Постанова

Іменем України

08 травня 2019 року

м. Київ

справа № 127/26398/16-ц

провадження № 61-1052 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ;

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , товариство з обмеженою відповідальністю «Будмонтажпроект», ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 ;

третя особа - ОСОБА_4 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_9 - на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 квітня 2018 року у складі судді Бойка В. М. та постанову апеляційного суду Вінницької області від 10 липня 2018 року у складі колегії суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В., Стадника І. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтажпроект» (далі - ТОВ «Будмонтажпроект») про поділ майна подружжя, визнання інвестиційних договорів частково недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що з 10 серпня 1991 року по 07 липня 2016 року він перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 За час шлюбу ними було придбано майно (меблі, побутову техніку), яке відповідач добровільно поділити відмовляється, вартість майна складає 1 690 500 грн. Також зазначав, що в сейфі залишились кошти у розмірі 53 тис. доларів США, отримані від продажу автомобіля марки «Toyota» та кошти від підприємницької діяльності у розмірі 8 тис. доларів, що еквівалентно 1 431 000 грн. Все майно знаходиться у будинку АДРЕСА_1 , де він мешкав із ОСОБА_2 та дітьми до середини червня 2016 року.

Також за час шлюбу ними були інвестовані кошти на будівництво двох однокімнатних квартир у будинку АДРЕСА_2 .

Згідно з інвестиційними договорами від 22 вересня 2015 року № 33 та № 34 ним на рахунок ТОВ «Будмонтажпроект» було внесено кошти у розмірі 550 550 грн (квитанція до прибуткового касового ордеру від 22 вересня 2015 року № 298) та 446 284 грн (квитанція до прибуткового касового ордеру від 25 вересня 2015 року № 307).

Вказував, що правовстановлюючі документи на зазначені квартири не видавались, обидва договори укладені від імені на той час неповнолітньої дочки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка особистих коштів не мала. Посилався на те, що на вчинення правочину неповнолітньою особою щодо нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків і дозвіл органу опіки та піклування, а він такої згоди не давав, згоди органу опіки також не було.

Відповідно до статті 222 ЦК України правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків, може бути визнаний судом недійсним. Зазначав, що він мав бажання придбати ці дві квартири в інтересах сім?ї, кошти на рахунок ТОВ «Будмонтажпроект» вносились ним особисто.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд поділити майно подружжя та виділити йому: холодильник, срібного кольору імпортний вартістю 135 тис. грн; м`який куточок на кухні вартістю 8 100 грн; меблеву стінку виробництва Італія вартістю 189 тис. грн; 2 килими на суму 22 тис. грн; телевізор «Рапаsопіс», діагоналлю 57 дюймів вартістю 54 тис. грн; DVD «Рапаsопіc» вартістю 5 400 грн; 2 дивани розкладних, синьо-жовтого кольору з подушками вартістю 67 500 грн; меблевий гарнітур вартістю 27 тис. грн; цифрову відеокамеру вартістю 27 тис. грн; пилосос Кархер вартістю 27 тис. грн; годинник вартістю 67 500 грн; а всього на суму 680 тис. грн. Стягнути з ОСОБА_2 на його користь 750 тис. грн в рахунок компенсації вартості майна подружжя. Інше майно виділити ОСОБА_2

Також просив визнати інвестиційні договори від 22 вересня 2015 року № 33 та № 34 недійсними в частині покупця, а його визнати стороною вказаних інвестиційних договорів.

У травні 2017 року ОСОБА_2 пред?явила зустрічний позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 про поділ майна подружжя, визнання правочинів недійсними.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що крім майна, яке зазначив ОСОБА_1 у позові, поділу також підлягає також інше майно, набуте за час шлюбу: шкіряний куточок коричневого кольору вартістю 9 тис. грн; диван шкіряний чорного кольору вартістю 10 тис. грн; килими 2 шт. вартістю 5 тис. грн; телевізор плазмовий вартістю 22 тис. грн; сейф металевий вартістю 1 700 грн; стіл дерев`яний довжиною 3 м та три лави вартістю 5 тис. грн; системні комп`ютери 4 шт., монітори 4 шт., клавіатури 4 шт., ксерокс 1 шт. загальною вартістю 20 тис. грн; холодильник (маленький) Nord вартістю 3 тис. грн; тумба чорного кольору вартістю 1 тис. грн; телевізор Sопу Тгіпіtгоп вартістю 2 тис. грн; пістолет «Макарова» з інкрустацією вартістю 4 тис. грн; рушниця ТОЗ 34 вартістю 8 тис. грн; рушниця Бенеллі вартістю 40 тис. грн; СКС з оптичним прицілом вартістю 20 тис. грн; електростанція пересувна вартістю 5 тис. грн; набір - рукомийник та унітаз (новий) вартістю 9 тис. грн. Всього на загальну суму 164 700 грн.

Вказувала, що 17 червня 2014 року у ОСОБА_3 на її ім?я було придбано автомобіль «Тoyota Land Cruiser 200», білого кольору, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Зазначала, що про укладення цього договору купівлі-продажу вона не знала, не мала наміру купувати автомобіль, не була присутня під час оформлення довідки-рахунку і реєстрації транспортного засобу, ніяких документів не підписувала. Вважала, що при оформленні договору купівлі-продажу не було дотримано загальних умов, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачених статтею 203 ЦК України. Тому вказаний договір належить визнати недійсним на підставі статті 215 ЦК України.

Також вважала, що договір купівлі-продажу від 16 квітня 2016 року автомобіля «Тoyota Land Cruiser 200», білого кольору, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , за яким вона продала, а ОСОБА_6 придбав вказаний автомобіль, є фіктивним, тобто вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином, і є недійсним відповідно до статей 215, 234 ЦК України, оскільки чоловік привіз її до територіального сервісного центру та сказав розписатися у довідці-рахунку, коштів від покупця вони не отримували. Після укладення вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_1 продовжував користуватися автомобілем.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_8 просила суд виділити їй у користування наступне майно: шкіряний куточок коричневого кольору, диван шкіряний чорного кольору, килими 2 шт., телевізор плазмовий новий (Samsung), сейф металевий, стіл дерев`яний довжиною 3 м та 3 лави, системні комп`ютери 4 шт., монітори 4 шт., клавіатури 4 шт., ксерокс 1 шт., холодильник (маленький) Nord, тумбу чорного кольору, телевізор Sопу Тгіпitron на загальну суму 78 700 грн. Інше майно виділити ОСОБА_1

Визнати недійсними: договір купівлі продажу автомобіля марки «Тoyota», модель Land Cruiser 200, білого кольору, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , укладений 16 червня 2014 року між нею та ОСОБА_3 ; договір купівлі-продажу від 16 квітня 2016 року автомобіля марки «Тoyota», модель Land Cruiser 200, білого кольору, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , укладений між нею та ОСОБА_6 Скасувати державну реєстрацію вказаного автомобіля за ОСОБА_6

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 15 травня 2017 року позов ОСОБА_1 та позов ОСОБА_2 об?єднано в одне провадження.

У вересні 2017 року ОСОБА_3 пред?явив зустрічний позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_4 , про стягнення боргу за договором купівлі-продажу автомобіля.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_3 мотивована тим, що 16 червня 2014 року подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбало у нього за договором купівлі-продажу автомобіль «Тoyota Land Cruiser 200», білого кольору, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Зазначений договір укладено в письмовій формі, що оформлено довідкою-рахунком від 16 червня 2014 року серії НОМЕР_3 . Право власності на автомобіль було зареєстровано за ОСОБА_2 За досягнутими домовленостями продаж автомобіля було здійснено за ціною 53 500 доларів США. При цьому ОСОБА_1 видав йому розписку, в якій вони погодили, що оплата за придбаний автомобіль здійснюється на умові відстрочення повного розрахунку строком до 16 вересня 2015 року. Частину грошей у сумі 11 300 доларів США він отримав у день продажу та передав автомобіль покупцям. Претензій до якості придбаного автомобіля у них не було. Відтак, залишок неоплаченої ціни за договором купівлі-продажу становить 44 200 доларів США, що еквівалентно 500 тис. грн.

Ураховуючи викладене, посилаючись на те, що автомобіль було придбано в інтересах сім?ї, ОСОБА_3 просив суд стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних частках на його користь 42 200 доларів США, що еквівалентно 1 090 870 грн.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28 вересня 2017 року позов ОСОБА_1 , зустрічний позов ОСОБА_2 та зустрічний позов ОСОБА_3 об?єднано в одне провадження.

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 подала заяву про зміну позовних вимог, в якій просила також визнати недійсним договір позики, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у формі розписки від 16 червня 2014 року на суму 42 200 доларів США. Посилалася на те, що договір позики у формі боргової розписки, укладений 16 червня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , є недійсним, оскільки він виходить за межі дрібного побутового, його укладено без її згоди, їй не було відомо про укладення такого договору.

У жовтні 2017 року ОСОБА_4 пред?явив зустрічний позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_4 мотивована тим, що 22 вересня 2015 року на прохання ОСОБА_1 він позичив 45 тис. доларів США строком до 22 вересня 2016 року для оплати за договорами інвестування житла від 22 вересня 2015 року № 33 та № 34, про що ОСОБА_1 видав розписку. Проте кошти у встановлений в розписці строк не було повернуто.

Ураховуючи викладене, посилаючись на те, що договір позики було укладено в інтересах сім?ї, ОСОБА_4 просив суд стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних частках на його користь 45 тис. доларів США, що еквівалентно 1 192 500 грн.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 17 жовтня 2017 року позов ОСОБА_1 , зустрічний позов ОСОБА_2 та зустрічний позов ОСОБА_3 та зустрічний позов ОСОБА_4 об?єднано в одне провадження.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано інвестиційний договір від 22 вересня 2015 року № 33 та інвестиційний договір від 22 вересня 2015 року № 34 недійсними в частині покупця. Визнано ОСОБА_1 стороною, а саме покупцем по інвестиційному договору від 22 вересня 2015 року № 33, укладеним з ТОВ «Будмонтажпроект», та інвестиційному договору від 22 вересня 2015 року № 34. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено.

Позов ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором купівлі-продажу автомобіля задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у рівних частках на користь ОСОБА_3 42 200 доларів США, що еквівалентно 1 090 870 грн, неоплаченого залишку за договором купівлі-продажу автомобіля «Тoyota Land Cruiser», реєстраційний номер НОМЕР_1 , укладеного 16 червня 2014 року. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Позов ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках на користь ОСОБА_4 суму боргу у розмір 45 тис. доларів США, що еквівалентно 1 192 500 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на підтвердження придбання за час шлюбу рухомого майна (меблів та побутової техніки) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів, а тому суд відмовив у задоволенні цих позовних вимог.

Щодо вимог ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу автомобіля від 16 червня 2014 року та від 16 квітня 2016 року суд зазначив, що доказів того, що заява на проведення реєстрації підписана не ОСОБА_2 , а іншою особою суду не надано. ОСОБА_2 було відомо, що автомобіль належить саме їй, оскільки при заповненні щорічної декларації про доходи вона вказувала цей автомобіль, як належний їй на праві власності.

В інвестиційних договорах від 22 вересня 2015 року № 33 та № 34 покупцем вказана неповнолітня ОСОБА_5 , договори нею не підписані, згоди на вчинення цих правочинів дочці ОСОБА_1 як батько не надавав. Ураховуючи те, що кошти на рахунок ТОВ «Будмонтажпроект» вносились особисто ОСОБА_1 , то зазначені договори є недійсними у силу статті 222 ЦК України, оскільки вчинені неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків.

Задовольняючи зустрічні позови ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором купівлі-продажу автомобіля та ОСОБА_4 за договором позики, суд першої інстанції виходив із того, що ці договори укладено ОСОБА_1 за час шлюбу в інтересах сім?ї, борг ними не повернуто, а тому він підлягає стягненню з кожного з подружжя в рівних частках на користь позивачів.

При цьому суд керувався як нормами ЦК України, які регулюють договірні правовідносини, так і статтею 1212 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницької області від 10 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 квітня 2018 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання інвестиційних договорів частково недійсними скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання інвестиційних договорів частково недійсними відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 та зустрічних позовів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , зазначивши, що ОСОБА_1 особисто вніс кошти за спірними інвестиційними договорами, батьки неповнолітньої ОСОБА_5 були присутні при укладанні договорів, а тому ОСОБА_1 схвалив укладення його дочкою цих договорів, що унеможливлює визнання його недійсним, так як протягом одного місяця претензії не заявлено (частина перша статті 221 ЦК України). Крім того, ним була отримана позика на сплату інвестиційних внесків за цими договорами в інтересах сім`ї, відтак, такі кошти не є його особистою власністю. Відсутність письмової (простої) згоди одного з подружжя на отримання позики з метою погашення спільних зобов`язань щодо придбання у спільну власність майна, а у цьому випадку вигодонабувач за інвестиційними договорами є їх спільна дочка, є формальним і не надає правових підстав для визнання договору позики недійсним.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У січні 2019 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_9 - подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині вирішення її позовних вимог про визнання договору позики недійсним скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити її позов в зазначеній частині. Також просить оскаржувані судові рішення скасувати в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором купівлі-продажу автомобіля та зустрічного позову ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики й ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в їх задоволенні. Крім того, просить змінити судове рішення апеляційного суду в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання інвестиційних договорів частково недійсними.

Касаційна скарга мотивована тим, що про написання її чоловіком - ОСОБА_1 розписок про отримання у борг коштів за договором позики та про відстрочення платежу за договором купівлі-продажу автомобіля вона не знала, письмової згоди на укладення вказаних договорів не надавала. Зазначала, що спірні договори купівлі-продажу автомобіля та договору позики виходять за межі дрібних побутових договорів і згода другого з подружжя повинна бути надана в письмовій формі.

Також не погоджувалась з висновками суду апеляційної інстанції про те, що кошти на оплату за інвестиційними договорами були отримані ОСОБА_1 у позику, оскільки грошові кошти для оплати за інвестиційними договорами надала бабця ОСОБА_5 - ОСОБА_10 , які остання отримала від продажу належної їй квартири, а тому необхідності в отриманні грошових коштів у борг у них не було.

В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в силу частини першої статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2019 року представник ОСОБА_4 , ОСОБА_3 - ОСОБА_11 . - подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими. Вказувала, що доказів на підтвердження доходів сім?ї, які б дозволили здійснити оплату за інвестиційними договорами ОСОБА_2 не надано, а автомобіль було придбано на її ім?я за договором купівлі-продажу з відстроченням платежу. Доказів на спростування таких обставин ОСОБА_2 не надано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2018 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 127/26398/16-ц з Вінницького міського суду Вінницької області.

У березні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 10 серпня 1991 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07 липня 2016 року було розірвано.

22 вересня 2015 року між ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (дочкою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) та ТОВ «Будмонтажпроект» було укладено інвестиційні договори № 33 та № 34 щодо інвестування будівництва двох однокімнатних квартир, за якими сплачено кошти у розмірі 550 550 грн за квитанцією до прибуткового касового ордеру від 22 вересня 2015 року № 298 та 446 284 грн за квитанцією до прибуткового касового ордеру від 25 вересня 2015 року № 307 (а.с. 15-17, т. 1).

Правовстановлюючі документи на зазначені квартири не видавались,.

16 червня 2014 року ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_3 автомобіль «Тoyota Land Cruiser», реєстраційний номер НОМЕР_1 , за договором купівлі-продажу, що оформлено довідкою-рахунком від 16 червня 2014 року серії НОМЕР_3 . Продаж автомобіля було здійснено за 500 тис. грн. Із свідоцтва про реєстрацію вказаного автомобіля вбачається, що право керування транспортним засобом також належить ОСОБА_1 (а.с 97-103, т. 1).

16 квітня 2016 року ОСОБА_2 продала ОСОБА_6 автомобіль «Тoyota Land Cruiser 200», білого кольору, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с. 107-111 т. 1).

16 червня 2014 року ОСОБА_1 видав ОСОБА_3 розписку про те, що він придбав у нього за договором купівлі-продажу автомобіль «Тoyota Land Cruiser 200», білого кольору, 2008 року випуску, за ціною 53 500 доларів США з умовою розстрочки платежу. ОСОБА_1 здійснено перший платіж у розмірі 11 300 доларів США, а решту суми у розмірі 44 200 доларів США, що еквівалентно 500 тис. грн, він зобов?язався повернути до 16 вересня 2015 року (а.с. 159, т. 1).

22 вересня 2015 року ОСОБА_1 видав ОСОБА_4 розписку про те, що він позичив кошти у розмірі 45 тис. доларів США та зобов?язався їх повернути до 22 вересня 2016 року. У разі неповернення коштів у визначений в розписці строк, ОСОБА_1 зобов?язався передати у власність ОСОБА_4 квартири, придбані за ці кошти у ТОВ «Будмонтажпроект» за договорами інвестування житла № 33 та № 34 (а.с. 206, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 ОСОБА_9 - підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду повністю не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 60 СК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частиною першою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Під майном мається на увазі окрему річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За змістом частин першої-третьої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Отже, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є як предмети матеріального світу, так і майнові права та обов`язки. Договір, укладений одним із подружжя, створює обов`язки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сім`ї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сім`ї.

Скасовуючи рішення суду та відмовляючи в позові ОСОБА_1 в частині визнання інвестиційних договорів, укладених дочкою подружжя ОСОБА_5 , недійсними, апеляційний суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 особисто вніс кошти за спірними інвестиційними договорами, батьки неповнолітньої ОСОБА_5 були присутні при укладанні договорів, а тому ОСОБА_1 схвалив укладення його дочкою цих договорів. При цьому апеляційний суд виходив із того, що ним була отримана позика від 22 вересня 2015 року на сплату інвестиційних внесків за цими договорами в інтересах сім`ї.

Саме ці мотиви відмови в позові оскаржує ОСОБА_2 , зазначаючи, що про написання її чоловіком ОСОБА_1 розписок про отримання у борг коштів за договором позики вона не знала, письмової згоди на укладення вказаних договорів не надавала. Вказувала на те, що грошові кошти для оплати за інвестиційними договорами надала бабця ОСОБА_5 - ОСОБА_10 , які остання отримала від продажу належної їй квартири, а тому необхідності в отриманні грошових коштів у борг у них не було.

Колегія суддів виходить з того, що у матеріалах справи відсутні докази внесення саме ОСОБА_1 коштів за інвестиційними договорами, а само по собі посилання ОСОБА_1 на те, що у його неповнолітньої на той час дочки - ОСОБА_5 не було грошей і тому вона не могла внести кошти за спірними інвестиційними коштами, не є достатньою підставою вважати, що платником за цими договорами був саме ОСОБА_1 Тобто судове рішення апеляційного суду ухвалено на припущеннях, що заборонено частиною шостою статті 81 ЦПК України.

При цьому, апеляційний суд не врахував, що згідно з частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 сплатив кошти за інвестиційними договорами за рахунок отриманої ним 22 вересня 2015 року позики, апеляційний суд не врахував, що позовних вимог про поділ квартир як майна подружжя, на придбання яких було укладено спірні інвестиційні договори, пред?явлено не було. Натомість, ОСОБА_1 були пред?явлені вимоги до ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про визнання спірних інвестиційних договорів недійсними та визнання його стороною цих договорів, так як саме він вніс кошти за інвестиційними договорами. Тобто ОСОБА_1 посилався на те, що ці кошти є його особистою приватною власністю.

Вирішуючи питання про походження коштів для оплати за інвестиційними договорами та дійшовши висновку, що отримані ОСОБА_1 кошти за договором позики від 22 вересня 2015 року були витрачені в інтересах сім?ї, апеляційний суд не врахував, що у позовній заяві ОСОБА_1 не зазначав про те, що кошти для оплати за інвестиційними договорами були отримані ним у позику, а вважав їх особистою приватною власністю.

Вирішуючи спір в частині зустрічних позовів, апеляційний суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу автомобіля з відстроченням платежу із ОСОБА_3 та договір позики із ОСОБА_4 , на підставі яких подружжя набуло у власність майно, тобто кошти були витрачені в інтересах сім?ї, тому хоча у розписках зазначено зобов?язання лише ОСОБА_1 , відповідати за виконання зобов?язань мають обидва з подружжя.

Разом з тим апеляційний суд не врахував таке.

За змістом частини першої статті 31 ЦК України правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України)

Відповідно до частин першої, другої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 216 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля від 16 червня 2014 року з відстрочення платежу, за яким ОСОБА_1 зобов?язався сплатити ОСОБА_3 за автомобіль 42 200 доларів США строком до 16 вересня 2015 року, та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3 , апеляційний суд не перевірив доводів ОСОБА_2 про те, що такий договір виходить за межі дрібного побутового, згоди на його укладення вона не надавала. Крім того, оскільки договір купівлі-продажу автомобіля укладений на її ім?я, то у разі отримання коштів у борг для придбання автомобіля, розписку мала б писати вона, а не її чоловік. Зазначеним обставинам суд апеляційної інстанції належної правової оцінки не надав.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики від 22 вересня 2015 року, за яким ОСОБА_1 отримав у борг у ОСОБА_4 кошти у розмірі 45 тис. доларів США строком до 22 вересня 2017 року для оплати за інвестиційними договорами від 22 вересня 2015 року, та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_4 , апеляційний суд не перевірив доводів ОСОБА_2 про те, що такий договір позики виходить за межі дрібного побутового, доказів про те, що вона погоджувалась на його укладення ОСОБА_4 не надано. При цьому апеляційний суд виходив із того, що саме ОСОБА_1 сплатив кошти за інвестиційними договорами, що як вже зазначалося вище, є припущенням (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Отже, у порушення статей 264, 367, 382 ЦПК України апеляційним судом не було забезпечено повний та всебічний розгляд справи у вказаній частині, не встановлено достовірно, чи отримувались подружжям кошти у борг за договором позики та за договором купівлі-продажу автомобіля з відстроченням платежу та чи були вони використані в інтересах сім?ї, чи достатньо наданих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 доказів для покладення на подружжя відповідальності за невиконані боргові зобов?язання.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень не може давати оцінку чи переоцінку наданим учасниками справи доказам, а тому не може ухвалити власне рішення, відтак, прохання касаційної скарги про ухвалення нового рішення не може бути задоволено.

За таких обставин оскаржуване судове рішення апеляційного суду в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання інвестиційних договорів недійсними та вирішення зустрічних позовів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалено з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_9 - задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Вінницької області від 10 липня 2018 року в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання інвестиційних договорів недійсними та вирішення зустрічних позовів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 скасувати, справу в цій частині передатина новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк