Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.01.2021 року у справі №161/5035/20

Постанова

Іменем України

24 листопада 2021 року

справа № 161/5035/120-ц

провадження № 61-19525св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 вересня 2020 року у складі судді Черняка В. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І., а також касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду

від 25 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Карпук А. К.,

Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 14 лютого 2018 року по 18 січня

2020 року вона перебувала разом із ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зазначала, що за час перебування у шлюбі ними спільно було придбано майно, яке у добровільному порядку вони поділити не змогли, зокрема: квартиру АДРЕСА_1; нежитлове приміщення АДРЕСА_2, площею 4,4 кв. м; автомобіль Ford Mondeo, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на: 1/2 частку квартири

АДРЕСА_1 та 1/2 частку нежитлового приміщення АДРЕСА_2,

площею 4,4 кв. м, а також стягнути з ОСОБА_2 на її користь компенсацію 1/2 частини вартості автомобіля Ford Mondeo, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, що становить 245 000,00 грн.

У травні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом

до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та стягнення коштів.

Зустрічну позовну заяву мотивовано тим, що за час перебування у шлюбі

з ОСОБА_1 ними 18 лютого 2019 року було придбано автомобіль Volkswagen Passat B5,2001 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2.

ОСОБА_2 зазначав, що без його згоди у лютому 2020 року зазначений автомобіль відповідачем було продано третій особі, у зв'язку із чим, на його думку, він має право на компенсацію 1/2 вартості цього автомобіля у розмірі 74 089,00 грн.

Крім того ОСОБА_2 посилався на те, що за час перебування у шлюбі ним в інтересах сім'ї було укладено договір підряду на виконання робіт по ремонту належної на праві спільної сумісної власності квартири

АДРЕСА_1. Після розірвання шлюбу

на виконання цього договору ним було сплачено 609 000,00 грн особистих коштів, у зв'язку із чим, на його думку, відповідач має повернути йому

1/2 частину цих коштів.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_2 просив суд: визнати за ним право власності на 1/2 частину автомобіля Volkswagen Passat B5,2001 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 та виділити належну йому 1/2 частину цього автомобіля шляхом стягнення з ОСОБА_1 компенсації у розмірі 74 089,00 грн, а також стягнути з ОСОБА_1 на його користь 1/2 частину вартості ремонту квартири

АДРЕСА_1 в розмірі 304 500,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, загальною площею 74,2 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1934754607101.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку нежитлового приміщення

АДРЕСА_2, загальною площею 4,4 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1934731707101.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію

1/2 частини вартості транспортного засобу Ford Mondeo, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, у розмірі 169 010,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що оскільки квартира

АДРЕСА_1, нежитлове приміщення № 154 у цьому ж будинку та автомобіль Ford Mondeo, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 були придбані за час шлюбу, тому є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Разом із цим суд першої інстанції вважав, що автомобіль

Volkswagen Passat B5,2001 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2

не є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1

та ОСОБА_2, оскільки відсутні належні та допустимі докази того,

що сторони з червня 2017 року перебували у фактичних шлюбних відносинах, а також того, що ОСОБА_2 брав участь у купівлі цього автомобіля.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 щодо стягнення з ОСОБА_1 на його користь 1/2 частину вартості ремонту квартири

АДРЕСА_1 в розмірі 304 500,00 грн суд першої інстанції виходив із того, що здійснені ремонтні роботи є невід'ємною частиною квартири та не є окремим об'єктом спільної сумісної власності подружжя, у зв'язку із цим розподілу не підлягають.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану його представниками

ОСОБА_5 та ОСОБА_3, задоволено частково. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 вересня 2020 року у частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про стягнення 304 500,00 грн скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 267 000,00 грн витрат на виконання зобов'язань за договором підряду по ремонту квартири.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, дійшов правильного висновку щодо наявності правових підстав для стягнення грошової компенсації за автомобіль Ford Mondeo, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, оскільки цей автомобіль було набуто у період зареєстрованого шлюбу подружжя ОСОБА_1

та ОСОБА_2. Належні та допустимі докази набуття ОСОБА_2 спірного автомобіля у власність за особисті кошти після фактичного припинення подружніх відносин матеріали справи не містять.

Разом із цим суд апеляційної інстанції вважав правильними висновки суду першої інстанції про те, що автомобіль Volkswagen Passat B5,2001 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 не є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2, оскільки відсутні належні

та допустимі докази того, що сторони з червня 2017 року перебували

у фактичних шлюбних відносинах, а також того, що ОСОБА_2 брав участь у купівлі цього автомобіля.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважав неправильними висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення

з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 частину вартості ремонту квартири

АДРЕСА_1, оскільки при поділі майна враховуються борги подружжя

та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

Задовольняючи частково у цій частині зустрічних позовних вимог

ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції виходив із того, що шлюб між сторонами розірваний 18 січня 2020 року, оскільки саме цього дня набрало чинності рішення суду про розірвання шлюбу між ОСОБА_1

та ОСОБА_2.

Договір підряду був укладений 29 квітня 2019 року, у період зареєстрованого шлюбу, предметом якого є створення комерційної пропозиції та виконання ремонту квартири, яка належить сторонам на праві спільної сумісної власності, у зв'язку із цим зазначений договір укладений в інтересах сім'ї,

а тому права і обов'язки за цим договором виникли у рівних частках

у ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Оскільки кошти на виконання зобов'язань за зазначеним договором були сплачені ОСОБА_2 частково у період зареєстрованого шлюбу, зокрема: це платіж на суму 75
000,00 грн від 16 січня 2020 року, а решта коштів на суму 534 000,00 грн сплачена після розірвання шлюбу, суд апеляційної інстанції вважав, що при поділі майна подружжя необхідно врахувати сплачені ОСОБА_2 після розірвання шлюбу особисті кошти на виконання зобов'язань за договором, укладеним в інтересах сім'ї у розмірі 534 000,00 грн, та стягнути з ОСОБА_1 на його користь 1/2 частину цих коштів у розмірі 267 000,00 грн.

При цьому сплачені ОСОБА_2 згідно з квитанцією від 16 січня

2020 року 75 000,00 грн на виконання договору підряду, до припинення шлюбу, компенсації не підлягають, оскільки виходячи з презумпції шлюбу,

є спільними коштами подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 вересня 2020 року у частині поділу квартири та нежитлового приміщення в суді апеляційної інстанції не оскаржувалось, а тому відповідно до положень

статті 367 ЦК України Волинським апеляційним судом не переглядалось.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2020 року до Верховного Суду засобами поштового зв'язку

представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав касаційну скаргу (надійшла 11 січня 2021 року), у якій представник заявника просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та задовольнити його зустрічний позов, посилаючись на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2019 року у справі № 335/6544/14-ц (провадження № 61-846св18) та від 30 жовтня 2019 року у справі № 683/2694/16-ц (провадження № 61-17988св18) (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

У грудні 2020 року до Верховного Суду засобами поштового зв'язку

ОСОБА_1 подала касаційну скаргу (надійшла 11 січня 2021 року),

в якій заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині стягнення з неї 267 000 грн, залишити в силі рішення суду першої інстанції

в цій частині, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 30 січня 2019 року у справі № 372/1558/16-ц (провадження № 61-26356св18) та від 08 квітня 2020 року у справі № 361/7130/15-ц (провадження № 61-1843св20) (пункт 1 частини другої

статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року та витребувано матеріали справи № 161/5035/20-ц із Луцького міськрайонного суду Волинської області.

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 вересня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду

від 25 листопада 2020 року.

У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року праву № 161/5035/20-ц призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 щодо стягнення з неї на його користь 1/2 частину вартості ремонту квартири АДРЕСА_1 неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Зазначає, що їй не було відомо про укладення 29 квітня 2019 року

ОСОБА_2 договору підряду, а також про те, що вона жодної згоди

на укладення цього договору не надавала.

Також ОСОБА_1 посилається на те, що доступу до квартири АДРЕСА_1 немає, тому їй не відомо про те, чи здійснено у цій квартирі ремонт у відповідності

до договору підряду від 29 квітня 2019 року.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо визнання автомобіля Ford Mondeo, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2, оскільки цей автомобіль було придбано після фактичного припинення шлюбних відносин та ведення спільного господарства, що на думку ОСОБА_2, підтверджується наступним.

Станом на 18 грудня 2019 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області при розгляді справи про розірвання шлюбу було встановлено обставини, які свідчать про відсутність будь-яких сімейних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_1

ОСОБА_2 зазначає, що з позовом про розірвання шлюбу він звертався до суду 08 листопада 2019 року, а саме тоді, коли він з ОСОБА_1 вже спільно не проживали та спільно господарства не вели. При цьому 18 грудня 2019 року остання подавала до суду власноручно написану заяву про визнання позову, що на думку ОСОБА_2, підтверджує факт відсутності шлюбних відносин між ним та ОСОБА_1.

Разом із цим ОСОБА_2 вважав, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що автомобіль Volkswagen Passat B5,2001 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 не є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2, оскільки спірний автомобіль було зареєстровано 18 лютого 2019 року під час перебування у шлюбі,

а в червні 2017 року цей автомобіль не переходив у власність

ОСОБА_1, оскільки така передача не була оформлена у встановленому законом порядку.

При цьому сам по собі договір купівлі-продажу від 12 червня 2017 року,2 вчинений у простій письмовій формі на території іншої держави

з неризедентом без реального зняття з реєстрації, перереєстрації транспортного засобу не породжує правових наслідків у вигляді переходу права власності від продавця до покупця.

Крім того ОСОБА_2 вважає, що суд апеляційної інстанції під час вирішення його зустрічних позовних вимог щодо стягнення компенсації вартості ремонтних робіт безпідставно проігнорував його посилання на частину 6 статті 57 СК України та не врахував висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених

у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2019 року у справі № 335/6544/14-ц (провадження № 61-846св18).

Доводи осіб, які подали відзив на касаційні скарги

12 лютого 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, на касаційну скаргу ОСОБА_1

26 лютого 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1

на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14 лютого 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 161/18740/19-ц, що набрало законної сили 18 січня

2020 року (а. с. 6, т. 1).

12 червня 2017 року ОСОБА_1 придбала у м. Люблін (Польща) автомобіль Volkswagen Passat B5,2001 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 за вісім тисяч злотих (а. с. 222-224, т. 1).

29 квітня 2019 року між ОСОБА_2 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 укладено договір підряду № 16-84 (далі - Договір).

Згідно з пунктом 1.1. Договору підрядник зобов'язується створити комерційну пропозицію та виконати ремонт квартири

АДРЕСА_3 власними

і залученими силами у встановлений строк, а замовник зобов'язується прийняти роботи та повністю оплатити.

У пункті 2.2. Договору сторони визначили загальну вартість робіт згідно

із комерційною пропозицією - 496 876,00 грн, та передбачили можливість

її перегляду і визначення остаточної суми в акті виконаних робіт

(а. с. 106-114, т. 1).

Згідно з актом виконаних робіт їх вартість становить 609 676,90 грн

(а. с. 115-124, т. 1).

У період з 16 січня 2020 року по 14 травня 2020 року ОСОБА_2 сплатив фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6 на виконання Договору 609 000,00 грн, зокрема: 16 січня 2020 року, 30 січня 2020 року, 06 лютого

2020 року, 19 лютого 2020 року, 27 лютого 2020 року, 16 квітня 2020 року -

по 75 000,00 грн та 14 травня 2020 року - 84 000,00 грн, що підтверджується відповідними квитанціями (а. с. 125-128, т. 1).

19 грудня 2019 року за ОСОБА_2 зареєстровано автомобіль Ford Mondeo, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а. с. 11, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Відповідно до частини 3 статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При цьому конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним

із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Частиною 2 статті 116 СК України передбачено, що у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу.

Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої, якщо одним

із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини 3 статті 61 СК України кореспондує частини 3 статті 61 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним

із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Отже умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя

є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя.

Частиною 1 статті 71 СК України передбачено, що майно,

що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

До складу майна, що підлягає поділу, входить як майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, так і те, що знаходиться у третіх осіб. Разом з тим при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини

за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї,

то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох

із подружжя.

Якщо наявність боргових зобов'язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов'язання повинні враховуватися при поділі майна подружжя.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно з частинами 1 , 3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так

і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, встановивши, що сторони перебували у шлюбі з 14 лютого

2018 року по 18 січня 2020 року (дата набрання законної сили рішення суду про розірвання шлюбу) придбали 19 грудня 2019 року автомобіль Ford Mondeo, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що цей автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

При цьому суд обґрунтовано враховано, що ОСОБА_1 не підтвердив належними та допустимими доказами обставин припинення подружніх відносин задовго до розірвання шлюбу в судовому порядку, а його пояснення носять непослідовний характер, зокрема: під час розгляду справи зазначалось декілька дат припинення подружніх відносин між ним

та ОСОБА_1, а саме: у позовній заяві про розірвання шлюбу - серпень 2018 року, в апеляційній скарзі - травень 2019 року, а в судовому засіданні під час апеляційного розгляду - червень 2019 року.

Разом із тим, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що автомобіль Volkswagen Passat B5,2001 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 було придбано ОСОБА_1 до укладення із ОСОБА_2 шлюбу у червні 2017 року та ураховуючи відсутність належних та допустимих доказів того, що сторони з червня 2017 року перебували у фактичних шлюбних відносинах, а також того, що ОСОБА_2 брав участь у купівлі цього автомобіля, дійшов правильного висновку, що спірний автомобіль Volkswagen Passat B5,

2001 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 не є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Посилання в касаційній скарзі представника ОСОБА_2 -

ОСОБА_3 на те, що сам по собі договір купівлі-продажу від 12 червня 2017 року вчинений у простій письмовій формі на території іншої держави, без зняття з реєстрації транспортного засобу не породжує правових наслідків у вигляді переходу права власності від продавця до покупця

є необґрунтованими, оскільки саме наявність дійсного договору купівлі-продажу спірного дала можливість ОСОБА_1 на підставі

пункту 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів а також самохідних машин, сконстуйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, мотопричепів, мотокалясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня

1998 року № 1338 здійснити його реєстрацію на території України, сплативши необхідні збори та платежі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 щодо стягнення з ОСОБА_1 на його користь витрат на виконання зобов'язань за договором підряду та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення, суд апеляційної інстанції, встановивши,

що договір підряду був укладений 29 квітня 2019 року, у період зареєстрованого шлюбу, предметом якого є створення комерційної пропозиції та виконання ремонту квартири, яка належить сторонам на праві спільної сумісної власності, обґрунтовано вважав, що цей договір було укладено ОСОБА_2 в інтересах сім'ї, у зв'язку із цим права і обов'язки за цим договором виникли у рівних частках у ОСОБА_1

та ОСОБА_2.

При цьому, ураховуючи те, що оскільки кошти на виконання зобов'язань

за зазначеним договором були сплачені ОСОБА_2 частково у період зареєстрованого шлюбу, зокрема: це платіж на суму 75 000,00 грн від 16 січня 2020 року, а решта коштів на суму 534 000,00 грн сплачена після розірвання шлюбу, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що при поділі майна подружжя необхідно врахувати сплачені ОСОБА_2 після розірвання шлюбу особисті кошти на виконання зобов'язань за договором, укладеним в інтересах сім'ї у розмірі 534 000,00 грн, та підлягають стягненню з ОСОБА_1 на його користь 1/2 частину цих коштів у розмірі

267 000,00 грн.

Разом із тим суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що сплачені ОСОБА_2 згідно з квитанцією від 16 січня 2020 року 75 000,00 грн

на виконання договору підряду, до припинення шлюбу, компенсації

не підлягають, оскільки виходячи з презумпції шлюбу, є спільними коштами подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Отже, суд апеляційної інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та надав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2019 року у справі № 335/6544/14-ц (провадження № 61-846св18), на яку заявник посилався

у касаційній скарзі, є необґрунтованими, а висновки судів першої

та апеляційної інстанцій не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.

Крім того посилання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 683/2694/16-ц (провадження № 61-17988св18) є необґрунтованими, оскільки у зазначеній справі, розглянутій Верховним Судом, правовідносини відмінні від тих, що виникли між сторонами у цій справі, зокрема, предметом спору у справі № 683/2694/16-ц була вимога про визнання права власності

та зняття арешту автомобіля, придбаного в Україні й не знятого з реєстрації з попереднього власника.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм матеріального

й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 30 січня 2019 року у справі № 372/1558/16-ц (провадження № 61-26356св18) та від 08 квітня 2020 року у справі № 361/7130/15-ц (провадження № 61-1843св20), на які заявник посилалася у касаційній скарзі, є необґрунтованими, а висновки судів першої та апеляційної інстанцій

не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.

Інші доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою

до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Відповідно до частин 1 , 2 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишити без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції у нескасованій частині після апеляційного перегляду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 вересня 2020 року у нескасованій частині після апеляційного перегляду та постанову Волинського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович