Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.02.2018 року у справі №2-22/11

Постанова

Іменем України

13 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 2-22/11

провадження № 61-928св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), ШтеликС.П.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_4,

представник відповідача - ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_4 на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 27 листопада 2014 року в складі судді Сабадаха Б. В. та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 09 листопада 2017 року в складі колегії суддів: Мелінишин Г. П., Максюти І. О., Пнівчук О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2009 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання договору іпотеки дійсним, звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Позовна заява мотивована тим, що 25 березня 2008 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_4 укладено договір про надання кредиту № IFU0GA0000000015, згідно з умовами якого банк надав останньому кредитні кошти у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі 128 185,20 грн зі сплатою 16,08 % річних з кінцевим строком повернення до 25 березня 2013 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 25 березня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 укладено договір поруки, пунктами 1, 2 якого передбачена відповідальність поручителя перед банком за своєчасне та повне виконання боржником усіх його зобов'язань за кредитним договором (а.с.11зв.-12 т.1).

26 березня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: земельну ділянку площею 0,0930 га та земельну ділянку площею 0,0730 га. Предмет іпотеки передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

ОСОБА_4 свої зобов'язання належним чином не виконував та допустив заборгованість, яка станом на 13 березня 2009 року становить 113 630,85 грн, з яких: 108 423,51 грн - заборгованість за кредитом; 5 032,68 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 44,25 грн - заборгованість за комісією за користування кредитом; 130,41 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. При цьому із розрахунку заборгованості вбачається, що з 26 березня 2008 року відсоткова ставка за користування кредитом становила 16,08 %, з 26 жовтня 2008 року - збільшена до 18,12 %, з 01 лютого 2009 року - до 29,52 % річних.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Останнім рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 27 листопада 2014 року позов задоволено частково.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 25 березня 2008 року № IFU0GA0000000015 у розмірі 113 630,85 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки - належні ОСОБА_4 земельні ділянки площами 0,0930 га та 0,0730 га, розташовані у с. Старі Кути Косівського району Івано-Франківської області шляхом проведення публічних торгів.

Визначено початкову ціну предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. У решті позову відмовлено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати у розмірі 1 174,81 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2015 року рішення Косівського районного суду від 27 листопада 2014 року в частині солідарного стягнення судових витрат з ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» скасовано, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 1 136,00 грн. У решті рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 жовтня 2015 року ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2015 року в частині вирішення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано, справу в цій частині передано на новий апеляційний розгляд.

Відповідно суд апеляційної інстанції переглядав рішення суду першої інстанції тільки в цій частині.

Рішення суду першої інстанції в частині звернення стягнення на предмет іпотеки мотивоване тим, що позичальник неналежно виконував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, допустив заборгованість в розмірі 113 630,85 грн, тому є підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки для погашення кредитної заборгованості.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 09 листопада 2017 року рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 27 листопада 2014 року в частині суми заборгованості за кредитним договором та визначення початкової ціни предмета іпотеки змінено.

Зазначено, що сума заборгованості за кредитним договором, у рахунок погашення якої звернено стягнення, станом на 13 березня 2009 року становить 113 630,85 грн, з яких: 108 423,51 грн - заборгованість за кредитом; 5 032,68 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 44,25 грн - заборгованість за комісією за користування кредитом; 130,41 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Визначено початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації не нижче 172 640,00 грн. У решті рішення залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що викладаючи резолютивну частину рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції не встановив у грошовому вираженні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 Закону України «Про іпотеку».

У касаційній скарзі ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, справу передати до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що в провадженні суду знаходилась позовна заява ОСОБА_4 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання правочину недійсним. У вересні 2014 року ОСОБА_4 подав через канцелярію суду заяву про зміну підстав позову, яку суд прийняв до розгляду, однак будь-яких висновків по суті його позовних вимог не зробив.

Неправильним є висновок суду щодо розміру заборгованості за кредитним договором. Суд не врахував, що позивач не надав доказів отримання позичальником грошових коштів та часткового здійснення платежів за цим договором. Не взяв суд до уваги і тієї обставини, що банк двічі в односторонньому порядку збільшував відсоткову ставку. Зокрема, 26 жовтня 2008 року з 16,08 % до 18,12 %, з 01 лютого 2009 року - з 18,12 % до 29,52 %, про що відповідача не було повідомлено належним чином.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд установив, що 25 березня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено договір про надання кредиту № IFU0GA0000000015, згідно з умовами якого банк надав останньому кредитні кошти у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі 128 185,20 грн зі сплатою 16,08 % річних з кінцевим строком повернення до 25 березня 2013 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 25 березня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 укладено договір поруки, пунктами 1, 2 якого передбачена відповідальність поручителя перед банком за своєчасне та повне виконання боржником усіх його зобов'язань за кредитним договором.

26 березня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: земельну ділянку площею 0,0930 га та земельну ділянку площею 0,0730 га. Предмет іпотеки передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

ОСОБА_4 свої зобов'язання належним чином не виконував та допустив заборгованість, яка станом на 13 березня 2009 року становить 113 630,85 грн, з яких: 108 423,51 грн - заборгованість за кредитом; 5 032,68 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 44,25 грн - заборгованість за комісією за користування кредитом; 130,41 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Із розрахунку заборгованості вбачається, що з 26 березня 2008 року відсоткова ставка за користування кредитом становила 16,08 %, з 26 жовтня 2008 року - збільшена до 18,12 %, з 01 лютого 2009 року - до 29,52 % річних.

Як передбачено пунктом 2.3.1 кредитного договору банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні, встановленого Національним банком України на момент укладення даного договору; зміні облікової ставки Національного банку України; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці Національного банку України). При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. Збільшення процентної ставки банком у вищевказаному порядку можливо в межах кількості пунктів, на яке збільшилася ставка Національного банку України, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшенню курсу долара США.

Ураховуючи заперечення ОСОБА_4 та його представників щодо позовних вимог банку, невизнання суми заборгованості з підвищених відсотків ухвалами Апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 грудня 2015 року та від 16 лютого 2017 року у справі призначено судово-економічну експертизу.

Відповідно до висновку судово-економічної експертизи від 10 жовтня 2017 року № 1018 розміри відсотків (16,08, 18,12, 29,52) за користування кредитом, які фактично нараховувались ПАТ КБ «ПриватБанк», відповідають умовам кредитного договору, а саме пункту 8.1 з урахуванням пункту 2.3.1 договору.

Як відомо з матеріалів справи та підтверджено висновком експертизи на виконання вимог пункту 2.3.1 кредитного договору банком було надіслано позичальнику письмове повідомлення від 29 вересня 2008 року № 20.1.32/6-22855/6032 про зміну умов кредитного договору, зокрема, підвищення відсоткової ставки за кредитним договором з 26 жовтня 2008 року до 18,12 %.

Листом від 31 грудня 2008 року № 20.1.3.2/6-32945 ОСОБА_4 повідомлено про збільшення відсоткової ставки з 01 лютого 2009 року до 29,52 %. Банком запропоновано ОСОБА_4 у разі незгоди з цими змінами кредитного договору в строк не пізніше 19 жовтня 2008 року та 20 січня 2009 року відповідно звернутися до відділення ЗАТ КБ «ПриватБанк», що обслуговує кредит, надати письмове повідомлення про свою незгоду із зміненими умовами кредитування та погасити заборгованість в повному обсязі. У разі згоди щодо змін умов кредитування за договором, встановлення цих змін буде здійснено автоматично без будь-яких додаткових дій з його сторони.

Повідомлення надіслані ОСОБА_4 рекомендованими листами.

Зазначені умови позичальник прийняв, частково виконував, що підтверджено виписками за рахунком.

Також експертом встановлено, що наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості позичальника перед банком відповідає умовам кредитного договору, розрахунковим документам щодо видачі та погашення кредиту за цим договором.

За таких обставин, виходячи з принципу диспозитивності та змагальності сторін, суд дійшов висновку, що ОСОБА_4 не надав належних та допустимих доказів на обґрунтування своїх заперечень щодо заборгованості за кредитним договором у розмірі 113 630,85 грн.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон) передбачено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Частиною першою статті 12 Закону визначено, що у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Частиною першою статті 33 Закону передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідне застереження міститься також і в пункті 2.3.7 кредитного договору, пунктах 18.8.1,18,13 договору іпотеки.

Суд першої інстанції, установивши факт невиконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, забезпечених іпотекою, дійшов правильного висновку про наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно частини першої статті 39 Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Разом з тим суд першої інстанції у резолютивній частині рішення, пославшись на загальний розмір заборгованості, не зазначив усіх її складових, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, а також не встановив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Виходячи зі змісту поняття ціни як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо та аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку», слід дійти висновку про те, що в розумінні норми статті 39 цього Закону встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки дає право на примусовий продаж іпотечного майна, то викладаючи резолютивну частину рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки суд повинен обов'язково врахувати вимоги зазначеної норми, тобто встановити у грошовому вираженні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 Закону.

Наведене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним в постановах від 27 травня 2015 року № 6-61цс15, від 21 жовтня 2015 року № 6-1561цс15, від 08 червня 2016 року № 6-1239цс16, від 22 березня 2017 року № 6-2654цс16.

У пункті 35.5 договору іпотеки сторони визначили, що вартість предмета іпотеки становить 172 640,00 грн. Будь-яких заперечень щодо ціни предмета іпотеки сторони не надали, тому суд апеляційної інстанції вважав за можливе визначити її початковою ціною предмета іпотеки, у зв'язку з чим змінив рішення суду першої інстанції у частині суми заборгованості за кредитним договором та визначення початкової ціни предмета іпотеки.

Касаційна скарга не містить посилань на обставини, які не були враховані судом апеляційної інстанції або не встановлені при ухваленні рішення по суті позову, також не містить посилань, які саме докази не були враховані, які висновки суду не відповідають обставинам справи та які норми матеріального права були порушені або неправильно застосовані при вирішенні справи по суті.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2018 року зупинено виконання рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 09 листопада 2017 року до закінчення касаційного провадження, слід поновити виконання (дію) цього рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 09 листопада 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання (дію) рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 09 листопада 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

С.Ю. Мартєв

С.П. Штелик