Історія справи

Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 397/193/17

провадження № 61-18712св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: фізична особа-підприємець ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 03 квітня 2017 року у складі судді Мирошниченка Д. В. та рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 17 травня 2017 року у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Гайсюка О. В., Карпенка О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2), ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди землі та скасування державної реєстрації.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, загальною площею 2,71 га, яка розташована в АДРЕСА_1 що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю.

Позивачу стало відомо, що ФОП ОСОБА_2 використовує її земельну ділянку для власних підприємницьких сільськогосподарських потреб та у добровільному порядку відмовляється повертати, мотивуючи це наявністю договору оренди землі від 10 березня 2014 року, укладеного з ОСОБА_3 ОСОБА_1 зазначає, що договір оренди землі та акт передачі земельної ділянки не підписувала, а ОСОБА_3 не мав повноважень на його підписання.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір оренди землі від 10 березня 2014 року; скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Рішенням Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 03 квітня 2017 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі від 10 березня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2, щодо оренди земельної ділянки, яка знаходиться на території Розумівської сільської ради, Олександрівського району, Кіровоградської області.

Скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23 грудня 2014 року. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що під час укладення договору оренди землі у ОСОБА_1 було відсутнє волевиявлення як учасника правочину, вона його не підписувала, а ОСОБА_3 не мав повноважень на укладення та підпису оспорюваного договору, чим було порушено право позивача як власника земельної ділянки щодо вільного розпорядження нею, тому наявні правові підстави для визнання договору оренди землі недійсним. При цьому, суд дійшов висновку, що визнання недійсним договору оренди землі є підставою для скасування запису про його державну реєстрацію.

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 17 травня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та обтяжень від 23 грудня 2014 року та ухвалено в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно договору оренди землі від 10 березня 2014 року відмовлено.

В решті рішення суду залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновок суду першої інстанції про недійсність оспорюваного договору з підстав його невідповідності вимогам частини першої статті 215 ЦК України є обґрунтованим. Факт отримання ОСОБА_3 орендної плати за оспорюваним договором та передача її позивачу, не спростовує факту відсутності вільного волевиявлення позивача на укладання оспорюваного договору на умовах, що в ньому викладені.

Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог в цій частині, місцевий суд зазначив, що визнання судом недійсним договору оренди землі, згідно із Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для скасування запису про його державну реєстрацію.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ФОП ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що позивач знала про наявність договору оренди земельної ділянки від 10 березня 2014 року, адже її син ОСОБА_3 - представник за довіреністю, отримував орендну плату та продукцію в рахунок орендної плати.

Рішення місцевого та апеляційного судів в частині вирішення вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23 грудня 2014 року не оскаржуються, тому згідно зі статтею 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.

03 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, загальною площею 2,71 га, яка розташована в АДРЕСА_1 що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю.

10 березня 2014 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець - ОСОБА_1 надає, а орендар - ФОП ОСОБА_2 приймає в строкове платне користування цю земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на строк 25 років.

Згідно з актом прийому-передачі земельної ділянки від 10 березня 2014 року орендодавець ОСОБА_1 передала, а орендар ФОП ОСОБА_2 прийняв цю земельну ділянку.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 грудня 2014 року реєстратором Олександрівського районного управління юстиції Кіровоградської області внесено дані про державну реєстрацію договору оренди від 10 березня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2

За змістом статей 1, 13, 14 Закону України «Про оренду землі» за договором оренди орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і підлягає державній реєстрації.

Разом із тим звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначила, що договір оренди від 10 березня 2014 року не підписувала, згоди на його укладення не надавала, а також нікому не передавала повноважень за довіреністю на підписання договору оренди та акта приймання-передачі земельної ділянки. Підписи у договорі оренди від 10 березня 2014 року виконано не нею, а її сином ОСОБА_3

Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною третьою статті 215 ЦК України зазначено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Установлено та не заперечується відповідачами, що підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Орендодавець» в договорі оренди земельної ділянки від 10 березня 2014 року виконаний не позивачем, а її сином ОСОБА_3

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно врахував, що на момент укладення оспорюваного договору відповідач ОСОБА_3 не мав жодних повноважень вчиняти будь-які дії від імені позивача ОСОБА_1, оскільки довіреність на ім'я ОСОБА_3 видана 10 квітня 2014 року, після того як підписано оспорюваний договір оренди землі від 10 березня 2014 року. Отже, суди дійшли вірного висновку про те, що вказані обставини свідчать про недійсність спірного договору оренди земельної ділянки.

Зважаючи на вищевикладене суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання договору оренди земельної ділянки від 10 березня 2014 року недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України.

Доводи касаційної скаргиФОП ОСОБА_2 про те, що син позивача ОСОБА_3 отримував орендну плату та продукцію в рахунок орендної плати, не підтверджено належними та допустимими доказами. Крім того, установлено, що ОСОБА_1 не надавала повноважень ОСОБА_3 на підписання договору та вчинення будь-яких дій за цим договором.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі від 10 березня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 щодо оренди земельної ділянки, яка знаходиться на території Розумівської сільської ради, Олександрівського району, Кіровоградської області, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, в результаті чого ухвалили законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому судові рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів в цій частині не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 03 квітня 2017 року та рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 17 травня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі від 10 березня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

В. В. Пророк

В. М. Сімоненко

І. М. Фаловська