Постанова

Іменем України

08 травня 2019 року

м. Київ

справа № 759/5600/15-ц

провадження № 61-17138св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Крата В. І., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_3,

представники позивача: ОСОБА_1 , ОСОБА_8,

відповідач (позивач за зустрічним позовом)- ОСОБА_2,

розглянув у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_2 та представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 , на постанову Апеляційного суду м. Києва від 01 березня 2018 року в складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Прокопчук Н. О., Саліхова В. В.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про вселення, усунення перешкод у користуванні власністю, виселення.

Позовна заява мотивована тим, що він, на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 серпня 2012 року, є власником квартири АДРЕСА_1 , яка зареєстрована у Державному реєстрі прав на нерухоме майно. У спірній квартирі зареєстрована ОСОБА_2 , яка і проживає у вказаній квартирі, проте не утримує її, не несе комунальні витрати, перешкоджає йому у користуванні його власністю.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_3 просив суд вселити його у квартиру

АДРЕСА_1 ; усунути перешкоди у користуванні житлом та здійсненні права власності на квартиру, шляхом виселення відповідача з указаної квартири; стягнути з відповідача суму коштів у розмірі

6 199,78 грн.

У травні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до

ОСОБА_3 про визнання права користування квартирою.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року після смерті

ОСОБА_5 у Дванадцятій київській державній нотаріальній конторі відкрилась спадщина, яку ОСОБА_3 не прийняв, свідоцтво про право на спадщину не видавалось. Спірні правовідносини виникли до набрання чинності ЦК України

2003 року й не мають подовжувального характеру. Редакцією ЦК України 1963 року не передбачено набуття права власності на спадкове майно за рішенням суду. Вважала, що оскільки з 1997 року постійно мешкала спільно із спадкодавцем, вела спільне господарство, сплачувала комунальні послуги, займалася похованням баби, дбала про спадкове майно, тому є такою, що фактично прийняла спадщину та вступила в управління та володіння спадковим майном до набрання чинності ЦК України 2003 року. Разом з тим, вважала, що ОСОБА_3 вважається таким, що не прийняв спадщину оскільки не вступив у фактичне володіння спадковим майном, не отримав свідоцтво на спадщину і як наслідок не вправі розпоряджатися спадковим майном, поки не буде ним одержано свідоцтво про право на спадщину у відповідності до статті 552 ЦК України 1963 року в нотаріальній конторі.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_2 просила суд: визнати за

нею право користування спірною квартирою як члена сім`ї власника і такою, яка фактично прийняла та вступила в управління і володіння спадковим майном після смерті ОСОБА_5 ; зобов`язати ОСОБА_3 надати суду оригінали правовстановлюючих документів та технічну документацію на квартиру АДРЕСА_1 ; зобов`язати ОСОБА_3 . надати суду свідоцтво про спадщину.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Зобов`язано усунути ОСОБА_3 перешкоди у здійсненні права власності квартирою АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві власності, за рішенням Святошинського районного суду

м. Києва від 20 серпня 2012 року, та зареєстрована у Державному реєстрі прав на нерухоме майно за № 63511, від 09 січня 2013 року, шляхом виселення

ОСОБА_2 , яка зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 з вказаної квартири.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 кошти у розмірі

6 199,78 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 в частині усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 , не визнає право власності позивача на спірну квартиру, вважає себе належним спадкоємцем, у зв`язку із чим своїми діями чинить позивачу перешкоди у володіння, розпорядженні та користуванні своєю власністю.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 в частині стягнення з

ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суми у розмірі 6 199,78 грн, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 сплачено заборгованість за житлово-комунальні послуги за проживання ОСОБА_2 у квартирі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в частині його вселення у спірну квартиру, суд першої інстанції виходив із того, що останній не надав суду доказів що він користувався спірною квартирою та був неправомірно виселений з неї, а тому вважав, що відсутні підстави для його вселення.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що чинним законодавством не передбачено право користування житлом осіб, які не є членами сім`ї власника житла, чинять перешкоди у користуванні власником належним йому майном, лише власник житла може володіти, розпоряджатися та користуватися належним йому на праві власності житлом.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 01 березня 2018 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2017 року скасовано, прийнято нову постанову про часткове задоволення позову ОСОБА_3

Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_3 перешкоди у користуванні власністю, вселити ОСОБА_3 у квартиру

АДРЕСА_1 .

У іншій частині позовні вимоги ОСОБА_3 залишено без задоволення.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_3 є власником спірної квартири, а ОСОБА_2 зареєстрована та постійно проживає у спірній квартирі та не визнає право власності на дану квартиру за ОСОБА_3 та чинить йому перешкоди у вселені та користуванні власністю, тому позовні вимоги ОСОБА_3 в частині його вселення у спірну квартиру та зобов`язання ОСОБА_2 не чинити йому перешкоди у користуванні власністю підлягають задоволенню. Крім того, не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_3 в частині стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 6 199,78 грн, оскільки ОСОБА_2 також сплачувались надані комунальні послуги та на теперішній час існує переплата.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині виселення ОСОБА_2 , апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_2 зареєстрована у спірній квартирі за згодою колишнього власника квартири з 1997 року, тобто, вселилась до спірної квартири на законній підставі, зареєстрована та проживає в квартирі також на законній підставі, а тому виселити її зі спірного житла з підстав, зазначених ОСОБА_3 суд вважав неможливим.

Також вважав, що не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_2 , оскільки власником спірної квартири є ОСОБА_3 , а ОСОБА_2 не є і не була членом його сім`ї.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У квітні 2018 рокуОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову

ОСОБА_2 та прийняти у цій частині нову постанову про задоволення зустрічного позову.

У квітні 2018 рокупредставник ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності спірною квартирою шляхом виселення та стягнення коштів за житлово-комунальні послуги та залишити в силі рішення суду першої інстанції у цій частині.

Аргументи учасників справ

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що судами не розглянуто зустрічний позов по суті та не надано правової оцінки доказам, неповно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи.

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що право користування квартирою ОСОБА_2 припинилося з припиненням права власності на квартиру попереднього власника ОСОБА_5 , тому вона підлягає виселенню. Апеляційним судом безпідставно не було застосовано до спірних правовідносин частину першу статті 156 ЖК УРСР, частину першу статті 319, частину першу статті 321 ЦК України, статтю 391, статтю 405 ЦК України. Зазначав, що апеляційним судом встановлено, з посиланням на частину першу статті 156 ЖК УРСР та частину першу статті 405 ЦК України, що ОСОБА_2 не є та не була членом сім`ї ОСОБА_3 , та відповідно відповідач не має право користуватися квартирою, проте поряд з цим апеляційним судом було відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 у захисті його права власності шляхом виселення ОСОБА_2 Крім того, ним сплачено кошти за житлово-комунальні послуги, як власником спірної квартири, проте, у спірній квартирі проживає ОСОБА_2 , яка користується комунальними послугами, тому сплачені кошти ОСОБА_3 підлягають стягненню з

ОСОБА_2

Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу

У червні 2018 року ОСОБА_2 подала заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_3 , вказуючи на те, що право власності не може бути самостійною вимогою без фактичного, юридичного прийняття спадщини. Крім того, відсутній юридичний факт прийняття спадщини та природне походження права власності на ім`я ОСОБА_3 на спірну квартиру .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами установлено, що ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 26 вересня 1994 року, виданого виконавчим комітетом Ленінградської районної ради народних депутатів м. Києва, на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 .

У вказаній квартирі разом із власником була зареєстрована та проживала ОСОБА_2

21 вересня 2002 року ОСОБА_5 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтенко Л. О. та зареєстрований у реєстрі № 791, яким усе своє майно заповіла ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.

Між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а також ОСОБА_7 (батько останньої) тривалий час існували судові спори щодо права власності щодо спірної квартири.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 20 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 08 лютого 2011 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 червня 2011 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войтенко Л. О., про визнання недійсним заповіту ОСОБА_5

від 21 вересня 2002 року на ім`я ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 20 серпня 2012 року, яке є не скасованим та чинним, позов ОСОБА_3 до ОСОБА_7 , третя особа - Головне управління юстиції у м. Києві, про визнання права власності у порядку спадкування за заповітом задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 не визнає право власності на дану квартиру за позивачем та чинить останньому перешкоди у вселені та користуванні власністю.

Відповідно до довідки про нарахування та сплату за особовим рахунком № НОМЕР_2 за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року заборгованість з оплати виникла з липня 2013 року.

Згідно з копій квитанцій ОСОБА_3 сплачено борг за опалення та утримання будинків та прибудинкової території. Водо- та тепло-лічильниками спірна квартира не обладнана.

З наданих ОСОБА_2 квитанцій вбачається, що нею також сплачувались надані комунальні послуги, на теперішній час існує переплата.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , підлягає задоволенню частково, а касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року», Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушенні і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.

За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша ЦК України).

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

ОСОБА_2 з 1997 року постійно мешкала у спірній квартирі за згодою колишнього власника (спадкодавця) і набула право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.

Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Суди встановили, що позивач є власником квартири, який у досудовому порядку вимагав від ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні житлом шляхом виселення.

Відповідач спільним побутом із позивачем не пов`язаний, тому його право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України.

Такий по суті висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 709цс16, від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16.

Отже, право відповідача на користування чужим майном (спірною квартирою) підлягає припиненню на вимогу власника цього майна відповідно до положень частини другої статті 406 ЦК України, а тому висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для захисту порушеного права власності ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою шляхом виселення є правильними.

Суд апеляційної інстанції вищевказаних обставин та норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не врахував, помилково скасувавши рішення суду першої інстанції в частині позову ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення.

Разом з тим, колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права користування квартирою за безпідставністю з огляду на встановлені обставини.

Правильними є висновки апеляційного суду і про те, що вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів, сплачених ним на утримання його власності, задоволенню не підлягають, оскільки, як встановлено судом, ОСОБА_3 є власником спірної квартири з 2012 року, заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг виникла з липня 2013 року, яка погашена позивачем у серпні 2014 року.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду м. Києва від 01 березня 2018 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення скасувати, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2017 року у цій частині залишити в силі.

У іншій частині постанову Апеляційного суду м. Києва від 01 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасоване рішення суду апеляційної інстанції втрачає законну силу та у подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. М. Коротун

В. І. Крат

В. П. Курило