Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 359/3836/22

провадження № 61-11904св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31 січня 2023 року у складі судді Муранової-Лесів І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 12 липня 2023 року у складі колегії суддів Болотова Є. В., Кулікової С. В., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2022 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі - ДП «МА «Бориспіль»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтований тим, що наказом ДП «МА «Бориспіль» від 19 листопада 2014 року № 11-07/1-1306/п він був призначений заступником генерального директора з економіки та фінансів. Наказом відповідача від 10 лютого 2022 року № 11-07/1-299/п його звільнено з роботи з 10 лютого 2022 року у зв`язку із скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Підставою для його звільнення зазначено: наказ відповідача «Про внесення змін до організаційної структури та штатного розпису підприємства» від 22 вересня 2021 року № 01- 07.1-17 (зі змінами від 10 листопада 2021 року № 01-07.1-23); лист відповідача «Щодо попередження про наступне вивільнення» від 11 листопада 2021 року № 01-22-2039; згода Міністерства інфраструктури України (без номеру та дати).

Він не був ознайомлений із наведеними документами та його звільнення відбулось з порушенням трудового законодавства, зокрема відповідач не попередив його про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці та не пропонував йому вакантні посади, які були у відповідача з моменту прийняття рішення про його вивільнення у зв`язку із скороченням штату та до моменту звільнення.

Генеральний директор не мав права його звільняти без попередньої згоди наглядової ради відповідно до вимог статуту та контракту, укладеного з генеральним директором від 21 липня 2021 року. Генеральний директор попередньо не погоджував і наглядова рада не приймала рішення про погодження змін до організаційної структури та його звільнення, чим перевищив свої повноваження та порушив процедуру його звільнення, що є підставою для скасування наказу про звільнення та поновлення його на роботі.

Відповідач на порушення посадової інструкції не ознайомлював його із проєктами рішень про зміну організаційної структури та звільнення, а також відповідачем порушено його переважне право на залишення на роботі. Наказом від 21 вересня 2021 року № 01- 07.1-15 «Про внесення змін до організаційної структури та штатного розпису підприємства» до штатного розпису було включено посаду директора з фінансових питань та організації і оплати праці персоналу, на яку було переведено особу, яка займала посаду радника генерального директора Кияшко І. С.

Крім того, відповідач не повідомив профспілкові організації за три місяці про звільнення та не провів консультацій для запобігання його звільненню, на порушення вимог статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Його звільнено з роботи за відсутності реального скорочення штату працівників та з особистих мотивів. Він брав участь у конкурсі на посаду генерального директора, переможцем якого рішенням наглядової ради було визнано ОСОБА_2 , який з моменту зайняття посади генерального директора почав створювати штучні передумови для наступного звільнення позивача та інших заступників генерального директора. У штатний розпис було включено нові посади радників генерального директора в кількості 7 одиниць, які за рішенням генерального директора зайняли особи, які ніколи не працювали у відповідача.

У вересні 2021 року до штатного розпису були включені посади директорів за відповідними напрямками, зокрема посада директора з фінансових питань та організації і оплати праці, які за своїми функціональними обов`язками повністю чи частково дублювали роботу, яку виконували заступники генерального директора. Проте новостворена посада директора з фінансових питань та організації і оплати праці не була йому запропонована, а на неї було переведено особу, призначену двома місяцями раніше на посаду радника генерального директора.

Також зазначає інші вчинені щодо нього дії відповідача: блокування доступу до службової стоянки та відмова у видачі йому ключів від службового кабінету у перший робочий день після виходу із відпустки; блокування особами в масках вільного пересування позивача в адміністративній будівлі в перший робочий день після виходу із відпустки та відеозйомка всіх дій (переміщень) позивача без його згоди; блокування доступу до кабінету генерального директора, коли позивач намагався його проінформувати про вихід із щорічної відпустки; перенесення робочого місця із окремого кабінету в адміністративній будівлі до тамбуру технічного поверху в непрацюючій частині будівлі пасажирського терміналу «В» без вікон, офісної меблі та техніки, вентиляції тощо; звільнення заступників генерального директора, які працювали на підприємстві до моменту перемоги ОСОБА_2 у конкурсі на посаду генерального директора та приймали участь у конкурсі; порушення Положення про управління персоналом в ДП МА «Бориспіль» від 16 грудня 2020 року № 11-06-3, зокрема безпосередній керівник (генеральний директор) не забезпечив прибуття позивача до служби управління персоналом для ознайомлення з наказом про звільнення, а навпаки заблокував позивачу доступ до його службового кабінету.

Також вказує, що відповідач не здійснив із позивачем повний розрахунок у день звільнення. Відповідач нарахував йому такі платежі: компенсація за 9 днів невикористаної відпустки - 109 566,36 грн; вихідну допомогу за один місяць у розмірі посадового окладу в сумі - 273 050,00 грн; оплату за один робочий день у розмірі - 13 625,50 грн; плату за вислугу років в сумі - 4 095,75 грн; суму індексації заробітної плати в розмірі - 39,20 грн. Після утримання із вказаних сум податків та зборів, йому в день звільнення перераховано - 322 325,06 грн. 02 березня 2022 року відповідач додатково перерахував 7 140,28 грн в якості оплати днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів Фонду соціального страхування.

Також вважає, що відповідно до статті 44 КЗпП України йому, як посадовій особі, мав бути виплачений шестимісячний середній заробіток, що становить: 449 430,38 грн х 6 = 2 696 582,28 грн. Крім того, йому мала бути виплачена премія за підсумками роботи за рік в розмірі 27 3050,00 грн. Відповідно до вимог статті 235 КЗпП України йому має бути виплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу, розмір якого станом на 22 червня 2022 року (92 робочі дні) складає 1 923 144,08 грн з урахуванням середньоденного заробітку 20 903,74 грн (за серпень-вересень 2021 року).

З урахуванням наведеного просив:

визнати незаконним наказ ДП «МА «Бориспіль» «По особовому складу» від 10 лютого 2022 року № 11-07/1-299/п;

визнати незаконним наказ ДП «МА «Бориспіль» «Про внесення змін до організаційної структури та штатного розпису підприємства» від 22 вересня 2021 року № 01-07.1-17 (зі змінами від 10 листопада 2021 року № 01-07.1-23) в частині скорочення посади заступника генерального директора з економіки та фінансів ДП «МА «Бориспіль»;

поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника генерального директора з економіки та фінансів ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»;

стягнути з ДП «МА «Бориспіль» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10 лютого 2022 року по 22 червня 2022 року не включно в розмірі 1 923 144,08 грн;

стягнути з ДП «МА «Бориспіль» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 червня 2022 року по дату прийняття рішення із розрахунку середньоденного заробітку в розмірі 20 903,74 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31 січня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 липня 2023 року, в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що відповідачем дотримано процедуру звільнення, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваних наказів та поновлення позивача на роботі. Оскільки посада, яку займав позивач, на підприємстві була єдиною й будь-яка перевага в цьому випадку не могла бути реалізована, тому у відповідача не було підстав для з`ясування наявності у позивача переважного права на залишення на роботі та застосування статті 42 КЗпП України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 липня 2023 року, просить їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції застосовано норму права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, від 03 грудня 2018 року у справі № 686/21222/16-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 641/5330/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 761/41149/16, від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, від 14 грудня 2022 року у справі № 489/5441/21, від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22.

Крім того, зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Суди залишили поза увагою, що матеріалами справи, зокрема витягами зі штатного розпису відповідача, підтверджуєтеся, що з моменту прийняття рішення про скорочення посади, яку обіймав позивач та до моменту його звільнення, до штатного розпису аеропорту було включено значну кількість посад, які позивачу взагалі не пропонувались, отже, відповідач в порушення приписів частин першої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України не виконав свого обов`язку щодо працевлаштування позивача, що є порушенням порядку вивільнення та безумовною підставою для поновлення на роботі.

Крім того, заявник наголошує, що змінивши організаційну структуру та звільнивши позивача без попереднього письмового погодження наглядової ради, генеральний директор діяв в порушення умов контракту та порушив процедуру звільнення позивача. Також ДП «МА «Бориспіль» було порушено норми частини третьої статті 21 та статті 233 КЗпП України.

Аргументи інших учасників справи

У вересні 2023 року ДП «МА «Бориспіль» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а касаційну скаргу без змін.

Відзив мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій надали правильну оцінку обставинам справи, та встановили, що генеральний директор ДП МА «Бориспіль» діяв в межах своїх повноважень та в порядку визначеному статутом ДП МА «Бориспіль» за погодженням з Уповноваженим органом управління - Міністерством інфраструктури України, вносячи зміни до організаційної структури та штатного розпису підприємства, які, з урахуванням чинної редакції статуту не потребували погодження наглядової ради, скорочуючи посаду, яку обіймав позивач та приймаючи рішення про його наступне вивільнення.

Доводи касаційної скарги позивача не свідчать про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а фактично зводяться до незгоди позивача з ухваленими у справі судовими рішеннями. Крім того, позивач вдається до особистої оцінки встановлених судами обставин, а також до обговорення достовірності наявних у справі доказів, про перевагу одних доказів над іншими, що не допускається на стадії касаційного оскарження.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У вересні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктами 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбаченихпунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом ДП «МА «Бориспіль» від 19 листопада 2014 року № 11-07/1-1306/п ОСОБА_1 призначений заступником генерального директора з економіки та фінансів.

Наказом генерального директора ДП «МА «Бориспіль» «Про внесення змін до організаційної структури та штатного розпису підприємства» від 22 вересня 2021 року № 01-07.1-17, з метою оптимізації бізнес-процесів підприємства, усунення дублювання функцій управління та скорочення адміністративних витрат, скорочено з 24 грудня 2021 року ряд посад, у тому числі: в штатному розписі підрозділу загальне керівництво чотири посади заступників генерального директора, серед яких посаду заступника генерального директора з економіки та фінансів.

Відповідно до пункту 8 наказу, працівникам, які обіймають посади, що підлягають скороченню, необхідно з`явитись до служби управління та розвитку персоналу для отримання попередження про скорочення в термін до 23 жовтня 2021 року.

З 22 вересня 2021 року введено в дію організаційну структуру підприємства.

22 вересня 2021 року позивач подав заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати. 23 вересня о 16:30 год позивач направив лист на електронну пошту відповідача, в якому він повідомляє, що захворів та оформлює листок непрацездатності.

З 23 вересня 2021 року по 10 лютого 2022 року позивач перебував у відпустці та на лікарняному.

Наказом генерального директора ДП «МА «Бориспіль» «Про внесення змін до наказу від 22 вересня 2021 року № 01-07.1-17» перенесено дату скорочення посади заступника генерального директора з економіки та фінансів з 24 грудня 2021 року на 10 лютого 2022 року.

22 вересня 2021 року відповідач звернувся з листом до голів професійних спілок № 01-22-1675, в якому повідомив про заплановане скорочення у штатному розписі підприємства зазначених у листі посад, у тому числі заступника генерального директора з економіки та фінансів.

Відповідно до листів професійної спілки ДП «МА «Бориспіль», первинної профспілкової організації авіапрацівників ДП «МА «Бориспіль», професійної спілки «Відкрите небо», незалежної професійної спілки працівників авіаційної безпеки, ОСОБА_1 не є членом вказаних профспілок.

22 вересня 2021 року відповідач листом № 01-22/1Е-121 звернувся до Міністра інфраструктури України, в якому також повідомив про видані накази № 01-07.1-15, № 01-07.1- 17, та просив погодити зміни у штатному розписі підприємства, що стосуються скорочення посад, у тому числі заступника генерального директора з економіки та фінансів.

Листом, підписаним електронним підписом, Міністр інфраструктури України погодив зміни у штатному розписі підприємства, що стосуються скорочення посад.

11 листопада 2021 року відповідач листом № 01-22-2039 попередив позивача про те, що посада заступника генерального директора з економіки та фінансів підлягає скороченню 10 лютого 2022 року. Цим листом позивачу запропоновано перелік наявних вакантних посад на підприємстві.

Наказом відповідача від 10 лютого 2022 року № 11-07/1-299/п ОСОБА_1 звільнено з роботи з 10 лютого 2022 року у зв`язку із скороченням штату працівників згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України .

Виплачено ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку та компенсацію за 9 календарних днів невикористаної щорічної відпустки.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Вирішуючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією або спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював, тобто всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати такий працівник.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Частиною другою статті 42 КЗпП України, зокрема, визначено, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам з тривалішим безперервним стажем роботи на цьому підприємстві, в установі, організації.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Отже, при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці передусім підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, які підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України.

Тобто, застосування положень статті 42 КЗпП України можливе серед всіх працівників, які обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що переважне право на залишення працівника на роботі у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці надається за умови скорочення однорідних посад. Проте, відповідно до наказу № 01-07.1-17, скороченню підлягали усі наявні на підприємстві посади заступників генерального директора, серед яких посада заступника генерального директора з економіки та фінансів.

Відповідно до частини першої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Відповідно до листів професійної спілки ДП «МА «Бориспіль», первинної профспілкової організації авіапрацівників ДП «МА «Бориспіль», професійної спілки «Відкрите небо», незалежної професійної спілки працівників авіаційної безпеки, ОСОБА_1 не є членом вказаних профспілок.

Відповідно до статті 235 КЗпП України підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав. Тому поновлено на роботі може бути лише працівника, якого звільнено незаконно, з порушенням процедури звільнення чи за межами підстав, передбачених законом чи договором або за відсутності підстав для звільнення.

Частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановивши, що роботодавцем дотримано порядок звільнення позивача з роботи, зокрема виконано вимоги статті 49-2 КЗпП України щодо попередження позивача про наступне вивільнення і запропоновано йому усі наявні вакантні посади на підприємстві, від переведення на будь-яку з них позивач відмовився, а тому підстав для скасування оспорюваного позивачем наказу та, відповідно, підстав для визнання звільнення позивача незаконним і поновлення його на роботі немає.

Верховний Суд погоджується, що за встановлених у цій справі обставин відповідачем при звільненні ОСОБА_1 дотримано вимоги частини першої статті 40 та статті 49-2 КЗпП України, оскільки позивача вчасно попереджено про вивільнення та запропоновано всі наявні на підприємстві вакантні посади від переведення на будь-яку з них позивач відмовився, тому звільнення ОСОБА_1 на підставі частини першої статті 40 КЗпП України відповідає вимогам закону. Крім того, у позивача не виникло переважного права на залишення на роботі, оскільки у штатному розписі відповідача лише одна посада заступника генерального директора з економіки та фінансів, тому у роботодавця не було підстав та можливості проводити порівняльний аналіз продуктивності праці та кваліфікації з метою вирішення питання переважного права на залишення на роботі.

Доводи касаційної скарги про те, що позивача не повідомили про наступне скорочення його посади, Верховний Суд відхиляє, оскільки відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, позивач 13 листопада 2021 року отримав лист від 11 листопада 2021 року № 01-22-2039, у якому відповідач попередив позивача про те, що на підставі наказу від 22 вересня 2021 року № 01-07.1-17 (зі змінами, внесеними наказом від 10 листопада 2021 року № 01-07.1-23), посада заступника генерального директора з економіки та фінансів, яку обіймає позивач, підлягає скороченню 10 лютого 2022 року, у зв`язку з чим він підлягає вивільненню 10 лютого 2022 року. Також у зазначеному листі відповідач повідомив перелік наявних вакантних посад на підприємстві та, у випадку виявлення бажання щодо переведення на одну з вакантних посад, запропонував звернутись до служби управління та розвитку персоналу. Крім того, повідомив про те, що за його бажанням, позивач може щодня або щотижня з`являтись до служби управління та розвитку персоналу для ознайомлення з оновленим переліком вакантних посад на підприємстві. Проте позивач не виявив бажання щодо переведення на одну з вакантних посад.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, від 26 червня 2019 року у справі № 641/5330/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 761/41149/16, від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, від 14 грудня 2022 року у справі № 489/5441/21, від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22.

Оскільки врахуванню підлягають висновки у справах у подібних правовідносинах, Верховний Суд аналізує наведені заявником як приклади на предмет подібності рішення Верховного Суду до обставин розглядуваної справи.

Критерії оцінки правовідносин на предмет подібності сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у справі № 233/2021/19. За такими критеріями суд касаційної інстанції визначає подібність правовідносин з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 сформульовано висновок про те, що за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 641/5330/16-ц.

Отже, висновки, сформульовані апеляційним судом у цій справі, не суперечать висновкам, викладеним у справах № 800/538/17, № 641/5330/16-ц.

У справі № 761/41149/16 Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що роботодавець, звільняючи позивача з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України в порушення процедури, визначеної статтею 49-2 КЗпП України, не запропонував усі наявні вакантні посади, обов`язки за якими міг виконувати позивач.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, від 14 грудня 2022 року у справі № 489/5441/21.

У справі № 380/15245/22 Верховний Суд виснував, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування до спірних правовідносин частини п`ятої статті 122 КАС України та пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком, а враховуючи, що станом на час звернення позивача до суду діяв карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, тому строк визначений частиною другою статті 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, не підлягає застосуванню, так як такий продовжено на строк дії карантину, який діє на теперішній час.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21.

Отже, у справах № 761/41149/16, № 487/2191/17, № 489/5441/21, № 380/15245/22, № 460/17052/21, наведених заявником у касаційній скарзі як приклади неоднакового застосування норм права, встановлені інші фактичні обставини ніж у справі, яка переглядається у касаційному порядку.

Оскільки оскаржувана постанова апеляційного суду не суперечить правовим висновкам Верховного Суду щодо процедури звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, викладеним у зазначених у касаційній скарзі постановах, тому доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваних судових рішень правових висновків, викладених у зазначених постановах Верховного Суду та Верховного Суду України (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), є необґрунтованими.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування статті 21 КЗпП України стосовно необхідності дотримання та наслідків недотримання процедури скорочення та звільнення, передбаченої контрактом із керівником підприємства (в даному випадку між генеральним директором і наглядовою радою).

При цьому Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену заявником підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки: 1) ця норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору; 2) у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту заявник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку заявника, відповідна норма повинна застосовуватися (подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 лютого 2021 року у справі № 910/800/19).

Натомість у поданій касаційній скарзі заявник при посиланні на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме необхідності дотримання та наслідків недотримання процедури скорочення та звільнення, передбаченої контрактом керівником підприємства щодо обов`язкового попереднього письмового узгодження із наглядовою радою питань зміни організаційної структури та звільнення працівника, не конкретизував змісту правовідносин, в яких такий висновок відсутній, не зазначив у чому полягає помилка суду апеляційної інстанції при застосуванні вказаних норм права, та як, на думку заявника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Зазначаючи про необхідність скасування оскаржуваних судових рішень, заявник, здійснивши загальні посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, не обґрунтував необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування цих норм для правильного вирішення спору у подібних правовідносинах, що свідчить про відсутність належного обґрунтування заявником підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

І. В. Литвиненко

В. В. Сердюк