Постанова

Іменем України

11 березня 2020 року

м. Київ

справа № 357/6413/18

провадження № 61-48943св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер-ГТВ»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 серпня 2018 року у складі судді Бондаренко О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Волошиної В. М., Панченка М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-ГТВ» (далі - ТОВ «Інтер-ГТВ», Товариство) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилаючись на те, що він працював на посаді начальника юридичного відділу ТОВ «Інтер-ГТВ». 05 лютого 2018 року його було звільнено з роботи за власним бажанням на підставі частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). В день звільнення Товариство не провело з ним повного розрахунку. 16 лютого 2018 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області винесено судовий наказ та стягнуто з ТОВ «Інтер-ГТВ» на його користь 44 810,86 грн, з яких: 8 594,51 грн - заборгованість із заробітної плати за грудень 2017 року, 7 813,24 грн - заборгованість із заробітної плати за січень 2018 року, 28 403,11 грн - невиплачена вихідна допомога при звільненні. Зазначені кошти Товариство виплатило йому лише 28 березня 2018 року. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 лютого по 28 березня 2018 року в розмірі 22 056,72 грн без відрахування сум відповідних платежів до бюджету та допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку, але не більше ніж за один місяць.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 серпня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Інтер-ГТВ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 лютого по 28 березня 2018 року в розмірі 11 397,08 грн. Стягнуто з ТОВ «Інтер-ГТВ» в дохід держави судовий збір у розмірі 704,80 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що оскільки ТОВ «Інтер-ГТВ» виплатило ОСОБА_1 належні йому при звільненні суми лише 28 березня 2018 року, то до стягнення підлягає середній заробіток за період з 05 лютого 2018 року по день фактичного розрахунку. При цьому, здійснюючи відповідні розрахунки, суд виходив з того, що заробітна плата позивача за останні два місяці перед звільненням становила 8 594,51 грн у грудні 2017 року та 7 813,24 грн у січні 2018 року, всього - 13 269,60 грн. Враховуючи середньоденну заробітну плату ОСОБА_1 в розмірі 316,58 грн (13 269,60 грн/42 робочих дні, з яких 21 день у грудні та 21 день у січні) та кількість робочих днів за період затримки розрахунку (18 днів у лютому та 18 днів у березні), суд визначив розмір середнього заробітку в сумі 11 397,08 грн (316,58 грн х 36 робочих днів).

Постановою Київського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 серпня 2018 року змінено в частині розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню з ТОВ «Інтер-ГТВ» на користь ОСОБА_1 за період з 05 лютого по 28 березня 2018 року, шляхом збільшення з 11 397,08 грн до 11 651,40 грн. В решті рішення місцевого суду залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що кількість робочих днів у грудні 2017 року складала 20, у січні 2018 року - 21, а тому середньоденна заробітна плата позивача становить не 316,58 грн, як помилково зазначив місцевий суд, а 323,65 грн (13 269,60 грн/41 робочий день). За таких обставин розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 лютого до 28 березня 2018 року складає не 11 397,08 грн, а 11 651,40 грн (323,65 грн х 36 робочих днів).

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У грудні 2018 року ОСОБА_1 подавдо Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що згідно з довідкою роботодавця його середньомісячна заробітна палата за останні два місяці роботи становила 13 269,60 грн, а тому середньоденний заробіток підлягав обчисленню шляхом ділення вказаної суми на середньомісячну кількість робочих днів за останні два місяці роботи перед звільненням, а саме: 13 269,60 грн/((20 робочих днів у січні 2017 року + 21 робочий день у лютому 2018 року)/2) = 647,30 грн. Таким чином, розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні складає 22 655,50 грн (647,30 грн х 35 робочих днів).

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 22 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.

19 лютого 2019 року справа № 357/6413/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

За змістом касаційної скарги судові рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються лише в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому переглядаються Верховним Судом тільки в цій частині.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді начальника юридичного відділу ТОВ «Інтер-ГТВ» і 05 лютого 2018 року був звільнений з роботи за власним бажанням (у зв`язку з виходом на пенсію) на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.

В день звільнення відповідач не провів з позивачем повного розрахунку та не виплатив належних йому при звільненні сум.

Згідно з довідкою ТОВ «Інтер-ГТВ» від 07 лютого 2018 року № 24/49 середньомісячний заробіток ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням складає 13 269,60 грн. Загальна сума заборгованості перед працівником становить 44 810,86 грн, з яких: 8 594,51 грн - заборгованість із заробітної плати за грудень 2017 року, 7 813,24 грн - заборгованість із заробітної плати за січень 2018 року, 28 403,11 грн - невиплачена вихідна допомога при звільненні.

16 лютого 2018 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області винесено судовий наказ та стягнуто з ТОВ «Інтер-ГТВ» на користь позивача вищевказану заборгованість.

Товариство виплатило ОСОБА_1 всі суми, що йому належали йому при звільненні, лише 28 березня 2018 року, що сторонами не заперечувалося.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що всі суми, належні до сплати ОСОБА_1 при звільненні, були виплачені ТОВ «Інтер-ГТВ» лише 28 березня 2018 року, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Поряд з цим проведений судами розрахунок середнього заробітку не відповідає положенням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок), з огляду на таке.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абзацами першим, третім пунктом 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Встановлено, що середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за останні два календарних місяці роботи перед звільненням, яке відбулося 05 лютого 2018 року, становила 13 269,60 грн. Згідно з графіком роботи Товариства число робочих днів у грудні 2017 року складало 20 днів, а у січні 2018 року - 21 день.

Отже, з урахуванням вимог абзацу третього пункту 2, абзацу першого та третього пункту 8 розділу IV Порядку, в даному випадку середньоденну заробітну плату позивача слід визначати шляхом ділення середньомісячної заробітної плати за останні два календарних місяці роботи перед звільненням на середньомісячне число робочих днів за останні два календарних місяці згідно з графіком роботи Товариства, яке, у свою чергу, розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарних місяці, а саме: 13 269,60 грн/((20 робочих днів у грудні 2017 року + 21 робочий день у січні 2018 року)/2) = 647,30 грн.

У справі, яка переглядається, середньоденну заробітну плату можна визначити й іншим способом (без врахування абзацу третього пункту 2 Порядку).

Так, оскільки грошові кошти в розмірі 13 269,60 грн є лише середньомісячною заробітною платою позивача за останні два календарних місяці роботи перед звільненням, то його дохід за два місяці такої роботи (у грудні 2017 року та у січні 2018 року) є вдвічі більшим, і становить 26 539,20 грн (13 269,60 грн х 2).

Тому середньоденна заробітна плата підлягає обчисленню шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні (в даному випадку - 26 539,20 грн) на число відпрацьованих робочих днів (20 робочих днів у грудні 2017 року + 21 робочий день у січні 2018 року), тобто вже без визначення середньомісячного числа робочих днів, що становитиме ті ж самі 647,30 грн (26 539,20 грн/(20 робочих днів у грудні 2017 року + 21 робочий день у січні 2018 року)).

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді, при цьому день звільнення працівника та день остаточного проведення з ним розрахунків у цей період не включаються.

У розрахунковому періоді на лютий 2018 року припадало 17 робочих днів (6, 7, 8, 9, 12, 13, 14, 15, 16, 19, 20, 21, 22, 23, 26, 27, 28 числа), а на березень 2018 року - 18 робочих днів (1, 2, 5, 6, 7, (без врахування 8 березня як вихідного дня), 9, 12, 13, 14, 15, 16, 19, 20, 21, 22, 23, 26, 27 числа).

Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 лютого по 27 березня 2018 року включно становить 22 655,50 грн (647,30 грн х (17 робочих днів + 18 робочих днів)).

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Виходячи із закріпленого у наведеній правовій нормі принципу диспозитивності цивільного судочинства та враховуючи, що ОСОБА_1 просив стягнути з ТОВ «Інтер-ГТВ» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 22 056,72 грн, то саме ця сума підлягає стягненню.

З огляду на викладене у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин вищенаведені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині визначення загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, то оскаржувані судові рішення необхідно змінити шляхом збільшення розміру стягнутого з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до 22 056,72 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні змінити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-ГТВ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 22 056 (двадцять дві тисячі п`ятдесят шість) грн 72 коп. без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук