Історія справи

Постанова

Іменем України

11 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 299/1364/17

провадження № 61-2248св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Крата В. І. (суддя - доповідач), Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідачі - Великоком'ятівська сільська рада, ОСОБА_3,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 05 грудня 2017 року у складі суддів: Фазикош Г. В., Бисаги Т. Ю., Юрченко Л. Ю.,

ВСТАНОВИВ :

У травні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до Великоком'ятівської сільської ради, ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частини житлового будинку. Позовна заява мотивована тим, що вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року. За час спільного життя ними було придбано житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 та земельна ділянка розміром 0,71 га, яка перебуває у колективній власності КСГП ім. Ватутіна. Просила визнати за нею право власності на 1/2 частини спірного житлового будинку, оскільки він був побудований в 1976 році, тобто у період перебування у шлюбі з ОСОБА_4 Крім того, на момент смерті останнього позивач була непрацездатною, а отже мала право на обов'язкову частку в спадковому майні.

Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 11 серпня 2017 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що позивачем у порушення статті 61 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ЦПК України) не доведено обставин на які вона посилається як на підставу для задоволення позовних вимог.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 05 грудня 2017 року рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 11 серпня 2017 року скасовано, позов задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1.

У січні 2018 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, у якій просила скасувати оскаржене рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому посилалася на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. На обґрунтування касаційної скарги вказувала, що відсутні докази того, що спірний будинок побудований під час шлюбу, оскільки відсутній актовий запис про реєстрацію шлюбу ОСОБА_6 та ОСОБА_4.

У березні 2018 року представником ОСОБА_6 - ОСОБА_7 подано відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що рішення апеляційного суду Закарпатської області від 05 грудня 2017 року є законним, а вимоги ОСОБА_3 необґрунтовані. Вказувала, що факт перебування позивача у шлюбі з ОСОБА_4 підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Апеляційним суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 помер. Згідно заповіту все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати йому за законом заповів своїй дочці ОСОБА_3

Апеляційним суд встановив, що згідно будівельного паспорту ОСОБА_4 забудовник житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: с. В. Ком'яти, вул. Партизанська, 58, Виноградівський район. Будинок збудовано в 1976 році, коли державна реєстрація не вимагалася, про що свідчить технічний паспорт на будинок. Відповідно до довідки Великоком'ятської сільської ради № 4027 від 23 грудня 2005 року житловий будинок в АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_4 згідно записів у погосподарській книзі.

Апеляційним суд встановив, що Відповідно до довідки Великоком'ятівської сільської ради від 29 серпня 2016 року №1258 на день смерті ОСОБА_4 в спірному будинку була зареєстрована та разом з ним проживала ОСОБА_2 ОСОБА_2 є матір'юОСОБА_3, а померлий ОСОБА_4 - батьком.

Згідно з вимогами частини третьої статті 61 ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення оскарженого рішення) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 10 квітня 2017 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про визнання права власності на цей житловий будинок встановлено, що ОСОБА_2 була дружиною померлого ОСОБА_4, а також те, що спірний будинок побудований за час перебування в шлюбі.

Таким чином, суд апеляційної інстанції установивши, що ОСОБА_2 є дружиною померлого ОСОБА_4, а будинок по АДРЕСА_1 побудований за час перебування у шлюбі і є спільним майном подружжя, зробив обґрунтований висновок про задоволення позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Оскільки оскаржене судове рішення залишено без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 05 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. І. Крат

В. П. Курило