Постанова

Іменем України

11 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 722/1460/16

провадження № 61-44181св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

СтрільчукаВ.А. (суддя-доповідач), КарпенкоС.О., КузнєцоваВ.О.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт»,

відповідач - ОСОБА_5,

особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, - ОСОБА_6,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_6 на ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 10 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Владичана А. І., Лисака І. Н.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2015 року Публічне акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» посилалося на те, що 27 квітня 2007 року між Акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - АТ «Райффайзен Банк Аваль»), правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 014/05/240 (далі - Кредитний договір), згідно з умовами якого позичальнику було надано кошти в сумі 122 тис. доларів США під 13 % річних на строк до 26 квітня 2017 року. Рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 22 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 20 серпня 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року, позов банку до ОСОБА_5 про стягнення кредитної заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 688 408 грн 24 коп. заборгованості за кредитним договором та 3 654 грн судового збору. Станом на 28 вересня 2015 року вказані судові рішення не виконані. Враховуючи викладене, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за Кредитним договором у розмірі 62 605,06 доларів США, яка складається із: суми донарахованих відсотків за користування кредитним коштами - 14 430,41 доларів США; суми пені, нарахованої за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, - 17 428,88 доларів США, що еквівалентно 382 893 грн 88 коп.; суми штрафу за невиконання нефінансових зобов'язань за договором - 12 200 доларів США, що еквівалентно 268 020 грн 97 коп.; суми штрафу за невиконання нефінансових зобов'язань за договором - 18 910 доларів США, що еквівалентно 415 432 грн 50 коп.

Рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 27 жовтня 2016 року у складі судді Побережної О. Д. позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором від 27 квітня 2007 року № 014/05/240, а саме: нараховані за період з 14 лютого 2015 року до 10 вересня 2015 року відсотки за користування кредитом у розмірі 14 430,41 доларів США та пеню у розмірі 382 893 грн 88 коп., а також штрафи у розмірі 683 453 грн 47 коп. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» судові витрати у розмірі 20 674 грн 12 коп.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що відповідач не виконав своїх зобов'язань за Кредитним договором та рішення суду про стягнення заборгованості, тому позивач має право на стягнення донарахованих відсотків і неустойки, передбачених умовами Кредитного договору та нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 10 серпня 2018 року апеляційне провадження у справі за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 27 жовтня 2016 року закрито.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що рішенням суду першої інстанції питання про права та обов'язки ОСОБА_6 не вирішувалися.

У вересні 2018 року ОСОБА_6 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення і передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_6 мотивована тим, що рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 31 липня 2015 року, яке набрало чинності, за нею визнано право власності 1/2 частину нежитлової будівлі молодіжно-розважального комплексу з підвальним приміщенням А-ІІ загальною площею 486,50 кв. м, яка розташована по АДРЕСА_1 Чернівецької області. Тобто вона є співвласником вказаного нежитлового приміщення, на яке може бути звернено стягнення в рахунок погашення кредитної заборгованості, тому рішення суду першої інстанції стосується її прав, інтересів та обов'язків.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді не надійшло відзивів на касаційну скаргу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що 27 квітня 2007 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_5 було укладено Кредитний договір, згідно з умовами якого позичальнику було надано кошти в сумі 122 тис. доларів США під 13 % річних на строк до 26 квітня 2017 року.

ОСОБА_5 не виконував належним чином своїх зобов'язань за Кредитним договором, у зв'язку з чим у лютому 2014 року банк (кредитор) звернувся до Кельменецького районного суду Чернівецької області з позовом до нього про стягнення кредитної заборгованості. Рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 22 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 20 серпня 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 688 408 грн 24 коп. заборгованості за кредитним договором та 3 654 грн судового збору.

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_5 вищевказаного судового рішення, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду з цим позовом, в якому просило стягнути з відповідача на свою користь відсотки за користування кредитними коштами, пеню, нараховану за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, та штрафи за невиконання нефінансових зобов'язань за Кредитним договором.

Відповідно до частини першої статті 292 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення (далі - ЦПК України 2004 року), сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 8 постанови від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», при поданні апеляційної скарги особою, яка не має передбаченого статтею 292 ЦПК України 2004 року права на апеляційне оскарження, у тому числі особою, яка не брала участі у справі, про права та обов'язки якої суд першої інстанції питання не вирішував, суддя-доповідач відповідно до цієї норми та частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року постановляє ухвалу про відмову в прийнятті апеляційної скарги. Якщо зазначені обставини будуть встановлені після прийняття апеляційної скарги до розгляду, апеляційний суд постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі за такою скаргою.

Системний аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що особи, які не брали участі у справі, мають право на апеляційне оскарження лише за умови, що суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

Закриваючи апеляційне провадження у справі, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що предметом позову у цій справі є стягнення заборгованості за Кредитним договором, укладеним між банком і ОСОБА_5 Заявник ОСОБА_6 не є стороною Кредитного договору, вказаним рішенням на неї не покладено обов'язку повернення коштів та не вирішено питання про її права. Кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів і не створює обов'язків для другого з подружжя, а лише для позичальника як сторони договору.

З огляду на викладене доводи касаційної скарги ОСОБА_6 про те, що вона є співвласником нежитлової будівлі молодіжно-розважального комплексу з підвальним приміщенням А-ІІ загальною площею 486,50 кв. м, яка розташована по АДРЕСА_1 Чернівецької області, на яку може бути звернено стягнення в рахунок погашення кредитної заборгованості, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Вказане нерухоме майно не було предметом цього спору.

Крім того, рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 31 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 31 липня 2015 року, позов ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя задоволено. В рахунок поділу спільного сумісного майна подружжя виділено ОСОБА_6 і визнано за нею право власності на 1/2 частини нежитлової будівлі молодіжно-розважального комплексу з підвальним приміщенням загальною площею 486,5 кв. м, яка розташована по АДРЕСА_1

Однак постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 липня 2018 року вказані судові рішення скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним судом не встановлено.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 10 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов