Історія справи

Постанова

іменем України

4 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 205/2692/15

провадження № 61-3188св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня 2016 року, ухвалене у складі судді Федченко В. М., та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі: Тамакулової В. О., Болтунової Л. М., КозловаС. П.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся з позовом до ОСОБА_5 про стягнення упущеної вигоди, неустойки та відшкодування моральної шкоди у зв'язку із порушенням умов договору про надання послуг.

Позов мотивовано тим, що 5 вересня 2014 роком між нимта ОСОБА_5, яка діяла за довіреністю від імені громадянки США ОСОБА_9, укладено договір про надання послуг № 1452 (далі - договір), за умовами якого позивач надавав відповідачу послуги з пошуку клієнтів для продажу об'єкта нерухомості, а саме квартири АДРЕСА_1.

Позивач вважає, що відповідач, уклавши без відома позивача договір купівлі-продажу зазначеного об'єкта нерухомості і самостійно реалізувавши його, порушила умови договору. У зв'язку з цим повинна сплатити позивачу 47 020,67 грн у відшкодування упущеної вигоди, 23 510,34 грн неустойки у вигляді штрафу та 5 000 грн моральної шкоди.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня 2016 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_5 у відшкодування упущеної вигоди 20 000 грн та 10 000 грн неустойки у вигляді штрафу. У іншій частині у позові відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач порушила зобов'язання за укладеним договором, оскільки вона мала повноваження на укладення з позивачем договору про надання послуг з метою реалізації квартири. Зокрема, дорученням від 3 липня 2013 року громадянка США ОСОБА_9 надала відповідачу право розпоряджатися (користуватися, продати, обміняти, здати в оренду) на умовах і за її розсудом належною довірителю квартирою АДРЕСА_1

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін із посиланням на його відповідність вимогам закону.

У касаційній скарзі, поданій 4 липня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, заявник просила скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що при укладенні договору відповідач діяла на підставі доручення від власника відповідного об'єкта нерухомості, тому передбачені договором права та обов'язки замовника відповідно до статті 239 ЦК України виникли у ОСОБА_9 Таким чином, саме остання є особою, яка несе відповідальність за невиконання зобов'язань за договором. Крім того, зазначає, що судом апеляційної інстанції проігноровано клопотання її представника про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 грудня 2016 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту шостого розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту четвертого пункту першого розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вивчивши матеріли цивільної справи і перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 5 вересня 2014 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (виконавець) та громадянкою США ОСОБА_9 (замовник), від імені якої на підставі довіреності діяла ОСОБА_5, укладено договір про надання послуг № 1452.

Відповідно до пункту 1.1 договору виконавець надає замовнику послуги з пошуку клієнтів для продажу об'єкта нерухомості, що знаходиться АДРЕСА_2 та належить замовнику на праві власності, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 3 липня 2013 року, реєстровий номер 438; здійснює консультативну та іншу допомогу в реалізації зазначеного об'єкта, а замовник сприяє йому та сплачує його послуги.

Згідно з пунктом 2.1.7 договору замовник зобов'язаний не укладати договорів купівлі-продажу об'єкта нерухомості, не відчужувати його іншим шляхом без відома виконавця.

Водночас на підставі відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно судами встановлено, що вказана квартира з 3 грудня 2014 року відповідно до договору купівлі-продажу належить ОСОБА_10

Відповідно до пункту 5.1 договору про надання послуг у разі невиконання або неналежного виконання його умов сторони мають право на відшкодування майнової шкоди, зокрема: витрат, понесених виконавцем та пов'язаних зі збором інформації, збором та оформленням документів, інших витрат, у тому числі, відшкодування упущеної вигоди.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що 3 липня 2013 громадянкою США ОСОБА_9 відповідачу надана довіреність про право на умовах і за її розсудом розпоряджатися (користуватися, продати обміняти, здати в оренду) квартирою АДРЕСА_1, що належить довірителю. Тому відповідач мала повноваження на укладення з позивачем договору про надання послуг з метою реалізації квартири та порушила взяті за договором зобов'язання, оскільки відповідна квартира відчужена відповідачем третій особі без відома позивача.

Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не можна.

Згідно з пунктом 2.4.3 договору про надання послуг виконавець має право вимагати від замовника відшкодування збитків та сплати неустойки в разі невиконання ним своїх зобов'язань, передбачених цим договором.

Відповідно до статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Відхиляючи доводи відповідача про те, що при укладенні договору вона діяла як представник власника квартири на підставі відповідного доручення, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що обов'язки замовника за договором на підставі статті 239 ЦК України виникли не у ОСОБА_5, а у ОСОБА_9

Ураховуючи викладене, касаційний суд дійшов висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і особою, яка несе відповідальність за невиконання обов'язків, передбачених укладеним між позивачем та ОСОБА_9 договором, є саме ОСОБА_9, тоді як ОСОБА_5 є неналежним відповідачем за пред'явленими вимогами.

Відповідно до статті 412 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК Українипередбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно із підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на день пред'явлення позову) за подання до суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати.

Згідно з підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на день пред'явлення позову) за подання до суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору 0,2 розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» з 1 січня 2015 року розмір мінімальної заробітної плати становив 1 218 грн.

За подання до суду позовної заяви майнового характеру позивач сплатив судовий збір у розмірі 705,31 грн, немайнового характеру - у розмірі 243,6 грн, всього 948,91 грн.

За подання до суду апеляційної скарги відповідач сплатив судовий збір у розмірі 1043,80 грн.

За подання до суду касаційної скарги відповідачем судовий збір не сплачено.

Відповідно до підпункту 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на день звернення з касаційною скаргою) ставка судового збору за подання до суду касаційної скарги на рішення суду становить 120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_5 підлягає частковому задоволенню, а судові рішення - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, сплачений відповідачем судовий збір у розмірі 1 043,80 грн за подання апеляційної скарги підлягає стягненню з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 Також з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 у дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1138,69 грн (948,91 грн х 120 : 100).

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 у задоволенні позову до ОСОБА_5про стягнення упущеної вигоди, неустойки та відшкодування моральної шкоди у зв'язку із порушенням умов договору про надання послуг відмовити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5сплачений судовий збір у розмір 1 043,80 грн.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 у дохід держави судовий збір у розмірі 1 138,69 грн.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

В. О.Кузнєцов

С. О.Погрібний

Г. І.Усик