Постанова

Іменем України

7 березня 2018 року

м. Київ

справа № 525/607/17

провадження № 61-1339 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

представники відповідача: ОСОБА_7, ОСОБА_8,

треті особи: ОСОБА_9, виконавчий комітет Білоцерківської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, Великобагачанська державна нотаріальна контора Полтавської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 2 жовтня 2017 року у складі судді Хоролець В. В. та ухвалу апеляційного суду Полтавської області

від 23 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Лобова О. А., Гальонкіна С. А., Хіль Л. М.,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_9, виконавчий комітет Білоцерківської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, Великобагачанська державна нотаріальна контора Полтавської області, про визнання заповіту нікчемним.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_10, останнім постійним місцем проживання якої було с. Балаклія Великобагачанського району Полтавської області, яка не мала наміру складати заповіт і спадщина після її смерті повинна була бути розподілена у рівних частках між ним та його братом - ОСОБА_9

15 квітня 2016 року він та його рідний брат, як сини померлої, звернулися до Великобагачанської державної нотаріальної контори Полтавської області із заявами про прийняття спадщини за законом як спадкоємці першої черги. Однак, їм стало відомо, що їхня мати ОСОБА_10 21 грудня 2015 року склала заповіт, за яким заповіла ОСОБА_6 належні їй земельні ділянки, площею 2,97 га та площею 2,86 га відповідно, які знаходяться на території Балакліївської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області.

Вказував на нікчемність даного заповіту, оскільки його складено за невідомою адресою, в день перебування спадкодавця у лікарні на стаціонарному лікуванні в терапевтичному відділенні Великобагачанської центральної районної лікарні Полтавської області, завірено особою, яка не мала на це повноважень, а також вказував на відсутність запису про місце проживання та реєстраційний номер облікової картки ОСОБА_6

Ураховуючи викладене, просив суд визнати заповіт ОСОБА_10 від 21 грудня 2015 року нікчемним.

Рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області від 2 жовтня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що позивачем не доведено тих обставин нікчемності заповіту ОСОБА_10, на які останній посилався в обґрунтування пред'явленого позову про визнання заповіту від 21 грудня

2015 року нікчемним.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 23 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4, подану представником - ОСОБА_5, відхилено. Рішення районного суду залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що на час посвідчення оспорюваного заповіту ОСОБА_11 у встановленому порядку була наділена повноваженнями щодо вчинення нотаріальних дій відповідно до статті 37 ЦК України. Крім того, заповіт вчинений у письмовій формі, посвідчений уповноваженою на те посадовою особою, підписаний особисто спадкоємцем ОСОБА_10

У касаційнійскарзі, поданій у грудні 2017 року, ОСОБА_4,посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Зокрема, що ОСОБА_11 - секретар виконавчого комітету як виборна посадова особа Балакліївської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області припинила повноваження 20 листопада 2015 року і не була прийнята на службу до Білоцерківської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області відповідно до процедури, передбаченої статтею 10 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», тому не мала права посвідчувати оспорюваний заповіт. Крім того, було порушено загальні вимоги щодо форми заповіту, а саме: відсутність дійсного місця вчинення заповіту та посвідчення посадовою особою органу місцевого самоврядування, повноваження якої припинилися разом з повноваженнями самого органу місцевого самоврядування.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною другою статті 8 Закону України «Про добровільне об'єднання територіальних громад» (у редакції, яка діяла на час вчинення одностороннього правочину - заповіту) встановлено, що повноваження місцевих рад, сільських голів територіальних громад, що об'єдналися, припиняються у момент набуття повноважень новообраною, зокрема, сільською радою об'єднаної територіальної громади. Виконавчі комітети місцевих рад територіальних громад, що об'єдналися, здійснюють свої повноваження після закінчення повноважень відповідних рад до сформування персонального складу виконавчого комітету, зокрема, сільської ради об'єднаної територіальної громади.

Згідно з частиною сьомою статті 8 Закону України «Про добровільне об'єднання територіальних громад» (у редакції, яка діяла на час вчинення одностороннього правочину - заповіту) після набуття повноважень сільською, селищною, міською радою об'єднаної територіальної громади на час проведення реорганізації повноваження керівників місцевих рад та їхніх виконавчих комітетів, що припиняються як юридичні особи, здійснює сільський, селищний, міський голова щодо забезпечення такого припинення та окремого виконання бюджетів територіальних громад, що об'єдналися.

Відповідно до частини восьмої статті 8 Закону України «Про добровільне об'єднання територіальних громад» (у редакції, яка діяла на час вчинення одностороннього правочину - заповіту) нормативно-правові акти, невиконані акти індивідуальної дії місцевих рад територіальних громад, що об'єдналися, їхніх виконавчих комітетів, невиконані акти індивідуальної дії сільського, селищного, міського голови, видані ними у межах повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, зберігають свою чинність на відповідних територіях та для відповідних осіб до видання сільською, селищною, міською радою об'єднаної територіальної громади, її виконавчим комітетом інших актів з таких питань відповідно до їхньої компетенції. При цьому, сільська, селищна, міська рада об'єднаної територіальної громади, її виконавчий комітет можуть визнати такими, що втратили чинність, або скасувати відповідно акти місцевих рад територіальних громад, що об'єдналися, їхніх виконавчих комітетів, повноваження яких припинені.

Судами встановлено, що оспорюваний заповіт вчинений 21 грудня 2015 року, тобто у період створення формування нового об'єднаного органу місцевого самоврядування - Білоцерківської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області.

Рішенням другої сесії сьомого скликання Білоцерківської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області від 22 грудня 2015 року новостворений орган місцевого самоврядування уповноважив новообраного секретаря виконавчого комітету здійснювати повноваження щодо вчинення нотаріальних дій з 1 січня 2016 року, при цьому члена комісії з припинення діяльності Балакліївської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, яка була секретарем цієї сільради, ОСОБА_11 наділено повноваженнями продовжувати вчиняти нотаріальні дії до повного припинення діяльності цього органу місцевого самоврядування.

Статтею 144 Конституції України визначено, що рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Статтями 59, 73, 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 203 ЦК України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, згідно даної статті ЦК, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно положень статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповіт є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто

(стаття 1234 ЦК України).

За нормою статті 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Згідно статті 1247 ЦК України визначають загальні вимоги до форми заповіту. Так, згідно частини другої цієї статті заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України).

У відповідності до частини першої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Відповідно до підпункту 5 пункту «б» частини першої статті 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (у редакції, що діяла на 21 грудня

2015 року) до відання виконавчих органів, зокрема, сільських рад, належали делеговані повноваження вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання.

Згідно положень статті 37 Закону України «Про нотаріат» (у редакції, що діяла на 21 грудня 2015 року) у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють нотаріальні дії, зокрема, посвідчують заповіти (крім секретних).

Відповідно до пункту 2.1 Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року №3306/5, в окремих випадках, коли громадянин не може з'явитися в приміщення органу місцевого самоврядування, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаним приміщення.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, суди дійшли вірного висновку про те, що позивачем не доведено тих обставин нікчемності заповіту

ОСОБА_10, на які посилався останній в обґрунтування заявленої позовної вимоги, зокрема про посвідчення оспорюваного заповіту особою, яка не мала на те повноважень. При цьому правильно зазначили про те, що на час посвідчення заповіту ОСОБА_11 у встановленому порядку була наділена повноваженнями щодо вчинення нотаріальних дій відповідно до статті 37 ЦК України.

Посилання касаційної скарги на порушення загальних вимог щодо форми заповіту є безпідставними, оскільки відсутність у заповіті певних реквізитів, передбачених Порядком вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, може розцінюватися як порушення форми заповіту у тому разі, коли відсутність таких реквізитів позбавляє можливості встановити особу спадкодавця, свободу його волевиявлення, час, місце вчинення заповіту, особу, яка його нотаріально посвідчила, тощо. Проте ці обставини, у тому числі волю спадкодавця, безспірно встановлено.

Обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі були предметом дослідження судів попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами першої та апеляційної інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 2 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 23 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

О. В.Білоконь

Є. В.Синельников