Постанова

Іменем України

05 червня 2020 року

м. Київ

справа № 500/7069/14-ц

провадження № 61-14812 св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 березня 2017 року в складі судді Грубіян Л. І. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 31 січня 2018 року в складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Черевка П. М., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договорами позики.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 24 жовтня 2008 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав грошову суму у розмірі 276 000, 00 грн (еквівалент 46 000, 00 доларів США) строком на 2 місяці, та зобов`язався повернути позику та сплатити 42 % річних. Також, 27 жовтня 2008 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав грошову суму у розмірі 324 000, 00 грн (еквівалент 54 000, 00 доларів США) строком на 2 місяця, зі сплатою 1 % річного.

Поручителем ОСОБА_2 по зазначеним договорам позики є ОСОБА_3 .

Відсотки за користування кредитом ОСОБА_2 сплачені лише 09 лютого 2010 року в розмірі 8100, 00 грн, 23 березня 2010 року - в розмірі 8100, 00 грн, 14 квітня 2010 року - 8100, 00 грн, всього - 24 300, 00 грн (еквівалент 3000 доларів США).

Позивач зазначав, що зобов`язання за договорами позики ОСОБА_2 не виконав, грошові кошти не повернув, у зв`язку з чим позивач просив суд, з урахуванням останніх уточнених позовних вимог, стягнути солідарно з відповідачів суму відсотків у розмірі 3 503 118, 00 грн та тіло позики у розмірі 2 650 000, 00 грн, що еквівалентно 100 000 доларів США.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 березня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Одеської області, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 565 616, 00 грн. В решті частини позовним вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та стягуючи з ОСОБА_2 1 565 616, 00 грн, суди попередніх інстанцій виходили з того, що сума боргу за договором позики від 24 жовтня 2008 року складає 1 214 400, 00 грн (276 000, 00 грн (сума позики) + 938 400, 00 грн (42 % за 8 років і 5 місяців), за договором позики від 27 жовтня 2008 року сума боргу складає 351 216, 00 грн (324 000, 00 грн (сума позики) +27 216, 00 грн (1 % за 8 років і 5 місяців)).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в іншій частині, суди виходили з того, що позивачем не надано розрахунків відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а тому відсутні підстави для стягнення необґрунтованих сум, а вимоги про стягнення 624 грн в день за кожен день прострочення відповідно до пункту 9.2 договорів позики, ці вимоги не ґрунтуються на чинному законодавстві.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_3 , суди виходили з того, що наданий позивачем договір поруки від 27 жовтня 2008 року, укладений між кредитною спілкою «ОІІМФ» та ОСОБА_3 , а тому даний договір поруки не зобов`язує ОСОБА_3 нести відповідальність за невиконання зобов`язань за спірними договорами позики, оскільки договори позики укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

16 березня 2018 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 березня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 31 січня 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_2 суми боргу у розмірі 1 565 615, 00 грн та судових витрат у розмірі 2 500, 00 грн, посилаючись на неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповним з`ясуванням обставинам справи, що мають значення для справи.

Заявник зазначає, що суд першої інстанції відкриваючи провадження у справі порушив норми процесуального права, оскільки позовна заява, подана позивачем з порушенням норм статті 119 Цивільного процесуального Кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки до неї не додано документу, що підтверджує сплату судового збору, а також не надано доказів на підтвердження свого скрутного майнового становища. Питання про відстрочку сплати судового збору судом не вирішувалось. Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не звернув уваги на зазначені доводи апеляційної скарги відповідача та не перевірив їх.

Касаційна скарга мотивована незгодою заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо стягнення з ОСОБА_2 суми боргу у розмірі 1 565 615, 00 грн, оскільки в матеріалах справи відсутні докази отримання ОСОБА_2 грошей за договорами позики, а також відсутні докази передання позивачем грошових коштів за договорами позики. Копії видаткових касових ордерів, на які посилаються суди, не можуть бути належними доказами укладення спірних договорів та отримання коштів.

Додані позивачем до договорів позики доповнення до кредитних договорів, на підставі яких надана позика, та з урахуванням яких позивач розрахував суму позовних вимог, сторонами не укладалась, а також позивач не є стороною правовідносин за цими доповненнями, оскільки доповнення до кредитних договорів укладені між кредитною спілкою «ОІІМФ» та ОСОБА_2 .

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного суду від 09 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи ізІзмаїльського міськрайонного суду Одеської області.

Справа надійшла до Верховного суду у жовтні 2018 року.

Розпорядженням від 13 квітня 2020 року № 1022/0/226-20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 квітня 2020 року визначено суддю - доповідача Петрова Є. В.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ТРЕТЬОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 березня 2017 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 31 січня 2018 року, здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Фактичні обставини, встановлені судами

Судами встановлено, що 24 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого позикодавець зобов`язувався надати грошові кошти в сумі 276 000,00 грн (еквівалент 46 000,00 доларів США) строком на 2 місяця, а позичальник зобов`язувався їх повернути та сплатити відсотки в розмірі 42 % річних (Т. 1, а.с. 2).

Отримання ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 276 000,00 грн підтверджується розпискою у вигляді видаткового касового ордеру від 24 жовтня 2008 року (Т. 1, а.с. 4).

27 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого позикодавець зобов`язувався надати грошові кошти у розмірі 324 000,00 грн (еквівалент 54 000,00 доларів США) строком на 2 місяця, а позичальник зобов`язувався їх повернути та сплатити відсотки в розмірі 1 % річних.

Отримання ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 324 000,00 грн підтверджується розпискою у вигляді видаткового касового ордеру від 27 жовтня 2008 року (Т. 1, а.с. 5).

Відповідачем на день подання позову до суду сума боргу не повернута.

Судами встановлено, що договір поруки від 27 жовтня 2008 року, укладений між кредитною спілкою «ОІІМФ» та ОСОБА_3 , та відповідно до якого поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати в повному обсязі за своєчасне та повне виконання всіх зобов`язань, що виникли з кредитного договору № б/н від 27 жовтня 2008 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Згідно зі статтею 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з положеннями частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У статті 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням зазначених норм права та обставин справи, суди попередніх інстанцій надавши оцінки всім доказам, а саме договорам позики від 24 жовтня 2008 року та від 27 жовтня 2008 року, а також видатковим касовим ордерам від 24 жовтня 2008 року та від 27 жовтня 2008 року, вірно встановили, що відповідач не виконав в повному обсязі грошового зобов`язання за договором позики, а тому дійшли до правильного висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми боргу у розмірі 1 565 616,00 грн.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 не отримував коштів за договорами позики, а копії видаткових касових ордерів, на які посилаються суди, не можуть бути належними доказами укладення спірних договорів та отримання коштів, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів на їх спростування.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що підпис одержувача коштів за спірними договорами позики у видаткових касових ордерах вчинений не ОСОБА_4 не містять свого підтвердження.

Доводи касаційної скарги на те, що суди не взяли до уваги те, що додані позивачем до договорів позики доповнення до кредитних договорів на підставі яких надана позика, та з урахуванням яких позивач розрахував суму позовних вимог, сторонами не укладались, а також позивач не є стороною правовідносин за цими доповненнями, оскільки доповнення до кредитних договорів укладені між кредитною спілкою «ОІІМФ» та ОСОБА_2 є неприйнятними, оскільки судами попередніх інстанцій при розрахунку суми заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 , виходили з умов самих договорів позики, а саме з суми позики та передбачених відсотків за користування позики, без врахування доповнень до кредитних договорів.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

ОСОБА_2 не надано доказів на спростування спірних правочинів, а тому у разі не спростування презумпції правомірності договорів всі права, набуті сторонами правочинів за ними, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Доводи касаційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме статті 119 ЦПК (в редакції на час подання позову), оскільки прийнято позовну заяву без документу, що підтверджує сплату судового збору, не можуть бути прийнятті колегію суддів до уваги, оскільки не впливають на правильні по суті висновки судів першої інстанції.

Іншій доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 березня 2017 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 31 січня 2018 року в оскаржуваній частині - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 409 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 березня 2017 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 31 січня 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 565 616, 00 грн та судових витрат у розмірі 2 500, 00 грн залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

С.Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко