Історія справи

Постанова КЦС ВП від 28.03.2019 року у справі №752/21036/15

Постанова

Іменем України

06 березня 2019 року

м. Київ

справа № 752/21036/15-ц

провадження № 61-6623св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Київська міська рада,

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Київської міської ради на рішення Апеляційного суду м. Києва від 26 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Білич І. М., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року Київська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки.

Позовну заяву мотивовано тим, що рішенням Київської міської ради від 29 жовтня 2009 року № 668/2737 ОСОБА_2 була надана земельна ділянка площею 0,09 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. На підставі зазначеного вище рішення 22 грудня 2009 року на ім'я ОСОБА_2 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 (кадастровий номер НОМЕР_2) за № 07-7-05138.

31 грудня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу зазначеної вище земельної ділянки. 22 червня 2010 року ОСОБА_1 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_3, який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 22 червня 2010 року за

№ 07-7-05574.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26 серпня 2015 року (справі № 752/3948/13-ц) позов заступника прокурора м. Києва до Київської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_1 про визнання незаконними рішення, державних актів на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу земельної ділянки, відновлення становища, яке існувало до порушення, задоволено частково та визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради від 29 жовтня 2009 року № 668/2737, визнано недійсними державні акти на право власності на земельну ділянку, договір купівлі-продажу з тих підстав, що спірна земельна ділянка віднесена до земель рекреаційного призначення, а тому не могла бути виділена для житлового будівництва, оспорюване рішення Київської міської ради прийнято з порушенням вимог законодавства, а виданий державний акт на право власності на земельну ділянку та укладений договір купівлі-продажу не відповідають вимогам чинного законодавства України.

Рішення Київської міської ради від 29 жовтня 2009 року № 668/2737 «Про передачу громадянину ОСОБА_2 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1», на підставі якого ОСОБА_2 було видано державний акт на землю, скасоване рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26 серпня 2015 року та визнано протиправним.

Посилаючись на те, що зазначеним судовим рішенням встановлено, що Київська міська рада незаконно розпорядилась землями комунальної власності й обмежила права територіальної громад, а також те, що правова підстава виникнення у ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку скасована, він не є особою, яка в розумінні частини першої статті 117 ЦК України уповноважена виступати продавцем земельної ділянки. Оскільки скасоване рішення Київської міської ради є незаконним з моменту його прийняття, а виданий на підставі цього рішення державний акт на право власності на земельну ділянку є недійсним з моменту його видачі.

Київська міська рада просила витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,09 га кадастровий номер НОМЕР_2, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 19 травня 2016 року позов Київської міської ради задоволено. Витребувано у ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_2) площею 0,09 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна земельна ділянка вибула з власності позивача на підставі рішення, яке в подальшому було скасоване, що в свою чергу вказує на можливість її витребування у ОСОБА_1 як добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 26 вересня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 травня 2016 року скасовано. У задоволенні позову Київської міської ради до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що наявність у діях Київської міської ради як власника земельної ділянки волі на передачу майна іншій особі (ОСОБА_2.) унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача, яким є відповідач у цій справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Київська міська рада, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення апеляційного суду не відповідає критеріям законності і обґрунтованості.

Апеляційний суд залишив поза увагою те, що правова підстава виникнення у ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку скасована, він не є особою, яка в розумінні частини третьої статті 317 ЦК України уповноважена виступати продавцем земельної ділянки, оскільки встановлено, що скасоване рішення Київської міської ради є незаконним з моменту його прийняття, а виданий на підставі цього рішення державний акт на право власності на земельну ділянку є недійсним з моменту його видачі.

Діючи від імені територіальної громади м. Києва, Київська міська рада, приймаючи рішення про передачу земельної ділянки ОСОБА_2, на порушення вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» діяла не в інтересах відповідної територіальної громади, тому спірна земельна ділянка вибула з володіння власника не з його волі іншим шляхом.

Враховуючи вищевикладене, наявні правові підстави для задоволення позову відповідно до статті 388 ЦК України.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу відповідач до суду не надав.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2017 року справу за позовом Київської міської ради до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року цивільну справу № 752/21036/15-ц передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Київської міської ради від 29 жовтня 2009 року № 668/2737 ОСОБА_2 надано у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,09 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі зазначеного вище рішення на ім'я ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 (кадастровий номер НОМЕР_2) 22 грудня 2009 року за

№ 07-7-05138.

31 грудня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу зазначеної вище земельної ділянки.

22 червня 2010 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_3, який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 22 червня 2010 року за № 07-7-05574.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26 серпня 2015 року (справа № 752/3948/13-ц) рішення Київської міської ради від 29 жовтня 2009 року № 668/2737 «Про передачу громадянину ОСОБА_2 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1», на підставі якого ОСОБА_2 було видано державний акт на землю, скасовано та визнано незаконним.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанції

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтею 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача, зокрема, у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Звертаючись до суду з указаним позовом з підстави, передбаченої пунктом третім частини першої статті 388 ЦК України, Київська міська рада просила витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва спірну земельну ділянку, оскільки ця ділянка вибула з володіння громади поза її волею.

Вирішуючи питання правомірності витребування майна у добросовісного набувача залежно від обставин, передбачених положеннями статті 388 ЦК України, Верховний Суд України у постановах від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1203цс15 та від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15 висловив такий правовий висновок.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Норма статті 388 ЦК України може застосовуватися як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння.

Зазначений правовий висновок підтримав у своїй постанові від 05 грудня 2018 року й Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду за наслідками розгляду справи № 752/2124/16-ц (провадження

№ 61-20676св18).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд помилково виходив з наявності у діях власника земельної ділянки волі на її передачу іншій особі, що в свою чергу унеможливлює витребування вказаного майна від добросовісного набувача.

Відповідно до частини п'ятої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, Київська міська рада як представницький орган територіальної громади м. Києва, якій остання делегувала повноваження щодо здійснення права власності від її імені та в її інтересах, повинна діяти виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом, а отже, воля територіальної громади як власника об'єкта права комунальної власності може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам закону та інтересам територіальної громади.

Ураховуючи, що рішення Київської міської ради як представницького органу територіальної громади м. Києва від 29 жовтня 2009 року № 668/2737, яким ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,09 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на підставі якого виданий державний акт на право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_2, визнані судом недійсними, тому не можна вважати, що Київська міська рада приймаючи зазначене рішення діяла з волі та в інтересах територіальної громади, а тому порушене право власника (територіальної громади) підлягає захисту у спосіб, передбачений пунктом третім частини першої статті 388 ЦК України, шляхом витребування земельної ділянки у ОСОБА_1

Крім того, висновок апеляційного про правомірність відчуження ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу спірної земельної ділянки на користь ОСОБА_1 спростовується рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26 серпня 2015 року, яким зазначеному факту надано відповідну оцінку.

Частиною третьою статті 61 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, вирішуючи цей спір, апеляційний суд на наведене вище уваги не звернув, помилково вважав, що передача ОСОБА_2 спірної земельної ділянки її власником відбулась з волі останнього, а тому підстави для витребування майна у добросовісного набувача відсутні.

Натомість суд першої інстанції, із урахуванням вказаних норм матеріального права, встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінив докази у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки спірна земельна ділянка вибула з володіння її власника - територіальної громади м. Києва, без належної правової підстави.

Колегія суддів вважає, що рішення суду апеляційної інстанції не є законним і обґрунтованим, а тому відповідно до статті 413 ЦПК України підлягає скасуванню, у той час як рішення суду першої ухвалене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права та підлягає залишенню в силі.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу Київської міської ради задоволено, то з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 5 530,74 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Київської міської ради задовольнити.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 26 вересня 2016 року скасувати.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 травня 2016 року залишити в силі.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Київської міської ради 5 530 (п'ять тисяч п'ятсот тридцять) грн 74 коп. на відшкодування судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В.Синельников

Ю. В. Черняк