Історія справи

Постанова КЦС ВП від 12.02.2025 року у справі №679/1103/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 679/1103/23

провадження № 61-92св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс», відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 29 вересня 2023 року у складі судді Стасюка Р. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 листопада 2023 року у складі колегії суддів Янчук Т. О., Грох Л. М., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (далі - ТОВ «Укр Кредит Фінанс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.

Позов мотивовано тим, що 18 серпня 2021 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою вебсайту (https://creditkasa.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 0775-0130, що містить Правила надання споживчих кредитів.

Відповідно до умов кредитного договору ТОВ «Укр Кредит Фінанс» взяло на себе зобов`язання надати позичальнику кредитні кошти в розмірі 20 000 грн зі строком користування кредитом 21 календарний день за зниженою процентною ставкою 2 % в день, стандартною процентною ставкою 3 % в день, строк кредитування становить 300 календарних днів.

Відповідач підтвердив виникнення своїх зобов`язань шляхом прийняття виконання зобов`язань, отримав кредитні кошти, проте не скористався своїм правом протягом 14 календарних днів з дня укладення кредитного договору відмовитися від договору без пояснення причин.

Оскільки ОСОБА_1 неналежно виконував свої зобов`язання за кредитним договором утворилася заборгованість, яка станом на 14 липня 2023 року становить 97 412 грн, з яких: 19 600 грн - прострочена заборгованість за кредитом, 77 812 - прострочена заборгованість за нарахованими процентами.

Посилаючись на викладене, ТОВ «Укр Кредит Фінанс» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором кредитної лінії від 18 серпня 2021 року № 0775-0130 у розмірі 97 412 грн, з яких: 19 600 грн - прострочена заборгованість за кредитом, 77 812 - прострочена заборгованість за нарахованими процентами.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Нетішинський міський суд Хмельницької області рішенням від 29 вересня 2023 року позов ТОВ «Укр Кредит Фінанс» задовольнив.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії від 18 серпня 2021 року у розмірі 97 412 грн.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі підтверджено довідкою ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про перерахування ОСОБА_1 суми кредиту за договором від 18 серпня 2021 року № 0775-0130 за допомогою системи EASYPAY_API.

Місцевий суд вважав електронний договорів укладеним відповідно до положень статті 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Також керувався тим, що на офіційному вебсайті ТОВ «Укр Кредит Фінанс» (https://creditkasa.ua) у вільному доступі розміщена повна інформація щодо договору кредиту та порядку його укладення.

Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд першої інстанції виснував, що спірний договір про відкриття кредитної лінії укладений у спосіб, визначений чинним законодавством України, що жодним чином не порушує вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Розмір боргу, на думку суду першої інстанції, належним чином підтверджено наданим позивачем розрахунком заборгованості.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бабій Л. В., оскаржив його до апеляційного суду. В апеляційній скарзі позивач зазначав, що між сторонами укладено споживчий договір, тому під час вирішення цього спору суд має, серед іншого, враховувати вимоги законів України «Про захист прав споживачів», «Про споживче кредитування».

Зазначав, що встановлений сторонами договору розмір відсотків за несвоєчасно виконане зобов`язання за кожен день прострочення у розмірі 2-3 % є несправедливим у розумінні положень статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та суперечить обмеженням, встановленим статтею 21 Закону України «Про споживче кредитування», порушує принципи розумності та добросовісності, що є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг фінансової установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми відсотків, яка перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України (далі - НБУ) та становить більше ніж 15 % простроченого платежу.

На думку позичальника, загальна сума кредиту мала б становити 23 000 грн, з яких 20 000 грн - сума кредиту, 3 000 грн - сума відсотків, яка не перевищує 15 % від суми простроченого платежу.

Крім того, ОСОБА_1 на виконання умов договору сплатив 33 488 грн ще в перші місяці строку дії договору, а саме: 06 вересня 2021 року - 8 400 грн, 28 вересня 2021 року - 8 624 грн, 19 жовтня 2021 року - 8 232 грн, 09 листопада 2021 року - 8 232 грн. Отже, позичальник фактично повністю погасив наданий йому кредит у сумі 20 000 грн та переплатив суму відсотків, а наданий позивачем розрахунок заборгованості є необґрунтованим. Крім того, первинних бухгалтерських документів на підтвердження розрахунку не надано, тому він є недопустимим доказом.

Хмельницький апеляційний суд постановою від 30 листопада 2023 року рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 29 вересня 2023 року залишив без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо укладення кредитного договору шляхом його підписання ОСОБА_1 за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, а також щодо отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 20 000 грн.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідача щодо невідповідності встановленого сторонами договору розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов`язання за кожен день прострочення положенням статті 21 Закону України «Про споживче кредитування», оскільки позивач вимоги про стягнення пені за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів не заявляв.

Також зазначив про безпідставність доводів ОСОБА_1 , що встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилаються на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15, у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 910/3033/17.

ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування судами статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та статті 21 Закону України «Про споживче кредитування».

На думку відповідача, встановлений сторонами договору розмір відсотків за несвоєчасно виконані зобов`язання за кожен день прострочення, у розмірі 2-3 % є несправедливим у розумінні положень зазначених законів та порушує принципи розумності та добросовісності, що є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг фінансової установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми відсотків.

Посилається на необхідність врахування судами під час розгляду справи Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), відповідно до якого умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності, розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Також зазначає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є недопустимим доказом, оскільки не належить до первинних бухгалтерських документів у розумінні вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Водночас у апеляційній скарзі відповідач наводив обґрунтований розрахунок за договором кредитної лінії, який свідчить про відсутність у ОСОБА_1 боргу, проте суд апеляційної інстанції не мотивував його відхилення.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження Верховний Суд зазначив, що зі змісту касаційної скарги вбачається, що вона може стосуватися питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосоної практики, становить значний суспільний інтерес(щодо особливостей розміру відповідальності споживача, яка визначена пунктом 2 статті 21 Закону України «Про споживче кредитування»), а тому судові рішення у справі підлягають касаційному оскарженню.

Інший учасник справи не скористався правом на подання відзиву, заперечень щодо доводів касаційної скарги до суду не надіслав.

Провадження у суді касаційної інстанції

ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу у грудні 2023 року.

Верховний Суд ухвалою від 29 січня 2024 року відкрив касаційне провадження та витребував цивільну справу з Нетішинського міського суду Хмельницької області.

У лютому 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 06 лютого 2025 року справу призначив до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 18 серпня 2021 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії № 0775-0130, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу грошові кошти на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування ним.

Вказаний кредитний договір укладений з використанням інформаційно?телекомунікаційної системи - вебсайту ТОВ «Укр Кредит Фінанс» (https://creditkasa.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем кредитодавця, в межах якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле.

Невід`ємною частиною цього договору є Правила відкриття кредитної лінії, які розміщені на сайті товариства. Приймаючи умови договору, клієнт підтверджує, що він ознайомлений з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватись.

Кредитний договір підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (пароля), про що свідчить пункт 8 договору - реквізити сторін.

Відповідно до умов договору:

загальний розмір наданого кредиту становить 20 000 грн (пункт 2.1);

тип процентної ставки за користування кредитом - фіксована (пункт 2.3);

розмір процентів за користування кредитом - 3 % від непогашеної суми кредиту за кожен день користування кредитом (стандартна ставка); проценти за користування кредитом нараховуються з першого дня перерахування позичальнику кредиту до моменту повернення кредиту кредитодавцю шляхом перерахування кредиту на рахунок кредитодавця, вказаний у цьому договорі; у випадках, визначених цим договором, позичальник може скористатися правом отримання зниженої процентної ставки у розмірі 2 % (знижена ставка) від непогашеної суми кредиту за кожен день користування кредитом (пункт 2.4);

заявлений позичальником строк користування кредитом - 21 календарний день (пункт 2.5);

реальна річна процентна ставка - 572 462 % (пункт 2.7);

позичальник зобов`язується сплачувати проценти за кожен календарний день користування кредитом за ставкою, визначеною у пункті 2.4 договору. Проценти нараховуються на неповернену суму кредиту за кожен календарний день кредиту у строк кредитування (пункт 3.3);

протягом заявленого строку користування кредитом позичальник може скористатися правом користування кредитом за пільговою та/або зниженою процентною ставкою (пункт 3.4);

сума процентів до сплати в останній календарний день заявленого строку у разі використання позичальником права користування за пільговою та/або зниженою ставкою становить 8 400 грн; у разі користування позичальником кредитом у заявлений строк, за стандартною процентною ставкою, сума процентів до сплати становить 12 600 грн (пункт 3.6);

у разі несплати позичальником процентів за користування кредитом протягом 30 календарних днів після останнього календарного дня заявленого строку або певного чергового дня сплати процентів кредитодавець має право вимагати від позичальника повернення кредиту до закінчення строку кредитування, визначеного у пункті 7.6 договору, у повному обсязі та сплати процентів за весь строк фактичного користування кредитом за стандартною ставкою, визначеною у частині четвертій статті 16 Закону України «Про захист прав споживачів» (пункт 5.4);

строк кредитування, тобто строк, на який надається кредит позичальнику, становить 300 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику; строк договору є рівним строку кредитування (пункт 7.6).

Отримання відповідачем кредитних коштів в розмірі 20 000 грн підтверджено довідкою ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про перерахування ОСОБА_1 суми кредиту у розмірі 20 000 грн за договором від 18 серпня 2021 року № 0775-0130 за допомогою системи EASYPAY_API, платіж від 18 серпня 2021 року № 979655634, на платіжну карту НОМЕР_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).

Під час вирішення цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог установлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають зі встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, ніж закон. Більш того, керуючись положеннями ЦПК України, така функціональність суду має імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду відображається в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Тлумачення змісту як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) за своєю суттю є нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, під час тлумачення норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України (тут і далі - у редакції, на час укладення договору кредиту) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За правилами статей 626 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Із прийняттям Закону України від 03 вересня 2015 року № 675-VIII «Про електронну комерцію» (далі - Закон № 675-VIII) на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів у мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

Положеннями статті 3 Закону № 675-VIII (тут і далі - у редакції, чинній на час укладення договору кредиту) передбачено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до статей 11, 12 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина шоста статті 11 Закону № 675-VIII).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина дванадцята статті 11 Закону № 675-VIII).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, керувався тим, що укладення кредитного договору шляхом його підписання ОСОБА_1 за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, а також отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 20 000 грн підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

Отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 20 000 грн підтверджено довідкою ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про перерахування ОСОБА_1 суми кредиту у розмірі 20 000 грн за договором від 18 серпня 2021 року № 0775-0130 за допомогою системи EASYPAY_API, платіж від 18 серпня 2021 року № 979655634, на платіжну карту НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 на виконання умов договору сплатив 33 488 грн, а саме: 06 вересня 2021 року - 8 400 грн, 28 вересня 2021 року - 8 624 грн, 19 жовтня 2021 року - 8 232 грн, 09 листопада 2021 року - 8 232 грн.

Суди мотивували рішення тим, що кредитодавець виконав своє зобов`язання за кредитним договором та надав відповідачу кредитні кошті згідно з умовами кредитного договору, однак позичальник свої зобов`язання за договором не виконав та не повернув отримані в борг грошові кошти, внаслідок чого у нього виникла заборгованість, яка становить 97 412 грн, з яких заборгованість за основним боргом - 19 600 грн, заборгованість за нарахованими відсотками - 77 812 грн.

Також у постанові апеляційний суд відхилив доводи відповідача про те, що встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», мотивувавши свої висновки лише тим, що такі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ОСОБА_1 посилається на:

неправильне застосування судами статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та статті 21 Закону України «Про споживче кредитування», неврахування судами Рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 про те, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту;

передбачений у договорі розмір відсотків за несвоєчасно виконане зобов`язання за кожен день прострочення у розмірі 2-3 %, який є несправедливим, порушує принципи розумності та добросовісності, що є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг фінансової установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми відсотків;

розрахунок суми боргу, наданий позивачем, не є належним та допустимим доказом розміру наявної заборгованості, оскільки не ґрунтується на належних бухгалтерських документах, що свідчить про заборгованість, періоди та розмір її виникнення.

Таким чином, ОСОБА_1 не погодився із розрахунком боргу, стягнутого судами, оскільки позичальник отримав кредитні кошти у розмірі 20 000 грн, сплатив за договором суму коштів у розмірі 33 488 грн, тому не є обґрунтованою сума боргу у розмірі 97 412 грн, з яких: 19 600 грн - прострочена заборгованість за кредитом, 77 812 грн - прострочена заборгованість за нарахованими процентами.

Оцінка аргументів касаційної скарги

Щодо необґрунтованого розрахунку боргу

Так, суди встановили що 18 серпня 2021 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії № 0775-0130, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу грошові кошти на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування ним.

Порядок та умови надання кредиту визначені у розділі 2 договору кредиту.

Відповідно до підпунктів 2.1-2.7 договору:

загальний розмір наданого кредиту становить 20 000 грн;

тип процентної ставки за користування кредитом - фіксована;

розмір процентів за користування кредитом - 3 % від непогашеної суми кредиту за кожен день користування кредитом (стандартна ставка); проценти за користування кредитом нараховуються з першого дня перерахування позичальнику кредиту до моменту повернення кредиту кредитодавцю шляхом перерахування кредиту на рахунок кредитодавця, вказаний у цьому договорі; у випадках, визначених цим договором, позичальник може скористатися правом отримання зниженої процентної ставки у розмірі 2 % (знижена ставка) від непогашеної суми кредиту за кожен день користування кредитом;

реальна річна процентна ставка - 572 462 %;

заявлений позичальником строк користування кредитом - 21 календарний день.

У пункті 7.6 розділу 7 договору «Здійснення взаємодії за договором» визначено, що строк кредитування, тобто строк, на який надається кредит позичальнику, становить 300 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику.

Колегія суддів погоджується з висновками судів про укладеність 18 серпня 2021 року між сторонами договору кредитної лінії № 0775-0130, про що не заперечує відповідач.

Однак із наведеного вбачається, що умовами договору про відкриття кредитної лінії від 18 серпня 2021 року № 0775-0130 визначаються фактично декілька альтернативних строків, у межах яких здійснюється повернення отриманих позичальником грошових коштів.

Відповідач заперечував проти розміру заборгованості, який визначило ТОВ «Укр Кредит Фінанс» у позовній заяві та підтверджений лише випискою, сформованою на свій розсуд.

Заперечуючи проти розміру боргу, ОСОБА_1 навів у апеляційній скарзі власний розрахунок боргу та зазначив, що на виконання умов договору сплатив 33 488 грн ще в перші місяці строку дії договору, тобто фактично повністю погасив наданий йому кредит у сумі 20 000 грн та переплатив суму відсотків.

Також зазначав, що, як убачається із наданого позивачем розрахунку боргу, усупереч умовам спірного договору та статті 19 Закону України «Про споживчий кредит» позикодавець весь час проводив нарахування відсотків на всю суму кредиту, без врахування сплачених позичальником сум.

ОСОБА_1 вважав необґрунтованим наданий позивачем розрахунок боргу, який не підтверджений первинними бухгалтерськими документами.

Відповідно до наданої ТОВ «Укр Кредит Фінанс» довідки відповідач на погашення заборгованості за кредитним договором сплатив 33 488 грн, а саме: 06 вересня 2021 року - 8 400 грн, 28 вересня 2021 року - 8 624 грн, 19 жовтня 2021 року - 8 232 грн, 09 листопада 2021 року - 8 232 грн.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19 (пункт 6.20)).

Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (частина перша статті 613 ЦК України).

Відповідно до звичаїв ділового обороту у кредитних правовідносинах саме банк або інша фінансова установа розраховує заборгованість, маючи для цього необхідні технічні та професійні ресурси. Хоча такі дії кредитор вчиняє на власну користь, їх невчинення зумовлює стан юридичної невизначеності, неможливість припинення боржником зобов`язання виконанням, проведеним належним чином, за відсутності інформації про дійсну суму його заборгованості.

Визначаючи розмір заборгованості з урахуванням інфляційних втрат, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані сторонами докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості та інфляційних втрат), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

У справі, яка переглядається, позивач на підтвердження наявної суми заборгованості ОСОБА_1 надав лише довідку про укладений договір станом 14 липня 2023 року щодо видачі кредиту від 18 серпня 2021 року № 0775-0130, на яку посилався як на обґрунтований розрахунок боргу. Зазначена довідка містить таблиці надходження коштів.

Відхиляючи будь-які доводи сторін (учасників справи) чи спростовуючи подані докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування такому відхиленню чи спростуванню, а також навести ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 6 ЦПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Обов`язком суду під час розгляду справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

За наведених обставин, із врахуванням часткового погашення відповідачем заборгованості за кредитним договором, суди не перевірили залишок заборгованості відповідача за договором, який підлягає стягненню із відповідача на користь позивача, не звернули уваги на відсутність обґрунтованого розрахунку позивачем, відсутність у ньому періодів прострочення та даних про те, яка процентна ставка підлягала застосуванню, з огляду також на те, що умовам договору визначено фактично декілька альтернативних строків, у межах яких здійснюється повернення отриманих позичальником грошових коштів, та можливе застосовання відсоткової ставки у розмірі 2 % або 3 % залежно від строку внесення платежів.

Також суди не завернули уваги на те, що борг вказано станом на 14 липня 2023 року, проте початок його виникнення не зазначено.

На думку колегії суддів, відсутність детального розрахунку не підтверджує правильності нарахування відсотків за кредитним договором, наявності у позичальника боргу у розмірі, заявленого до стягнення кредитодавцем. Надані позивачем документи лише констатують заборгованість у фіксованій сумі, але не підтверджують її наявність, походження і розмір.

В апеляційній скарзі відповідач наводив обґрунтований, на його думку, розрахунок за договором кредитної лінії, який свідчить про відсутність у ОСОБА_1 боргу, проте суд апеляційної інстанції не мотивував його відхилення.

Верховний Суд констатує, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю дослідити проведений позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум, у тому числі і контррозрахунок відповідача, та встановити їх обґрунтованість / необґрунтованість.

Щодо стягнення непропорційно великої суми відсотків

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не спростував доводів ОСОБА_1 щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов`язання за кожен день прострочення, зазначивши лише про те, що позичальник із позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не звертався. При цьому відсутність такого позову не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усупереч вимогами частини першої статті 382 ЦПК України щодо зазначення мотивів відхилення аргументів відповідача про непропорційно велику суму компенсації, апеляційний суд на ці аргументи заявника не відповів, на зазначив, чи відповідає заявлений до стягнення розмір боргу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, Верховний Суд позбавлений можливості дослідити проведені позивачем нарахування заборгованості відповідача та встановити їх обґрунтованість, чого не зробили й суди першої та апеляційної інстанцій.

З огляду на викладене доводи касаційної скарги щодо недослідження судами розрахунку суми боргу та невстановлення його реального розміру з урахуванням засад справедливості, добросовісності та розумності частково є обґрунтованими та підтвердилися під час перегляду справи у Верховному Суді.

З урахуванням наведеного постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

З метою повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи, касаційний суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції належить врахувати викладене у цій постанові, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому розподіл судових витрат, зокрема і витрат на правничу допомогу, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц).

Отже, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 410 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 листопада 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

О. М. Ситнік