Постанова

Іменем України

08 травня 2019 року

м. Київ

справа № 201/11108/16-ц

провадження № 61-987св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції, ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2017 року у складі судді Ходаківського М. П. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Каратаєвої Л. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Позов мотивовано тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 20 квітня 1996 року вона є власником квартири АДРЕСА_1 .

У лютому 2015 року ОСОБА_1 стало відомо, що 03 лютого 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою В. М. посвідчено договір купівлі-продажу, за яким вказану квартиру було відчужено на користь ОСОБА_4

Зазначений договір купівлі-продажу квартири від 03 лютого 2015 року у судовому порядку був визнаний недійсним, оскільки при його укладенні було використано підроблений договір купівлі-продажу квартири від 20 квітня 1996 року, копія паспорта на ім`я ОСОБА_1 з фотокарткою іншої особи. Крім того, при укладенні договору від 03 лютого 2015 року на відчуження об`єкта нерухомого майна не було отримано згоди її чоловіка - ОСОБА_3

11 лютого 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гойняк О. А. було посвідчено договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , за умовами якого остання набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

У зв`язку із викладеним ОСОБА_1 просила витребувати із володіння ОСОБА_2 на її користь квартиру АДРЕСА_1 , а також стягнути з відповідача судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Витребувано із володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна квартира вибула із власності позивача поза її волею, що підтверджується відповідним судовим рішенням, а тому вимоги про витребування квартири від кінцевого набувача є обґрунтованими. Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є належним і узгоджується із приписами статті 388 ЦК України.

Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 липня 2017 року вирішено питання щодо судових витрат.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2017 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2017 року залишено без змін.

Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, а саме: статті 330, 388 ЦК України, та на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року, і встановлених обставин у справі, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволення позову у повному обсязі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на закріплену статтею 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину, яка в сукупності з положеннями статей 328, 330 та 387 цього кодексу спростовує позовні вимоги ОСОБА_1 На момент відчуження їй ОСОБА_4 спірної квартири останній був законним власником цього майна, що, в свою чергу, спростовує висновки судів попередніх інстанцій про вибуття майна з володіння не за волею його власника, а також незаконність володіння ОСОБА_2 квартирою. Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій також порушено норми процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору. Так, судом першої інстанції після повернення до з`ясування обставин у справі та закінчення їх перевірки, усупереч вимогам статті 243 ЦПК України (стаття 194 ЦПК України 2004 року), не були проведені судові дебати. Також судом порушено принцип змагальності сторін, оскільки представнику відповідача не було надано можливості ознайомитися із матеріалами справи, а також судом не розглянуті всі клопотання сторони відповідача. На порушення вимог частини четвертої статті 177 та частини першої статті 185 ЦПК України суди не врахували відсутність у матеріалах справи документа, що підтверджує сплату судового збору. Під час розгляду справи судами не враховано необхідність забезпечення захисту прав малолітніх осіб відповідно до вимог статей 45 та 59 ЦПК України, враховуючи, що окрім відповідачки у спірній квартирі проживають її малолітні онуки.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому представником ОСОБА_1 - адвокатом Нестеченко Н. С., зазначено, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Питання правомірності укладеного від її імені з ОСОБА_4 договору купівлі-продажу належної їй квартири було предметом дослідження під час розгляду справи № 201/5249/15-ц, у результаті чого Апеляційним судом Дніпропетровської області у рішенні від 14 липня 2016 року встановлено використання підроблених документів - договору купівлі-продажу від 20 квітня 1996 року та копії паспорта позивачки.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2017 року.

Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2018 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції, ОСОБА_3 , про витребування майна із чужого незаконного володіння призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанції

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судами встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 20 квітня 1996 року ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 14; т. 2, а. с. 56-59).

03 лютого 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою В. М. посвідчено договір купівлі-продажу, за яким квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_1 було відчужено на користь ОСОБА_4 (т 2, а. с. 3, 4).

11 лютого 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гойняк О. А. було посвідчено договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , за умовами якого остання набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 (т. 2, а. с. 1).

Також встановлено, що рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2017 року, договір купівлі-продажу квартири від 03 лютого 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , визнано недійсним (т. 1, а. с. 7-8).

Статтею 41 Конституції України і статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтею 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Стаття 388 ЦК України встановлює порядок та умови витребування майна від добросовісного набувача. Згідно з положеннями цієї статті власник може витребувати майно від добросовісного набувача лише у разі, коли воно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, та коли такий набувач набув це майно за відплатним договором.

У постановах від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1203цс15 та від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15 Верховний Суд України, вирішуючи питання правомірності витребування майна у добросовісного набувача залежно від обставин, передбачених положеннями статті 388 ЦК України, висловив такий правовий висновок.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння.

Зазначений правовий висновок підтримав у своїй постанові від 05 грудня 2018 року й Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду за наслідками розгляду справи № 752/2124/16-ц (провадження

№ 61-20676св18).

Звертаючись до суду з указаним позовом з підстави, передбаченої пунктом третім частини першої статті 388 ЦК України, ОСОБА_1 просила витребувати від ОСОБА_2 на свою користь спірну квартиру як таку, що вибула з її володіння поза її волею і була придбана відповідачкою відповідно до укладеного із ОСОБА_4 договору купівлі-продажу від 11 лютого 2015 року.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, обґрунтовано виходив з відсутності у діях ОСОБА_1 як власника квартири волі на її передачу іншій особі, що, в свою чергу, вказує на можливість витребування вказаного майна від добросовісного набувача.

Доводи ОСОБА_2 про правомірність відчуження їй спірної квартири ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу на висновки судів не впливають та їх не спростовують, оскільки рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області 14 липня 2016 року визнано недійсним договір купівлі-продажу від 03 лютого 2015 року, за яким ОСОБА_4 набув указану квартиру у власність від ОСОБА_1

Частиною третьою статті 61 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, вирішуючи цей спір, суди попередніх інстанцій із урахуванням вказаних норм матеріального права, встановили фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінили докази у їх сукупності та дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки спірна квартира вибула з володіння її власника без належної правової підстави.

Доводи касаційної скарги щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права є необґрунтованими з огляду на таке.

Передбачений положеннями статті 194 ЦПК України порядок повернення до з`ясування обставин у справі передбачає можливість проведення судових дебатів у загальному порядку. Водночас колегія суддів зауважує, що перед поверненням до з`ясування обставин у справі сторони використали право участі у судових дебатах та виступили з промовами. Обґрунтованих доводів того, що після повернення до з`ясування обставин у справі судом установлені факти, які впливають на вирішення спору та могли бути спростовані відповідачкою, касаційна скарга не містить.

Також відповідачкою не конкретизовано, якими саме діями суд першої інстанції перешкоджав її представнику ознайомитися із матеріалами справи.

На виконання вимог ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 липня 2017 року щодо вирішення питання про розподіл судових витрат Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська 21 липня 2017 року ухвалено додаткове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір.

Зважаючи на викладене, доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з положеннями статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2017 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк