Історія справи

Постанова КЦС ВП від 13.03.2025 року у справі №524/5826/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2025 року

м. Київ

справа № 524/5826/21

провадження № 61-17016св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом ) - ОСОБА_2 ,

треті особи: орган опіки та піклування виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, служба у справах дітей Автозаводської районної адміністрації Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 18 травня 2023 року в складі судді Гончаренко О. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 листопада 2024 року в складі колегії суддів: Триголова В. М., Дорош А. І., Лобова О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей.

В обґрунтування позову вказала, що з 14 травня 2011 року вона з ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованому шлюбі, від якого вони мають двох спільних дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Шлюбні відносини між ними припинені з листопада 2020 року. Хоча вони разом з чоловіком проживають в одній квартирі, позивачка просила суд визначити місце проживання дітей з нею, оскільки саме вона піклується про них, займається навчанням, забезпечує відпочинок.

У вересні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей.

Позов мотивував тим, що саме він належним чином піклується про двох спільних із ОСОБА_1 дітей, сплачує комунальні послуги, забезпечує продуктами харчування, сплачує за відпочинок, тому саме з ним необхідно визначити місце їх проживання.

Крім того, зазначав, що у нього є обґрунтовані сумніви щодо його батьківства відносно дітей, тому він звернувся до суду із позовом про виключення відомостей відносно нього як батька з актового запису про народження дітей.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 18 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 18 листопада 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визначено місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір'ю ОСОБА_1 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшов висновку, що проживання малолітніх дітей разом з матір`ю буде відповідати інтересам дітей.

Водночас суди узяли до уваги висновок органу опіки та піклування щодо доцільності визначення місця проживання дітей із матір`ю, а також врахували, що ОСОБА_2 звертався до суду із позовом про виключення відомостей відносно нього як батька з актового запису про народження дітей.

Разом із тим суди звернули увагу на те, що визначення місця проживання дітей із матір'ю не впливає та не обмежує можливостей батька щодо участі у вихованні та фінансовому забезпеченні дітей.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи інших учасників справи

У грудні 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просив їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, його зустрічний позов задовольнити у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, від 28 січня 2021 року у справі № 753/6498/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 496/4271/16-а, від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18, від 16 лютого 2022 року у справі № 521/18594/19, від 24 липня 2024 року у справі № 646/857/18, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

В обґрунтування доводів касаційної скарги вказав, що суди при вирішенні спору в цій справі не врахували, що матеріально-побутові умови та рівень комфорту, якими батько має змогу забезпечити дітей, перевищують ті, якими їх може забезпечити матір дітей, оскільки дохід батька майже у 3,8 рази перевищує дохід матері. Суди безпідставно узяли до уваги висновок орану опіки та піклування, яким вказано про доцільність визначення місця проживання дітей із матір'ю. Відомості, вказані у цьому висновку, не у повній мірі відповідають дійсності, зокрема і щодо його відвідування навчального закладу, де навчаються діти. Твердження про те, що він вчиняє психологічне насилля над дітьми, не відповідає дійсності, базується на словах дитини, що він інколи сварить її та підвищує голос. Заявник також вказує, що суди у оскаржуваних рішеннях не відобразили його позицію стосовно звернення до суду із позовом про виключення відомостей відносно нього як батька з актового запису про народження дітей, яка була зумовлена тим, що ОСОБА_1 постійно казала йому про те, що він не є батьком дітей.Інші аргументи касаційної скарги зводяться до того, що саме батько належним чином піклується про дітей.

У березні 2025 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.

В обґрунтування доводів відзиву заявниця вказала, що ОСОБА_2 лише створює ілюзію люблячого батька з метою уникнення від мобілізації на військову службу. Зокрема, до початку дії воєнного стану у квітні 2021 року ОСОБА_2 звертався до суду із позовом про виключення відомостей відносно нього як батька з актового запису про народження дітей (справа № 524/3466/21) та сплачував аліменти на утримання дітей згідно із судовим наказом Автозаводського районного суду м. Кременчука від 21 липня 2021 року (справа № 524/5827/21). Відповідач не спростував належними та допустимими доказами поданий нею висновок органу опіки та піклування, який суди підставно узяли до уваги при вирішенні спору в цій справі. Інші аргументи заявниці зводяться до заперечення вчиненого психологічного насильства відносно дитини, а також її погляду щодо забезпечення дозвілля та розвитку дітей.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 14 травня 2011 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох спільних дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після припинення фактичних шлюбних відносин з листопада 2020 року сторони проживають в одній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , проте не дійшли згоди щодо того, з ким саме із них будуть проживати неповнолітні діти.

На підставі судового наказу Автозаводського районного суду м. Кременчука від 21 липня 2021 року ОСОБА_2 сплачує аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку (доходів) щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку (справа № 524/5827/21).

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 24 травня 2022 року в справі № 524/2412/21 шлюб між сторонами розірваний.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області № 1565 від 12 листопада 2021 року орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з матір`ю ОСОБА_1 .

У цьому висновку установлені такі обставини.

Відповідно до характеристики від 27 вересня 2021 року № 248, виданої Кременчуцькою гімназією № 19 Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, з вересня 2018 року ОСОБА_1 працює на посаді вихователя групи подовженого дня. Освіта вища, у 2003 році закінчила Криворізький державний педагогічний університет, за фахом вчитель біології. За час роботи в Кременчуцькій гімназії № 19 проявила себе відповідальним, урівноваженим, дисциплінованим педагогічним працівником.

Згідно із інформацією від 24 вересня 2021 року, наданою Кременчуцьким ліцеєм № 30 «Олімп» імені Н. М. Шевченко Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у цьому закладі з 01 вересня 2017 року та є учнем 5-А класу. За час навчання поведінкою дитини, її навчанням, шкільним життям, цікавиться мати ОСОБА_1 . Зауваження у вчителів до особистої гігієни дитини відсутні. Всім шкільним приладдям Ярослав забезпечений. Пропусків занять без поважних причин не було, погіршення успішності у навчанні не спостерігалося. Скарги на стан здоров'я відсутні. Батько ОСОБА_2 спілкувався з вчителем останній раз 21 вересня 2021 року, коли відпрошував дитину із занять. Мати постійно відвідує батьківські збори та цікавиться успіхами та досягненнями ОСОБА_5 .

Відповідно до інформації від 04 жовтня 2021 року, наданої Кременчуцьким ліцеєм № 30 «Олімп» імені Н. М. Шевченко Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчалася в даному навчальному закладі з 01 вересня 2019 року до 14 червня 2021 року. За період навчання в школі поведінкою дитини, її навчанням, шкільним життям цікавилися батьки, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Зауваження у вчителів до особистої гігієни дитини відсутні. Всім шкільним приладдям ОСОБА_6 забезпечена, пропусків занять без поважних причин не було, погіршення успішності у навчанні не спостерігалося. Скарги на стан здоров'я відсутні. Батько ОСОБА_2 спілкувався з вчителем останній раз у травні 2021 року. Він приходив до школи забирати дочку. Мати постійно відвідувала батьківські збори та цікавилася успіхами та досягненнями ОСОБА_6 .

Також спеціалістом служби у справах дітей була проведена бесіда з дітьми щодо фактів вчинення домашнього насильства з боку ОСОБА_1 по відношенню до ОСОБА_5 . Малолітній ОСОБА_7 під час бесіди повідомив, що дійсно були випадки коли мати до нього застосовувала фізичну силу, але в останній раз це було приблизно в минулому році. Також ОСОБА_5 зазначив, що батько періодично вчиняє відносно нього психологічне насилля (сварить та кричить).

Малолітня ОСОБА_8 під час бесіди повідомила, що мати її не б'є та не сварить, на відміну від батька, який кричить на неї, та в її присутності вдарив матір. Крім того, повідомила, що вона була свідком того, як мати вдарила ОСОБА_5 в минулому році.

У ході бесіди спеціаліста служби у справах дітей із малолітніми дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_6 останні виявили бажання проживати із матір`ю (а. с. 165, т. 1).

У квітні 2021 року ОСОБА_2 звертався до суду із позовом про виключення відомостей відносно нього як батька з актового запису про народження дітей (справа № 524/3466/21).

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Відповідно до частини третьої статті 9 Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

За змістом статей 18, 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно із частиною першою, другою статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Право дитини на місце проживання розкрите через право батьків на визначення місця проживання дитини (стаття 160 СК України). Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

У цій справі встановлено, що як батько, так і матір дітей мають бажання їх виховувати, висловлюють бажання в однаковій мірі піклуватися про них, не зловживають спиртними напоями чи наркотичними засобами, намагаються створити належні умови для виховання та розвитку дітей.

У той же час між сторонами існує тривалий особистий конфлікт та неприязні стосунки, що унеможливило вирішення питання про фізичну опіку щодо їхніх спільних дітей в позасудовому порядку. Після припинення фактичних шлюбних відносин з листопада 2020 року сторони проживають в одній квартирі, проте не дійшли згоди щодо того, з ким саме із них будуть проживати неповнолітні діти.

Обставин, які б унеможливлювали проживання дітей з батьком чи з матір'ю, у цій справі не встановлено.

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій, врахувавши інтереси малолітніх дітей, їх психологічний стан та бажання проживати з матір`ю, права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання, а також дотримуючись балансу між інтересами дітей, правами батьків на виховання дітей і обов`язком батьків діяти в їх інтересах, дійшли обґрунтованого висновку про визначення місця проживання дітей з матір`ю, оскільки це відповідає найкращому забезпеченню інтересів ОСОБА_3 та ОСОБА_9 .

Вирішуючи питання про визначення місця проживання дітей з матір`ю у цій справі, суди надали належну оцінку доказам: кожному окремо та доказам у їх сукупності, досліджено висновок органів опіку та піклування нарівні з іншими доказами, враховано ставлення батьків до виконання ними батьківських обов`язків та інші обставини, що мають суттєве значення для вирішення справи, у результаті чого ухвалено законні та вмотивовані рішення.

При вирішенні спору в цій справі суди врахували висновок органу опіки та піклування про те, що інтересам дітей відповідатиме проживання з матір'ю.

Суди також правильно звернули увагу на те, що визначення місця проживання дітей із матір`ю не впливає та не обмежує можливостей батька щодо участі у вихованні та фінансовому забезпеченні дітей.

Водночас колегія суддів вважає безпідставними аргументи касаційної скарги про те, що суди при вирішенні спору в цій справі не врахували, що матеріально-побутові умови та рівень комфорту, якими батько має змогу забезпечити дітей, перевищують ті, якими їх може забезпечити матір дітей.

Так, у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 716/591/19 зазначено, що: «Встановивши, що з початку літа 2019 року діти проживають разом із матір`ю та її чоловіком, висновок органу опіки та піклування є недостатньо обґрунтований, оскільки надає переваги батьку дитини лише з точки зору кращого матеріального стану, що при визначенні місця проживання дітей заслухавши думку доньки сторін, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, надав першочергове значення саме найкращим інтересам дітей, не може бути вирішальним, що не впливатиме на їх взаємовідносини з батьком, оскільки визначення місця проживання дітей з однім із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків. Батько дітей, який безсумнівно відіграє важливу роль у їх житті та розвитку, має право спілкуватися та обов`язок піклуватися про здоров`я дітей, стан їх розвитку, незалежно від того з ким вони будуть проживати».

Крім того, у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 463/3301/16-ц суд зазначив, що: «Доводи касаційної скарги про те, що позивач не має власного житла її джерело доходів нестабільне є неспроможними, оскільки суди при визначенні місця проживання дитини беруть до уваги також інші критерії зокрема ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, у тому числі обов`язків щодо виховання дитини, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, та повинні виходити із якнайкращого забезпечення інтересів дитини».

Таким чином, колегія суддів звертає увагу заявника на те, що при розгляді такої категорії справ матеріально побутове забезпечення батьків судами враховується, але не є визначальним.

Оцінюючи доводи касаційної скарги про те, що суди не мотивували з яких конкретно підстав погодились із висновком органу опіки та піклування Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області № 1565 від 12 листопада 2021 року, колегія суддів зазначає про таке.

Нормами частин четвертої-шостої статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не містить достатніх обґрунтувань про відхилення вказаного висновку органу у справах дітей щодо вирішення сімейного спору відносно дітей, оскільки він обґрунтований, містить різносторонній аналіз сімейної ситуації, включаючи думку дітей, які виявили бажання проживати із матір`юв ході бесіди із спеціалістом служби у справах дітей.

Колегія суддів зауважує про те, що коли суд бажає вислухати думку дитини аби визначити її побажання щодо проживання з одним із батьків, та при цьому не травмувати психіку дитини та уникнути тиску на неї, суд доручає органам опіки та піклування провести невимушену бесіду з дитиною в домашніх або інших комфортних для неї умовах, та повідомити суд про результати цієї бесіди. Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (див. постанову Верховного Суду

від 17 липня 2019 року в справі № 185/6994/15-ц).

З огляду на зазначене колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не було враховано бажання дітей проживати із батьком, оскільки матеріали справи таких даних не містять.

Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували ті обставини, що ОСОБА_1 17 березня 2019 року та 24 грудня 2020 року сварилась із сином ОСОБА_5 , колегія суддів зазначає про те, що аналогічні доводи ОСОБА_2 були предметом оцінки судів.

Відхиляючи ці аргументи відповідача, суди підставно звернули увагу на те, що вказаний факт був предметом дослідження на засіданні служби у справах дітей у 2021 році та був врахований при ухваленні висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області № 1565 від 12 листопада 2021 року. Органом опіки та піклування встановлено, що ОСОБА_1 про свій вчинок шкодує, та більше фізичної сили до сина не застосовує, намагається вирішувати проблемні питання іншим шляхом. Також встановлені факти, які можуть свідчити про психологічне насилля по відношенню до дітей з боку батька ОСОБА_2 .

Колегія суддів також зазначає, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

У справі, що переглядається, судами не встановлено обставин, які б свідчили, що визначення місця проживання дітей із матір'ю, яка до того ж працює вчителем, не сприятиме забезпеченню їх розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним, а також обставин, за яких діти зростатимуть у неблагополучній сім`ї.

Вказані заявником постанови Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, від 28 січня 2021 року у справі № 753/6498/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 496/4271/16-а, від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18, від 16 лютого 2022 року у справі № 521/18594/19, від 24 липня 2024 року у справі № 646/857/18 стосуються застосування норм матеріального права у правовідносинах щодо визначення місця проживання дитини, проте фактичні обставини у цих справах не є подібними до фактичних обставин у справі, яка є предметом перегляду. Усі інші наведені ним постанови стосуються питання дослідження судами доказів у справі.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) та від 22 лютого 2022 року в справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) зазначила, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово «подібний» в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін «подібні правовідносини» може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, а саме взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 389 та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).

Враховуючи викладене, оскаржувані судові рішення не суперечать постановам Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявниці, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 18 травня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 листопада 2024 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара