Постанова

Іменем України

21 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 194/1387/19

провадження № 61-7416св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - публічне акціонерне товариство "Ідея Банк",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області, у складі судді Солодовник І. С.,

від 15 жовтня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

від 14 квітня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Ідея Банк" (далі - ПАТ "Ідея Банк", Банк) про визнання недійсним кредитного договору.

Позовна заява мотивована тим, що 26 вересня 2018 року між сторонами було укладено кредитний договір № Z62.21654.004374315 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого Банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 99 921 грн, включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов'язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього договору.

Вважав, що договір є неукладеним, оскільки в ньому відсутні відомості щодо передачі Банком кредитних коштів. Крім того, в оспорюваному правочині відсутні істотні умови передбачені законодавством, а саме:

не зазначено строк дії договору; підтвердження того, що інформація, зазначена в частині 2 статті 12 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", надана клієнту; не визначено види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); не визначена процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана); не визначено порядок дострокового повернення кредиту, отже договір не може бути визнано укладеним. Також, позивач зазначає, що до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту, однак кредитор не виконав встановлені законом вимоги та такі дії розглядаються як нечесна підприємницька практика, а тому правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики є недійсними. Крім того, відповідач не надав йому інформацію, зазначену в частині 2 статті 12 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Частина 2 пункту 1.10 кредитного договору не містить опису послуг з обслуговування кредитної заборгованості та обґрунтованого розрахунку вартості таких послуг.

Вважав, що Банк в частині 2 пункту 1.10 кредитного договору фактично встановив обов'язок позичальника сплатити комісію за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно з графіком щомісячних платежів за кредитним договором, що є грубим порушенням вимог статей 11, 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів".

Оспорюваний кредитний договір викладено в письмовій формі з друкуванням тексту шрифтом розміром 5 друкувальних пунктів.

Позивач вважав, що такі дії зробленими навмисно з метою ускладнити та унеможливити прочитання тексту договору, ознайомлення з істотними умовами і відповідно неможливістю прийняття ним зваженого та свідомого рішення щодо необхідності укладення договору саме на таких умовах.

Крім того, пункт 5.7 кредитного договору передбачає, що орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом (у том числі тіло кредиту, проценти, комісії та інші платежі) на момент укладення договору складає 323 936,29 грн, що складається з: 99 921 грн - суми кредиту, 49 852,98
грн - проценти за користування кредитом, 174 162,31 грн - плати за обслуговування. В порушення вказаних норм відповідач не врахував при обчисленні загальної вартості кредиту витрати споживача на ведення рахунку № НОМЕР_1 в рамках пакету послуг 2620_Стартовий_ПР, що обслуговується на умовах договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (пункт 1.13 кредитного договору), та не врахував плату за страхування згідно з договором добровільного страхування життя (пункт 1.12. кредитного договору). У зв'язку з чим, зазначена у договорі загальна вартість кредиту є значно заниженою та приховує реальну вартість кредиту.

Також вказував, що графік щомісячних платежів по кредиту не відповідає формі встановленій законом та не містить всіх визначених законом реквізитів.

Посилаючись на те, що зазначеними діями відповідач ввів його в оману, що призвело до завдання йому шкоди у вигляді необхідності сплати додаткових платежів, які не включені в загальну вартість кредиту, позивач просив суд визнати недійсним кредитний договір № Z62.21654.004374315, укладений 26 вересня 2018 року між ним та ПАТ "Ідея Банк" в цілому та в частині положень частини 2 пункту 1.10 та пункту 6 кредитного договору, застосувати наслідки недійсності правочину, передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області

від 15 жовтня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні 26 вересня 2018 року кредитного договору № Z62.21654.004374315 відповідачем були дотримані вимоги чинного законодавства, визначені приписами статті 203 ЦК України. При цьому між сторонами кредитного договору була досягнута згода з усіх його істотних умов. До укладення оспорюваного кредитного договору, відповідно до вимог Закону України "Про захист прав споживачів" відповідачем була надана позивачу необхідна, доступна, достовірна і своєчасна інформація про умови кредитування, загальну вартість кредиту, перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, про що свідчать підписи ОСОБА_1 в оспорюваному кредитному договорі та паспорті споживчого кредиту.

Позивач був ініціатором укладення кредитного договору, був ознайомлений з усіма його умовами та міг погоджуватись чи не погоджуватись на відповідні умови, а тому посилання позивача на те, що відповідач не надав йому всебічної, об'єктивної та достовірної інформації про умови кредитування перед та під час укладення кредитного договору про надання споживчого кредиту суд вважав необґрунтованими.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення а рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 15 жовтня

2019 року - без змін.

Колегія суддів погодилась із висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1, зазначивши, що в момент укладення оспорюваного кредитного договору вимоги Закону України "Про захист прав споживачів" були виконані.

В цілому кредитний договір № Z62.21654.004374315 від 26 вересня

2018 року не суперечить нормам цивільного законодавства України, відповідає вільному волевиявленню та внутрішній волі учасників правочину.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

23 квітня 2020 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 квітня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення по справі про задоволення його позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 194/1387/19.

У травні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій.

Заявник вважає, що апеляційним судом не враховано висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах в справі за участі АТ "Ідея Банк", викладені у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року в справі № 583/3343/19.

Наголошує на тому, що умови кредитного договору щодо встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості є недійсними.

Вважає, що суд першої інстанції в порушення вимог статей 127, 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) поновив відповідачу строк для подачі відзиву та прийняв до розгляду поданий відповідачем відзив після закриття підготовчого провадження. У зв'язку з прийняттям відзиву на позовну заяву в день ухвалення рішення у справі, суд позбавив його права на подання відповіді на відзив та порушив такі принципи цивільного судочинства, як змагальність і диспозитивність.

Відзив на касаційну скаргу у встановлений судом строк не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 26 вересня 2018 року між ПАТ "Ідея Банк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № Z62.21654.004374315, відповідно до пункту 1.1. умов якого банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 99 921 грн, включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов'язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього договору.

Згідно з пунктом 1.2 кредитного договору кредит надається строком на

60 місяців та банк надає кредит у день його підписання і датою видачі кредиту, є дата списання коштів з позичкового рахунку для зарахування на банківський поточний рахунок позичальника.

Відповідно до пункту 1.13 кредитного договору банк відкриває позичальнику банківський поточний рахунок № НОМЕР_1 у гривні в рамках пакету послуг "2620_Стартовий_ПР", що обслуговується в умовах договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб.

Згідно з пунктами 1.3,1.4 кредитного договору сторони погодили, що за користування кредитом позичальник сплачує річну змінювану процентну ставку в розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 5,5% (Маржу банку) та станом на день укладення договору змінна частина ставки, визначена за рішенням Правління банку, становить 9,5%, що разом з Маржею банку складає змінювану процентну ставку в розмірі 15%.

Відповідно до пункту 1.10 кредитного договору за обслуговування кредиту Банком, що включає в себе:

- надання інформації по рахунку позичальника, з використанням телефонних каналів зв'язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення СМС-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо;

- надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв'язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника;

- опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв'язку тощо.

Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором.

Пункт 6 кредитного договору містить графік щомісячних платежів за кредитним договором.

Згідно з пунктом 5.1 кредитного договору № Z62.21654.004374315

від 26 вересня 2018 року Банк перед укладенням кредитного договору повідомив позичальнику в належній формі в повному обсязі інформацію, передбачену законодавством України, зазначена інформація позичальнику відома та зрозуміла, позичальник ознайомився з тарифами банку і згоден з ними, належний позичальнику примірник оригіналу даного договору позичальнику вручено банком при підписанні даного договору, умови даного договору він вважає справедливими і такими, що відповідають його інтересам.

Також, матеріали справи містять Паспорт споживчого кредиту-Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартизована форма). Вказаний документ 26 вересня 2018 року підписано позивачем, при цьому вказано, що він підтверджує отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних ним умов кредитування, також позивачем підтверджено отримання всіх пояснень, необхідних для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансової ситуації, зокрема, шляхом роз'яснення наведеної інформації, в тому числі, суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати для нього, в тому числі, в разі невиконання ним зобов'язань за таким договором.

На підставі заяви ОСОБА_1 між ним та страховиком - ПАТ "Страхова компанія "УНІКА Життя" 26 вересня 2018 року укладено договір добровільного страхування життя № Z62.21654.004374315, вказана заява, підписана ОСОБА_1 та прийнята уповноваженою особою страховика - страховим агентом.

ПАТ "Ідея Банк" зараховано кошти в сумі 86 887,83 грн на банківський рахунок позичальника ОСОБА_1 № НОМЕР_1, який зазначено у договорі, із призначенням платежу: "видача кредиту, згідно з кредитним договором № Z62.21654.004374315 від 26 вересня 2018 року".

Крім того, ПАТ "Ідея Банк" в порядку виконання вимог пункту 1.12 кредитного договору перераховано кошти в сумі 13 033,17 грн на рахунок ПАТ "Страхова компанія "УНІКА Життя" із призначенням платежу: "оплата по договору № Z62.21654.004374315 від 26 вересня 2018 року, страхувальник ОСОБА_1"

В період із 26 вересня 2018 року по 14 серпня 2019 року позивач щомісячно сплачував суму, яка відповідає сумі, встановленій у погодженому та підписаному графіку щомісячних платежів за кредитним договором.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із положенням пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення відповідають не в повній мірі.

Щодо вимоги про визнання недійсним кредитного договору № Z62.21654.004374315 від 26 вересня 2018 року в цілому

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частинами 1 -3 , 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити частинами 1 -3 , 5 статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частини 1 статті 215 ЦК України.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 12 Закону України "Про споживче кредитування" (тут і далі у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов'язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов'язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору.

У договорі про споживчий кредит можуть бути зазначені інші умови, визначені законом та за домовленістю сторін.

Встановивши, що Банк у письмовій формі надав ОСОБА_1 у повному обсязі всю необхідну інформацію, кредитний договір містить усі умови, передбачені положеннями Закону України "Про споживче кредитування", сторони узгодили всі істотні умови договору, а саме: суму кредиту, дату видачі кредиту, умови повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, порядок сплати за кредит, порядок зміни та припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору, тощо, та ОСОБА_1 особистими підписами засвідчив, що він погодився на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін на укладення і підписання договору були вільними, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання кредитного договору

від 21 листопада 2018 року недійсним в цілому.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині та не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального права або допущено порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для визнання недійсним в цілому оспорюваного кредитного договору.

Стосовно посилань заявника на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які виявилися у поновленні строку для подання відзиву та прийняття до розгляду відзиву після закриття підготовчого провадження, Верховний Суд зазначає наступне.

Ухвалою Тернівського міського суду Дніпропетровської області

від 05 серпня 2019 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1, визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

Копія зазначеної ухвали була направлена сторонам та отримана уповноваженою особою відповідача 19 серпня 2019 року.

19 вересня 2019 року до суду першої інстанції надійшов відзив ПАТ "Ідея Банк", поданий його представником - адвокатом Буковинським Т. Й., на позовну заяву ОСОБА_1, в якому представник відповідача просив поновити пропущений строк для подання відзиву, як такий, що пропущено з поважних причин.

Ухвалою Тернівського міського суду Дніпропетровської області

від 15 жовтня 2019 року поновлено ПАТ "Ідея Банк" строк для подання відзиву та доказів до нього, визнано причину пропуску вказаного строку поважною, а поданий відзив прийнято та долучено до матеріалів справи.

Колегія суддів погоджується з доводами заявника, що процесуальний строк на подання відповідачем відзиву встановлюється судом, а отже у випадку його пропуску з поважних причин може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду, що узгоджується з приписами статті 127 ЦПК України.

Разом з тим, Верховний Суд звертає увагу на те, що свої пояснення, міркування і аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень проти позову ОСОБА_1 виклав у поданій апеляційній скарзі, якій надано оцінку апеляційним судом.

Апеляційний суд забезпечив можливість учасникам справи брати участь в судовому засіданні 14 квітня 2020 року та ОСОБА_1, розпорядившись своїми правами на власний розсуд, подав заяву від 10 березня 2020 року про проведення судового засідання без його участі.

Відповідно до стаття 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених стаття 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Судами попередніх інстанцій при вирішенні позовних вимог про визнання недійсним в цілому кредитного договору, не допущено таких порушень норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень в цій частині.

Щодо позовних вимог про визнання недійсними положень пунктів 6 та 1.10 кредитного договору № Z62.21654.004374315 від 26 вересня 2018 року

Відповідно до частин 1 та 2 статті 11 Закону України "Про споживче кредитування" після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено частин 1 та 2 статті 11 Закону України "Про споживче кредитування", іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

У разі якщо розмір майбутніх платежів і строки їх сплати не можуть бути встановлені у договорі про споживчий кредит (кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії тощо), споживачу також у строк, визначений цим договором, надається виписка з рахунку/рахунків (за їх наявності), у якій зазначаються: стан рахунку на певну дату, оборот коштів на рахунку за період часу, за який зроблена виписка з рахунку (з описом проведених операцій), баланс рахунку на початок періоду, за який зроблена виписка, баланс рахунку на кінець періоду, за який зроблена виписка, дати і суми здійснення операцій за рахунком споживача, застосована до проведених споживачем операцій процентна ставка, будь-які інші платежі, застосовані до проведених споживачем операцій за рахунком, та/або будь-яка інша інформація, передбачена договором про споживчий кредит.

Згідно пункту 1.10 кредитного договору № Z62.21654.004374315

від 26 вересня 2018 року позичальнику було встановлено плату за обслуговування кредиту, що включає в себе плату за: надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв'язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення СМС-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв'язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв'язку тощо.

Тобто, пунктом 1.10 кредитного договору фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо встановлена частиною 1 статті 11 Закону України "Про споживче кредитування".

Необхідність внесення плати за обслуговування кредиту передбачена й у пункті 6 кредитного договору, а саме у графіку щомісячних платежів.

Відповідно до частини 5 статті 12 Закону України "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими частини 5 статті 12 Закону України "Про споживче кредитування", є нікчемними.

Згідно частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Враховуючи наведене, оскільки ОСОБА_1 було встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд констатує, що положення пунктів 1.10 та 6 кредитного договору № Z62.21654.004374315 від 26 вересня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та АТ "Ідея Банк", щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором є нікчемними.

Вказані висновки загалом узгоджуються із висновками Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду викладеними у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).

Отже в цій частині доводи касаційної скарги є частково обґрунтованими.

Визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним в силу закону (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17)

Таким чином позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсними положень пунктів 1.10 та 6 кредитного договору № Z62.21654.004374315

від 26 вересня 2018 рокуне підлягають задоволенню саме у зв'язку із обранням неналежного способу захисту.

Відповідно до частини 1 статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки обставини справи судами попередніх інстанцій в цій частині встановлені повно, проте судами неправильно застосовано норми матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржені судові рішення підлягають зміні, шляхом зміни мотивів відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними положень пунктів 1.10 та 6 кредитного договору № Z62.21654.004374315

від 26 вересня 2018 року.

Щодо застосування наслідків недійсності правочину

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За правилами вказаної статті реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Вирішення спору в цій частині потребує встановлення обставин, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, а саме розміру грошових коштів, які сплачені позичальником на виконання положень кредитного договору, які є нікчемними.

Відповідно до пункту1 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пункту1 частини 3 статті 411 ЦПК України.

Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи в частині застосування наслідків недійсності нікчемного правочину в частині умов щодо встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості, судами належним чином не встановлені, постанова апеляційного суду не в повній мірі відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, що відповідно до статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування в частині вирішення зазначеної позовної вимоги з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За змістом статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Під час нового розгляду апеляційному суду з метою вирішення позовних вимог про застосування положень статті 216 ЦК України необхідно врахувати викладене в цій постанові, встановити розмір грошових коштів сплачених ОСОБА_1 в рахунок виконання зобов'язань за кредитним договором № Z62.21654.004374315 від 26 вересня 2018 року, у тому числі на виконання положень договору, нікчемність яких констатована Верховним Судом в цій постанові.

Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат має бути вирішено за результатами ухвалення остаточного рішення у справі.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської від 15 жовтня

2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 квітня

2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства "Ідея Банк" про визнання недійсними положень пункту 1.10 та пункту 6 кредитного договору № Z62.21654.004374315 від 26 вересня 2018 року змінити, виклавши мотивувальну частину судових рішень в цій частині в редакції цієї постанови.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 квітня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про застосування передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України правових наслідків недійсності положень пункту 1.10 та пункту 6 кредитного договору № Z62.21654.004374315 від 26 вересня 2018 року скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської від 15 жовтня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 14 квітня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В.

Шипович