Правова позиція : Щодо стягнення коштів за договорами банківського вкладу, які не були повернуті вкладнику внаслідок злочину, вчиненого службовими особами банку

У разі пред’явлення позову про стягнення коштів за договорами банківського вкладу, у тому числі відсотків та інфляційних втрат, які не були повернуті вкладнику внаслідок злочину (кримінального правопорушення), вчиненого службовими особами банку, застосуванню до спірних правовідносин між вкладником та банком підлягають норми цивільного законодавства, які регулюють договірні, а не деліктні зобов’язання. Вчинення працівниками банку злочину (кримінального правопорушення) із заволодіння внесеними на депозит коштами не впливає на обов’язок банку щодо належного виконання взятих на себе зобов’язань за відповідними договорами. У разі звернення вкладника із заявою про повернення вкладу договір є розірваним, у зв’язку з чим договірні зобов’язання, у тому числі з виплати процентів, припиняються, після чого права та інтереси вкладника забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, що регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання. До правових наслідків порушення грошового зобов’язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки

Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.09.2024 року у справі №446/2145/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 446/2145/21

провадження № 61-4465 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Укрсиббанк» на рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 29 березня 2023 року у складі судді Костюк У. І.

та постанову Львівського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року

у складі колегії суддів: Левика Я. А., Крайник Н. П., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог та судових рішень

У вересні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом

до акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк», банк), в якому просив суд стягнути з банка на свою користь заборгованість за договором банківського вкладу від 05 лютого 2012 року № НОМЕР_3 USD.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 05 лютого 2012 року між ним та банком в особі керуючої відділення Азарової Т. М. було укладено договір банківського вкладу № НОМЕР_3 USD, за яким банк прийняв від нього

на зберігання грошові кошти (вклад) у розмірі 6 930,00 доларів США

під 20 % річних строком до 05 серпня 2012 року з автоматичною пролонгацією строку дії договору.

Факт передачі ним грошових коштів представнику банка встановлено вироком Жовківського районного суду Львівської області від 02 жовтня 2019 у справі

№ 446/1917/16-к (кримінальне провадження № 12012150220000099 щодо обвинуваченої ОСОБА_3 ) та рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 07 жовтня 2020 року у справі № 446/857/20 (за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , АТ «УкрСиббанк» про відшкодування моральної шкоди).

Вищевказаним вироком районного суду, який залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2020 року, ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні злочинів, передбачених відповідними частинами статей 190 (Шахрайство), 191 (Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем), 358 (Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів), 364 (Зловживання владою або службовим становищем), 366 (Службове підроблення) КК України, встановлено факт неправомірного заволодіння його коштами при розміщенні їх на депозитний рахунок АТ «УкрСиббанк» на суму

55 368,62 грн.

Після того, як вирок набрав законної сили, 18 березня 2020 року АТ «УкрСиббанк» виплатило йому депозит за вказаним договором у розмірі 6 930,00 доларів США.

Разом із цим, між ним та банком існували договірні відносини, тому він уважав,

що має право на стягнення з банка на свою користь процентів за договором банківського вкладу, 3 % річних (стаття 625 ЦК України) та пені (частина п`ята

статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Банк не повернув йому зазначені кошти, у зв`язку з чим станом на вересень

2021 року виникла заборгованість у розмірі 1 718 793,62 доларів США:

11 243,26 доларів США - заборгованість за процентами; 1 583,11 доларів США -

3 % річних за неповернутий депозит; 3 246,48 доларів США - 3 % річних

за неповернуті проценти; 578 169,90 доларів США (евівалент - 15 441 275,12 грн) - пеня за несвоєчасне повернення депозиту; 1 124 550,87 доларів США (евівалент - 30 033 581,76 грн) - пеня за несвоєчасне повернення процентів.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просив суд його позов задовольнити

та стягнути з банка на його користь вищевказаний розмір заборгованості.

Ухвалою Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 27 вересня

2021 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 09 листопада

2021 року задоволено клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі. Зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).

Ухвалою Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 09 грудня

2021 року поновлено провадження у справі.

Ухвалою Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 22 лютого

2022 року провадження у справі зупинено до визначення правонаступника

ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 26 грудня

2022 року поновлено провадження у справі. Залучено ОСОБА_1 до участі

у справі в якості правонаступника позивача - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У січні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Репак В. В., подав до суду першої інстанції заяву про зменшення позовних вимог, в якій позивачка просила суд стягнути з АТ «УкрСиббанк» на свою користь заборгованість за договором банківського вкладу від 05 лютого 2012 року № НОМЕР_3 USD,

яка виникла станом на 03 січня 2023 року, у розмірі: 11 243,26 доларів США - проценти за договором банківського вкладу; 305,75 доларів США - 3 % річних

за неповернутий депозит (частина друга статті 625 ЦПК України); 1 439,75 доларів США - 3 % річних за неповернуті проценти за депозитним договором

(частина друга статті 625 ЦПК України); 4 502 070,05 грн - пеня (частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Ухвалою Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 13 березня

2023 року прийнято до розгляду вказану заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Репака В. В. Вирішено розглядати справу з урахуванням уточнених позовних вимог. У задоволенні заяви банка про закриття провадження у справі відмовлено.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 29 березня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з АТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором банківського вкладу від 05 лютого 2012 року № НОМЕР_3 USD у розмірі

12 186,96 доларів США: 11 243,26 доларів США - проценти за договором банківського вкладу; 943,70 доларів США - 3 % річних за неповернуті проценти

за депозитним договором.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 10 334,17 грн.

Стягнуто з АТ «УкрСиббанк» на користь держави судовий збір у розмірі

1 015,83 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами існували зобов`язальні правовідносини з договорів банківських вкладів. Позивачем (спадкоємцем ОСОБА_2 ) доведено факт укладення договору банківського вкладу з банком та факт внесення грошових коштів до каси банка, що не спростовано відповідачем. Цей факт підтверджено вироком Жовківського районного суду Львівської області від 02 жовтня 2019 у справі № 446/1917/16-к (кримінальне провадження № 12012150220000099 щодо обвинуваченої ОСОБА_3 ). Тобто відповідні обставини не підлягають доведенню (частина шоста статті 82

ЦПК України). ОСОБА_2 уніс грошові кошти на депозитний рахунок

АТ «УкрСиббанк».

Банк не виконав свої договірні зобов`язання за договором банківського вкладу. При цьому сам факт не проведення суми коштів на рахунку банку за умов наявності доказів про одержання таких від вкладника не може слугувати причиною для відмови у позові.

Крім того, у березні 2020 року банк виплатив ОСОБА_2 суму вкладу у розмірі 6 930,00 доларів США, чим фактично визнав факт укладення між ними відповідного договору.

Районний суд уважав, що позивачем (правонаступником позивача) вірно вказано період та розрахунок процентів за користування вкладом, оскільки такий здійснено згідно з умовами укладеного договору та з урахуванням ставки, передбаченої пунктом 1.4 договору, а тому наявні підстави для стягнення

з відповідача на користь позивача 11 243,26 доларів США заборгованості

за процентами за договором банківського вкладу.

Вирішуючи позов в частині стягнення 3 % річних на підставі частини другої

статті 625 ЦК України, суд виходив із того, що договір банківського вкладу набрав чинності з моменту його підписання і діяв до фактичної дати отримання вкладником коштів, тобто до 18 березня 2020 року, так як саме цього дня

ОСОБА_2 було повернуто суму вкладу. Після цього інтереси вкладника підлягають захисту на підставі положень частини другої статті 625 ЦК України,

яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Тому позивач має право на стягнення 3 % річних за неповернуті проценти за депозитним договором.

Розрахунок заборгованості у відповідній частині, наданий позивачем, невірний. Суд установив, що період прострочення виконання відповідачем зобов`язання

за договором № НОМЕР_3 USD у межах заявлених позовних вимог становить 1 022 днів: із 18 березня 2020 року (дата розірвання договору у зв`язку

з виплатою вкладу) по 03 січня 2023 року (дата поданої заяви про зменшення позовних вимог), а відтак розмір простроченого зобов`язання у цій частині складає 943,7 доларів США.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягнення

3 % річних за неповернутий депозит, яка нарахована позивачем в порядку

частини другої статті 625 ЦК України, оскільки таке стягнення призвело

б до подвійного нарахування відсотків на одне й те саме зобов`язання.

Районний суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, так як спадкоємець має право на стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв`язку

з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов`язків, яка була присуджена судом спадкодавцеві за його життя (стаття 1230 ЦК України). Відповідного права ОСОБА_1 , як спадкоємець, не успадкувала. ОСОБА_2

за життя не було присуджено до стягнення неустойку за неналежне виконання банком умов договору банківського вкладу.

Суд відхилив заяву банка про застосування позовної давності до спірних правовідносин, оскільки банк не визнавав факт укладення договору банківського вкладу, а вироком районного суду від 02 жовтня 2019 року, підтверджена обставина розміщення коштів ОСОБА_2 на депозитному рахунку

АТ «УкрСиббанк», тобто було встановлено укладення спірного договору банківського вкладу. Разом із цим, грошовий вклад вкладнику повернуто лише

18 березня 2020, а позов подано до суду в 2021 році, тобто в межах трирічного строку (статті 256 257 ЦК України).

Розподіл судових витрат у частині судового збору здійснено з урахуванням

часткового задоволення позову, статті 141 ЦПК України, а також того факту,

що споживчі правовідносини між позивачем та банком припинені з моменту розірвання договору. Спірні правовідносини стосуються виконання грошового зобов`язання й на них не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», тому ОСОБА_1 не звільняється від сплати судового збору.

Суд першої інстанції врахував відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року апеляційну скаргу АТ «УкрСиббанк» залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Репака В. В., задоволено частково.

Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 29 березня

2023 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судового збору

у розмірі 10 334,17 грн скасовано.

У решті рішення суду залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками районного суду по суті спору,

так як позивачем на підставі належних та допустимих доказів доведено факт укладення договору банківського вкладу і факт внесення ним коштів до каси банку.

Зобов`язання за договором банківського вкладу, укладеного між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , не припинилися у зв`язку зі смертю останнього. До спадкоємців вкладника переходить право на вклади у банку та проценти, нараховані на суму вкладів. При цьому спірні правовідносини стосуються стягнення відсотків, нарахованих на суму банківського вкладу, а не відшкодування шкоди, завданої злочином, а тому вони допускають правонаступництво.

Факт не проведення суми коштів на рахунку банку, за умов наявності доказів

про одержання таких від вкладника, не може слугувати причиною для відмови

у позові. Крім того, обставина розміщення коштів на депозитному рахунку

АТ «УкрСиббанк» встановлена судовим рішенням і не потребує доведення

(частина шоста статті 82 ЦПК України). У цій частині судом апеляційної інстанції враховано відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду

та Верховного Суду.

Суму вкладу повернуто вкладнику 18 березня 2020 року, що вказує на визнання банком факту укладення договору банківського вкладу.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що позовні вимоги в частині стягнення відсотків підлягають задоволенню відповідно до умов договору банківського вкладу, яким його сторони погодили нарахування процентів

до моменту фактичного повернення суми вкладу. Договір банківського вкладу,

на думку суду, діяв з моменту його підписання до фактичної дати отримання вкладником грошових коштів, тобто до 18 березня 2020 року.

Позивачем вірно вказано період (з 06 лютого 2012 року по 17 березня 2020 року) та здійснено розрахунок процентів за користування вкладом (11 243,26 доларів США).

Після припинення між сторонами договірних правовідносин, зокрема внаслідок розірвання договору, інтереси вкладника підлягають захисту на підставі положень частини другої статті 625 ЦК України. Суд апеляційної інстанції погодився

з розрахунками суду першої інстанції в частині вирішення позовної вимоги

про стягнення 3 % річних за неповернуті проценти (943,70 доларів США) за період

із 18 березня 2020 року (дата розірвання договору) по 03 січня 2023 року (дата подання до суду заяви про зменшення позовних вимог).

При цьому банк указані розрахунки не спростовував, контрозрахунків не надав.

Судом першої інстанції правильно відхилено заяву відповідача про застосування позовної давності, оскільки банк не визнавав факт укладення договору банківського вкладу, а вироком суду від 02 жовтня 2019 року підтверджена обставина розміщення коштів ОСОБА_2 на депозитному рахунку

АТ «УкрСиббанк», тобто було встановлено укладення спірного договору банківського вкладу. Цей грошовий вклад вкладнику було повернуто лише

18 березня 2020 року, а позов про стягнення процентів за договором, 3 % річних

та пені пред`явлено до суду в 2021 році, тобто у межах позовної давності.

Апеляційний суд скасував рішення районного суду в частині стягнення

з ОСОБА_1 судового збору на користь держави, так як позивач звернувся

до суду із позовом, пов`язаним із порушенням його прав за договором банківського вкладу, тобто як споживач. Тому він був звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви в силу вимог Закону України

«Про захист прав споживачів», як і його правонаступник.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду

У березні 2024 року АТ «УкрСиббанк» звернулося до Верховного Суду

із касаційною скаргою на рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 29 березня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду

від 27 лютого 2024 року, у якій просить оскаржувані судові рішення скасувати

та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; судами належним чином не досліджено зібрані

у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення

для правильного вирішення справи; суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано із районного суду вищевказану цивільну справу.

У задоволенні клопотання банка про зупинення виконання судових рішень відмовлено. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги

та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.

У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2024 року клопотання АТ «УкрСиббанк»

про зупинення виконання судових рішень задоволено частково. Зупинено виконання рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області

від 29 березня 2023 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

У задоволенні клопотання в частині зупинення виконання постанови Львівського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга АТ «УкрСиббанк» мотивована тим, що спірна грошова сума

у розмірі 6 930,00 доларів США, як шкода, завдана ОСОБА_2 злочином, у березні 2020 року добровільно повернута банком, як роботодавцем винної особи,

ОСОБА_2 , а не як сума, передбачена договором. У подальшому йому відшкодовано й моральну шкоду у розмірі 100 000,00 з вищенаведених підстав

на підставі судового рішення у справі № 446/857/20.

Між банком і позивачем виникли фактично деліктні зобов`язання, які стосуються відшкодування роботодавцем шкоди, завданої його працівником під час виконання своїх службових обов`язків (статті 1166 1172 ЦПК України). Ця шкода особі добровільно відшкодована у повному обсязі. У свою чергу роботодавець має право регресної вимоги до винної особи - ОСОБА_3 (стаття 1191 ЦК України). Письмовий договір банківського вкладу між сторонами не укладався.

У цій частині посилається на відповідну судову практику Верховного Суду.

Судом порушено норми процесуального права, так як суд безпідставно відмовив

у задоволенні клопотання банку про витребування оригіналу договору банківського вкладу. Крім того, ОСОБА_1 , як правонаступник ОСОБА_2 , повинна була сплатити судовий збір за свої позовні вимоги, оскільки норми

Закону України «Про захист прав споживачів» на неї не поширюються. Спірні правовідносини стосуються захисту її спадкових прав, а не як споживача.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу

від представника ОСОБА_1 - адвоката Репака В. В., у якому вказується,

що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального

та процесуального права.

Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 лютого 2012 року між АТ «УкрСиббанк» в особі начальника відділення № 873 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір банківського вкладу (депозиту) № НОМЕР_3 USD (а. с. 58-60, т. 1).

Відповідно до пункту 1.1 цього договору банк приймає на зберігання від вкладника або для нього грошові кошти (вклад) та зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму вкладу та проценти на нього на умовах та в порядку, встановлених

цим договором.

Пунктом 1.3 договору визначено, що вкладник вносить/розміщує на вкладний рахунок суму 6 930,00 доларів США на строк зберігання з 05 лютого 2012 року

до 05 серпня 2012 року, що є також строком дії договору.

У пункті 1.4 цього договору встановлено процентну ставку у розмірі 20 % річних.

Листом від 04 березня 2013 року ОСОБА_2 звернувся до банка із заявою

про повернення йому суми вкладу та виконання умов договору (а. с. 226, 227, т. 1).

Вироком Жовківського районного суду Львівської області від 02 жовтня

2019 року у справі № 446/1917/16-к, який залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2020 року, ОСОБА_3 визнано винною

у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190,

частиною другою статті 191, частиною третьою статті 191, частиною четвертою статті 191, частиною четвертою статті 358, частиною другою статті 364,

частиною першої статті 366, частиною другою статті 366 КК України, та призначено їй покарання у виді позбавлення волі строком на десять років з позбавленням права займати посади, пов`язані з фінансово-господарською діяльністю, строком на три роки, з конфіскацією належного на праві власності майна та зі штрафом

у розмірі 700 неоподаткованих мінімумів громадян (а. с. 10-36, 37-53, т. 1).

Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 07 жовтня

2020 року у справі № 446/857/20 позовні вимоги ОСОБА_2 до АТ «УкрСиббанк» про відшкодування моральної шкоди задоволено та стягнуто з банка на користь ОСОБА_2 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди (а. с. 54-57, т. 1).

АТ «УкрСиббанк» листом від 19 березня 2020 року повідомило, що банк добровільно повернув 18 березня 2020 року на рахунок ОСОБА_2 грошові кошти

у розмірі 6 930,00 доларів США матеріальну шкоду, завдану злочином згідно

з вироком Жовківського районного суду Львівської області від 02 жовтня

2019 року у справі № 446/1917/16-к, який залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2020 року (а. с. 61, т. 1).

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва

про смерть від 21 грудня 2021 року серії НОМЕР_1 (а. с. 251, т. 1).

Згідно з копії спадкової справи № 54/2022, заведеної до майна померлого

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , спадкоємцем померлого є його дочка -

ОСОБА_1 .

Згідно з довідкою АТ «УкрСиббанк» від 21 лютого 2022 року № 009/58-3-01/13 банк повідомив, що 05 лютого 2012 року, а також пізніше, не здійснювалася операція

зі внесення 6 930,00 доларів США ОСОБА_2 у касу відділення № НОМЕР_2

АТ «УкрСиббанк». Зазначені кошти на зберігання банк не приймав, рахунки банківського вкладу не відкривалися. Згідно з облікових даних банку наданий ОСОБА_2 договір банківського вкладу (депозиту) № НОМЕР_3 відсутній та не реєструвався у програмних комплексах або архівах АТ «УкрСиббанк»

(а. с. 7, т. 2).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга АТ «УкрСиббанк» підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права

із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в повній мірі

не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні

та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно

до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода

на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує

при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду

за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_2 звернувся до суду

з позовом до АТ «УкрСиббанк» про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу (проценти, 3 % річних, пеня).

Ухвалою районного суду від 26 грудня 2022 року залучено ОСОБА_1 до участі

у справі в якості правонаступника позивача - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У січні 2023 року представник ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги

(а. с. 24, т. 2). Вказані уточнення прийнято судом першої інстанції.

ОСОБА_1 (правонаступник ОСОБА_2 ) просила суд стягнути з банка на свою користь заборгованість за договором банківського вкладу від 05 лютого

2012 року, станом на 03 січня 2023 року, зокрема:

- 11 243,26 доларів США - проценти за договором банківського вкладу;

- 305,75 доларів США - 3 % річних за неповернутий депозит (частина друга

статті 625 ЦК України);

- 1 439,75 доларів США - 3 % річних за неповернуті проценти (частина друга

статті 625 ЦК України);

- 4 502 070,05 грн - пеня за несвоєчасне повернення процентів (частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»).

ОСОБА_1 надала суду власний розрахунок заборгованості (а. с. 25-26, т. 2).

Щодо договору банківського вкладу

Відповідно до статей 526 530 598 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно

до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо

у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково

або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони

в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти)

і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах

та в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу

(стаття 1060 ЦК України).

Таким чином, договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором

і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти

від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти

з процентами зі спливом встановленого договором строку.

Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права

та інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися «майновими правами» і, відповідно, «майном» у розумінні цього положення

(Suk v. Ukraine, № 10972/05, § 22, ЄСПЛ, від 10 березня 2011 року).

Стосовно банківських вкладів Європейський суд з прав людини вважає, що вони беззаперечно становлять «майно», яке належить заявникам згідно зі статтею 1 Першого протоколу і не заперечується, що заявники можуть забрати ці кошти разом з відповідними процентами, якщо забажають (Gayduk and others v. Ukraine, № 45526/99, 46099/99, 47088/99, 47176/99, 47177/99, 48018/99, 48043/99, 48071/99, 48580/99, 48624/99, 49426/99, 50354/99, 51934/99, 51938/99, 53423/99, 53424/99, 54120/00, 54124/00, 54136/00, 55542/00, 56019/00, ЄСПЛ, від 02 липня 2002 року).

Вирішуючи питання про стягнення грошових коштів за договорами банківського вкладу, суди повинні встановити факт укладення відповідного договору, з`ясувати повноваження сторін на його укладення, факт внесення грошових коштів

на вкладний (депозитний) рахунок, а також дотримання вимог, передбачених законами та іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності, щодо укладення договору банківського вкладу та внесення грошових коштів.

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81

ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення

для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися

на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність

або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування

(частина перша статті 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку

про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному

та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому,

так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій вірно встановлено,

що між ОСОБА_2 і банком існували зобов`язальні правовідносини з договорів банківських вкладів і позивачем (його правонаступником) доведено факт укладення договору банківського вкладу з банком та факт внесення грошових коштів до каси банка, що не спростовано відповідачем.

Цей факт підтверджено й вироком Жовківського районного суду Львівської області від 02 жовтня 2019 у справі № 446/1917/16-к (кримінальне провадження

№ 12012150220000099 щодо обвинуваченої ОСОБА_3 ). Тому відповідні обставини не підлягають доведенню в силу вимог частини шостої статті 82

ЦПК України.

У пунктах 66-68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки

або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша

статті 1059 ЦК України). У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним (частина друга цієї статті). Оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів,

які не відповідають певним вимогам законодавства та/чи умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. Відкриття відповідних рахунків та облік на них коштів

у національній та іноземній валютах, залучених згідно з чинним законодавством від юридичних і фізичних осіб на підставі укладених у письмовій формі договорів банківського вкладу (депозиту), є обов`язком банку. Необлікування банком таких коштів не можна вважати недодержанням сторонами відповідного договору банківського вкладу (депозиту) його письмової форми.

Звертаючись до банківської установи для розміщення вкладу, ОСОБА_2 правомірно сподівався на належне оформлення вказаного депозитного договору

з банком, а обов`язок забезпечення належного виконання працівниками відповідача посадових інструкцій лежить на банківській установі.

При цьому саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій. Недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів,

які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу), та неналежне виконання ними своїх посадових обов`язків

не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору.

Схожі за змістом правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14 (провадження

№ 14-90цс19), від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14 (провадження

№ 14-703цс19), від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15 (провадження

№ 14-20цс21).

Зазначене узгоджується також із правовою позицією Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеною у постанові

від 06 березня 2019 року у справі № 308/6023/15-ц (провадження № 61-4447сво18). У вказаній постанові зроблено висновок про те, що зобов`язання з відшкодування шкоди, як правило, може мати місце лише за відсутності договірних правовідносин. Наявність кримінального правопорушення не впливає на договірні правовідносини, не спростовує їх існування та не припиняє їх.

У постанові від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15 (провадження

№ 14-20цс21) Велика Палата Верховного Суду, не знайшовши підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 06 квітня

2016 року у справі № 6-352цс16, наголосила, що в разі пред`явлення позову

про стягнення коштів за договорами банківського вкладу, у тому числі відсотків

та інфляційних втрат, які не були повернуті вкладнику внаслідок злочину (кримінального правопорушення), вчиненого службовими особами банку, застосуванню до спірних правовідносин між вкладником та банком підлягають норми цивільного законодавства, які регулюють договірні, а не деліктні зобов`язання, оскільки вчинення працівниками банку злочину (кримінального правопорушення) із заволодіння внесеними на депозит коштами не впливає

на договірні правовідносини вкладника і банку, не спростовує їх існування

та не припиняє їх.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно встановив існування між сторонами договірних відносин, зокрема за договором банківського вкладу.

Указаний договір у судовому порядку не розірвано, недійсним не визнано, тому його чинність презюмується, оскільки діє презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Верховний Суд зауважує, що питання про ступінь вини працівника банку, який привласнив кошти фізичних осіб (клієнтів), не впливає на обов`язок банку щодо належного виконання взятих на себе зобов`язань за відповідними договорами.

Такі правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 06 липня 2022 року у справі № 718/17/21 (провадження № 61-14815св21), від 31 серпня

2022 року у справі № 718/1341/21 (провадження № 61-21447св21).

З урахуванням наведеного, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги

про те, що між банком та ОСОБА_2 не було укладеного договір банківського вкладу, як і те, що між ними виникли деліктні зобов`язання. У разі пред`явлення позову про стягнення коштів за договорами банківського вкладу, у тому числі відсотків та інфляційних втрат, які не були повернуті вкладнику внаслідок злочину (кримінального правопорушення), вчиненого службовими особами банку, застосуванню до спірних правовідносин між вкладником та банком підлягають норми цивільного законодавства, які регулюють договірні, а не деліктні зобов`язання. Вчинення працівниками банку злочину (кримінального правопорушення) із заволодіння внесеними на депозит коштами не впливає

на договірні правовідносини вкладника і банку

Крім того, у березні 2020 року банк виплатив ОСОБА_2 суму вкладу у розмірі

6 930,00 доларів США, чим фактично визнав факт укладення між ними відповідного договору.

При цьому зобов`язання за договором банківського вкладу, укладеного

між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 не припинилися у зв`язку зі смертю останнього. До спадкоємця вкладника - ОСОБА_1 , переходить право

на вклади у банку та проценти, нараховані на суму вкладів.

Зроблені судами висновки у цій частині узгоджуються з судовою практикою Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, яка є сталою

та сформованою.

Щодо стягнення процентів та 3 % річних

Рішенням районного суду позов ОСОБА_1 задоволено частково й стягнуто

з АТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором банківського вкладу від 05 лютого 2012 року № НОМЕР_3 USD у розмірі

12 186,96 доларів США: 11 243,26 доларів США - проценти за договором банківського вкладу; 943,70 доларів США - 3 % річних за неповернуті проценти

за депозитним договором. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції у цій частині.

Суди вважали, що позовні вимоги в частині стягнення відсотків підлягають задоволенню відповідно до умов договору банківського вкладу, яким його сторони погодили нарахування процентів до моменту фактичного повернення суми вкладу. Договір банківського вкладу, на думку суду, діяв з моменту його підписання,

тобто з 05 лютого 2012 року, до фактичної дати отримання вкладником грошових коштів, тобто до 18 березня 2020 року.

Суди також указали, що позивачем вірно вказано період (з 06 лютого 2012 року

по 17 березня 2020 року) та здійснено розрахунок процентів за користування вкладом (11 243,26 доларів США).

Суд апеляційної інстанції погодився з розрахунками суду першої інстанції в частині вирішення позовної вимоги про стягнення 3 % річних за неповернуті проценти (943,70 доларів США) за період із 18 березня 2020 року (дата розірвання договору) по 03 січня 2023 року (дата подання до суду заяви про зменшення позовних вимог).

Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій

і, як наслідок, з відповідними розрахунками.

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Згідно зі статтею 1070 цього Кодексу за користування грошовими коштами,

що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу. Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком

за вкладом на вимогу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що «після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою

для припинення зобов`язання. Виплата встановлених статтями 1061, 1070

ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. Після розірвання договорів банківського вкладу за судовим рішенням проценти не виплачуються, оскільки договірні зобов`язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються».

Наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою

статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 (провадження № 61-11520св20).

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір у відповідній частині, виходили з того, що договір банківського вкладу діяв до фактичного повернення суми вкладу, тобто до березня 2020 року, що сторонами не заперечується. При цьому враховано розрахунок заборгованості, наданий позивачем.

Разом із цим, судами встановлено і сторонами не заперечується, що листом

від 04 березня 2013 року ОСОБА_2 звернувся до банка із заявою про повернення йому суми вкладу та виконання умов договору (а. с. 226, 227, т. 1). Ця заява отримана відповідачем.

Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що позивачка,

як правонаступник вкладника, дійсно має право на стягнення з банка нарахованих процентів за укладеним депозитним договором. Однак, колегія суддів уважає,

що, вирішуючи спір у цій частині, суди попередніх інстанцій не врахували,

що у випадку звернення вкладника із заявою про повернення вкладу, договір

є відповідно розірваним, у зв`язку з чим договірні зобов`язання, у тому числі

з виплати процентів, припиняються. Виплата встановлених статтями 1061, 1070

ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом

у постанові від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19 (провадження

№ 61-1297св22), в якому зазначено, що: «у справі, яка переглядається, позивач звертався за поверненням вкладу і лист банком отримано 13 листопада 2014 року, тобто договір вважається розірваним з урахуванням положення пункту 5 договору, за яким у сторін є право достроково розірвати діючий договір, повідомивши один одного за два дні до дати розірвання договору, а саме - 15 листопада 2014 року. Встановивши, що договір депозиту є розірваним з 15 листопада 2014 року, суди

не врахували, що з моменту розірвання цього договору нарахування передбачених договором процентів припиняється, а починаючи з 16 листопада 2014 року права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України,

яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

На вказаному наголошено також у постанові Верховного Суду від 11 жовтня

2023 року у справі № 757/28659/21-ц (провадження № 61-10164св23).

Таким чином, розрахунок процентів за договором банківського вкладу слід здійснювати саме по дату звернення вкладника до банка із заявою про розірвання договору та видачу вкладу, а не по дату фактичного повернення коштів.

Тому проценти за договором банківського вкладу слід нараховувати за обраною позивачкою формулою, проте за інший період: із 06 лютого 2012 року

по 03 березня 2013 року, і їхній розмір складає 1 485,10 доларів США (з 06 лютого 2012 року по 31 грудня 2012 року - 1 249,67 доларів США, з 01 січня 2013 року

по 03 березня 2013 року - 235,43 доларів США).

Із урахуванням указаного, судами зроблено невірні розрахунки й 3 % річних

на підставі частини другої статті 625 ЦК України.

Зокрема, суди вважали, що 3 % річних за неповернуті проценти

(943,70 доларів США) слід нараховувати за період із 18 березня 2020 року (дата розірвання договору) по 03 січня 2023 року (дата подання до суду заяви

про зменшення позовних вимог).

Висновки судів попередніх інстанцій у цій частині є помилковими.

У статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності

за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше

не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися

до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених

статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі,

є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України.

Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у вкладника виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим порушенням грошового зобов`язання, тому позовна давність за такими вимогами обмежується останніми трьома роками до подачі такого позову.

Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 08 листопада 2019 року у справі

№ 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), від 24 квітня 2024 року у справі

№ 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23).

З урахуванням усіх обставин вказаної справи, дати залучення правонаступника позивача та уточнення останньою позовних вимог, заяви про застосування позовної давності, яку було подано банком (а. с. 122-124, т. 1), 3 % річних

на підставі частини другої статті 625 ЦК України нараховуються за період

із 03 січня 2020 року по 03 січня 2023 року (дата подання до суду заяви

про зменшення позовних вимог), а не з дати повернення грошових коштів,

як помилково вважали суди. Цей розмір складає 133,78 доларів США.

Суди попередніх інстанцій зробили вірні висновки про наявність правових підстав для задоволення позову у частині стягнення процентів та 3 % річних, проте невірно визначили суму заборгованості та відповідні періоди її нарахування.

Верховний Суд звертає увагу, що банк не надав суду власні розрахунки розміру заборгованості за договором банківського вкладу.

Касаційна скарга не містить доводів у частині відмови у задоволенні позову,

а тому у цій частині судові рішення судів попередніх інстанцій не переглядаються (стаття 400 ЦПК України). При цьому ОСОБА_1 судові рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку не оскаржила.

Таким чином, судові рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 підлягають зміні. Слід стягнути з АТ «УкрСиббанк»

на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором банківського вкладу

від 05 лютого 2012 року № НОМЕР_3 USD у розмірі 1 618,88 доларів США

(1 485,10 доларів США - проценти за договором банківського вкладу;

133,78 доларів США - 3 % річних за неповернуті проценти за депозитним договором), а не 12 186,96 доларів США.

Щодо судових витрат

Апеляційний суд скасував рішення районного суду в частині стягнення

з ОСОБА_1 на користь держави судового збору у розмірі 10 334,17 грн, вказавши, що позивач звернувся до суду із позовом, пов`язаним із порушенням його прав за договором банківського вкладу, тобто як споживач. Тому він був звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви в силу вимог Закону України «Про захист прав споживачів», як і його правонаступник.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками апеляційного суду.

При цьому, скасувавши рішення суду першої інстанції у цій частині, суд апеляційної інстанції не вирішив питання судових витрат.

Судові рішення судів попередніх інстанцій у частині розподілу судових витрат підлягають скасуванню. У зв`язку з чим Верховний Суд здійснює новий розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України

у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції

та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається

на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ухвалою Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 26 грудня

2022 року залучено ОСОБА_1 до участі у справі в якості правонаступника позивача - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У січні 2023 року представник ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заяву про зменшення позовних вимог, яку прийнято судом.

ОСОБА_1 залучена судом до участі у справі як правонаступник позивача, тобто вона є позивачем у справі.

Разом із цим, між нею та банком відсутні договірні відносини з приводу видачі

їй банком грошових коштів, які належать їй після смерті вкладника, оскільки відповідні договірні відносини існували між ОСОБА_2 позивачки та банком.

Тому у спірних правовідносинах позивачка не є споживачем послуг банку

у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів». У цій справі цивільні правовідносини між позивачкою і банком регулюються Книгою шостою «Спадкове право» ЦК України.

Подібні висновки зазначені у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2022 року

у справі № 361/4256/19 (провадження № 61-9229св20), від 02 листопада 2022 року у справі № 202/3447/20 (провадження № 61-15299св21), від 01 листопада

2023 року у справі № 752/5869/22 (провадження № 61-9727св23) та інших.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України

на 2023 рік» з 01 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складав 2 684,00 грн.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (13 420,00 грн).

Отже, з урахуванням ціни позову (4 976 986,46 грн), ОСОБА_1 мала б сплатити судовий збір за свої позовні вимоги у розмірі 13 420,00 грн.

Верховний Суд змінив судові рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволених позовних вимог, зменшивши суму заборгованості, яка підлягає стягненню з банка.

Фактично позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено на 1,2 %.

З урахуванням висновків, викладених у цій постанові, ОСОБА_1 повинна сплатити в дохід держави 13 259,00 грн за подання позову.

Банк сплатив за подання апеляційної та касаційної скарг судовий збір у розмірі 4 026,00 грн та 6 493,00 грн, відповідно.

Оскільки позов задоволено частково (1,2 %), фактично у задоволенні позову відмовлено на 98,8 %. Тому з позивачки на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 10 392,77 грн.

Висновки за результатом розгляду справи

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400

цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).

Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне касаційну скаргу банка задовольнити частково. Судові рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 підлягають зміні, шляхом зменшення стягнутої з банка на користь позивачки суми заборгованості з 12 186,96

доларів США (11 243,26 доларів США та 943,70 доларів США) до 1 618,88

доларів США (1 485,10 доларів США та 133,78 доларів США). В іншій частині

(у частині відмови у задоволенні позову) судові рішення необхідно залишити

без змін. Судові рішення в частині вирішення питання щодо розподілу судових витрат слід скасувати й здійснити новий розподіл витрат по сплаті судового збору, зокрема, стягнути з позивачки: на користь держави - 13 259,00 грн, на користь відповідача - 10 392,77 грн.

Керуючись статтями 400 401 402 409 410 412 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити частково.

Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 29 березня

2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року

у частині стягнення з акціонерного товариства «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором банківського вкладу від 05 лютого 2012 року № НОМЕР_3 USD змінити, зменшивши розмір заборгованості

до 1 618,88 доларів США (1 485,10 доларів США - проценти за договором банківського вкладу, 133,78 доларів США - 3 % річних за неповернуті проценти

за депозитним договором.)

В іншій частині по суті вирішення спору рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 29 березня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року залишити без змін.

Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 29 березня

2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року

у частині розподілу судових витрат скасувати. Здійснити новий розподіл судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 13 259 (тринадцять тисяч двісті п`ятдесят дев`ять) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «УкрСиббанк» 10 392 (десять тисяч триста дев`яносто дві) гривні 77 копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець