Постанова

Іменем України

10 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 522/387/17

провадження № 61-17360св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., КратаВ.І.,

учасники справи:

позивач - прокурор Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 05 липня 2017 року у складі судді Загороднюк В. І. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 19 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Калараш А. А., Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року заступник прокурора Одеської області звернувся до суду з позовом, у якому просив витребувати у ОСОБА_3 на користь Одеської міської ради земельну ділянку, загальною площею 0,1 га, вартістю 4 379 870 грн, розташовану на АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1.

Свої вимоги прокурор обґрунтовував тим, що рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 15 грудня 2006 року за ОСОБА_4 було визнано право власності на земельну ділянку площею 0,1 га, на АДРЕСА_1, цільове призначення якої: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Зобов'язано Одеську регіональну філію державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» при Державному комітеті України по земельних ресурсах видати ОСОБА_4 державний акт на право приватної власності на земельну ділянку та зареєструвати його у відповідному реєстрі.

На підставі цього рішення ОСОБА_4 отримала державний акт на право власності на вказану земельну ділянку та 22 травня 2007 року продала її ОСОБА_3

ОСОБА_3, у свою чергу, отримав державний акт від 05 червня 2007 року серії НОМЕР_2 на право власності на вказану земельну ділянку.

За заявою прокуратури Приморського району міста Одеси про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами рішення Приморського районного суду міста Одеси від 15 грудня 2006 року скасовано. Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 22 червня 2009 року позов ОСОБА_4 залишений без розгляду.

Посилаючись на те, що рішення суду, на підставі якого з державної власності вибула земельна ділянка загальною площею 0,1 га, розташована на АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, в даний час скасоване, прокурор просив позов задовольнити.

Звернення до суду з позовом прокурора обґрунтоване неналежним здійсненням своїх повноважень Одеською міською радою, якою не вжито жодних заходів щодо відновлення порушеного права і повернення земельної ділянки у комунальну власність.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 05 липня 2017 року позовні вимоги заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради задоволено.

Витребувано у ОСОБА_3 на користь Одеської міської ради земельну ділянку, загальною площею 0,1 га, вартістю 4 379 870 грн, розташовану на АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна земельна ділянка вибула з комунальної власності територіальної громади міста Одеси поза волею останньої, за рішенням суду, яке в подальшому було скасовано.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19 жовтня 2017 року рішення Приморського районного суду міста Одеси від 05 липня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про витребування земельної ділянки на користь Одеської міської ради від останнього її власника у зв'язку з тим, що ця земельна ділянка вибула з комунальної власності територіальної громади міста Одеси поза її волею.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, що надійшла у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, зокрема частини першої статті 125, частини першої статті 126 ЗК України, статей 261, 387, 388 ЦК України, статей 2, 3, частини четвертої статті 19 Закону України «Про прокуратуру», та порушення норм процесуального права, а саме: статей 3, 4, 10, 11, 45, 60 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

На момент придбання ним земельної ділянки будь-яких заборон чи застережень з боку держави, що свідчили про неможливість набуття права власності на неї, не було. Він є добросовісним набувачем.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили

Надходження справи до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справу № 522/387/17 передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 15 грудня 2006 року за ОСОБА_4 визнано право власності на земельну ділянку, площею 0,1 га, розташовану на АДРЕСА_1, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Зобов'язано Одеську регіональну філію державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» видати ОСОБА_4 державний акт про право приватної власності на земельну ділянку та зареєструвати його у відповідному реєстрі.

27 грудня 2006 року ОСОБА_4 отримала державний акт на право власності на вказану земельну ділянку серії НОМЕР_3.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 22 травня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А. та зареєстрованого в реєстрі за № 8432, ОСОБА_4 продала ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0,1000 га, яка розташована на АДРЕСА_1.

На підставі цього договору купівлі-продажу ОСОБА_3 отримав державний акт від 05 червня 2007 року серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га, розташовану на АДРЕСА_1, який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Одеською регіональною філією державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» за № 010750500753.

У подальшому рішення Приморського районного суду міста Одеси від 15 грудня 2006 року за заявою прокуратури Приморського району міста Одеси про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами було скасовано.

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 22 червня 2009 року позов ОСОБА_4 про визнання права власності на земельну ділянку, розташовану на АДРЕСА_1, залишений без розгляду.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги та скасування судового рішення суду апеляційної інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не повністю відповідає.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосування норм права

Обґрунтовуючи підстави позову, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка вибула з володіння її власника - територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради не з її волі, а іншим шляхом, у зв'язку з чим просив витребувати це майно від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України.

Право власника згідно з частиною першою статті 388 ЦК України на витребування майна від добросовісного набувача пов'язане з тим, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Й однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388).

За змістом статті 388 ЦК України, майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-251цс15, з яким погодилася ВеликаПалата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження 14-132цс18).

Суди, встановивши, що Одеська міська рада як уповноважений орган власника територіальної громади міста Одеси рішення про передачу спірної земельної ділянки із земель комунальної власності територіальної громади у приватну власність ОСОБА_4 чи будь-якої іншої особи не приймала, земельна ділянка вибула із володіння територіальної громади міста Одеси не з волі громади, а іншим шляхом, а саме: на підставі рішення суду про визнання права власності на земельну ділянку, яке було згодом скасовано, застосував положення частини першої статті 388 ЦК України та зробив висновок про наявність підстав для витребування спірної земельної ділянки у відповідача.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції 13 квітня 2017 року ОСОБА_3 подав заяву про застосування позовної давності.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, пославшись на правовий висновок Верховного Суду України, зроблений у постанові від 05 жовтня 2016 року під час розгляду справи № 916/2129/15, виходив із того, що положення законодавства про позовну давність до позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України не застосовуються, право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, і, у зв'язку з цим, дійшов висновку про те, що позовна давність, передбачена статтею 257 ЦК України, прокуратурою Одеської області не пропущений.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 45 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Отже, позовна давність є строком для пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

І в разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідалася або могла довідатися особа, право якої порушене, чи прокурор, уповноважений звернутися до суду в інтересах держави за захистом такого права, якщо прокурор довідався чи міг довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила, раніше, ніж особа, право якої порушене.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження 14-132цс18) зазначено, що на вимоги про витребування майна поширюється припис статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, оскільки органи державної влади чи місцевого самоврядування мають нести ризик спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів, а реалізація права на їх оскарження не має ставити під сумнів стабільність цивільного обороту.

За змістом статей 256, 261 і 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанова ВеликоїПалати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Під час розгляду цієї справи суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив порушення прав Одеської міської ради з огляду на те, що Одеська міська рада не вчиняла дій щодо розпорядження земельною ділянкою у спосіб, передбачений законом, шляхом прийняття відповідного рішення, а судове рішення Приморського районного суду міста Одеси від 15 грудня 2006 року, на виконання якого був виданий державний акт, було скасоване, відчуження майна відбулось без вираження волі територіальної громади міста Одеси.

Проте, суд першої інстанції не встановив початку перебігу позовної давності для Одеської міської ради, а також того, що Одеській міській раді було чи могло бути відомо про порушення її права, як і про особу, яка його порушила, до моменту звернення прокурора з відповідним позовом до суду (аналогічний висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц).

Перевіряючи в апеляційному порядку законність і обґрунтованість рішення місцевого суду, апеляційний суд також не звернув уваги на вищевикладене, допущені судом першої інстанції помилки не виправив, у зв'язку з чим судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи зазначене, судове рішення апеляційного суду не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 141, 400, 416, 417 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Одеської області від 19 жовтня 2017 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. М. Коротун В. І. Крат