Постанова

Іменем України

12 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 569/12646/19

провадження № 61-14152 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Мороз Людмили Святославівни, на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 січня 2021 року

у складі судді Харечка С. П. та постанову Рівненського апеляційного суду від 22 липня 2021 року у складі колегії суддів: Боймиструка С. В.,

Гордійчук С. О., Ковальчук Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виділення частки у будинковолодінні.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 14 червня 2017 року у справі

№ 569/12685/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 30 серпня 2017 року та постановою Верховного Суду у складі колегії судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду

від 08 листопада 2018 року (провадження № 61-25785св18), за нею визнано право власності на 1/8 частку домоволодіння АДРЕСА_1 як на спадкове майно після смерті

ОСОБА_4 (її батька), який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Інша частка домоволодіння належить відповідачам.

Зазначала, що поділ будинку технічно можливо провести згідно

з висновком експерта № Е-01/10 судової будівельно-технічної експертизи, проведеної 26 лютого 2010 року експертом Водько Ю. В. у справі

№ 2-1191/09 за її позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа - Друга рівненська державна нотаріальна контора,

про визначення часток та визнання права власності на спадкове майно.

З урахуванням наведеного, посилаючись на статтю 364 ЦК України,

ОСОБА_1 просила суд провести поділ будинковолодіння, розташованого по АДРЕСА_1 , на 1/8 та 7/8 частин відповідно до рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 14 червня 2017 року у справі № 569/12685/14-ц та висновку експерта від 26 лютого 2010 року № Е-01/10 судової будівельно-технічної експертизи у справі № 2-1191/09 по одному з варіантів розподілу

(2, 4 a6o 5).

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 січня

2021 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1

на 1/8 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Виділено ОСОБА_1 1/8 частки в натурі з домоволодіння,

що складається з приміщень на першому поверсі 1-4, площею 19,7 кв. м;

1-1-а, площею 3,8 кв. м; 1-3-а, площею 9,0 кв. м, а також 1/8 огорожі № 1, згідно з висновком експерта № Е-01/10 від 26 лютого 2010 року

(варіант № 5).

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 26 лютого 2010 року № Е-01/10, проведеної у справі № 2-1191/09 за позовом ОСОБА_1 (до зміни прізвища - ОСОБА_1 ) до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа - Друга рівненська державна нотаріальна контора, про визначення часток та визнання права власності на спадкове майно, було надано

п`ять варіантів розподілу домоволодіння по

АДРЕСА_1 . Зокрема, варіант № 5 передбачає виділ одному співвласнику частину І (синій колір на рис. 5), до якої входять приміщення: на першому поверсі 1-4, площею 19,7 кв. м; 1-1-а, площею 3,8 кв. м; 1-3-а,

площею 9,0 кв. м, а також 1/8 огорожі № 1. Решта приміщень будинку (зелений колір на рис. 5) і 7/8 огорожі № 1 відносяться до ІІ-ї частини

і виділяються другому співвласнику. Компенсація не виплачується, оскільки розподіл відбувається на частки, що відповідають ідеальним.

Оскільки виділ належної позивачці частки із спільної сумісної власності

в окремий об`єкт нерухомого майна є технічно можливим, суд дійшов висновку про часткове задоволення її позову. При цьому суд урахував вимоги частини першої статті 13 ЦПК України та вказав, що вимоги

про виділення іншим співвласникам будинку частини, що залишилася

у їх спільній власності, не підлягають розгляду, оскільки таких вимог останні не заявляли.

Суд керувався положеннями статті 364 ЦК України.

Доказів на спростування наданого позивачем висновку та/або свого висновку експерта щодо поділу спірного будинку відповідачами надано

не було.

При цьому суд першої інстанції врахував обставини, встановлені у судових рішеннях судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у справі

№ 569/12685/14-ц (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 22 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 січня

2021 року залишено без змін.

Виключено з абзацу 5 резолютивної частини рішення суду від 27 січня

2021 року прізвище ОСОБА_3 .

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи

та ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Суд апеляційної інстанції відхилив посилання заявника на проведення перепланування спірного будинку за останні десять років, як неможливість його поділу за висновками експертизи від 26 лютого 2010 року № Е-01/10, оскільки належних доказів на проведення таких дій надано не було.

Апеляційний суд керувався положеннями статей 364 367 ЦК України.

Оскільки ОСОБА_3 має пільги щодо сплати судового збору відповідно

до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір»,

то його прізвище слід виключити з абзацу 5 резолютивної частини рішення районного суду від 27 січня 2021 року про стягнення з нього судового збору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2021 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвокат Мороз Л. С.,

із урахуванням уточнень її вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення

та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі

№ 545/3753/16-ц, провадження № 61-40289св18, а також встановлено обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 07 вересня 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Мороз Л. С., на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 січня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 22 липня 2021 року залишено без руху та надано для усунення недоліків касаційної скарги.

У наданий судом строк представник ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвокат Мороз Л. С., надіслала матеріали на усунення недоліків касаційної скарги,

а саме уточнену редакцію касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу

№ 569/12646/19 із Рівненського міського суду Рівненської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих

до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу

та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Також у листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - адвоката Бойчука К. М., на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Мороз Л. С., який

не підписаний заявником або його представником.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 лютого 2022 року відзив представника ОСОБА_1 - адвоката Бойчука К. М., на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Мороз Л. С., повернуто без розгляду особі, яка його подала. Справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Мороз Л. С., мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими. Нормами чинного законодавства передбачено,

що для виділу частки із спільного нерухомого майна повинна бути технічна можливість, для цього у справі проводяться будівельно-технічні

та земельно-технічні експертизи. Тобто, при будь-якому виділі частки завжди відбуватиметься поділ цієї нерухомості на два самостійних об`єкта. Водночас, у справі, яка переглядається, в основу судових рішень судами попередніх інстанцій покладено недопустимий доказ, а саме - висновок експерта № Е-01/10 судової будівельно-технічної експертизи у справі

№ 2-1191/09 р., складений 26 лютого 2010 року, тобто 10 років назад. Вказує, що державні будівельні норми, якими керувався експерт у цьому висновку на сьогодні втратили чинність. Звертає увагу й на те, що за

10 років у спірному будинку проводилися перепланування. Крім того, наразі частки у будинковолодінні є зовсім іншими, ніж ті, що були при проведенні експертизи у 2010 році. Зокрема, ОСОБА_2 володіє 5/32 та 2/32 частками, а ОСОБА_3 - 2/32. Вказує, що судами не з`ясовано, якими частками володіють відповідачі у спірному будинку та чи є можливість виділити ще й відповідачам відповідну частку у майні.

Також посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений

у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 545/3753/16-ц, провадження № 61-40289св18, щодо врахування розміру часток співвласників та технічної можливості виділу, який судами не враховано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є співвласниками будинку

по АДРЕСА_1 .

Первинно свідоцтво про право власності на будинок по АДРЕСА_1 було видано ОСОБА_4 , батьку ОСОБА_1 , 23 лютого 1994 року Рівненською міською радою.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 14 червня 2017 року у справі № 569/12685/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 30 серпня 2017 року

та постановою Верховного Суду у складі колегії судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2018 року (провадження

№ 61-25785св18), визнано за ОСОБА_1 (до зміни прізвища -

ОСОБА_1 ) право власності на 1/8 частку домоволодіння АДРЕСА_1 як на спадкове майно після смерті

ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 5-7).

У постанові Верховного Суду у складі колегії судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2018 року (провадження

№ 61-25785св18), зокрема, зазначено, що інша частка будинку

була розподілена між іншими спадкоємцями: дружиною спадкодавця - ОСОБА_2 та їх дітьми: ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (помер у 2012 році).

Згідно з висновком експерта № Е-01/10 судової будівельно-технічної експертизи від 26 лютого 2010 року, проведеної у цивільній справі

№ 2-1191/09, надано п`ять варіантів розподілу домоволодіння по АДРЕСА_1 (а. с.9-29).

Зокрема, варіант № 5, на який погодилася ОСОБА_1 , передбачає виділ одному співвласнику частину І (синій колір на рис. 5), до якої входять приміщення: на першому поверсі 1-4, площею 19,7 кв. м; 1-1-а, площею

3,8 кв. м; 1-3-а, площею 9,0 кв. м, а також 1/8 огорожі № 1. Решта приміщень будинку (зелений колір на рис. 5) і 7/8 огорожі № 1 відносяться до ІІ-ї частини і виділяються другому співвласнику. Компенсація не виплачується, оскільки розподіл відбувається на частки, що відповідають ідеальним

(а. с. 15, 18 зворот).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Мороз Л. С., підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої

або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права

і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,

що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання

про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон

або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи,

яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який

не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно

до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода

на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи

на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання

або оспорювання.

За положеннями статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності

є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього

і повного відшкодування їх вартості.

Аналогічна за змістом норма міститься у статті 321 ЦК України.

Поняття спільної часткової власності визначено у частині першій статті 356 ЦК України, як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.

Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння

та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння

та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до частин першої та другої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання

від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Частиною третьою статті 364 ЦК України визначено, що у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно,

і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Системний аналіз правових норм статей 183 358 364 ЦК України дає підстави для висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна,

що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній

зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності.

Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток

і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13.

Відповідно до роз`яснень, наданим судам у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що, це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири. Якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку.

Суд першої інстанції, з яким у цілому погодився суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , виходив із того, що виділ належної позивачці частки із спільної сумісної власності

в окремий об`єкт нерухомого майна є технічно можливим відповідно

до висновку експерта № Е-01/10 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 26 лютого 2010 року, проведеної

у цивільній справі № 2-1191/09 за позовом ОСОБА_1 (до зміни прізвища - ОСОБА_1 ) до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа - Друга рівненська державна нотаріальна контора, про визначення часток та визнання права власності на спадкове майно (варіант № 5).

Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81

ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста

статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази,

які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша

статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми

є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному

та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази

не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність

і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним

у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки експертизи є одним з засобів доказування (пункт 2 частини другої статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо

їх правильності. У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу.

Частиною п`ятою статті 106 ЦПК України встановлено, що у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду,

та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Згідно зі статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

У касаційній скарзі заявник зазнача, у тому числі й на те, що вищевказаний експертний висновок від 26 лютого 2010 року є неналежним доказом

у справі, був складений 10 років тому, державні будівельні норми, якими керувався експерт у цьому висновку, на сьогодні втратили чинність, крім того, за 10 років у спірному будинку проводилися перепланування та наразі частки у будинковолодінні є іншими, зокрема, ОСОБА_2 володіє 5/32

та 2/32 частками, а ОСОБА_3 - 2/32.

При цьому слід ураховувати, що не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу (виділу) таких об`єктів може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону (постанова Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15). Зазначені доводи відповідача підлягають перевірці, оскільки суди їм належної оцінки не дали.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не врахував, що судово-технічна експертиза у цій справі

не була проведена, а та, на яку посилалася позивачка й покладена в основу судового рішення, проведена в іншій справі.

Такий висновок експерта має оцінюватися у контексті частини п`ятої

статті 106 ЦПК України, якщо він містить інформацію щодо предмета доказування у цій справі.

Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток жилих будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55,

за змістом якої поділ об`єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об`єкти нерухомого майна здійснюються відповідно

до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об`єкту поштової адреси (пункти 1.2, 2.1, 2.4).

Висновок експерта є одним із видів доказів і має відповідати критеріям належності і допустимості доказів.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, ОСОБА_1 зазначала,

що поділ будинку по АДРЕСА_1 можливо провести на підставі висновку експерта № Е-01/10 за результатами судової будівельно-технічної експертизи від 26 лютого 2010 року, проведеної у цивільній справі № 2-1191/09.

Судом першої інстанції прийнято та оцінено указаний висновок як висновок спеціаліста, більше того зазначено, що доказів на спростування цього висновку відповідачами надано не було.

У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня

2009 року № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» судам роз`яснено, що висновок експертизи може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, установленим Законом України «Про судову експертизу».

Тобто, зазначений висновок експерта мав бути оцінений судами як окремо, так і в сукупності з іншими доказами.

Разом із тим, у порушення вимог статей 12 102 103 ЦПК України

суди врахували висновок експертизи, який проведено не у цій справі,

до того ж 10 років тому, не роз`яснили учасникам судового процесу їх право на призначення судової експертизи у справі для з`ясування питання щодо можливості виділу частки у спірному об`єкті нерухомого майна, а також

не надали належної правової оцінки доводам відповідачів, а тому дійшли передчасного висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1

Верховний Суд звертає увагу й на порушення апеляційним судом вимог статті 13 ЦПК України щодо диспозитивності цивільного судочинства. Так, позов заявлено про виділ частки у домоволодінні по статті 364 ЦК України, яку й застосував районний суд. Натомість, апеляційний суд застосував

і статтю 367 ЦК України (поділ майна), позов по якій не заявлявся.

При цьому поняття «поділ» та «виділ» не є тотожними. При поділі майно,

що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила

є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна.

Крім того, апеляційний суд, установивши порушення місцевим судом норм процесуального права, зокрема, що ОСОБА_3 має пільги щодо сплати судового збору відповідно до пункту 9 частини першої статті 5

Закону України «Про судовий збір», виключив із резолютивної частини рішення суду прізвище ОСОБА_3 , що не належить до визначених статтею 374 ЦПК України повноважень суду апеляційної інстанції, а мав би застосувати положення статті 376 ЦПК України.

Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції

(частина четверта статті 411 ЦПК України).

За таких обставин, оскільки судом першої інстанції допущені порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції у межах наданих йому повноважень не усунув зазначені порушення, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, судові рішення підлягають скасуванню

з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, роз`яснити сторонам їх процесуальні права та обов`язки, зокрема, право заявити клопотання про призначення судово-технічної експертизи; у випадку подання відповідного клопотання призначити у справі таку експертизу,

результатами проведення якої або в разі відмови від її проведення, розглянути заявлені позивачкою вимоги відповідно до норм чинного законодавства.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд, не ухвалюючи судового рішення по суті спору.

Керуючись статтями 400 409 411 415 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Мороз Людмили Святославівни, задовольнити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 січня

2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 22 липня

2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець