Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.04.2018 року у справі №468/2462/14ц

Постанова

Іменем України

04 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 468/2462/14

провадження № 61-4422св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

представник позивача - ОСОБА_3,

відповідачі: Баштанськарайонна рада Миколаївської області, Баштанська районна державна адміністрація Миколаївської області, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області,

третя особа - приватний нотаріус Баштанського районного нотаріального округу Миколаївської області Остапенко Володимир Володимирович,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником - ОСОБА_3, на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 06 липня 2016 року у складі судді Янчук С. В. та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 15 серпня 2016 року у складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Галущенка О. І., Лисенка П. П.

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2014 року ОСОБА_2. звернувся до суду з позовом до Баштанської районної ради Миколаївської області та Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання права на постійне користування земельною ділянкою в порядку спадкування.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер батько ОСОБА_2 - ОСОБА_5 Після його смерті відкрилась спадщина на спадкове майно, а саме на право постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, площею 38,1 га, яка знаходилась у користуванні спадкодавця на підставі державного акта на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 від 03 липня

1995 року. Позивач зазначав, що у встановленому законом порядку

він прийняв спадщину шляхом звернення до нотаріальної контори. Але, у видачі свідоцтва про право на спадщину на спірну земельну ділянку йому було відмовлено, незважаючи на те, що таке право спадкодавця, яке підтверджено державним актом на право постійного користування, не припинилось і входить до складу спадщини.

Посилаючись на вказані обставини, і на те, що земельна ділянка надавалася спадкодавцю для розширення фермерського господарства, яке очолює на сьогоднішній день позивач, останній просив визнати за ним у порядку спадкування право на постійне користування землею у розмірі 38,1 га у відповідності до державного акту серії НОМЕР_1 від 03 липня 1995 року.

Ухвалою Баштанського районного суду Миколаївської області від 13 січня 2015 року до участі у справі залучено співвідповідача - Баштанську районну державну адміністрацію Миколаївської області.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 06 липня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що право постійного користування земельною ділянкою не увійшло до складу спадщини.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 15 серпня 2016 року рішення районного суду залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, виходив із того, що позивач, як голова фермерського господарства, не позбавлений права звернутися до органів державної влади чи місцевого самоврядування із заявою про надання спірної земельної ділянки, яка використовувалась для ведення фермерського господарства на праві постійного користування земельною ділянкою, в оренду для ведення фермерського господарства, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

У серпні 2016 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не встановили належним чином та у повному обсязі обставини справи, не перевірили доводи позивача про те, що право постійного користування землею є безстроковим на відміну від права оренди і може бути припинене лише з підстав передбачених статтею 141 ЗК України, а у постанові Кабінету Міністрів України № 1019

від 12 листопада 2008 року зазначено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

У грудні 2016 року Баштанська районна рада Миколаївської області подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначено, що вона не може бути відповідачем у вказаній справі, оскільки не наділена повноваженнями щодо надання у власність чи користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Відповідно до пункту 4 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

18 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд встановив, що 16 січня 1995 року зареєстровано селянське (фермерське) господарство «Зайченка Михайла Павловича», засновником та головою якого до 17 жовтня 2013 року був ОСОБА_5

На підставі рішення Баштанської районної Ради народних депутатів

від 12 травня 1995 року № 7, ОСОБА_5, як голові фермерського господарства, надано у постійне користування землю для ведення селянського (фермерського) господарства із земель запасу Баштанського району, площею 38,1 га, яка розташована в межах території Кашперо-Миколаївської сільської ради Баштанського району Миколаївської області .

На підставі вказаного рішення, 03 липня 1995 року ОСОБА_5 одержав державний акт на право постійного користування землею серії НОМЕР_1, площею 38,1 га, з цільовим призначенням - для розширення селянського (фермерського) господарства.

За життя ОСОБА_5, 17 жовтня 2013 року, на підставі рішення зборів учасників зазначеного господарства, затвердженого у формі протоколу, припинено повноваження голови фермерського господарства

ОСОБА_5, позивача обрано новим головою фермерського господарства.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_5 Спадкоємцями першої черги за законом є його сини - ОСОБА_2, ОСОБА_6 та дружина -

ОСОБА_7

24 січня 2014 року позивач подав приватному нотаріусу заяву про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_5 Інші спадкоємці -

ОСОБА_7 та ОСОБА_6 відмовились від спадщини.

Постановою приватного нотаріуса від 03 жовтня 2014 року відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на право постійного користування земельною ділянкою, оскільки спадкодавець не був власником земельної ділянки.

Згідно частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України у редакції, що діяла на час відкриття спадщини, та частини другої статті 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статей 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20 грудня 1991 року (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право постійного користування землею видавалися на ім'я голови селянського (фермерського) господарства, з ним укладався договір на тимчасове користування землею, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до статті 31 чинного Земельного кодексу України землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерськими господарством на умовах оренди.

Відповідно до пункту 5.1.1. статуту господарства, зареєстрованого в Реєстраційній службі Баштанського районного управління юстиції Миколаївської області, від 22 жовтня 2013 року, до земель господарства належать землі, що передані господарству у приватну власність, у користування, що посвідчено відповідно державними актами на право приватної власності на землю та постійного користування землею, виданими на ім'я голови господарства або членів господарства.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суди, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, вірно застосувавши положення статей 407, 1216, 1218 ЦК України, 102-1 ЗК України,Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», дійшли обґрунтованого висновку про те, щопісля припинення повноважень голови вказаного господарства ОСОБА_5 та обрання позивача новим головою фермерського господарства, переоформлення права постійного користування земельною ділянкою не потребувало, оскільки ОСОБА_2 залишався членом цього господарства.

При цьому суди вірно зазначили, що позивач, як голова фермерського господарства, не позбавлений права звернутися до органів державної влади чи місцевого самоврядування із заявою про надання спірної земельної ділянки, яка використовувалась для ведення фермерського господарства на праві постійного користування земельною ділянкою, в оренду для ведення фермерського господарства. Доказів того, що позивачу відмовлено у наданні спірної земельної ділянки в оренду матеріали справи не містять.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Враховуючи те, що висновки судів відповідають встановленим у справі обставинам, рішення судів ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення без змін, відповідно до положень

статті 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником - ОСОБА_3, залишити без задоволення.

Рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 06 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 15 серпня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк