Постанова КЦС ВП від 07.04.2020 року у справі №369/9334/16-ц

08.09.2020
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Постанова

Іменем України

07 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 369/9334/16-ц

провадження № 61-20367св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Боярська міська рада Києво-Святошинського району Київської області,

треті особи: Києво-Святошинська районна державна нотаріальна контора, ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем, надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , з якою вона проживала однією сім`єю. Спадковим майном є земельна ділянка, кадастровий № 3222410300:01:050:5001, площею 0,0269 га і 13/50 часток житлового будинку АДРЕСА_1 .

Вказувала, що заяву про прийняття спадщини вона не подавала, адже знала про складення ОСОБА_3 заповіту на користь ОСОБА_4 . У серпні 2016 року дізналася про неприйняття спадщини ОСОБА_4 та звернулась до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право власності на спадщину за законом, проте отримала постанову від 23 серпня 2016 року № 1532/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії, у якій зазначено про пропуск строку подання заяви на отримання свідоцтва про право на спадщину та про скасування заповіту ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 .

Вважала, що пропустила строк на подання заяви про прийняття спадщини з поважної причини, а саме, знаючи про складання заповіту на користь ОСОБА_4 , думала, що ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Зазначала, що з 2008 року до смерті ОСОБА_3 постійно спільно проживала з нею однією сім`єю у жилому будинку АДРЕСА_1 , вела спільне господарство до моменту її смерті. ОСОБА_3 не мала близьких родичів, але як особа похилого віку потребувала догляду та піклування.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд встановити факт її спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 в період з 2008 року до 20 червня 2015 року, визнати поважними причини пропуску строку продання заяви про прийняття спадщини та визначити додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 березня 2017 року у складі судді Усатової Д. Д. позов ОСОБА_1 задоволено, встановлено факт спільного проживання одною сім`єю ОСОБА_1 і ОСОБА_3 у період з 2008 року до 27 червня 2015 року за адресою: АДРЕСА_1 , визнано поважними причини пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини, надано ОСОБА_5 додатковий строк для прийняття спадщини після ОСОБА_3 тривалістю 3 (три) місяці з моменту набрання чинності цим рішенням.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що викладені у позові обставини щодо постійного проживання позивача зі спадкодавцем однією сім`єю з 2008 року, у розумінні статті 3 Сімейного кодексу України, підтвердились у ході розгляду справи. Зокрема, факт спільного проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_3 з 2008 року до дня смерті останньої підтверджено показаннями свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .

Районний суд вважав, що строк для прийняття спадщини ОСОБА_1 пропущено з поважних причин, оскільки вона через відсутність родинних зв`язків не мала доказів для закликання до спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , звернення до нотаріуса не дало б результатів, що підтверджується змістом постанови державного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 23 серпня 2016 року.

Короткий зміст судових рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 15 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагєєва В. О., Яворського М. А. апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 березня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем, надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Постановою Верховного Суду від 01 серпня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Апеляційного суду Київської області від 15 серпня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 березня 2017 року скасовано.

Постановлено нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області, треті особи: Києво-Святошинська районна державна нотаріальна контора, ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем, надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини відмовлено.

Постанова апеляційного суд мотивована тим, що відсутність родинних відносин між позивачем та спадкодавцем не перешкоджали позивачу подати заяву про прийняття спадщини у визначений законом строк. Позивач, вважаючи себе спадкоємцем четвертої черги за законом, не була позбавлена можливості дізнатися про наявність або відсутність інших спадкоємців після звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, проте таким правом скористалася лише 23 серпня 2016 року, більше ніж через рік після смерті спадкодавця. За таких підстав апеляційний суд вважав, що поважних причин пропуску позивачем строку для прийняття спадщини немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов неправильних висновків про те, що відносини між нею та спадкодавцем не носили сімейного характеру, внаслідок чого неправильно застосував статтю 3 СК України, статті 15, 16, 1264 ЦК України, статті 13, 41 Конституції України, чим порушив її право на спадкування.

Вважає, що суд необґрунтовано вказав, що відсутність родинних відносин між нею та спадкодавцем не перешкоджали їй подати заяву про прийняття спадщини у визначений законом строк. При цьому стверджує, що строк пропустила з об`єктивних причин, оскільки їй не було відомо про скасування заповіту, складеного на користь ОСОБА_4 .

Відзив на касаційну скаргу учасник справи не подав.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_3 проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 на випадок своєї смерті залишила заповіти, а саме:

заповіт, посвідчений 03 січня 2013 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Тимчуком В. О., за умовами якого все своє майно вона заповіла ОСОБА_1 ;

заповіт, посвідчений 24 січня 2014 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Тимчуком В. О., за умовами якого все своє майно вона заповіла ОСОБА_2 ;

заповіт, посвідчений 14 липня 2014 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Нікітенко В. В., за умовами якого все своє майно вона заповіла ОСОБА_4

Заповіт, посвідчений 03 січня 2013 року, за умовами якого все своє майно спадкодавець заповіла ОСОБА_1 , був скасований заявою, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Тимчуком В. О. 24 травня 2013 року за р. № 2241.

Заповіт, посвідчений 24 січня 2014 року, за умовами якого все своє майно спадкодавець заповіла ОСОБА_2 , був скасований новим заповітом, посвідченим 14 липня 2014 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області Нікітенко В. В.

Заповіт, посвідчений 14 липня 2014 року, за умовами якого все своє майно спадкодавець заповіла ОСОБА_4 , був скасований заявою, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Нікітенко В. В. 17 липня 2014 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 , видане виконавчим комітетом Борської міської ради Києво-Святошинського району Київської області від 01 липня 2015 року, актовий запис № 398.

07 липня 2015 року Києво-Святошинською районною державною нотаріальною конторою Київської області на підставі заяви № 934 про прийняття спадщини за законом та за заповітом, посвідченим 24 січня 2014 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Тимчуком В. О. за реєстровим № 363, яка надійшла від імені ОСОБА_2 , була заведена спадкова справа № 362/2015 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3

29 січня 2016 року ОСОБА_2 звернулась до Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Київської області із заявою про видачу на її ім`я свідоцтв про право на спадщину за заповітом або свідоцтв про право на спадщину за законом на підставі статті 1264 ЦК України, як такій, що проживала однією сім`єю з ОСОБА_3 на протязі останніх п`яти років до часу відкриття спадщини.

Постановою нотаріуса від 29 січня 2016 року № 103/02-31 ОСОБА_2 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, оскільки за наданими нею документами неможливо встановити факт її проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 протягом останніх п`яти років до часу відкриття спадщини.

23 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Київської області із заявою про видачу на її ім`я свідоцтв про право на спадщину за заповітом або свідоцтв про право на спадщину за законом на підставі статті 1264 ЦК України, як такій, що проживала однією сім`єю з ОСОБА_3 на протязі останніх п`яти років до часу відкриття спадщини.

Постановою нотаріуса від 23 серпня 2016 року № 1532/02-31 ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, оскільки за документами, які остання надала для оформлення спадщини, неможливо встановити факт її проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 на протязі останніх п`яти років до часу відкриття спадщини.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

На підставі частини п`ятої статті 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово.

У той же час кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття (частина друга статті 1258 ЦК України).

Статтею 1264 ЦК України встановлено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1268 та частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.

Статтею 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

Необхідною умовою для встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем, і визнання позивача спадкоємцем четвертої черги за законом є доведеність факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , як осіб, які складали сім`ю, що передбачає їх пов`язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків у період, не менше ніж п`ять років.

Суд апеляційної інстанції, із урахуванням наведених норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, належним чином оцінивши письмові докази, показання свідків та пояснення учасників справи, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність ОСОБА_1 факту проживання однією сім`єю із ОСОБА_3 протягом п`яти років на момент відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 визнавши, що відносини ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не носили характер сімейних, та не були пов`язані зі спільним побутом, веденням спільного господарства, бюджету, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про відсутність обставин, які за диспозицією статті 1264 ЦК України дають підстави вважати ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги, оскільки вона за характером своєї роботи винаймала у ОСОБА_3 житло та сплачувала за це відповідні кошти, відтак, висновки суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Твердження позивача про наявність підстав для застосування статті 1264 ЦК України - проживання однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини колегія суддів відхиляє, оскільки надання допомоги ОСОБА_3 , яка булла одинокою особою похилого віку, не є безумовним підтвердженням наявності факту проживання позивача із ОСОБА_3 однією сім`єю.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; ці обставини суд визнав поважними.

Судом не можуть бути визнані поважними наведені ОСОБА_1 причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, зокрема, наявність заповіту на користь ОСОБА_4 та неподання заяви про прийняття спадщини з цих причин.

З урахуванням того, що позивач не надала суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог у частині встановлення факту її проживання із спадкодавцем ОСОБА_3 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, підстав для задоволення її позовних вимог немає.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, отже, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. А. Воробйова

Ю. В. Черняк

0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные судебные решения
ЕСПЧ
Название события
Загрузка основного изображения
Выбрать изображение
Текст описание события:
0