Історія справи

Постанова КЦС ВП від 15.03.2018 року у справі №752/7453/13ц

Постанова

іменем України

6 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 752/7453/13-ц

провадження № 61-180св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом - Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,

відповідачі за первісним позовом: - ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 3 червня 2015 року, ухвалене у складі судді Хоменко О. Л., та рішення Апеляційного суду міста Києва від 1 березня 2016 року, ухвалене колегією у складі суддів: Антоненко Н. О., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

23 квітня 2013 року Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») звернулося з позовом до ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що 27 грудня 2007 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 061-2900-840-0867, відповідно до якого позичальник отримав кредит у розмірі 45 700 доларів США строком до 10 грудня 2027 року зі сплатою 13,45% річних за користування кредитом, з 15 липня 2007 року - у розмірі 14,95% річних, з 9 жовтня 2009 року - 0% річних.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 27 грудня 2007 року між позивачем та ОСОБА_5 укладено договір поруки № 061-2902-840-0868-Р/2.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором щодо сплати щомісячних платежів у рахунок погашення кредиту та процентів 23 квітня 2009 року їй направлена вимога про повернення кредиту.

18 травня 2009 року поручителю також направлена вимога про повернення кредиту.

Проте відповідачі зобов'язання за кредитним договором не виконали, станом на 15 квітня 2013 року заборгованість за кредитним договором становить 409 180 грн 77 коп. Вказану суму заборгованості банк просив стягнути з відповідачів солідарно.

22 грудня 2014 року позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором солідарно станом на 15 вересня 2014 року у розмірі 87 243,86 доларів США, що за курсом НБУ становить 1 125 716 грн 19 коп., з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 3 868,95 доларів США, що за курсом НБУ становить 49 921 грн 47 коп., сума дострокового стягнення кредиту - 41 126,45 доларів США, що за курсом НБУ становить 530 658 грн 68 коп.; проценти - 37 894,29 доларів США, що за курсом НБУ становить 488 953 грн 86 коп.; підвищені проценти - 4 354,16 доларів США, що за курсом НБУ становить 56 182 грн 19 коп.

ОСОБА_5, заперечуючи проти позову банку, подав заяву про застосування позовної давності та зустрічний позов до ПАТ «Універсал Банк», третя особа - ОСОБА_4, про визнання поруки припиненою. Зустрічний позов обґрунтовував тим, що 15 липня 2008 року банк в односторонньому порядку збільшив процентну ставку за кредитним договором з 13,45% до 14,95% без його згоди як поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 3 червня 2015 року у задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Визнано поруку, що виникла за договором № 061-2902-840-0868-Р/2 від 27 грудня 2007 року, укладеним між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_5, припиненою з 15 липня 2008 року.

Відмову у задоволенні первісного позову суд першої інстанції мотивував наслідками спливу позовної давності. Задовольняючи зустрічний позов, суд дійшов висновку про припинення поруки з підстав збільшення банком з 15 липня 2008 року процентної ставки без згоди поручителя.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 1 березня 2016 року частково задоволено апеляційну скаргу ПАТ «Універсал Банк». Скасовано рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 3 червня 2015 року та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «Універсал Банк» задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_4 на користь банку 20 180,16 доларів США, у задоволенні позову у іншій частині відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

Апеляційний суд, погодившись із висновком суду першої інстанції в частині спливу позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за кредитом, стягнув з боржника проценти за кредитом у межах позовної давності. Відмову у задоволенні зустрічного позову суд апеляційної інстанції обґрунтовував його недоведеністю.

У квітні 2016 року ПАТ «Універсал Банк» звернувся з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення первісного позову і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновку суду першої інстанції про відмову у первісному позові у зв'язку зі спливом позовної давності в частині вирішення позовних вимог до боржника та спливом шестимісячного строку в частині вирішення позовних вимог до поручителя.

Зокрема, відмовляючи у позові з цієї підстави, суд зазначив, що у банку виникло право звернення до суду за захистом свого права після закінчення тридцятиденного терміну, протягом якого вимога банку, отримана боржником 23 квітня 2009 року, про сплату простроченої заборгованості, не була виконана позичальником, а саме з 24 травня 2009 року, проте банк звернувся до суду з позовом 25 квітня 2013 року, тобто після спливу позовної давності.

Банк вказує, що у вересні 2010 року ОСОБА_4, ОСОБА_6 і ОСОБА_5 звернулися до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до ПАТ «Універсал Банк», в якому просили визнати недійсним кредитний договір та договори поруки і зобов'язати сторони у розумний термін, скасувавши штрафні санкції та пені, провести взаємні розрахунки у гривневому еквіваленті (за курсом НБУ на момент укладення договорів), повернувши грошові кошти, отримані ОСОБА_4 на момент підписання договорів, та віднявши суму, сплачену позичальником банку.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2010 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 16 березня 2011 року, у задоволенні позову відмовлено.

Банк вважає, що подання відповідачами вказаного позову свідчить про визнання ними своїх зобов'язань і заборгованості за кредитним договором та договором поруки. На думку банку, дана обставина свідчить про переривання перебігу позовної давності за зобов'язаннями, передбаченими кредитним договором та договором поруки, тому позовна заява подана банком у квітні 2013 року у межах позовної давності.

Також заявник зазначає, що у серпні 2009 року банк звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_6 і ОСОБА_5 про стягнення заборгованості. 20 серпня 2009 року судом відкрито провадження у справі, 23 вересня 2010 року постановлено ухвалу про зупинення провадження у справі до розгляду Оболонським районним судом м. Києва справи за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_6 і ОСОБА_5 про визнання недійсним кредитного договору та договору поруки. 8 червня 2011 року відновлено провадження у справі і у подальшому ухвалою від 14 червня 2012 року позов залишено без розгляду.

Заявник вказує, що відповідно до частини другої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Отже пред'явлення позову до відповідачів у серпні 2009 року свідчить про переривання перебігу позовної давності і з урахуванням того, що провадження у справі тривало близько трьох років (до 14 червня 2012 року), позовна давність не спливла.

Крім того, посилається на те, що строком виконання основного зобов'язання, визначеним кредитним договором, є 10 грудня 2027 року. Невиконання пред'явленої вимоги до позичальника про погашення у тридцятиденний термін заборгованості за кредитним договором, сплату нарахованих процентів та пені не змінює строку виконання основного зобов'язання, тому і не впливає на початок перебігу позовної давності.

Також банк не погоджується з висновком апеляційного суду щодо припинення поруки ОСОБА_5 на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.

Вказує, що відповідно до пункту 4.2 договору поруки порука припиняється із припиненням усіх зобов'язань боржника за основним договором, що забезпечуються такою порукою. Згідно з пунктом 5.3 договору сторони дотримуються загальних умов щодо позовної давності. Тобто строк позовної давності за договором поруки не сплив, оскільки сторони погодили загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Доводів щодо незаконності та необґрунтованості судових рішень у іншій частині касаційна скарга не містить.

У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_5, який є представником ОСОБА_4, просить касаційну скаргу банку залишити без задоволення, посилаючись на обґрунтованість висновків апеляційного суду про припинення поруки, сплив позовної давності щодо вимог про стягнення кредиту та відсутність підстав для висновку про переривання її перебігу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати належних йому процентів.

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Частиною першою статті 265 ЦК України передбачено, що залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з частиною першою статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності

Згідно з частиною четвертою цієї статті порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення права вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Судами встановлено, що 27 грудня 2007 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 061-2900-840-0867, відповідно до пункту 1.1 якого позичальник отримав кредит в сумі 45 700 доларів США зі сплатою 13,45 процентів річних за користування кредитом в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором. Сторони погодили, що розмір базової процентної ставки може змінюватися згідно умов цього договору.

Відповідно до пункту 1.1.1 кредитного договору за користування коштами понад встановлений строк нараховується процентна ставка у розмірі 40,35 % річних.

Згідно з пунктом 1.2 договору датою остаточного погашення всієї суми кредиту є 10 грудня 2027 року.

Відповідно до пункту 2.4 договору погашення основної суми кредиту та процентів здійснюється шляхом сплати позичальником щомісячних платежів.

У пункті 5.2.5 договору сторони погодили, що у випадку прострочення сплати чергового платежу за кредитом та/або процентів за користування кредитом понад 2 місяці та направлення кредитором на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і неусунення позичальником порушень умов за цим договором протягом 30 календарних днів з дати відправлення кредитором вказаного повідомлення (вимоги) позичальнику, термін повернення кредиту є таким, що настав на 31 календарний день з дати відправлення кредитором позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту.

27 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_5 укладено договір поруки № 061-2902-840-0868-Р/2, відповідно до якого ОСОБА_5 поручився перед банком за виконання зобов'язань, що виникли з кредитного договору.

У пункті 2.1 договору поруки сторони передбачили, що кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови основного договору з боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя. Під «згодою поручителя» сторони розуміють візування поручителем змін до основного договору (шляхом проставлення підпису уповноваженої особи та печатки поручителя, якщо останній є юридичною особою) та/або отримання його письмової згоди з такими змінами та/або шляхом обміну листами, факсимільними повідомленнями та/або укладення поручителем додаткової угоди до цього договору щодо внесення відповідних змін.

23 квітня 2009 року ОСОБА_4 отримала від банку вимогу про сплату протягом тридцяти днів з моменту отримання вимоги простроченої заборгованості за кредитним договором, процентів та штрафних санкцій, у якій наслідком невиконання цієї вимоги є визнання банком терміну повернення кредиту таким, що настав достроково на тридцять перший день з моменту отримання цієї вимоги, що відповідає змісту домовленості сторін, погодженою у пункті 5.2.5 договору.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 20 серпня 2009 року відкрито провадження у справі за позовом ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_6 і ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором. У подальшому ухвалою цього суду від 14 червня 2012 року вказаний позов ПАТ «Універсал Банк» залишено без розгляду у зв'язку з повторною неявкою позивача у судове засідання.

З розрахунку заборгованості, наданого банком, судами встановлено, що станом на 15 вересня 2014 року заборгованість за кредитним договором складає 87 243,86 доларів США, що за курсом НБУ становить 1 125 716 грн 19 коп., з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 3 868,95 доларів США, що за курсом НБУ становить 49921 грн 47 коп., сума дострокового стягнення кредиту - 41 126,45 доларів США, що за курсом НБУ становить 530 658 грн 68 коп.; проценти - 37 894,29 доларів США, що за курсом НБУ становить 488 953 грн 86 коп.; підвищені проценти - 4 354,16 доларів США, що за курсом НБУ становить 56 182 грн 19 коп.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості після спливу позовної давності.

Зокрема, суд зазначив, що у банку виникло право звернення до суду за захистом порушеного права з 24 травня 2009 року (на 31 день від дня отримання вимоги банку позичальником та її невиконання). Банк скористався зазначеним правом та пред'явив у серпні 2009 року позов про стягнення заборгованості. Проте ухвалою суду від 14 червня 2012 року позов залишено без розгляду. Залишення позову без розгляду означає, що перебіг позовної давності, який почався з 24 травня 2009 року, не переривався і позовна давність спливла 24 травня 2012 року. Тобто банк, звернувшись до суду з позовом у квітні 2013 року, позовну давність пропустив.

Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції мотивував рішення тим, що 15 липня 2008 року банк змінив процентну ставку з 13,45% річних до 14,95% річних без повідомлення позичальника відповідно до вимог пункту 2.12 кредитного договору та без повідомлення і згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя, що відповідно до частини першої статті 559 ЦК України є підставою для припинення поруки.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення первісного позову, зазначив, що банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, тому перебіг позовної давності за вимогою про повернення кредиту позичальником почався з 23 травня 2009 року (на 31 день з моменту отримання позичальником вимоги банку та її невиконання). Банк з позовом до суду звернувся 23 квітня 2013 року, тобто поза межами позовної давності, яка спливла 23 травня 2012 року. За таких обставин, з урахуванням подання представником ОСОБА_4 у встановленому законом порядку заяви про застосування позовної давності, апеляційний суд відмовив у задоволенні позовних вимог банку до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитом.

Доводів щодо незаконності рішення апеляційного суду в частині стягнення з позичальника процентів за кредитом у межах позовної давності у розмірі 20 180, 16 доларів США касаційна скарга не містить.

Відмовляючи у стягненні процентів з поручителя, апеляційний суд зазначив, що строк виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором змінений кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України і настав 23 травня 2009 року, проте позов до поручителя пред'явлений кредитором у квітні 2013 року, коли порука ОСОБА_5 за зобов'язаннями позичальника припинилася на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, апеляційний суд вказав, що в обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_5 посилався на інші обставини припинення поруки (збільшення обсягу відповідальності боржника без згоди поручителя), які не знайшли свого підтвердження, а суд першої інстанції, задовольняючи позов, не зазначив мотивів, з яких виходив, вважаючи їх встановленими і наявними, та фактично задовольнив позов на припущеннях.

Касаційний суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Доводи заявника про те, що після відкриття ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 20 серпня 2009 року провадження у справі за позовом ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_6 і ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором перебіг позовної давності перервався, є безпідставними, оскільки відповідно до частини першої статті 265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Посилання заявника на те, що перебіг позовної давності відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перервався поданням у вересні 2010 року ОСОБА_4, ОСОБА_6 і ОСОБА_5 позову до ПАТ «Універсал Банк» про визнання кредитних договорів та договорів поруки недійсними та зобов'язання сторін угод провести між собою розрахунки в гривневому еквіваленті, за наслідками розгляду якого Оболонським районним судом м. Києва ухвалено рішення від 13 жовтня 2010 року про відмову у позові, також є необґрунтованим.

Зі змісту вказаного рішення суду вбачається, що позичальник та поручителі оспорювали дійсність правочинів, посилаючись на те, що вони укладені в іноземній валюті - доларах США, а не в національній валюті - гривні за відсутності у банку індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій, а також вказували, що умови кредитного договору не відповідають вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки створюють істотний дисбаланс прав та обов'язків та є несправедливими. При цьому позивачі не визнавали заборгованість перед банком, не визначали її розмір, а лише вказували, що при визнанні угод недійсними розрахунки за кредитними договорами щодо суми кредиту, яка підлягає поверненню позичальником, мають здійснюватися у гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на день підписання договорів.

Апеляційний суд дав оцінку вказаним обставинам та обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що пред'явленням вказаного позову ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визнавали свій борг.

Вказівка заявника на помилковість висновків суду про початок перебігу позовної давності 23 травня 2009 року і його сплив 23 травня 2012 року з посиланням на умову кредитного договору, відповідно до якої строк повернення кредиту встановлено до 10 грудня 2027 року, є безпідставною. Банк відповідно до пункту 5.2.5 кредитного договору та частини другої статті 1050 ЦК України у зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором змінив термін повернення кредиту у спосіб, що погоджений сторонами у договорі.

Посилання заявника не необґрунтованість висновків апеляційного суду про припинення поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України у зв'язку з непред'явленням кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, оскільки згідно пункту 5.5 договору поруки сторони погодилися на загальну позовну давність тривалістю у три роки, є помилковим.

Зазначення у договорі поруки про дотримання сторонами загальних умов щодо строків позовної давності, а також про припинення поруки із припиненням усіх зобов'язань боржника за основним договором не є встановленням строку поруки. Тому апеляційний суд обґрунтовано зазначив про припинення поруки у зв'язку з непред'явленням кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін з підстав, визначених статтею 410 ЦПК України, як такого, що ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» залишити без задоволення, а рішення Апеляційного суду міста Києва від 1 березня 2016 року без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

О. В. Ступак