Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.02.2018 року у справі №2-21/2009

Постанова

Іменем України

11 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 2-21/2009

провадження № 61-2722св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н.О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Високе», товариство з обмеженою відповідальністю «П'ятигори», товариство з обмеженою відповідальністю «Тетіїв», сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Колос», Селянське (фермерське) господарство «Дружба», сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Черепин», приватне сільськогосподарське підприємство «Слобода», Тетіївське районне підприємство по будівництву «Райагробуд»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5, яка діє в інтересах ОСОБА_4, на рішення апеляційного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року у складі колегії суддів Фінагєєва В. О., Журби С. О., Лівінського С. В.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2008 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Високе», ТОВ «П'ятигори», ТОВ «Тетіїв», СТОВ «Колос», СФГ «Дружба», СТОВ «Черепин», ПрСП «Слобода», Тетіївського районного підприємства по будівництву «Райагробуд», про визнання дійсними договорів купівлі-продажу та визнання права власності на майно.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що у 1997 році було створено Тетіївське районне підприємство по будівництву «Райагробуд» (далі - «Райагробуд»), яке заснували колективні сільські підприємства, а саме «Бурківці», «Високе», «Україна», «Нива», «Торошків», «Дружба», «Дібрівка», «Нове життя», «Колос», «Михайлівка», «Ненадиха», «П'ятигори», «Погреби», «Росішки», «Срадниця», «Степове», «Скибенці», «Світанок», «Слобода», «Теліженці», «Зоря», «Денихівка», «Тетіївське» та «Черепинське».

У 2000 році після реорганізації «Райагробуд» в колективне підприємство, засновники відокремили 49 % своєї частки в майні і передали її трудовому колективу, а 51 % своєї частки в майні виділили для створення нового підприємства ТОВ «Будкомплекс», яке до даного часу не створене, а майно, виділене за актом від 24 липня 2000 року, залишилося у віданні «Райагробуд».

21 вересня 2006 року на загальних зборах засновники вирішили не створювати ТОВ «Будкомплекс», а належне їм майно на суму 160 076 грн продати за 265 000 грн і визначилися із своєю часткою в дольовій участі. У листопаді 2006 року засновники в повному складі продали свої частки ОСОБА_4, про що було складено договір купівлі-продажу з кожним із засновників.

На даний час майно знаходиться у віданні «Райагробуд», і зареєстроване за ним. Частина підприємств засновників ліквідована, і позивач не може посвідчити договори купівлі-продажу у нотаріальній конторі.

У зв'язку з наведеним ОСОБА_4 просив суд визнати за ним право приватної власності на придбане майно, а саме склад для металу 1970 року цегляний загальною площею 502,3 кв. м вартістю 33 754 грн, пилорамний цех 1959 року цегляний загальною площею 386,5 кв. м вартістю 732 грн, склад столярки 1968 року цегляний загальною площею 262 кв. м вартістю 9 012 грн, столярний цех 1959 року загальною площею 678,3 кв. м вартістю 6 285 грн, цех ЗБВ з добудовою 1959 року з добудовою цегляний загальною площею 378,5 кв. м вартістю 14 651 грн, підкранові шляхи, металеві, 151 пог. м вартістю 3 549 грн, башту Рожнов металеву вартістю 2 598 грн, кран ККС-10 металевий вартістю 11 100 грн, пилораму вартістю 200 грн, компресор ЗБ цеху вартістю 186 грн, бетонозмішувач вартістю 200 грн, бетонозмішувач вартістю 200 грн, станок торцовий вартістю 400 грн, вагу автомобільну вартістю 51 грн, розчинозмішувач вартістю 200 грн, насосну котельню 1971 року цегляну загальною площею 7,8 кв. м вартістю 815 грн, дорогу з щебеневим покриттям загальною площею 2 928 кв. м вартістю 14 156 грн, яму для вапна бетонну загальною площею 391 кв. м вартістю 13 518 грн, паркан промислової бази бетонний загальною площею 100 кв. м вартістю 499 грн, електричне освітлення промислової бази вартістю 6 708 грн, склад матеріалів 1961 року цегляний загальною площею 479,4 кв. м вартістю 4 380 грн, шосе промислової бази загальною площею 3 580 кв. м вартістю 28 874 грн, станок столярний вартістю 380 грн, станок кругло-верстак вартістю 350 грн, станок ФШ-4 вартістю 264 грн, станок свердло-довбальний вартістю 280 грн, станок точильний вартістю 150 грн, станок шліфувальний вартістю 420 грн, станок стругальний вартістю 300 грн, станок фрезерний вартістю 350 грн, станок столярний 2Ф вартістю 350 грн, станок комбінований вартістю 300 грн, станок ФСШ 9А вартістю 264 грн, автобус АС 4-03 вартістю 3 010 грн, автомобіль ГАЗ-53 вартістю 1 590 грн, а всього на загальну суму 160 076 грн, які знаходяться по АДРЕСА_1; визнати дійсними договори купівлі-продажу укладені між ОСОБА_4 та ТОВ «Черепин», СГВК «Тетіїв», СГТОВ «Колос», СГ ТОВ «Високе», СФГ «Дружба», СГВК «П'ятигори», ПрСГП «Слобода» від 02 листопада 2006 року.

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 12 січня 2009 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано дійсними договори купівлі-продажу від 02 листопада 2006 року, згідно яких ТОВ «Високе», ТОВ «П'ятигори», ТОВ «Тетіїв», СТОВ «Колосм», СФГ «Дружба», СТОВ «Черепин», ПрСП «Слобода» продали 51/100 частки майна, яка належала господарствам засновникам Тетіївського районного підприємства по будівництву «Райагробуд» ОСОБА_4 за 265 000 грн.

Визнано за ОСОБА_4 право приватної власності на склад для металу, вартістю 33 754 грн; пилорамний цех, вартістю 732 грн; склад столярки, вартістю 9 012 грн; столярний цех, вартістю 6 285 грн; цех ЗБВ з добудовою, вартістю 14 651 грн; підкранові шляхи, вартістю 3 549 грн; башту Рожнов, вартістю 2 598 грн; кран ККС-10, вартістю 11 100 грн; пилораму, вартістю 200 грн; компресор ЗБ цеху, вартістю 186 грн; бетонозмішувач, вартістю 200 грн; бетонозмішувач, вартістю 200 грн; станок торцовий, вартістю 400 грн; вагу автомобільну, вартістю 51 грн; розчинозмішувач, вартістю 200 грн; насосну котельні, вартістю 815 грн; дорогу з щебеневим покриттям, вартістю14 156 грн; яму для вапна, вартістю 13 518 грн; паркан промислової бази, вартістю 499 грн; електричне освітлення промислової бази, вартістю 6 708 грн; склад матеріалів, вартістю 4 380 грн; шосе промислової бази, вартістю 28 874 грн; станок столярний, вартістю 380 грн; станок кругло верстак, вартістю 350 грн; станок ФПІ-4, вартістю 264 грн; станок свердло-довбальний, вартістю 280 грн; станок точильний, вартістю 150 грн; станок шліфувальний, вартістю 420 грн; станок стругальний, вартістю 300 грн; станок фрезерний, вартістю 350 грн; станок столярний 2Ф, вартістю 350 грн; станок комбінований, вартістю 300 грн; станок ФСШ 9А, вартістю 264 грн; автобус АС 4-03, вартістю 3 010 грн; автомобіль ГАЗ-53, вартістю 1 590 грн; а всього на загальну суму 160 076 грн , які знаходяться в АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між позивачем та зазначеними вище підприємствами була досягнута угода з усіх істотних умов договорів купівлі-продажу від 02 листопада 2006 року. Вищевказані договори сторони не можуть нотаріально посвідчити, оскільки частина підприємств-засновників Тетіївського районного підприємства по будівництву «Райагробуд» є ліквідованими.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позову апеляційний суд виходив з того, що вказані договори купівлі-продажу, предметом яких є в тому числі і об'єкти нерухомого майна, між позивачем та відповідачами не були укладені і не створюють ніяких прав та обов'язків для сторін.

Крім того, у матеріалах справи відсутні допустимі докази належності на праві власності відповідачам рухомого та нерухомого майна, які є предметом зазначених договорів купівлі-продажу.

У листопаді 2017 року представник ОСОБА_4 подала касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення районного суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд приймаючи до свого провадження апеляційну скаргу ОСОБА_6 не з'ясував які саме його права та інтереси порушено рішенням суду першої інстанції.

Апеляційним судом безпідставно було поновлено строк на апеляційне оскарження рішення.

Зазначає, що договори купівлі-продажу є дійсними та відповідають вимогам ЦК України.

У лютому 2018 року ОСОБА_6 подав до суду заперечення на касаційну скаргу, у якому зазначив, що рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим.

Суд першої інстанції безпідставно визнав право власності на майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, оскільки він є власником майна за вказаною адресою, яке придбано у 2001 році з прилюдних торгів.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Колегія погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції та відхиляє аргументи касаційної скарги з наступних підстав.

Відповідно частини першої статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно із частиною статті 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

Частиною третьою статті 640 ЦК України встановлено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до вимог статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Суд установив, що 02 листопада 2006 року між ОСОБА_4 та СТОВ «Високе», СВК «П'ятигори», СВК «Тетіїв», СТОВ «Колос», СФГ «Дружба», СТОВ «Черепин», ПрСП «Слобода», Тетіївським районним підприємством по будівництву «Райагробуд» укладено договори купівлі-продажу частки у дольовій участі підприємства при організації Тетіївського «Райагробуду».

Згідно вказаних договорів продавці продали, а ОСОБА_4 купив склад для металу вартістю 33 754 грн, пилорамний цех вартістю 732 грн, склад столярки вартістю 9 012 грн, столярний цех вартістю 6 285 грн, цех ЗБВ з добудовою вартістю 14 651 грн, підкранові шляхи вартістю 3 549 грн, башту Рожнов, вартістю 2 598 грн, кран ККС-10 вартістю 11 100 грн, пилораму вартістю 200 грн, компресор ЗБ цеху вартістю 186 грн, бетонозмішувач вартістю 200 грн, бетонозмішувач вартістю 200 грн, станок торцовий вартістю 400 грн, вагу автомобільну вартістю 51 грн, розчинозмішувач вартістю 200 грн, насосну котельні вартістю 815 грн, дорогу з щебеневим покриттям вартістю 14 156 грн, яму для вапна вартістю 13 518 грн, паркан промислової бази вартістю 499 грн, електричне освітлення промислової бази вартістю 6 708 грн, склад матеріалів вартістю 4 380 грн, шосе промислової бази вартістю 28 874 грн, станок столярний вартістю 380 грн, станок кругло верстак вартістю 350 грн, станок ФШ-4 вартістю 264 грн, станок свердло-довбальний вартістю 280 грн, станок точильний вартістю 150 грн, станок шліфувальний вартістю 420 грн, станок стругальний вартістю 300 грн, станок фрезерний вартістю 350 грн, станок столярний 2Ф вартістю 350 грн, станок комбінований вартістю 300 грн, станок ФСШ 9А вартістю 264 грн, автобус АС 4-03 вартістю 3 010 грн, автомобіль ГАЗ-53 вартістю 1 590 грн, а всього на загальну суму 160 076 грн, які знаходяться по АДРЕСА_1.

Тобто предметом договорів купівлі-продажу є як рухоме, так і нерухоме майно.

Оскільки норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що зазначені вище договори купівлі-продажу не є укладеними і не створюють права та обов'язки для сторін. Крім того, позивачем не доведено належність спірного майна на праві власності продавцям.

Аргументи касаційної скарги щодо пропуску ОСОБА_6 строку на апеляційне оскарження рішення Тетіївського районного суду Київської області від 12 січня 2009 року не дають підстав для висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки він не був залучений до участі у розгляді даної справи, однак рішенням районного суду вирішено питання про його права, так як він є власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1.

Колегія суддів вважає, що рішенням апеляційного суду не порушено принцип правової визначеності, оскільки ОСОБА_6, будучи власником зазначеного майна і особою яка є заінтересованою і не залученою до участі у справі про наявність оскаржуваного ним рішення дізнався лише у 2017 році.

Європейський суд з прав людини вказав що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року залишити без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5, яка діє в інтересах ОСОБА_4, залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

В.І. Крат