Історія справи

Постанова

Іменем України

05 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 347/214/16

провадження № 61-13047св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

відповідачі: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_6, в інтересах якої діє представник ОСОБА_9, на заочне рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 23 березня 2016 року у складі судді Цалин Б. М. та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 травня 2017 року у складі колегії суддів: Малєєва А. Ю., Горблянського Я. Д., Девляшевського В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2016 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_3, ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про вселення та усунення перешкод у користуванні житлом.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_5 народилася і постійно проживала у житловому будинку АДРЕСА_1 у батьків ОСОБА_7, ОСОБА_8 Після одруження з ОСОБА_2 вони та їх діти, як члени сім'ї батьків, продовжили проживати у їхньому житловому будинку та вели з ними спільне господарство. Її сестра ОСОБА_6 після одруження і по даний час фактично проживає у м. Києві.

Позивачі тимчасово змушені проживати у Республіці Польща. Зазначають про наявність конфліктних відносин між сторонами у справі після повернення у 2014 році позивача ОСОБА_5 в Україну із Польщі, результатом яких є здійснення відповідачем перешкод у користуванні спірним будинком. Вважають, що позивач разом з чоловіком та дітьми не втратила права користування спірним житловим будинком, а тому має право вимагати усунення перешкод у користуванні спірним житлом шляхом вселення її з чоловіком та дітьми.

На підставі викладеного ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_3, ОСОБА_5 просили визнати за ними право користування житловим будинком АДРЕСА_1; вселити позивачів у цей житловий будинок; зобов'язати ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 не чинити їм будь-яких перешкод в користуванні вказаним житловим будинком.

Заочним рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 23 березня 2016 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_3, ОСОБА_5 право користування житловим будинком АДРЕСА_1.

Вселено позивачів у житловий будинок АДРЕСА_1.

Зобов'язано ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 не чинити позивачам будь-яких перешкод в користуванні цим житловим будинком.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки сторони у справі перебувають між собою в родинних відносинах, а відповідач ОСОБА_6, яка є рідною сестрою ОСОБА_5, та відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які є батьками позивача, перешкоджають їй та її сім'ї у користуванні житловим будинком, суд на підставі частини першої статті 405 ЦК України, частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР дійшов висновку про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення позивачів у спірний будинок.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 травня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що право користування як члена сім`ї власника, яке мала позивач - ОСОБА_5 до зняття з реєстрації, відновлено та вона зареєстрована у спірному будинку із сім`єю. ОСОБА_5 була вселена у спірний будинок як член сім'ї власника будинку, зареєстрована в ньому у передбаченому законом порядку, тому вона з чоловіком та їхні діти набули право користуватися житловим приміщенням на рівні з його власником та мають бути вселені у спірний будинок, а відповідачі зобов'язанні не чинити позивачам перешкод у користуванні ним.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6, в інтересах якої діє представник ОСОБА_9, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору безпідставно взяли до уваги обставини, викладенні у постанові Косівського районного суду Івано-Франківської області від 26 листопада 2013 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_5 до Космацької сільської ради про визнання нечинним рішення сільської ради та зобов'язання вчинити дії. Оскільки це судове рішення не набрало законної сили і тому не могло бути покладено в обґрунтування цієї справи та мотивів для задоволення позовних вимог. При цьому, суди залишили поза увагою, що договір дарування будинку та земельної ділянки не відносяться до договорів, які порушують публічний порядок, і до них може бути застосовано положення статті 228 ЦК України.

14 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Суди встановили, що житловий будинок АДРЕСА_1 на праві власності належав батькам позивача ОСОБА_5

ОСОБА_5 народилася в 1972 році і постійно проживала у житловому будинку АДРЕСА_1 зі своїми батьками ОСОБА_7, ОСОБА_8 та сестрою - відповідачем у справі ОСОБА_6

Після одруження, 09 листопада 1989 року, з ОСОБА_2 вони та їх діти, як члени сім'ї її батьків, продовжили проживати у їхньому житловому будинку та вели з ними спільне господарство.

Установлено, що позивачі тимчасово проживали у Республіці Польща у зв'язку з тим, що їхні діти навчалися закордоном. У липні 2014 року ОСОБА_5 повернулася до України.

Відповідач у справі ОСОБА_6 на час розгляду справи у спірному будинку не проживає, виїхала до іншого місця проживання у м. Київ.

Установлено, що на підставі договору дарування від 19 липня 2013 року ОСОБА_7 (батько) подарував ОСОБА_6 житловий будинок АДРЕСА_1.

Отже, згідно із цим договором дарування, який є чинним і не оспорений, відповідач ОСОБА_6 є власником спірного будинку.

Звертаючись до суду із позовом, позивачі як на правові підстави позовних вимог посилалися на положення частини першої статті 405 ЦК України та частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР, а також зазначали про наявність конфліктних стосунків між сторонами у справі після повернення у 2014 році позивача ОСОБА_5 в Україну із Польщі.

Відповідно до частин першої та другої статті 64 ЖК Української РСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом статті 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Для підтвердження проживання однією сім'єю необхідно підтвердити факт ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, піклування та підтримку один одного морально і матеріально.

З матеріалів справи вбачається, що позивачі тривалий час перебували у Республіці Польща, отже мали інше місце проживання, де проживають і навчаються наразі їх діти ОСОБА_3, ОСОБА_3, та які періодично відвідували відповідачів - ОСОБА_7, ОСОБА_8 як своїх батьків, що не дає підстав вважати цих осіб такими, що проживали однією сім'єю з ОСОБА_6

Отже, суди не встановили, чи є позивачі членами сім'ї відповідачів, зокрема ОСОБА_6, яка є власником будинку та сестрою позивача, чи батьків ОСОБА_8. Оскільки наявність родинних відносин не свідчить, що сторони у справі є членами сім'ї і ведуть спільне господарство.

Таким чином, суди дійшли передчасного висновку, що позивачі є членами сім'ї власника будинку ОСОБА_6, постійно там проживають та їм безпідставно чинять перешкоди у вселенні.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Апеляційним судом здійснено передчасний висновок, що постановою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 26 листопада 2013 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_5 до Космацької сільської ради про визнання нечинним рішення сільської ради та зобов'язання вчинити дії відновлено право користування позивача ОСОБА_5 спірним житлом. Оскільки постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року скасовано цю постанову суду першої інстанції. Апеляційним судом встановлено, перехід права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 19 липня 2013 року від ОСОБА_7 (батька позивача) до ОСОБА_6 Твердження позивача, що вона та її сім'я постійно проживають у спірному будинку, не підтверджені жодними доказами та не були предметом доказування у вказаній адміністративній справі.

Крім того, колегія суддів апеляційного суду безпідставно погодилася з доводами суду першої інстанції, що вказаний договір дарування від 19 липня 2013 року є таким правочином, що порушує публічний порядок, та є недійсним, не з'ясувавши, чи є правові підстави для застосування положень статті 228 ЦК України до спірних правовідносин.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України слід враховувати вину сторін або однієї з них у намірі порушити публічний порядок, проте наявність такої вини суд не встановлював.

Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи зареєстровані вони в цьому жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

За таких обставин, суди не дослідили всіх обставин справи, безпідставно погодились та не обґрунтували належними і допустимими доказами твердження позивачів, що ОСОБА_5 та члени її сім'ї є членами сім'ї відповідача ОСОБА_6, дали помилкову юридичну оцінку договору дарування та безпідставно визнали його нікчемним, не перевірили доводи відповідача ОСОБА_6 та не мотивували, чому не взяли їх до уваги, стосовно вселення позивачів до спірного будинку, який їй належить на праві власності, як члену її сім'ї, хоча вона заперечувала ці обставини.

Позивачі не надали належних доказів на підтвердження заявлених вимог, а матеріали справи не містять доказів у межах тих правовідносин, які виникли між сторонами та є предметом цього спору, отже, доводи позивачів суди не перевірили, тому вони не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, які регулюють правовідносини права власності та правовідносини, що виникають із житлового права.

Суди першої та апеляційної інстанцій без з'ясування всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, без урахування наявності факту набуття позивачем та членами її сім'ї права на користування спірним жилим приміщенням, зокрема вселення до спірного житлового приміщення саме на умовах постійного проживання однією сім'єю з власником цього будинку ОСОБА_6 та ведення спільного господарства, без встановлення характеру правовідносин між сторонами, з порушенням норм процесуального права, передчасно ухвалили судові рішення про задоволення позовних вимог.

Таким чином, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, не досліджено зібрані у справі докази, а суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому відсутні правові підстави для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень.

Таким чином, рішення суду першої інстанції та апеляційного суду підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6, в інтересах якої діє представник ОСОБА_9 задовольнити частково.

Заочне рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 23 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 травня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

В. В.Пророк

І. М.Фаловська

С. П.Штелик