Постанова

Іменем України

30 червня 2021 року

м. Київ

справа № 456/3731/18

провадження № 61-14581св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач- Публічне акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

третя особа - Стрийський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" - адвоката Васильчикова Іллі Володимировича на заочне рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 03 грудня 2019 року у складі судді Саса С. С. та постанову Львівського апеляційного суду від 21 липня 2020 року у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Крайник Н. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позовну заяву і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У вересні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк" (далі - ПАТ "ПУМБ"), яке змінило назву на Акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк" (далі - АТ "ПУМБ"), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Стрийський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - Стрийський МВДВС ГТУЮ у Львівській області), про скасування арештів, посилаючись на те, що 14 травня 2008 року між Закритим акціонерним товариством "Перший Український Міжнародний Банк" (далі - ЗАТ "ПУМБ "), яке змінило назву на ПАТ "ПУМБ", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 6396924 (далі - Кредитний договір), за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 40 000 доларів США зі сплатою 13,99 % річних строком до 14 травня 2018 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором 14 травня 2008 року між ЗАТ "ПУМБ" та ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки № 6397435, посвідчений приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Мірчук Л. І. за реєстровим № 2791, предметом якого є квартира АДРЕСА_1. У зв'язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань за Кредитним договором на підставі вказаного договору іпотеки 22 серпня 2018 року державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстрація майна та бізнесу" Бойко Х. Р. було прийнято рішення № 42672922 про передачу зазначеної квартири у власність банку, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис про право власності за № 27612204. В подальшому банку стало відомо про наявність арештів, накладених Стрийським МВДВС ГТУЮ у Львівській області на квартиру АДРЕСА_1, які унеможливлюють реалізацію банком своїх прав та інтересів щодо володіння та розпорядження належним йому майном. Враховуючи викладене, ПАТ "ПУМБ" просило звільнити належну йому квартиру АДРЕСА_1 з-під арештів, накладених:

- постановами Стрийського МВДВС ГТУЮ у Львівській області від 08 вересня 2010 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, на підставі виконавчого напису від 20 серпня 2010 року № 2097, у зв'язку з чим 08 вересня 2010 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено записи № 10222016,10222051,10222071 про накладення арешту на нерухоме майно, яке належало ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3;

- постановою Стрийського МВДВС ГТУЮ у Львівській області від 23 листопада 2011 року про відкриття виконавчого провадження (ВП № 29997533), у зв'язку з чим 23 листопада 2011 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис № 11877654 про накладення арешту на нерухоме майно, яке належало ОСОБА_1;

- постановою Стрийського МВДВС ГТУЮ у Львівській області від 21 вересня 2012 року про відкриття виконавчого провадження (ВП № 33062191),), у зв'язку з чим 21 вересня 2012 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис № ~organization0~про накладення арешту на нерухоме майно, яке належало ОСОБА_1;

- постановою Стрийського МВДВС ГТУЮ у Львівській області від 21 червня 2013 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (ВП № 36653018), у зв'язку з чим 21 червня 2013 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис № 1396098 про накладення арешту на нерухоме майно, яке належало ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3.

У відзиві на позовну заяву Стрийський МВДВС ГТУЮ у Львівській області заперечив проти позову та просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що в нього на виконанні перебували виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису приватного виконавця Магировської О. В. від 20 серпня 2010 року № 2097 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1, яка на праві власності належить ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, для задоволення вимог ПАТ "ПУМБ" в сумі 43 373,66 доларів США та 159 972,29 грн, а також -виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 1323/5341/2012 від 10 квітня 2015 року, виданого Стрийським міськрайонним судом Львівської області, про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ "ПУМБ" 54 505,57 доларів США та 164
682,72 грн заборгованості за кредитним договором і 3 219 грн судових витрат.

Постановами від 18 липня 2016 року та від 22 червня 2016 року відповідно вказані виконавчі документи були повернуті стягувачу на підставі пункту 9 частини 1 статті 47 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження", чинного на час винесення вказаних постанов (далі-Закон № 606-XIV), у зв'язку з набранням чинності Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". При цьому боржниками не спачено виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій. Тому, з огляду на положення частини 4 статті 59 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження", відсутні підстави для зняття арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини.

Заочним рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 03 грудня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач не звертався до Стрийського МВДВС ГТУЮ у Львівській області із заявами про звільнення спірного майна з-під арештів і Стрийський МВДВС ГТУЮ у Львівській області не відмовляв йому в цьому.

Оскільки дії Стрийського МВДВС ГТУЮ у Львівській області щодо накладення арештів на квартиру відповідають положенням Закону України "Про виконавче провадження", то позовні вимоги є безпідставними.

Постановою Львівського апеляційного суду від 21 липня 2020 року апеляційну скаргу АТ "ПУМБ" залишено без задоволення, а заочне рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 03 грудня 2019 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ПАТ "ПУМБ" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, які не накладали арешти на спірне майно і не можуть скасувати ці арешти, накладені Стрийським МВДВС ГТУЮ у Львівській області, що свідчить про відсутність спору в цій справі. Тому висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

10 вересня 2020 року представник АТ "ПУМБ" - адвокат Васильчиков І. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 03 грудня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 липня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, представник АТ "ПУМБ" - адвокат Васильчиков І. В. послався на те, що суди не врахували правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 640/7794/16-ц (провадження № 14-133цс18), в якій зазначено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. В цій справі банк заявив позовні вимоги не як стягувач за виконавчими провадженнями, а як власник майна, яке не належить боржникам, тому висновки судів про відсутність спору між сторонами є помилковими. У виконавчих провадженнях щодо стягнення заборгованості за Кредитним договором не виносилися постанови про закінчення цих виконавчих проваджень, а відтак державний виконавець не мав підстав для зняття накладених арештів. Оскільки арешт майна боржників перешкоджає вільно володіти та розпоряджатися спірною квартирою, то банк пред'явив позов про скасування арештів до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, а Стрийський МВДВС ГТУЮ у Львівській області зазначив третьою особою. На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 389 ЦПК України, представник АТ "ПУМБ" - адвокат Васильчиков І. В. зазначив, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Стрийського міськрайонного суду Львівської області.

10 листопада 2020 року справа № 456/3731/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом частин 1 -5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному частин 1 -5 статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частиною 1 статті 367, частиною 1 статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судами встановлено, що 14 травня 2008 року між ЗАТ "ПУМБ", яке змінило назву на ПАТ "ПУМБ", та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальникові кредит у розмірі 40 000 доларів США зі сплатою 13,99 % річних строком до 14 травня 2018 року.

Згідно з частиною 1 статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Закону України "Про виконавче провадження".

Для забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором 14 травня 2008 року між ЗАТ "ПУМБ" та ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки № 6397435, посвідчений приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Мірчук Л. І. за реєстровим № 2791, предметом якого є квартира АДРЕСА_1.

За інформаційною довідкою № 135739208 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, сформованою 28 серпня 2018 року, на квартиру АДРЕСА_1 було накладено арешт:

- постановами Стрийського МВДВС ГТУЮ у Львівській області від 08 вересня 2010 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, на підставі виконавчого напису від 20 серпня 2010 року № 2097, у зв'язку з чим 08 вересня 2010 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено записи № 10222016,10222051,10222071 про накладення арешту на нерухоме майно, яке належало ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3;

- постановою Стрийського МВДВС ГТУЮ у Львівській області від 23 листопада 2011 року про відкриття виконавчого провадження (ВП № 29997533), у зв'язку з чим 23 листопада 2011 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис № 11877654 про накладення арешту на нерухоме майно, яке належало ОСОБА_1;

- постановою Стрийського МВДВС ГТУЮ у Львівській області від 21 вересня 2012 року про відкриття виконавчого провадження (ВП № 33062191),), у зв'язку з чим 21 вересня 2012 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис № ~organization1~про накладення арешту на нерухоме майно, яке належало ОСОБА_1;

- постановою Стрийського МВДВС ГТУЮ у Львівській області від 21 червня 2013 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (ВП № 36653018), у зв'язку з чим 21 червня 2013 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис № 1396098 про накладення арешту на нерухоме майно, яке належало ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3.

Судами також встановлено, що на виконанні в Стрийському МВДВС ГТУЮ у Львівській області перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису приватного виконавця Магировської О. В. від 20 серпня 2010 року № 2097 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1, яка на праві власності належить ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, для задоволення вимог ПАТ "ПУМБ" в сумі 43 373,66
доларів США та 159 972,29 грн. В цьому виконавчому провадженні 18 липня 2016 року було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі ~law45~ у зв'язку з набранням чинності Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", яким встановлена заборона на примусове звернення стягнення на нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави та/або предметом іпотеки за споживчими кредитами, наданими в іноземній валюті.

Згідно зі ~law47~ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у ~law48~, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених ~law49~, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до ~law50~ та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до ~law51~ підлягають примусовому виконанню.

~law52~ передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виноситься державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення (якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження) та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна. Проведення опису майна боржника здійснюється не пізніше ніж протягом місяця з моменту отримання інформації про місцезнаходження майна. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті, та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому ~law53~.

Відповідно до ~law54~ виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ~law55~.

Згідно зі статтею 59 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" в редакції, чинній на час пред'явлення позову, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із статтею 59 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження", а також у випадку, передбаченому статтею 59 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження". У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого статтею 59 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження", арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у статтею 59 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження", письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що банк не звертався до Стрийського МВДВС ГТУЮ у Львівській області із заявами про звільнення спірної квартири з-під арештів і Стрийський МВДВС ГТУЮ у Львівській області не відмовляв йому в цьому. Крім того, ПАТ "ПУМБ" зазначило відповідачами осіб, які не накладали арешти на спірне майно і не можуть скасувати ці арешти, накладені Стрийським МВДВС ГТУЮ у Львівській області, що свідчить про відсутність спору в цій справі.

Наведені висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України передбачено що, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 640/7794/16-ц (провадження № 14-133цс18), на яку послався заявник в касаційній скарзі.

Крім того, згідно з правовим висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19), орган державної виконавчої служби у справах за позовами осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, може залучатися судом як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.

За змістом наведених правових норм та правових позицій Великої Палати Верховного Суду у випадку звернення особи до суду в порядку позовного провадження з вимогою про звільнення майна з-під арешту (зняття арешту з майна) орган державної виконавчої служби не може бути належним відповідачем у такій справі. Вказані позовні вимоги можуть бути пред'явлені до особи, в інтересах якої накладено арешт.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в цій справі, ПАТ "ПУМБ" посилалося на те, що у зв'язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань за Кредитним договором, на підставі договору іпотеки від 14 травня 2008 року, укладеного між ним та відповідачами, 22 серпня 2018 року державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстрація майна та бізнесу" Бойко Х. Р. було прийнято рішення № 42672922 про передачу предмета іпотеки у власність банку, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис про право власності за № 27612204.

Тобто в цій справі ПАТ "ПУМБ" звернулося до суду з позовом про скасування арештів, накладених на майно, яке раніше належало відповідачам, а на час пред'явлення позову належить банку. При цьому в позовній заяві банк обґрунтовано зазначив Стрийський МВДВС ГТУЮ у Львівській області третьою особою у справі.

Однак суди не врахували, що позивач заявив позовні вимоги не як стягувач за виконавчими провадженнями, а як власник майна, яке не належить відповідачам (боржникам), у зв'язку з чим дійшли передчасного висновку про відсутність спору в цій справі та безпідставно відмовили в задоволенні позову ПАТ "ПУМБ", посилаючись на те, що банк не звертався до Стрийського МВДВС ГТУЮ у Львівській області із заявами про звільнення спірного майна з-під арештів.

Враховуючи наведене, доводи заявника про те, що висновки суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, суперечать правовим висновкам, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 640/7794/16-ц (провадження № 14-133цс18),є обґрунтованими.

Крім того, оскаржувані судові рішення також підлягають скасуванню з огляду на таке.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до стаття 391 ЦК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18).

Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов'язується вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.

Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред'явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17 (провадження № 14-20цс19).

Наведені правові висновки застосовані Верховним Судом в постановах від 28 квітня 2021 року у справі № 707/2-1006/2011 (провадження № 61-5425св20), від 19 травня 2021 року у справі № 522/938/19 (провадження № 61-381св21), від 09 червня 2021 року у справі № 199/1492/20 (провадження № 61-18880св20).

В цій справі ПАТ "ПУМБ" пред'явив позовні вимоги про скасування арештівдо ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, клопотань про заміну цих відповідачів належними чи про залучення до участі у справі інших відповідачів не заявляв.

Однак суди попередніх інстанцій не встановили, чи було ПАТ "ПУМБ" стягувачем у виконавчих провадженнях № 29997533, № 33062191 та № 36653018, в яких оспорюваними постановами Стрийського МВДВС ГТУЮ у Львівській області від 23 листопада 2011 року, від 21 вересня 2012 року та від 21 червня 2013 року відповідно було накладено арешт на нерухоме майно, що належало відповідачам, і не звернули уваги на те, що у разі накладення арешту на спірне нерухоме майно у вказаних виконавчих провадженнях в інтересах інших осіб (стягувачів), саме такі особи є належними відповідачами у спірних правовідносинах.

Згідно з частиною 3 статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені частиною 3 статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

З огляду на необхідність врахування висновків щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 707/2-1006/2011 (провадження № 61-5425св20), від 19 травня 2021 року у справі № 522/938/19 (провадження № 61-381св21), від 09 червня 2021 року у справі № 199/1492/20 (провадження № 61-18880св20), тобто в судових рішеннях Верховного Суду після подання касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність вийти за межі доводів та вимог касаційної скарги на підставі частини 3 статті 400 ЦПК України.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами 1 -3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частинами 1 -3 статті 12 ЦПК України.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76, 77, 78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263, 264, 265 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Серявін та інші проти України ", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суди попередніх інстанцій не виклали в судових рішеннях в достатній мірі мотиви, на яких вони базуються, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах "Мала проти України"; "Суомінен проти Фінляндії").

В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини 3 , частини 4 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пункту 1 частини 3 , частини 4 статті 411 ЦПК України. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що судами не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені ними судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" - адвоката Васильчикова Іллі Володимировича задовольнити частково.

Заочне рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 03 грудня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 липня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В.

А. Стрільчук