Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.12.2018 року у справі №711/8987/15-

Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 711/8987/15-ц

провадження № 61-3797св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Крата В. І. (суддя-доповідач), Курило В. П.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27 квітня 2016 року у складі судді: Колоди Л. В., та рішення апеляційного суду Черкаської області від 28 липня 2016 року у складі суддів: Вініченка Б. Б., Храпака В. Д., Новікова О. М.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ «ПриватБанк», банк) звернулося із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 28 квітня 2007 року між позивачем та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № CSPGA00000095, згідно якого банк зобов'язався надати відповідачу кредит в сумі 29 700 доларів США на термін до 28 квітня 2017 року, а відповідач зобов'язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та порядку, встановлені кредитним договором. За умовами договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, відповідач повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору. У випадку порушення зобов'язань за кредитним договором, відповідач сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

Відповідач зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконала, у зв'язку із чим банк звернувся до суду із вимогою про дострокове повернення кредиту та просив суд, після уточнення позовних вимог, стягнути із ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № CSIPGA00000095 від 28 квітня 2007 року станом на 28 серпня 2015 року у іноземній валюті у розмірі 12 629,25 доларів США, яка складається: 10 061,59 доларів США - заборгованість за кредитом; 1 185,15 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 485,25 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 284,69 доларів США - пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; а також штрафи відповідно до договору: 11,73 доларів США - штраф (фіксована частина) та 600,83 доларів США - штраф (процентна складова), а також судові витрати.

У січні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання правочину удаваним, зобов'язання внести зміни до кредитного договору та провести перерахунок заборгованості.

Зустрічний позов мотивований тим, що при укладенні кредитного договору були порушені вимоги законодавства, зокрема у кредитному договорі не встановлений гривневий еквівалент до іноземної валюти, у якій був наданий кредит; кредитний договір не містить своєї невід'ємної частини - «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту», що свідчить про його невідповідність нормам діючого законодавства.

Крім того, позивач вважала кредитний договір удаваним, оскільки отримувала кредитні кошти в іноземній валюті на споживчі цілі, зокрема купівлю земельної ділянки, яка в дійсності була придбана за грошові кошти у національній валюті, в зв'язку із чим кредитний договір з визначенням іноземної валюти, як предмету кредиту вчинений з приховуванням дійсних гривневих правовідносин.

Після уточнення позовних вимог ОСОБА_2 вказала, що свої зобов'язання перед АТ КБ «ПриватБанк» виконала у повному обсязі, про що свідчить довідка № АТРВ-КА9І-1_81Ю-КМЮ від 08 лютого 2016 року видана самим АТ КБ «Приватбанк» та просила суд:

визнати удаваним кредитний договір № С8ІРСА00000095 від 28 квітня 2007 року;

зобов'язати відповідача частково змінити договір про надання споживчого кредиту від 28 квітня 2007 року за № С8ІРСА00000095, а саме: внести зміни в пункт 7.1 кредитного договору, зазначивши всі суми у національній валюті України - гривні, із розрахунку співвідношення долару США до гривні за курсом Національного банку України діючим на день укладення договору про надання споживчого кредиту від 28 квітня 2007 року за № С8ІРСА00000095, з моменту укладення кредитного договору - 28 квітня 2007 року та викласти пункт 7.1 кредитного договору від 28 квітня 2007 року за № С8ІРСА00000095 в наступній редакції: 7.1. Банк зобов'язується надати Позичальникові кредитні кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк з 28 квітня 2007 року по 28 квітня 2017 року включно, у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі 149 985,00 гривень, що в доларовому еквіваленті становить 29 700, 00 USD на наступні цілі: 136 350,00 гривень, що в доларовому еквіваленті становить 27 000,00 USD - на споживчі цілі, а також у розмірі 13 635,00 гривень, що в доларовому еквіваленті становить 2 700,00 USD - на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5% від суми виданого кредиту в момент надання кредиту, щомісячної комісії у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2 даного договору. Періодом сплати вважається період з 25 по 31 число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 2165,90 грн (дві тисячі сто шістдесят п'ять гривень дев'яносто копійок), що в доларовому еквіваленті становить 428,89 USD для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди;

зобов'язати відповідача здійснити перерахунок сплачених платежів за період з 28 квітня 2007 року по дату винесення рішення суду та виплатити позивачу надлишково сплачені кошти;

достроково припинити зобов'язання за кредитним договором № С8ІРСА00000095 від 28 квітня 2007 року, в зв'язку з повним погашенням кредитної заборгованості;

звільнити позивача від сплати судового збору відповідно до статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 29 березня 2016 року позови об'єднано в одне провадження.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27 квітня 2016 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь банку заборгованість по кредитному договору від 28 квітня 2007 року в сумі 12 629,25 доларів США та судовий збір у розмірі 4 036, 94 грн. Позовні вимоги ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення суду в частині вирішення позову банку мотивовано тим, що відповідач зобов'язання за кредитним договором не виконала, в зв'язку із чим з неї підлягає стягненню заборгованість згідно наданого банком розрахунку. Отримання позичальником кредиту в іноземній валюті не суперечить нормам чинного законодавства, а умови кредитного договору погоджені сторонами під час його укладення. Кредитний договір між сторонами по справі про отримання позичальником кредиту в іноземній валюті не суперечить положенням статті 524 ЦК України та умовам договору, з якими під час укладання погодилася відповідач. Залишаючи зустрічний позов ОСОБА_2 без задоволення суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що при укладенні кредитного договору, сторони при його укладенні приховували інший правочин, в зв'язку із чим відсутні підстави і зобов'язувати відповідача внести зміни до кредитного договору та провести перерахунок заборгованості. Сторони, при укладенні кредитного договору домовилися про суттєві умови договору і зауважень чи не згоди з цього приводу не вказували, тому доводи позивача про необхідність зобов'язати банк внести зміни до договору з приводу валюти договору, проведення перерахунку надлишково сплачених коштів та дострокового припинення зобов'язання, не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та вимогах закону.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 28 липня 2016 року рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27 квітня 2016 року змінено та зменшено розмір заборгованості, яка підлягає стягненню із ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» з 12 629,25 доларів США до 11 731,99 доларів США та стягнуто із ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 6 066,74 грн пені. В іншій частині рішення залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що підтвердження заборгованості відповідача перед банком, позивачем до суду був наданий розрахунок, а також виписка про рух коштів по рахунку. Заперечуючи проти заявленої заборгованості, відповідач для спростування розрахунку банку свого розрахунку не надала, клопотання про заявлення судової бухгалтерської експертизи не заявляла. При цьому апеляційний суд зауважив, що вказуючи на недоведеність банком факту укладення договору від 28 квітня 2007 року № CSPGA00000095, ОСОБА_2 сама ж зазначає, що сплачувала платежі по кредитному договору, що свідчить про визнання нею факту отримання кредитних коштів та виконання зобов'язань по поверненню отриманих кредитних коштів

При зменшенні розміру заборгованості апеляційний суд виходив із того, що згідно норм законодавства та умов самого кредитного договору, стягнення пені можливе тільки у національній валюті. Указані обставини при стягненні пені за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором у розмірі 284,69 дол. США були залишенні районним судом поза увагою, у зв'язку із чим апеляційним судом визначено пеню у національній валюті еквівалентом по курсу НБУ 21, 31 грн у розмірі 6 066,74 грн. Окрім цього, колегія суддів зробила висновок, що відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

У частині вирішення зустрічного позову апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції та вказав, що не суперечить чинному законодавству стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима. Кредитний договір укладено сторонами 28 квітня 2007 року на споживчі цілі. На час укладення цього кредитного договору Закон України «Про захист прав споживачів» не передбачав заборони на надання споживчих кредитів в іноземній валюті.

У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернулася із касаційною скаргою на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27 квітня 2016 року та рішення апеляційного суду Черкаської області від 28 липня 2016 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог банку відмовити і задовольнити зустрічні позовні вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що позовну заяву банку подано неналежним представником. Банком не надано та судом не досліджено ряд документів, зокрема, щодо наявності відкритих поточних рахунків на ім'я відповідача, щодо підтвердження про ознайомлення ОСОБА_2 з умовами договору, генеральна ліцензія банку на здійснення валютних операцій, індивідуальна ліцензія на ім'я ОСОБА_2, оригінали виписок по усім рахункам, відкритим на ім'я відповідача, первинна документи щодо погашення відповідачем платежів, первинної бухгалтерської документації перерахунку кредиту на поточний рахунок позивальника, документів, які підтверджують рух коштів по рахунках відповідача, відкритих у національній та іноземній валютах, касові документи за 28 квітня 2007 року та інші. ОСОБА_2 зазначає, що за відсутності даних документів постає питання на підставі яких первинних документів були прийняті рішення судами. Розрахунок заборгованості не мітить інформації щодо руху коштів по кредитному договору, із зазначенням усіх кореспондуючих рахунків (щодо тіла кредиту, відсотків, комісії) та не відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Позивачем до апеляційного суду надано додаткові докази, які суд прийняв без обґрунтування позивачем поважності їх неподання до суду першої інстанції та відразу ж ухвалив рішення у справі. У зустрічній позовній заяві відповідач не оспорювала законність валютного кредитування як такого, а оспорювала законність факту вираження зобов'язання у іноземній валюті, виконання зобов'язання за цим правочином в іноземній валюті.

Судами не прийнято до уваги посилання ОСОБА_2 на норми чинного законодавства, що обмежують та/або забороняють використання іноземної валюти при виконанні будь-яких зобов'язань на території України, використання іноземної валюти як засобу платежу. Індивідуальна та генеральна ліцензія банку на момент підписання кредитного договору відсутні та відсутні у матеріалах справи. Під час укладення договору відповідача було введено в оману. Банк, надаючи кредит, повинен був відобразити валютні ризики та сукупну вартість кредиту, чого зроблено не було, що суперечить статтям 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Підписаний сторонами кредитний договір у частині визначення валюти кредитування є удаваним, адже вчинений для приховування укладення договору у національній валюті.

ОСОБА_2 як споживач фінансових послуг об'єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання унаслідок уведення її в оману банківською установою. Окрім цього, у рішенні суду першої інстанції суд зазначає, що відповідач звільнена від сплати судового збору, однак у резолютивній частині суд стягнув на користь позивача судовий збір.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року справа призначена до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 28 квітня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № CSPGA00000095, за умовами якого ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 29 700 доларів США на термін до 28 квітня 2017 року та зобов'язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Суди, на підставі п. 2.1.3, 2.2.2, 2.2.3 договору, встановили, що позичальник взяв на себе обов'язок сплачувати відсотки за користування кредитом, винагороду банку, страхових платежів, а погашення кредиту проводити в порядку, сумах і строки, передбачені п. 7.1 та п. 3.3. договору.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.

У постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15 зроблено висновок, що відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

У постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-2667цс16 зроблено висновок, що максимальний розмір пені пов'язаний з розміром облікової ставки Національного банку України, а оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, то пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише в національній валюті України - гривні.

Встановивши, що ОСОБА_2 належним чином не виконувала взятих на себе зобов'язань щодо погашення кредиту, суди зробили правильний висновок про стягнення із відповідача заборгованості за кредитним договором.

Обґрунтовуючи зустрічний позов ОСОБА_2 вказувала, що кредитний договір є удаваним, адже вчинений для приховування укладення договору у національній валюті.

Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Тлумачення статті 235 ЦК України свідчить, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків.

У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16 зроблено висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним. Відповідно до вимог статті 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Встановивши, що ОСОБА_2 не доведено удаваності кредитного договору № CSPGA00000095 від 28 квітня 2007 року, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.

Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі щодо права банку надавати кредити в іноземній валюті. У постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-190цс15 зроблено висновок, що не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима.

Окрім цього, у частині першій та другій статті 5 ЦК України встановлено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

16 жовтня 2011 року вступив у силу Закон України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», згідно з яким частину першу статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» було доповнено абзацом третім, відповідно до якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Кредитний договір укладено сторонами 28 квітня 2007 року. На час укладення оспорюваного кредитного договору Закон України «Про захист прав споживачів» не передбачав заборони на надання споживчих кредитів в іноземній валюті.

Аргумент касаційної скарги щодо того, що позовну заяву банку подано неналежним представником, оскільки довіреність видана 04 вересня 2015 року, а позов подано 02 вересня 2015 року, спростовується матеріалами справи, аналіз яких свідчить, що позовна заява направлена до суду засобами поштового зв'язку 22 вересня 2015 року.

Аргумент касаційної скарги ОСОБА_2 щодо стягнення із неї судового збору є необґрунтованим. Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» ОСОБА_2 звільнена від сплати судового збору за її зустрічним позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача. За первісним позовом АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості ОСОБА_2 не звільнена від сплати судового збору, так як є відповідачем і ці вимоги не пов'язані з порушенням її прав як споживача.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 вересня 2016 року зупинено виконання рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27 квітня 2016 року та рішення апеляційного суду Черкаської області від 28 липня 2016 року до закінчення касаційного провадження.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, а оскаржене рішення без змін, то виконання рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27 квітня 2016 року у незміненій апеляційним судом частині та рішення апеляційного суду Черкаської області від 28 липня 2016 року слід поновити.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27 квітня 2016 року у незміненій апеляційним судом частині та рішення апеляційного суду Черкаської області від 28 липня 2016 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27 квітня 2016 року у незміненій апеляційним судом частині та рішення апеляційного суду Черкаської області від 28 липня 2016 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. І. Крат

В. П. Курило