Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.02.2018 року у справі №152/984/17

Постанова

Іменем України

11 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 152/984/17

провадження № 61-2790св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач)

суддів: Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - адвокат ОСОБА_2,

відповідач - Стрільницька сільська рада Шаргородського району Вінницької області,

треті особи: голова Стрільницької сільської ради - ОСОБА_3, ОСОБА_4, відділ культури і туризму Шаргородської районної державної адміністрації Вінницької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - адвокатом ОСОБА_2, на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області у складі судді Соколовської Т. О. від 27 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області у складі суддів: Марчук В. С., Копаничук С. Г., Сала Т. Б. від 04 грудня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з указаним позовом, у якому просила визнати протиправною відмову Стрільницької сільської ради Шаргородського району Вінницької області укласти з нею трудовий договір про роботу завідуючою клубом с. Стрільники Шаргородського району Вінницької області з 12 квітня 2017 року за переведенням та зобов'язати Стрільницьку сільську раду Шаргородського району Вінницької області укласти з нею трудовий договір про роботу завідуючою клубом с. Стрільники Шаргородського району Вінницької області з 12 квітня 2017 року, оскільки на її думку, відсутність згоди відповідача на її переведення не є підставою не приймати її на роботу за переведенням, оскільки підписуючи, в числі інших сільських голів територіальних громад району 07 грудня 2016 року звернення про переведення закладів культури з відділу культури і туризму Шаргородської РДА на баланс сільських рад, та виступивши на сесії районної ради в підтримку звернення, сільський голова ОСОБА_3, тим самим надала згоду на прийняття ОСОБА_1 на роботу в сільську раду за переведенням.

Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 27 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що сільський голова Стрільницької сільської ради Шаргородського району Вінницької області не погоджувала з відділом культури і туризму Шаргородської РДА звільнення позивача шляхом переведення її на утримання Стрільницької сільської ради.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 04 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що листом № 02-18-106 від 24 квітня 2017 року Стрільницький сільський голова ОСОБА_3 повідомила позивача, що згоди на її переведення за пунктом 5 частини першої статті 36 КЗпП України сільська рада не надавала, а тому прийняття її на роботу за переведенням, неможливе, а ті обставини, що територіальні громади Шаргородського району, в тому числі, і Стрільницький сільський голова зверталися до начальника відділу культури і туризму Шаргородської РДА, голови Шаргородської районної ради та голови РДА з клопотанням про переведення закладів культури і туризму РДА на баланс сільських рад, а також, що рішенням 11 сесії 7 скликання Стрільницької сільської ради Шаргородського району Вінницької області від 05 квітня 2017 року за № 74 вирішено прийняти заклади культури, розташовані на території сільської ради на фінансування з сільського бюджету з 05 квітня 2017 року та затвердити штатний розпис працівників закладів культури по Стрільницькій сільській раді, та, що такий штатний розпис на 2017 рік, до якого входить і посада завідуючою клубом с. Стрільники, було затверджено сільським головою Стрільницької сільської ради 04 квітня 2017 року не замінюють погодження питання переведення особи на роботу між керівниками зазначених установ.

26 грудня 2017 року представник ОСОБА_1- адвокат ОСОБА_2 подав касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення про задоволення позову, стягнувши середній заробіток за час вимушеного прогулу в період з 12 квітня 2017 року по день укладення договору, що на час розгляду в апеляційному суді на 31 жовтня 2017 року становило 22 966 грн 83 коп.

Касаційна скарга мотивована тим, що правовідносини, які склалися між сторонами регулюються положеннями частини першої статті 32 КЗпП України та пунктом 5 частини першої частини статті 36 КЗпП України, тобто, переведення на роботу в іншу установу за згодою позивача. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 36 КЗпП України зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дію трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників, а тому наголошує, що трудові відносини мали б зберігатись, оскільки переведення носило формальний характер, а тому вважає, що відповідач зобов'язаний був прийняти її на роботу, у зв'язку з чим посилання відповідача в листі на відсутність клопотання для звільнення по переводу не є підставою для неприйняття на роботу. Вважає, що клопотання - згода в даному випадку не носить обов'язковий характер, оскільки 07 грудня 2016 року на адресу районної ради, районної державної адміністрації та начальника відділу культури і туризму Шаргородської РДА відповідач надав згоду на проведення такого переведення, а тому відмова відповідача є обмеженням права на працю за посадою, яку позивач обіймала та носить дискримінаційний характер.

При цьому судами не враховано, що позивач була молодим спеціалістом і відповідно до вимог статті 197 КЗпП України користувалась переважним правом не менше двох років, оскільки навчалась за направленням і прийнята була на роботу, фактично, за замовленням.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Судами установлено, що позивач у 2015 році закінчила Тульчинське училище культури за державним замовленням.

По закінченню навчання 03 серпня 2015 року, на підставі поданої заяви, у відповідності до наказу № 15 ОС від 28 липня 2015 року начальника відділу культури і туризму Шаргородської РДА позивач була прийнята на посаду завідуючої Стрільницьким сільським клубом.

07 грудня 2016 року сільські голови територіальних громад Шаргородського району звернулися до голови районної ради, голови РДА, начальника відділу культури і туризму з клопотанням про переведення закладів культури з ВКіТ РДА на баланс сільських рад.

Згідно з рішенням 9 сесії Шаргородської районної ради 7 скликання від 23 грудня 2016 року № 126, з квітня 2017 року заклади культури району, які фінансувалися з районного бюджету, переведено на фінансування з міського та сільських бюджетів з відповідною передачею коштів, дотримуючись при цьому вимог нормативно правових документів.

Як вбачається з матеріалів справи, начальник відділу культури і туризму Шаргородської РДА листом від 30 березня 2017 року № 118 звернулася до голови Стрільницької сільської ради з вимогою про забезпечення працевлаштування працівників клубних та бібліотечних закладів даної територіальної громади та просила терміново подати на ім'я начальника ВКіТ РДА лист клопотання про звільнення вказаних працівників в порядку переведення на утримання сільської ради згідно з пунктом 5 статті 36 КЗпП України.

На дану пропозицію 31 березня 2017 року відповідач дав згоду відділу культури і туризму Шаргородської РДА на звільнення з роботи з 31 березня 2017 року завідуючої Стрільницькою сільською бібліотекою ОСОБА_5, бібліотекаря Лопатинецького пункту видачі літератури філії Стрільницької сільської бібліотеки ОСОБА_6 та директора Лопатинецького сільського будинку культури ОСОБА_7 шляхом переведення їх на утримання Стрільницької сільської ради з 05 квітня 2017 року, відповідно до пункту 5 статті 36 КЗпП України.

10 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до начальника відділу культури та туризму Шаргородської РДА із заявою про звільнення її з посади Стрільницького сільського клубу 11 квітня 2017 року шляхом переведення на утримання сільської ради.

При цьому, подаючи заяву від 12 квітня 2017 року Стрільницькому сільському голові ОСОБА_3 про прийняття на посаду завідуючої Стрільницьким сільським клубом з 12 квітня 2017 року у зв'язку з переведенням у Стрільницьку сільську раду на підставі пункту 5 статті 36 КЗпП України, позивач отримала повідомлення про відсутність згоди сільської ради на її переведення.

Згідно із частиною першою статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Підстави припинення трудового договору передбачені статтею 36 КЗпП України.

Відповідно до частини третьої та четвертої статті 36 КЗпП України зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Згідно із частиною першою статті 235 КЗпП України, у разі звільнення працівника без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесені рішення про поновлення на роботі орган, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У вказаній справі суди установивши, що на підприємстві де працювала позивач відбулася зміна джерела фінансування сільських закладів культури, тобто зміна підпорядкованості, не звернули уваги на те, що відповідач не мав права на винесення наказу про звільнення позивача з роботи та трудові відносини між сторонами є такими, що не припинилися у відповідності до вимог частини третьої та четвертої статті 36 КЗпП України, і ця зміна жодним чином не впливає на чинність трудових договорів працівників закладів культури. Відтак, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задволення позову в частині визнання протиправною відмови відповідача у прийнятті на роботу є передчасними, тому судові рішення в зазначені частині підлягають скасуванню з направленнгям справи в цій частині на новий рпозгляд до суду першої інстанції.

Інші позовні вимоги ОСОБА_1 є похідними від позовної вимоги про визнання протиправною вудмови відповідача у прийнятті позивача на роботу, тому судові рішення підлягають скасуванню в повному обсязі із напрвленняс справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та норма матеріального права, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлені, оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що відповідно до статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - адвокатом ОСОБА_2, задовольнити частково.

Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 27 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 04 грудня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані судові рішення законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. ЧервинськаСудді:В. І. Журавель В. М. Коротун В. І. Крат В. П. Курило