Історія справи

Постанова КЦС ВП від 21.05.2025 року у справі №569/11254/22
Постанова КЦС ВП від 09.04.2025 року у справі №569/11254/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 569/11254/22

провадження № 61-12452св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Амбрелла», ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 квітня 2024 року, ухвалене у склад судді Левчука О. В., та постанову Рівненського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Боймиструка С. В., Шимківа С. С.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Амбрелла» (далі - ТОВ «ФК «Амбрелла»), ОСОБА_2 про визнання недійсними правочину та реєстрації права власності.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 25 червня 2020 року між ТОВ «ФК «Амбрелла» та ОСОБА_2 укладені договори купівлі-продажу, згідно з якими ТОВ «ФК «Амбрелла», діючи відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку», продало ОСОБА_2 житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказував на те, що зазначений житловий будинок з надвірними будівлями та земельна ділянка зареєстровані на праві спільної часткової власності: за ним - 2/3 частини, за ОСОБА_3 і ОСОБА_4 - 1/3 частини на праві спільної сумісної власності.

Згідно з пунктом 2 вказаних договорів право на продаж вказаного нерухомого майна будь-якій особі належить іпотекодержателю ТОВ «ФК «Амбрелла» на підставі: договору іпотеки № 63858-110, укладеного між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 , посвідченого 11 вересня 2008 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Матвійчуком О. С. за реєстровим номером 4648; договору відступлення (купівлі-продажу) права вимоги, укладеного між ТОВ «Фінанси та Кредит» та ТОВ «ФК «Довіра і Гарантія», посвідченого 22 березня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н. В. за номером 439.

Вказував на те, що він не був іпотекодавцем згідно з договором іпотеки № 63858-110, на підставі якого в іпотекодержателя виникло право на продаж іпотечного майна. В Інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 21386799, витребуваній 25 червня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д. В., зареєстровані записи про реєстрацію права власності за ним (позивачем) на частку у цих об`єктах на підставі правовстановлюючих документів, які на дату їх відчуження не були скасовані і не визнані недійсними у встановленому законом порядку.

Зазначав, що ТОВ «ФК «Амбрелла» як іпотекодержатель і продавець не мало права на продаж належного йому нерухомого майна.

Крім того, при посвідченні 25 червня 2020 року правочинів, приватний нотаріус не витребувала у ТОВ «ФК «Амбрелла» довідку уповноваженого органу з питань реєстрації місця проживання та дозвіл органу опіки та піклування на їх вчинення у формі витягу з рішення уповноваженого органу, відсутні документи, що підтверджують сплату податку з доходів громадян та інших обов`язкових платежів сторонами вказаних правочинів.

Зазначав, що вказані обставини свідчать про те, що договори купівлі-продажу житлового будинку і земельної ділянки на АДРЕСА_1 , порушують публічний порядок у країні, оскільки вони спрямовані на порушення конституційних прав і свобод фізичних осіб, незаконне заволодіння їх майном і в цілому суперечать інтересам держави та суспільства.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 , посилаючись на положення статей 203 215 224 228 ЦК України, просив судвизнати недійсними договори купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, загальною площею 100,5 кв. м, житловою площею 64,3 кв. м, та земельної ділянки, кадастровий номер 5610100000:01:046:0244, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , укладені між ТОВ «ФК «Амбрелла» і ОСОБА_2 , посвідчені 25 червня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д. В., за реєстровими № 1283, 1284.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 10 квітня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дем`яненко Л. П. залишено без задоволення, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 квітня 2024 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вказав, що ТОВ «ФК «Амбрелла» мало законне право на вчинення оспорюваних договорів, за якими здійснено продаж іпотечного майна від імені позивача, оскільки позивач набув права іпотекодавця в порядку правонаступництва. Відповідач як іпотекодержатель на підставі частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку», при невиконанні позичальником своїх кредитних зобов`язань, мав право задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна шляхом заявлення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки до особи, яка є власником іпотечного майна на цей момент. Договір іпотеки було укладено 11 вересня 2008 року, а позивач зареєстрував за собою право власності на частину предмета іпотеки у 2019 році, тобто, незважаючи на те що позивач і не був стороною договору іпотеки, з реєстрацією права власності на частину предмета іпотеки, він набув прав та обов`язків іпотекодавця за вказаним договором.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У вересні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що він є правонаступником іпотекодавця ОСОБА_3 і на нього поширюються вимоги статті 23 Закону України «Про іпотеку».

Суди не врахували, що ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 12 жовтня 2012 року у справі № 1715/13661/12 визнана мирова угода, за умовами якої ОСОБА_3 і ОСОБА_4 визнали, що будинок на АДРЕСА_1 був придбаний, зокрема, і за кошти, виручені від продажу належної йому на праві власності двокімнатної квартири АДРЕСА_2 , і що розмір його частки у праві власності на спірний будинок складає 2/3. Тільки у 2020 році він дізнався про укладений його батьком договір іпотеки, за яким спірний житловий будинок є предметом іпотеки.

Оскільки 2/3 частки у праві власності на житловий будинок і присадибну земельну ділянку на АДРЕСА_1 належить йому на підставі судового рішення, яке відповідно до статті 129-1 Конституції України є обов`язковим до виконання, ТОВ «ФК «Амбрелла» не мало права на відчуження спірного нерухомого майна.

Вказує на те, що у спірному житловому будинку зареєстровано місце проживання малолітньої дитини, а оспорювані договори купівлі-продажу укладені без дозволу органу опіки та піклування, а тому відповідно до вимог статті 224 ЦК України, є нікчемними.

Крім того, іпотекодержатель порушив процедуру повідомлення іпотекодавця та боржника, оскільки він не отримував повідомлення від іпотекодержателя.

Також ОСОБА_1 посилається на зловмисну домовленість представників сторін оспорюваних договорів та фіктивність правочинів.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 161/6253/15-ц (провадження № 14-32цс20) та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 916/2558/18, від 24 червня 2020 року у справі № 904/9896/17, у справі № 926/3371/17, у справі № 15/5009/1800/11.

Доводи інших учасників справи

У листопаді 2024 року ТОВ «ФК «Амбрелла» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що спірне нерухоме майно набуто позивачем на підставі мирової угоди, укладеної між близькими родичами. Боржники свідомо не залучили в судову справу особу, права якої порушуються, таким рішенням, та тривалий час приховували цей факт від іпотекодержателя. Судовий процес було ініційовано боржниками як членами однієї сім`ї з метою уникнення звернення стягнення на майно у зв`язку з порушенням взятих на себе зобов`язань.

На момент укладення договору іпотеки власником нерухомого майна був ОСОБА_3 та його право на таке майно не було оскаржене в судовому порядку. ОСОБА_1 визнав за собою право власності на будинок та зареєстрував таке право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вже після укладення договору іпотеки. Перехід права власності відбувся після укладення договору іпотеки та до нового власника перейшли права іпотекодавця за договором іпотеки.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про перехід прав іпотекодавця до позивача.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У листопаді 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2025 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Дем`яненко Л. П. про відвід суддів Верховного Суду Коломієць Г. В., Гулька Б. І., Луспеника Д. Д. у цій справі визнано необґрунтованою та передано для вирішення зазначеного питання у порядку, передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК України, іншому судді.

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Дем`яненко Л. П. про відвід суддів Верховного Суду Коломієць Г. В., Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11 вересня 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є АТ «Банк «Фінанси та Кредит», в особі філії «Північно-Західне регіональне управління» та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № Ф1-08/63858-110 та додаткова угода № 1 до цього кредитного договору від 30 жовтня 2008 року, згідно з умовами якого банк надає позичальнику у тимчасове користування кредитні ресурси у сумі 164 000,00 дол. США, зі сплатою 17 % річних, на строк до 10 вересня 2022 року.

На забезпечення виконання кредитного договору 11 вересня 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 укладені договори поруки за № 63858-110/1, № 63858-110/2, № 63858-110/3, відповідно до яких у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором 11 вересня 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 укладений іпотечний договір № 63858-110, посвідчений 11 вересня 2008 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Матвійчуком О. С. за реєстровим № 4648, згідно з умовами якого ОСОБА_3 передав банку в іпотеку належне йому майно - житловий будинок з надвірними будівлями і присадибною земельною ділянкою на АДРЕСА_1 , як забезпечення повернення кредитних ресурсів, виданих за кредитним договором від 11 вересня 2008 року № Ф1-08/63858-110.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 03 жовтня 2013 року стягнуто з ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 солідарно на користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит»: 164 000,00 дол. США заборгованості за кредитом, 132 689,25 дол. США заборгованості за відсотками; 4 790 190,86 грн нарахованої пені за несвоєчасне повернення кредиту та несвоєчасну сплату відсотків, а всього 296 689,00 дол. США та 4 790 190,86 грн, що в перерахунку становить 7 161 628,03 грн.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 02 грудня 2013 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 03 жовтня 2013 року змінено, зменшено суму пені, яка підлягає стягненню з відповідачів на користь банку з 4 790 190,86 грн до 1 500 000,00 грн, а загальну суму стягнення з 7 161 628,03 грн до 4 231 435,10 грн.

22 березня 2019 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» укладений договір відступлення права вимоги, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» перейшло право грошової вимоги за кредитним договором від 11 вересня 2008 року, додаткової угоди № 1 від 30 жовтня 2008 року до кредитного договору, іпотечним договором від 11 вересня 2008 року та договорами поруки від 11 вересня 2008 року.

22 березня 2019 року між ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та ТОВ «ФК «Амбрелла» укладений договір відступлення права вимоги, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Амбрелла» перейшло право грошової вимоги за кредитним договором від 11 вересня 2008 року № Ф1-08/63858-110, додаткової угоди № 1 від 30 жовтня 2008 року до кредитного договору, іпотечним договором від 11 вересня 2008 року та договорами поруки від 11 вересня 2008 року.

Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16 вересня 2019 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на 2/3 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Підстава- ухвала суду, серія та номер 1715/13661/12, видана 12 жовтня 2012 року, видавник - Рівненський міський суд Рівненської області.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04 листопада 2019 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на 2/3 частини земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25 червня 2020 року, укладеного між ТОВ «ФК «Амбрелла» та ОСОБА_2 , продавець, діючи відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку» продав, а покупець купив земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

Нерухоме майно належало продавцю (іпотекодержателю) ТОВ «ФК «Амбрелла» на підставі: договору іпотеки № 63858-110 від 11 вересня 2008 року, посвідченого 11 вересня 2008 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Матвійчуком О. С. за реєстровим № 4648, укладеного 11 вересня 2008 року між ВАТ «Банк Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 ; договору відступлення (купівлі-продажу) права вимоги, посвідченого 22 березня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н. В. за реєстровим № 438, укладеного 22 березня 2019 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія»; договору відступлення (купівлі-продажу) права вимоги, посвідченого 22 березня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н. В. за реєстровим № 439, укладеного 22 березня 2019 року між ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та ТОВ «ФК «Амбрелла».

25 червня 2020 року між ТОВ «ФК «Амбрелла» та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, згідно з якимпродавець, діючи відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку», продав, а покупець купив житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Нерухоме майно належало продавцю (іпотекодержателю) ТОВ «ФК «Амбрелла» на підставі: договору іпотеки від 11 вересня 2008 року № 63858-110, посвідченого 11 вересня 2008 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Матвійчуком О. С. за реєстровим № 4648, укладеного 11 вересня 2008 року між ВАТ «Банк Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 ; договору відступлення (купівлі-продажу) права вимоги, посвідченим 22 березня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н. В. за реєстровим № 438, укладеного 22 березня 2019 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія»; договору відступлення (купівлі-продажу) права вимоги, посвідченого 22 березня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н. В. за реєстровим № 439, укладеного 22 березня 2019 року між ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та ТОВ «ФК «Амбрелла».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Згідно з частинами першою та другою статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У статті 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (див. пункт 53 постанови Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 лютого 2021 року у справі № 904/2979/20).

Згідно з частинами першою, другою статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів ЦК України керується змістом самої протиправної дії, її антисоціальним характером, а також значущістю порушених прав і свобод людини та громадянина внаслідок вчинення такого правочину.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 910/4932/19, від 25 березня 2021 року у справі № 911/2961/19, від 31 січня 2024 року у справі № 461/8830/17, від 16 лютого 2024 року у справі № 917/1173/22.

При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо тих, які стосуються суттєвих основ правопорядку.

З огляду на зазначене можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Об`єктивна сторона такого правочину вказує на суперечність його нормативно-правовим актам, у яких закріплюються конституційні права та свободи людини і громадянина; право державної, комунальної та приватної власності тощо.

Суб`єктивна ознака правочину, що порушує публічний порядок, полягає у спрямованості дії сторін (сторони) на досягнення протиправного результату, яка вказує на умисне вчинення такого правочину.

Отже, для нікчемного за статтею 228 ЦК України правочину очевидним є те, що особа має намір вчинити такі дії, які є суспільно небезпечними, порушують норми публічного права; зазвичай такі дії цілеспрямовано порушують публічний порядок, тобто особа саме це має на меті, усвідомлює, що її дії насправді не є правочином, а суспільно небезпечним правопорушенням.

Якщо укладення договору мало на меті зловживання або шахрайство (заволодіння чужим майном), це може розглядатися як порушення публічного порядку.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що ТОВ «ФК «Амбрелла» не мало права укладати оспорювані договори купівлі-продажу, оскільки він є власником частини спірного нерухомого майна та не був стороною договору іпотеки, на підставі якого у іпотекодержателя виникло право на продаж іпотечного майна.

За приписами статті 23 Закону України «Про іпотеку», в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права і несе всі його обов?язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.

Отже, у разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця законодавством встановлено механізм захисту прав іпотекодержателя шляхом перенесення всіх прав та обов`язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності на майно. У такому випадку у разі невиконання позичальником своїх кредитних зобов`язань іпотекодержатель в силу частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» має право задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна шляхом заявлення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки до особи, яка є власником іпотечного майна на цей момент.

Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 904/9896/17, від 07 травня 2019 року у справі № 926/3371/17, від 23 січня 2020 року у справі № 916/2558/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 15/5009/1800/11, від 05 травня 2020 року у справі № 161/6253/15-ц.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 11 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_3 (батьком позивача) укладений іпотечний договір. У 2019 року за позивачем зареєстровано право власності на частину предмета іпотеки.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно виходив із того, що з реєстрацією права власності на частину предмета іпотеки позивач набув прав та обов`язків іпотекодавця за зазначеним договором, незважаючи на те, що він не був стороною договору іпотеки.

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що ТОВ «ФК «Амбрелла» мало законне право на продаж іпотечного майна від імені позивача, оскільки позивач набув права та обов`язки іпотекодавця в порядку правонаступництва.

З огляду на вказане, безпідставними є посилання позивача у касаційній скарзі на те, що на нього не поширюються вимоги статті 23 Закону України «Про іпотеку».

Посилання у касаційній скарзі на те, що оспорювані договори купівлі-продажу укладені без дозволу органу опіки та піклування, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Згідно з частиною третьою статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, здійснювати відчуження житла.

Аналогічні положення містяться у частині другій статті 177 СК України.

Аналіз змісту статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей», статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дає підстави для висновку, що дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини та осіб, які їх замінюють, вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Відповідно до частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

Правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 504/294/14-ц, який підтримала Велика Палата Верховного Суду у постановах від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19.

Відповідно до пункту 6.9 договору іпотеки від 11 вересня 2008 року № 63858-110, іпотекодавець свідчить і гарантує, що права на предмет іпотеки третім особам не передано, не знаходиться під обтяженням, діти віком до 18 років не зареєстровані, не проживають та не мають права користування предметом іпотеки.

За змістом пункту 8.1.10 договору іпотеки від 11 вересня 2008т року № 63858-110 іпотекодавець зобов`язаний не реєструвати в домоволодінні, що є предметом іпотеки, будь-яких осіб без письмового дозволу іпотекодержателя.

У матеріалах справи відсутні докази звернення іпотекодавця або інших осіб до Іпотекодержателя із заявою про надання дозволу на реєстрацію місця проживання ОСОБА_9 у предметі іпотеки за адресою: АДРЕСА_1 .

Суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що на момент укладання оспорюваних договорів купівлі-продажу у ТОВ «ФК «Амбрелла» не було підстав вважати, що у спірному житловому будинку зареєстровані малолітні чи неповнолітні особи, підтвердження факту реєстрації ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , не було.

Крім того, питання відсутності прав неповнолітніх на предмет іпотеки вже досліджувалось і встановлювалось судом у справі № 569/11562/15-ц за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», ОСОБА_8 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Амбрелла», треті особи: ОСОБА_2 , ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», про визнання недійсним іпотечного договору та за позовом ОСОБА_10 до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», ОСОБА_8 , треті особи - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, про визнання недійсними іпотечних договорів.

Так, рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 30 вересня 2021 року у справі № 569/11562/15, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року та постановою Верховного Суду від 19 квітня 2023 року (провадження № 61-11292св22) відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 про визнання недійсним іпотечних договорів.

Вказаними судовими рішенням встановлено, щобатько ОСОБА_9 проживав за іншою адресою: у квартирі АДРЕСА_3 , що не виключає можливість проживання дитини за цією ж адресою. Сам факт реєстрації неможливо розцінювати як беззаперечний доказ права малолітнього на користування предметом іпотеки. Крім того, враховуючи наявність родинних відносин між ОСОБА_8 та позивачами ( ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ), не можна стверджувати про те, що іпотекодавець не знав про народження онука й в разі проживання однією сім`єю за адресою предмета іпотеки, як запевняє позивачка, діяв добросовісно, приховуючи такий факт.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у справі № 569/11562/15-ц, суди виходили із того, що неповнолітній ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час укладення іпотечного договору не мав права власності на предмет іпотеки та був зареєстрований за адресою іпотечного майна лише з 30 серпня 2011 року, тобто після укладення іпотечного договору, крім того, доказів проживання малолітнього на час укладення оспорюваного договору у іпотечному майні позивачами не надано та в судовому засіданні не встановлено. Отже, оспорюваний договір іпотеки не зменшив і не обмежив права дитини, яка користується житловим будинком, що є предметом іпотеки на теперішній час.

Також суди зазначили, що договір іпотеки не порушує законодавства України в сфері основ соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей, а частина четверта статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки ОСОБА_3 , як іпотекодавець, на час укладання оспорюваного договору не був ні батьком ОСОБА_9 , ні особою, яка його замінює, місцем проживання ОСОБА_9 на час укладання іпотечного договору № 63858-110 від 11 вересня 2008 року була квартира АДРЕСА_3 , а реєстрація місця проживання ОСОБА_10 разом з сином за спірною адресою була здійснена лише 30 серпня 2011 року, тобто після укладання іпотечного договору.

Перевіряючи доводи касаційної скарги про неповідомлення ТОВ «ФК «Амбрелла» ОСОБА_1 про намір укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку», якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір.

Протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог.

Якщо особа, яка висловила намір придбати предмет іпотеки, ухиляється або з інших причин не вчиняє дій до укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки з іпотекодержателем протягом 5 днів після закінчення вказаного вище тридцятиденного строку, вона втрачає право на придбання предмета іпотеки. Це право переходить до інших осіб, які висловили намір придбати предмет іпотеки, відповідно до пріоритету їх прав і вимог.

Якщо особи, які мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, не висловили наміру його придбати, іпотекодержатель вправі продати предмет іпотеки будь-якій іншій особі на власний розсуд.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що на виконання вимог закону, 05 червня 2019 року ТОВ «ФК «Амбрелла» направило ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 вимоги про усунення порушень у порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку», в яких, серед іншого, було зазначено, що у випадку невиконання цієї вимоги новий кредитор реалізує процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку, визначеному статтями 37, 38 Закону України «Про іпотеку» (за вибором іпотекодержателя).

18 червня 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 отримали вказані вимоги, що підтверджується копіями рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень.

Будь-яких доказів підробки вказаної поштової кореспонденції матеріали справи не містять.

За таких обставин безпідставними є доводи касаційної скарги щодо неотримання позивачем повідомлень про намір продажу майна та підробки рекомендованих поштових відправлень.

Також безпідставними є доводи касаційної скарги про зловмисну домовленість представників сторін спірних договорів, оскільки позивач не довів наявності у діях відповідачів зловмисної домовленості.

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивач не довів, що укладені оспорювані договори порушують публічний порядок, зокрема, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками судів та стосуються переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 квітня 2024 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець