Постанова

Іменем України

13 травня 2019 року

місто Київ

справа № 279/47/16-ц

провадження № 61-552св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Банк Форум»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 23 червня 2017 року у складі судді Коренюка В. П. та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 06 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Шевчук А. М., Талько О. Б., Коломієць О. С.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у січні 2016 року звернулась до суду з позовом, у якому просила визнати недійсним кредитний договір від 04 червня 2008 року

№ 0008/08/201-ZNv.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 04 червня 2008 року ОСОБА_1 уклала з Акціонерним комерційним банком «Форум» (далі - АКБ «Форум»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк Форум» (далі - ПАТ «Банк Форум»), кредитний договір

№ 0008/08/201-ZNv, за умовами якого отримала кредитні кошти в сумі 55 000, 00 дол. США з процентною ставкою за користування грошовими коштами у розмірі 13, 5 % річних та строком повернення кредиту до 03 червня 2018 року. Вважає, що умови кредитного договору не відповідають вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема статтям 11, 19 цього Закону, та постанові Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупної вартості кредиту», оскільки позивач не була повідомлена в письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту (у процентному значенні та грошовому вираженні) з урахуванням процентної ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика тощо), пов'язаних з отриманням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту. За відсутності цієї інформації ОСОБА_1 не мала можливості визначити, наскільки справедливими є умови кредиту та чи бажає вона брати кредит у цьому банку. З підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України, просила визнати кредитний договір недійсним у зв'язку з тим, що під час укладення оспорюваного кредитного договору банк застосував нечесну підприємницьку практику.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач поданий позов не визнав, вважав його необґрунтованим та таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 23 червня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що посилання представника позивача на те, що оспорюваний нею кредитний договір вчинено під впливом помилки не заслуговують на увагу, оскільки позивач на власний розсуд погодилася на запропоновану вартість споживчого кредиту в сумі 55 000, 00 дол. США та суму щомісячного платежу, а також розмір процентної ставки і строк повернення отриманого кредиту, вважаючи їх прийнятними для себе. При цьому ОСОБА_1 була вільною у виборі фінансових установ для отримання кредиту та у виборі форми кредитування (у національній чи іншій валюті), а її особистий підпис у договорі та визнання обставин отримання кредитних коштів на споживчі цілі свідчать про вільне волевиявлення учасників правочину під час його укладення. Тому суд визнав, що кредитний договір від 04 червня 2008 року № 0008/08/201-ZNv про отримання споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов оспорюваного правочину та в подальшому виконувала його умови; відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, а тому правові підстави для визнання недійсним оспорюваного правочину відсутні. Судом не встановлено, що відповідачем порушено права ОСОБА_1 як споживача фінансової послуги згідно з Законом України «Про захист прав споживачів».

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 06 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 23 червня 2017 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши відсутність підстав вважати, що під час укладення оспорюваного договору банк ввів позивача в оману лише на тій підставі, що відсутній її підпис на Умовах кредитування фізичних осіб в АКБ «Форум», оскільки банк надав у інший спосіб інформацію про орієнтовну сукупну вартість та вартість послуг з оформлення договору про надання кредиту в чіткій, зрозумілій та недвозначній для позивача формі. Надана інформація була достатньою для здійснення позивачем свідомого вибору, чим виключається відносно останньої здійснення банком нечесної підприємницької практики у розумінні статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак й визнання на цій підставі угоди недійсною.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у грудні 2017 року із застосуванням засобів поштового зв'язку, ОСОБА_1 просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заявник зазначає, що перед укладанням оспорюваного договору банк не надав їй у письмовій формі об'єктивної, повної та достовірної інформації про умови кредитування та про орієнтовну сукупну вартість кредиту, приховав фактичне значення подорожчання кредиту, не попередив, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач. Умови кредитного договору є неконкретними та несправедливими. На час укладання договору в банку була відсутня ліцензія на здійснення валютних операцій. Також посилалась на те, що підроблення підпису ОСОБА_1 на Умовах кредитування фізичних осіб в АКБ «Форум» свідчить про здійснення банком стосовно споживача банківських послуг нечесної підприємницької діяльності, а суди дійшли помилкового висновку про те, що досягнута між сторонами угода не порушила прав позичальника та діяльність банку не вводила споживача в оману.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У наданому відзиві ПАТ «Банк Форум» просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у грудні 2017 року.

Ухвалою Верховного Суду від 02 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним статтею 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), а касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

04 червня 2008 року між ОСОБА_1 та АКБ «Форум», правонаступником якого є ПАТ «Банк Форум», у письмовій формі укладений кредитний договір №0008/08/201-ZNv, за умовами якого позивач отримала кредитні кошти в сумі 55 000, 00 дол. США з процентною ставкою за користування грошовими коштами у розмірі 13, 5 % річних та строком повернення кредиту до 03 червня 2018 року.

25 січня 2013 року сторони уклали додатковий договір № 3 до кредитного договору, яким домовилися провести реструктуризацію кредитної заборгованості позичальника за кредитним договором.

Додатком № 3 узгоджений графік сплати позичальником платежів у погашення основної заборгованості за кредитом.

Позивач визнала факт підписання нею особисто кожної сторінки кредитного договору, отримання нею 04 червня 2008 року одного примірника оригіналу укладеного кредитного договору та грошових коштів у сумі 55 000, 00 дол. США на виконання банком його умов.

У пункті 2.5 кредитного договору визначено, що проценти за користування кредитними коштами сплачуються позичальником згідно з пунктом 2.7 цього договору. Несплата позичальником процентів в терміни, встановлені в пункті 2.7 цього договору, є підставою для вимоги банку про дострокове повернення кредитних коштів, стягнення процентів за користування кредитними коштами, неустойки та є підставою для звернення банком стягнення на заставлене майно.

За положенням пункту 2.6 сплата процентів позичальником здійснюється за фактичний строк користування кредитними коштами. При розрахунку плати за користування кредитом приймається місяць, рівний календарній кількості днів і рік, рівний 360 дням. А за пунктом 2.7 визначено, що проценти за користування кредитними коштами позичальник сплачує самостійно на рахунок № НОМЕР_1 в Коростенському відділенні АКБ «Форум» щомісячно, не пізніше 20-го числа місяця, наступного за місяцем користування кредитними коштами, якщо цей день припадає на вихідні або святкові дні, проценти за користування кредитом позичальник сплачує у перший робочий банківський день після вихідних або святкових днів.

Відповідно до підпункту 3.2.2 договору банк має право вимагати дострокового повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитними коштами у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором, а також у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником та/або поручителем зобов'язань за договорами, які є забезпеченням виконання зобов'язань.

Підпунктом 3.3.8 кредитного договору визначено, що позичальник зобов'язаний достроково повернути кредит та сплатити проценти за користування ним на письмову вимогу банку у випадках, передбачених цим договором та договором/ми застави, укладеним/и із позичальником (майновим поручителем), зокрема: у випадку порушення справи про банкрутство майнового поручителя; якщо майно, що надане банку в заставу позичальником чи майновим поручителем не застраховане на користь банку (не продовжено дію договору/ів страхування); при наявності виконавчих документів, рішень суду, будь-яких інших органів, що можуть призвести до невиконання або неналежного виконання позичальником зобов'язань по цьому договору; в інших випадках, передбачених цим договором, договором застави (іпотеки) та чинним законодавством України.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Посилання ОСОБА_1 на те, що умови кредитного договору є несправедливими, банком при укладенні цього договору порушено вимоги статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», договір не містить сукупної вартості кредиту, ціни договору, сум сплачених відсотків річних, графіка платежів, повної інформації про умови кредитування та його виконання, є неспроможними і не спростовують висновків судів.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини третьої статті 18 Закону України

«Про захист прав споживачів» передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей.

Згідно з частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема, положення, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.

Встановлено, що в розділі 1 кредитного договору визначено предмет договору, зокрема те, що банк надав позивачу кредит на споживчі цілі у сумі 50 000, 00 дол. США, які позичальник зобов'язана повернути у строк до 03 червня 2018 року та сплатити за користування цими коштами 13, 5 % річних.

Кредитним договором передбачено забезпечення повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування та можливої неустойки (штраф, пеня), умови сплати процентів (розділ 2 Кредитного договору), права та обов'язки сторін (розділ 3) та інші умови.

Пунктом 2.3 договору встановлено, що позичальник здійснює повернення кредиту рівними частинами щомісячно, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, у сумі не менше 458, 33 дол. США не пізніше останнього робочого дня кожного місяця на відкритий йому позичковий рахунок.

У пункті 7.2 кредитного договору передбачено, що сторони фіксують свою згоду з тим, що ними узгоджені усі істотні умови і зобов'язуються надалі претензій одна до одної з цього приводу не мати. Цей договір відображає повне розуміння сторонами його предмета та інших умов, зазначених в цьому договорі. Всі попередні заяви, домовленості чи угоди між сторонами щодо предмета цього договору анулюються з моменту набрання чинності цим договором в частині, що суперечить умовам цього договору. Умови кредитування відповідно до пункту 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» позичальником отримано до укладення цього договору. Відкликання згоди на укладення кредитного договору оформлюється письмовим повідомленням, яке позичальник зобов'язаний подати особисто чи через уповноваженого представника або надіслати банку протягом чотирнадцяти календарних днів з моменту передачі позичальнику примірника укладеного договору. З відкликанням згоди на укладення кредитного договору позичальник повинен одночасно повернути банку кошти, одержані згідно з цим договором.

Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що відповідно до висновків експертизи позивач не підписувала Умови кредитування фізичних осіб в АКБ «Форум» не свідчать про недійсність оспорюваного кредитного договору, оскільки факт отримання повної та необхідної інформації, зокрема і про сукупну вартість кредиту, підтверджується пунктом 7.2 кредитного договору, факт підпису та виконання якого позивач не оспорює та не заперечує.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 541/2257/15-ц, від 22 січня 2019 року у справі № 456/4731/14.

З огляду на викладене суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що перед укладенням оспорюваного договору ОСОБА_1 ознайомлена у письмовій формі про: мету кредитування; тип відсоткової ставки; сукупну вартість кредиту; строк, на який одержано кредит; варіанти його повернення, тощо. Волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, зазначений договір укладено за ініціативи ОСОБА_1 , при цьому остання свідомо уклала договір на зазначених у ньому умовах, на час його укладення не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому тривалий час виконувала його. Таким чином, при підписанні кредитного договору ОСОБА_1 погодилася з усіма умовами цього правочину і взяла на себе зобов'язання щодо його виконання. В день підписання оспорюваного правочину позичальник отримала примірник кредитного договору, що дало їй додаткову можливість детально вивчити його умови. Отримані кредитні кошти ОСОБА_1 використала на власний розсуд.

Надалі, позичальник тривалий час здійснювала виконання умов укладеного договору, не заперечуючи проти його умов; сторони 25 січня 2013 року уклали додаткову угоду № 3 до кредитного договору, оспорюваного позивачем, згідно з якою сторонами здійснено реструктуризацію кредитної заборгованості позичальника. Наведене свідчить про те, що заявник тривалий період, з моменту укладення цього договору до звернення до суду у 2016 році, не заперечувала проти погоджених нею умов кредитного договору, у розумні строки, достатні для з'ясування змісту та характеру зобов'язань, після виникнення цього договірного зобов'язання не звернулася до контрагента з претензією й до суду з відповідним позовом. Наведене у сукупності свідчить про відсутність порушення прав позивача діями відповідача, зокрема, й спору між сторонами як такого, в цілому.

Суди повно і всебічно дослідили наявні у справі докази та дали їм належну правову оцінку, правильно встановили обставини справи, в результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що під час укладення оспорюваного договору банком було порушено Закон України «Про захист прав споживачів» спростовуються наведеним аналізом норм матеріального права та встановленими обставинами справи.

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 23 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 06 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик