Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.08.2021 року у справі №759/5989/21

Постанова

Іменем України

23 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 759/5989/21

провадження № 61-12812св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М.

М.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_2,

заінтересовані особи: Служба у справах дітей Святошинської РДА в м. Києві, Орган опіки та піклування Святошинської РДА в м. Києві,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, підписану законним представником ОСОБА_2, на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 21 квітня 2021 року в складі судді Петренко Н. О. та на постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року в складі колегії суддів Приходька К.

П., Писаної Т. О., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

24 березня 2021 року законний представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася із заявою про встановленняюридичного факту, а саме, що власник житла ОСОБА_1 не є матір'ю неповнолітніх дітей, місце проживання яких зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування доводів заяви посилалася на те, що ОСОБА_1 виявила волю та хоче розпорядитися своєю власністю, уклавши договір довічного утримання. Для вчинення правочину заявник звернулася до нотаріуса, який повідомив її, що для вчинення правочину необхідно отримати дозвіл Органу опіки та піклування. Заявник звернулася до Служби у справах дітей за інформацією про отримання дозволу на укладення договору довічного утримання, на що їй надано відповідь про необхідність надати перелік документів для надання відповідного дозволу.

Для здійснення звернення та реалізації права отримання дозвільного документу ОСОБА_1 як власнику житла необхідно встановити юридичний факт, що власник житла ОСОБА_1 не є матір'ю неповнолітніх дітей, місце проживання яких зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1, що не визнається Службою у справах дітей Святошинською районною державною адміністрацією в м. Києві.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 21 квітня 2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року, відмовлено у відкритті провадження у справі за вищевказаною заявою.

Суди виходили з того, що встановлення факту, що має юридичне значення, необхідно заявнику для укладення договору довічного утримання, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України є підставою для відмови у відкритті провадження, оскільки заява не підлягає розгляду в судах в порядку цивільного судочинства.

Аргументи учасників справи

У серпні 2021 року представник ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 21 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Посилається на порушення судами норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди зробили безпідставний висновок про відмову у відкриті провадження за заявою ОСОБА_1, оскільки будь-якого цивільного спору про право не існує, а встановлення юридичного факту про відсутність у ОСОБА_3 неповнолітніх дітей потрібне заявнику для оформлення договору довічного утримання.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 12 серпня 2021 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи представника ОСОБА_1 містять підстави, передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права).

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України.

Відповідно до частини 7 статті 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно із частиною 1 статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеному у свідоцтві про народження або паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Відповідно до частини 2 статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зроблено висновок, що "юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зазначено, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

У постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року в справі № 295/3547/21 (провадження № 61-10600св21) зазначено, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.

Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Суди встановили, що листом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу № 20/01-16 від 24 січня 2018 року ОСОБА_1 роз'яснено, що для посвідчення договору довічного утримання належного їй будинку за адресою: АДРЕСА_1, їй необхідно ще отримати дозвіл Органу опіки та піклування.

Листом Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації від 14 лютого 2019 року № 107-107/ОП/С-68-482 ОСОБА_1 надано перелік документів, який необхідно надати до центру надання адміністративних послуг на пр. Перемоги, 97 у м. Києві для видачі розпорядження про надання дозволу на укладення угод відносно житла (майна), право власності на яке або право користування яким мають діти.

Відповідно до частини 4 статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.

Права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому частини 2 статті 315 ЦПК України (стаття 121 СК України)

Згідно зі статтею 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: 1) за заявою матері та батька дитини, 2) за рішенням суду.

Отже, за змістом зазначених норм права, походження дитини від певної особи визначається за фактом народження дитини від цієї особи в шлюбі або поза ним, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, документом закладу охорони здоров'я про народження дитини дружиною та свідоцтвом про народження дитини, виданим органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі актового запису про народження.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, районний суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зробив правильний висновок, що факт походження дитини від матері не може бути встановлений рішенням суду, оскільки підтверджується відповідними документами, виданими у передбаченому законом порядку.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не є підставами для скасування оскаржених судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм процесуального права. З урахуванням меж касаційного оскарження, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржені судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, підписану законним представником ОСОБА_2, залишити без задоволення.

Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 21 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук