133 ЦПК України до судових витрат, зокрема належать витрати, пов'язані з залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Згідно із статтею 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції у постанові, зокрема вирішує питання щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року вирішено питання про розподіл судових витрат, які понесла сторона позивача, в тому числі і за проведення під час апеляційного розгляду судової будівельно-технічної експертизи № 849/05.19 від 20 травня 2019 року, стягнуто судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційні скарги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої, постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційних скарг правильних висновків суду першої та апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Богунського районного суду міста Житомира від 25 травня 2018 року, постанову Житомирського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький В. С. Висоцька І. В. Литвиненко