Постанова

Іменем України

05 червня 2020 року

м. Київ

справа № 359/4553/17

провадження № 61-48501св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2018 року у складі судді: Журавського В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Кравець В. А., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила визнати за нею право власності на 2/3 частини, а за ОСОБА_2 на 1/3 частину земельної ділянки площею 0,1200 га з кадастровим номером 3220886200:05:002:0180 з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, що розташовується на території Ревненської сільської ради Бориспільського району Київської області; визнати автомобіль марки «Ford», д.н. НОМЕР_1 , об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнати за нею право власності на 2/3 частини, а за ОСОБА_2 на 1/3 частину даного автомобіля; визнати спільною сумісною власністю подружжя грошові кошти у розмірі 284 325 грн, сплачені на виконання договору пайової участі в будівництві № 05/60 від 25 лютого 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Євробуд», а також визнати за нею право власності на 2/3 частини сплачених грошових коштів у розмірі 189 550 грн та за ОСОБА_2 - на 1/3 частину грошових коштів у розмірі 94 775 грн, стягнувши з ОСОБА_2 на її користь 189 550 грн.

В обґрунтування позову зазначала, що 16 жовтня 2009 року між нею та ОСОБА_2 був укладений шлюб, від якого мають доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 29 травня 2017 року шлюб між ними було розірвано.

У період перебування сторін у шлюбі придбано наступне майно: земельну ділянку площею 0,1200 га з кадастровим номером 3220886200:05:002:0180 з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, що розташовується на території Ревненської сільської ради Бориспільського району Київської області, автомобіль марки «Ford», д.н НОМЕР_1 , 2010 року випуску, а також внесено грошові кошти у розмірі 284 325 грн згідно договору пайової участі в будівництві № 05/60 від 25 лютого 2015 року. Оскільки зазначене майно придбано в період шлюбу воно є спільним майном подружжя.

Їхня донька має ряд хвороб з приводу яких перебуває на диспансерному обліку у фахових лікарів. Від захворювання на грибкову алергію відсутнє лікування в Україні, зокрема необхідні методики та препарати, тому необхідне лікування дитина може отримати лише за кордоном.

За вказаних обставин просила відступити від рівності часток подружжя при поділі майна, враховуючи інтереси малолітньої дочки.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 06 квітня 2018 року до участі у справі залучено третю особу ОСОБА_3 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2018 року позов задоволено частково. В порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,1200 га, що розташована на території Ревненської сільської ради Бориспільського району Київської області, кадастровий номер 3220886200:05:002:0180, цільове призначення: - для індивідуальною садівництва, зареєстрованої в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за індексним номером 6631590 від 10 жовтня 2013 року. Визнано автомобіль марки FORD модель С-МАХ д.н. НОМЕР_1 об`єктом спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . В порядку поділу майна подружжя визнано право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину автомобіля марки FORD модель С-МАХ д.н. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 . Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 284 325 грн, що були сплачені, згідно умов договору пайової участі в будівництві № 05/60 від 25 лютого 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Євробуд». В порядку поділу майна подружжя визнано право власності за ОСОБА_1 на грошові кошти в розмірі 142 162,50 грн, що складає 1/2 частину сплачених коштів, згідно умов договору пайової участі в будівництві № 05/60 від 25 лютого 2015 року. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 142 162,50 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з відповідача на користь позивачки 2 335 грн судового збору.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка, автомобіль та пайовий внесок придбано у період шлюбу та ці об`єкти є спільною сумісною власністю подружжя. Підстав для відступлення від засад рівності часток щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності судом не встановлено. Вирішуючи питання про визначення ідеальних часток при поділі автомобіля, суд виходив з того, що відповідачем не надано доказів придбання автомобіля за особисті кошти, а без згоди сторони на отримання грошової компенсації та попереднього внесення на депозитний рахунок суду вартості цієї частки, а також без встановлення дійсної вартості спірного автомобіля неможливо виділити автомобіль одному з подружжя в натурі. Суд дійшов висновку, що грошові кошти за договором пайової участі у будівництві були сплачені в період перебування сторін у шлюбі. Ці кошти сплачені за фінансової підтримки батьків обох сторін і є спільним майном подружжя.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2018 року в частині стягнення судового збору змінено, зменшено розмір судового збору з 4 670 грн до 3 13,33 грн.

Змінюючи рішення суду першої інстанції лише в частині судових витрат, апеляційний суд виходив з того, що вирішення справи по суті є законним і обґрунтованим.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У грудні 2018 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині визнання автомобіля марки «Ford», д.н НОМЕР_1 , об`єктом спільного сумісного майна подружжя, визнання права власності за ОСОБА_1 на 1/2частину автомобіля марки «Ford», д.н НОМЕР_1 , визнання спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 284 325 грн, що були сплачені, згідно умов Договору пайової участі в будівництві № 05/60 від 25 лютого 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Євробуд», визнання права власності за ОСОБА_1 на грошові кошти в розмірі 142 162,50 грн, що складає 1/2 частину сплачених коштів, згідно умов договору пайової участі в будівництві № 05/60 від 25 лютого 2015 року, стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 142 162,50 грн, стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 2 335 грн та відмовити ОСОБА_1 у позові в цій частині.

Скасувати постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року.

У грудні 2018 року ОСОБА_3 звернулась до суду з касаційною скаргою у якій просить рішення суду першої інстанції в частині визнання автомобіля марки «Ford», д.н НОМЕР_1 , об`єктом спільного сумісного майна подружжя, визнання права власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину автомобіля марки «Ford», д.н НОМЕР_1 , визнання спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 284 325 грн, що були сплачені, згідно умов Договору пайової участі в будівництві № 05/60 від 25 лютого 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Євробуд», визнання права власності за ОСОБА_1 на грошові кошти в розмірі 142 162,50 грн, що складає 1/2 частину сплачених коштів, згідно умов договору пайової участі в будівництві № 05/60 від 25 лютого 2015 року, стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 142 162,50 грн, стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 2 335 грн та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасувати постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

25 січня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 та витребувано цивільну справу з Броварського міськрайонного суду Київської області.

15 лютого 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за скаргою ОСОБА_3

26 лютого 2019 року до Верховного Суду надійшла витребовувана цивільна справа.

19 березня 2019 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_8 .

Згідно розпорядження від 13 квітня 2020 року про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи на підставі подання судді Крата В.І. зобов`язано призначити повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В., судді, які входять до складу колегії: Сімоненко В. М., Мартєв С. Ю.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами помилково визнано, що за Договором пайової участі в будівництві № 05/60 ОСОБА_2 нібито було набуто права власності на майно (грошові кошти), яке суди на підставі статей 60, 61 СК України визнали спільною сумісною власністю. Виходячи з системного аналізу вказаного договору у ОСОБА_2 за Договором пайової участі в будівництві № 05/60 виникли лише зобов`язання сплатити кошти. Вказане зобов`язання ні ОСОБА_2 , ні колишнім подружжям виконано не було, оскільки колишнє подружжя не було фінансово спроможним це зробити. Доказів наявності у колишнього подружжя грошових коштів станом на момент проведення розрахунків за Договором № 05/60 жодна із сторін не надала. Саме третя особа ОСОБА_3 здійснила по Договору № 05/60 за ОСОБА_2 оплату повної суми, тому відповідно до пункту 4 частини 1 статті 512 та частини 3 статті 528 ЦК України в результаті виконання обов`язку боржника третьою особою відбулася заміна кредитора в грошовому зобов`язанні - з ТОВ «Євробуд» на третю особу ОСОБА_3 . Таким чином, з моменту повної оплати ОСОБА_3 , ОСОБА_2 став її боржником на відповідну суму оплати (284 325 грн.), але залишився стороною Договору пайової участі в будівництві N2 05/60.

Такого спільного майна колишнього подружжя, як грошових коштів в сумі 284 325 грн., ніколи не існувало і не існує наразі, натомість з 25 лютого 2015 року по 26 травня 2016 року існували боргові зобов`язання ОСОБА_2 зі сплати вказаної суми третій особі ОСОБА_3 , які припинені станом на момент пред`явлення позивачем позову шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Відповідач ніколи не набував (не отримував) від будь-кого ніяких грошових коштів чи їх майнового еквіваленту, не набув за Договором пайової участі в будівництві №05/60 будь-якого майна чи будь-яких майнових прав. З урахуванням статті 61 СК України, можна дійти висновку, що презумпція спільності майна подружжя розповсюджується лише на майно, набуте під час перебування в шлюбі, а не на майно, яке могло бути набутим, але не набуте. Тому рішення про стягнення з ОСОБА_2 1/2 від коштів, сплачених за Договором пайової участі в будівництві №05/60, ставить у нерівне становище відповідача та позивача, порушує баланс майнових інтересів, є необґрунтованим та протиправним, суперечить статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини.

В порушення норм матеріального та процесуального права, а саме статті 60 СК України та статті 81 ЦПК України, суди не визначили джерело придбання автомобіля і допустили припущення, що він придбаний не за рахунок отриманих за місцем роботи доходів колишнього подружжя, я за рахунок якихось інших, судом не встановлених джерел.

Відносно автомобіля прийняту в доктрині права презумпцію спільності майна подружжя відповідач, протягом всього провадження спростовував доказами того, що подружжя за рік спільного проживання не отримало, в тому числі не заробило достатніх грошових коштів, а саме: загальний обсяг отриманих доходів подружжя за рік (з жовтня 2009 року по жовтень 2010 року) склав лише 27% від вартості автомобіля. На підтвердження неможливості придбання колишнім подружжям за спільні кошти автомобіля особа, що подає касаційну скаргу, надала апеляційному суду докази про обсяг отриманих доходів, що містяться в системі персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України - Індивідуальні відомості про застраховану особу, форма ОК-5. В цей період відповідач та позивач працювали на ПрАТ «Калина-ГІТД» та отримували невелику заробітну плату, якої було недостатньо для придбання автомобіля. Згідно з Індивідуальними відомостями з жовтня 2009 року (місяць, у якому був зареєстрований шлюб) по жовтень 2010 року (місяць, у якому був придбаний автомобіль) ОСОБА_2 отримав 16 293,53 грн. доходу (4 026,18 грн. за 2009 рік та 12 267,35 грн. за 2010 рік). Позивач, працюючи на тому ж підприємстві, але на нищій посаді, вірогідно отримала рівний, або менший дохід. Інших доходів подружжя не мало. Отже сумарно разом позивач та відповідач змогли заробити за рік шлюбного життя не більше 33 000 грн., тому не могли в жодному разі придбати за спільні кошти автомобіль вартістю 141 800 грн.

Відповідач стверджує, що придбав автомобіль за власні кошти, тому згідно з пунктом 3 частини 1 статті 57 Сімейного кодексу України він є особистою приватною власністю ОСОБА_2 . Про джерела походження цих коштів дали показання свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_3 , зокрема про те, що 23 000 грн. були особистими заощадженнями ОСОБА_2 , заробленими ним до реєстрації шлюбу, та 130 000 грн. подаровані батьками безпосередньо йому перед придбанням автомобіля. Зазначені кошти батьки зібрали і мали намір подарувати ОСОБА_2 на його день народження ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) для придбання нового автомобіля, але наприкінці вересня - початку жовтня 2010 року стало відомо, що автосалон «Вінер Автомотів» надає суттєву знижку на машини в розмірі 20 000 грн., що на той час складало гривневий еквівалент майже 2 500 доларів США, тому вирішили подарувати кошти ОСОБА_2 раніше. В підтвердження спроможності формування таких заощаджень ОСОБА_2 надані суду на стадії підготовчого провадження (у попередньому судову засіданні): копія довідки ДП «ДНТЦЯРБ» про дохід за місцем роботи ОСОБА_10 , батька особи, яка подає касаційну скаргу, довідки Лівобережного ОУ ПФУ від 27 липня 2017 року про розмір пенсії, отриманої батьками особи, яка подає касаційну скаргу, у 2009-2010 роки.

Згідно з частиною 3 статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово, тому факт набуття автомобіля у особисту приватну власність особи, що подає касаційну скаргу, крім показань свідків підтверджує: текст договору, у якому відсутні будь-які посилання на те, що майно набувається у спільну сумісну власність подружжя та те, що на укладення вказаного правочину позивачка не надавала свою згоду, зокрема письмову, отже автомобіль не набувався подружжям у спільну сумісну власність за спільні кошти.

Отже, оскільки автомобіль марки «Ford», д.н НОМЕР_1 , не є спільною сумісною власністю, то він не підлягає поділу між позивачем та відповідачем, а належить тій особі, що її придбала за власні кошти.

Щодо стягнення судового збору зазначав, що позивачем був сплачений судовий збір в розмірі 4 670 грн. виходячи від розміру майнових вимог - 466 968 грн. З урахуванням того, що підлягають задоволенню лише позовні вимоги щодо визнання за позивачем права власності на 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,1200 га, що розташована на території Ревненської сільської ради Бориспільського району Київської області, кадастровий номер 3220886200:05:002:0180, ринковою вартістю згідно з позовною заявою 147 928 грн. (відповідно 1/2 складає - 73 964 грн.), розмір судового збору, що може бути стягнутий з особи, яка подає касаційну скаргу, складає 739,64 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 щодо визнання судом автомобіля об`єктом спільної сумісної власності подружжя зазначала, що з метою придбання автомобіля відповідач уклав 02 жовтня 2010 року з ТОВ «Вінер Автомотів» договір купівлі-продажу № 101 SP-746 та провів розрахунок за цим договором в сумі 141 800 грн. Вказаний автомобіль придбаний за власні кошти відповідача, тому згідно з пунктом 3 частини 1 статті 57 СК України він є особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

Щодо визнання судом спільною сумісною власністю подружжя грошових коштів в розмірі 284 325 гривень, що були сплачені, згідно умов Договору пайової участі в будівництві N° 05/60 від 25 лютого 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Євробуд» касатор зазначала, що кошти було заощаджено батьками відповідача.

В підтвердження спроможності особи, яка подає касаційну скаргу, зібрати та сплатити кошти за квартиру представником відповідача на стадії підготовчого провадження (у попередньому судовому засіданні) були надані: копія договору купівлі-продажу гаражного боксу від 30 жовтня 2010 року (отримано 42 834 грн.), копії довідок Лівобережного ОУ ПФУ від 27 липня 2017 року про розмір пенсії, отриманої особою, яка подає касаційну скаргу, та ОСОБА_10 (її чоловіком) у 2011-2015 роках, з якої заощаджено та виплачено за пайові внески 133 903,50 грн., а також довідка ПАТ «КредіАгрікольБанк» від 18 вересня 2017 року №13648/484, про отримання 26 лютого 2015 року кредиту для придбання квартири на суму 51 727,50 грн. та довідка ПАТ «ОТП-Банк» від 26 липня 2017 року № 029-04/204 про отримання кредиту 02 березня 2015 року на суму 49 860 грн. Згодом, особа, яка подає касаційну скаргу, ще позичила в ОСОБА_11 6 000 грн.

Відповідач не мав наміру сплачувати кошти, тобто виконати грошові зобов`язання за договором, та і не міг би цього розбити в силу відсутності грошових коштів і у відповідача, і у подружжя. У зв`язку з цим ОСОБА_3 здійснила за відповідача виконання його обов`язку, таким чином відповідно до пункту 4 частини 1 статті 512 та частини 3 статті 528 ЦК України в результаті виконання обов`язку боржника третьою особою відбулася заміна кредитора в грошовому зобов`язанні - з ТОВ «Євробуд» на третю особу ОСОБА_3 (не заміна сторони в Договорі № 05/60). При цьому відповідач набув не право власності на грошові кошти, сплачені за Договором пайової участі в будівництві № 05/60, а право очікувати в майбутньому, при розподілі результатів спільної діяльності з ТОВ «Євробуд», отримання квартири, оскільки Договором № 05/60 не передбачено повернення грошових коштів пайщику. Отже, грошові кошти, як вид майна, не передавалося ні відповідачу, ні позивачу, ні подружжю в цілому і права власності на ці кошти у вказаних осіб не виникало.

23 травня 2016 року, тобто під час перебування сторін по справі у зареєстрованому шлюбі, ОСОБА_3 уклала з відповідачем Договір відступлення права вимоги (цесії), за яким набула всі права за Договором пайової участі в будівництві № 05/60. Відповідно до підпункту 4 пункту 2 Договору цесії за відступлення права вимоги по цьому договору цесіонарій мав сплатити цеденту кошти в сумі 284325 грн., але грошові кошти за Договором цесії не передавалися, оскільки існував борг цедента ( ОСОБА_2 ) перед цесіонарієм ( ОСОБА_3 ) на відповідну суму. Згідно зі статтею 601 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Таким чином відбулося припинення боргових зобов`язань ОСОБА_2 зі сплати третій особі ОСОБА_3 грошових коштів в сумі 284 325 грн. та відповідач вибув з Договору пайової участі в будівництві № 05/60, тобто втратив право очікувати передачі йому квартири в майбутньому. Ніякого майна, зокрема грошових коштів, від укладення Договору пайової участі в будівництві № 05/60 ні відповідач, ні колишнє подружжя не набували.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просила касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін.

Зокрема зазначала, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів було вірно встановлено, що на придбання автомобіля були використанні спільні кошти подружжя та походження цих коштів: кошти, що були подаровані на весілля, заробітна плата позивача та відповідача, кошти подаровані батьками та кошти, позичені у знайомих.

При цьому, ні відповідач, ні третя особа не надали достатніх та належних доказів придбання цього майна за особисті кошти та використання автомобіля для власних цілей, а не в інтересах сім`ї.

Та обставина, що батьки відповідача частково надавали останньому кошти на придбання спірного рухомого майна сама по собі не свідчить про те, що це майно набувалося не в інтересах сім`ї, а для власних потреб.

Таким чином, судами обґрунтовано було визнано спірний автомобіль спільною власністю подружжя та поділено в рівних частках.

Також під час знаходження у шлюбі від імені відповідача було укладено Договір пайової участі в будівництві № 05/60 від 25 лютого 2015 року з ТОВ «Євробуд». Подружжям було внесено грошові кошти в розмірі 284 325 гривень на проектування, будівництво і введення в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, кошти за цим договором сплачувалися від імені ОСОБА_2 , а не від імені його матері ОСОБА_3 . Але, відповідач, під час знаходження в шлюбі, уклав договір переуступки майнових прав з власною матір`ю (третьою особою у справі), яка в наступному набула права власності на новостворену річ - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, обґрунтовано не були взяті судами до уваги доводи третьої особи про те, що квартира за Договором пайової участі придбавалася для неї особисто, але договір укладено на ім`я відповідача, оскільки у день укладення договору вона не мала із собою паспорта, вбачаючи на те, що всі платежі і в подальшому були вчиненні від імені ОСОБА_2 .

Сама по собі обставина, що батьки відповідача мали доходи у вигляді пенсії та отримували кредити у банківських установах не підтверджує доводів про те, що саме ці кошти були сплачені на виконання договору про пайову участь, стороною якого був ОСОБА_2 .

При цьому, під час розгляду справи судом про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини між позивачем та відповідачем відповідач просив суд зменшити розмір аліментів визначений позивачем, враховуючи, що на його утриманні знаходяться його батьки, які є пенсіонерами та потребують матеріальної допомоги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 16 жовтня 2009 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 29 травня 2017 року шлюб розірвано.

22 серпня 2017 року ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_12 , внаслідок чого змінила своє прізвище з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 ».

Відповідно до договору купівлі-продажу від 10 жовтня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Кириленко Л. В., зареєстрованого в реєстрі № 4266, а також Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності за час перебування сторін у шлюбі на ім`я ОСОБА_1 придбано земельну ділянку площею 0,1200 га з кадастровим номером 3220886200:05:002:0180 з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, яка розташовується на території Ревненської сільської ради Бориспільського району Київської області, що підтверджується копією договору. За змістом договору купівлі-продажу цей договір укладений за згодою чоловіка покупця, тобто ОСОБА_2 . Ціна договору зазначена 56 400 грн.

Відповідно до договору купівлі-продажу № 1018Р-746 від 02 жовтня 2010 року, накладної від 06 жовтня 2010 року, квитанцій на оплату від 02 жовтня та 06 жовтня 2010 року на ім`я ОСОБА_2 придбано автомобіль марки «Ford», модель «С-МАХ», д.н. НОМЕР_1 , вартістю 141 800 грн.

25 лютого 2015 року між ТОВ «Євробуд» та ОСОБА_2 укладений договір пайової участі в будівництві № 05/60, за умовами якого останній зобов`язався внести вклад, тобто грошові кошти в національній валюті, у розмірі 284 325 грн, та по завершенню будівництва об`єкту отримати свою долю в натурі у вигляді житлової квартири АДРЕСА_2 .

Відповідно до квитанцій ОСОБА_2 трьома платежами: 25 лютого 2015 року у розмірі 171 000 грн, 02 березня 2015 року - 93 500 грн, 10 березня 2015 року - 19 325 грн повністю сплачений пайовий внесок на загальну суму 284 325 грн.

23 травня 2016 року ОСОБА_2 уклав договір відступлення прав вимоги (цесії) з ОСОБА_3 , яким передав свої майнові права на квартиру АДРЕСА_3 , на користь ОСОБА_3 . В подальшому, а саме 10 жовтня 2016 року житловий будинок за адресою: АДРЕСА_4 зданий в експлуатацію.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо доводів касаційних скарг ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 та ОСОБА_3 слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, друга статті 71 СК України).

У пунктах 22-24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (частина четверта статті 65 СК України).

Отже, спільне майно подружжя за відсутності домовленості між ними, слід ділити порівну, з урахуванням обставин, що мають значення у справі, призначення речей, їх фактичного перебування у володінні одного з подружжя та намірів щодо володіння та використання майна кожним з подружжя.

Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, провадження № 61-2446 св 18,від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, провадження № 61-8518 св 18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18.

Судами достовірно встановлено, що спірне майно придбано сторонами за час шлюбу та проживання однією сім`єю, подружжя мало спільний бюджет на час придбання спірного майна. При цьому ОСОБА_2 не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте за час шлюбу, що є його процесуальним обов`язком.

Вирішуючи спір, суди з дотриманням вимог статей 89, 263-264, 382 ЦПК України повно та всебічно з`ясували обставини справи, надали належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам та дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Доводи касаційних скарг про те, що суди не встановили джерело його придбання не заслуговують на увагу, оскільки згідно зі статтями 12,13 ЦПК України (змагальність сторін, диспозитивність цивільного судочинства) суд «не встановлює» майно, не збирає докази, а саме сторони повинні зазначити таке майно й подати докази щодо його набуття.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 та ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко