Постанова

Іменем України

1 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 521/14976/15-ц

провадження № 61-1461 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О. (суддя - доповідач), Олійник А. С., Усика Г.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог 1 - ОСОБА_5,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог 2 - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу КовальськаВікторія Валентинівна,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси, у складі судді Жуган Л. В., від 7 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області, у складі колегії суддів: Панасенкова В. О., Парапана В. Ф., Драгомерецького М. М., від 15 вересня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ковальська В. В., про витребування майна із чужого незаконного володіння - квартири АДРЕСА_1

Позовна заява мотивована тим, що йому на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 13 листопада 2001 року між ОСОБА_7 та ним, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бардук М. Д. та зареєстрованого 14 листопада 2001 року у Комунальному підприємстві «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 23 вересня 2014 року під час звернення його до житлово-експлуатаційної дільниці № 1 за отриманням довідки для оформлення субсидій, йому стало відомо, що у належній йому спірній квартирі зареєстрована невідома йому особа - ОСОБА_4

Також позивач зазначив, що спірна квартира вибула із його власності поза його волею на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 25 листопада 2013 року, укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 з використанням підроблених документів. Договір був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ковальською В. В., право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_10, яка була введена в оману невстановленою особою.

В подальшому, 31 січня 2014 року ОСОБА_10 відчужила спірну квартиру ОСОБА_5 на підставі договору посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Марченко А. М., та 2 квітня 2014 року ОСОБА_5, в свою чергу, відчужила цю квартиру відповідачеві ОСОБА_4 на підставі договору посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округуЛанським А.В.

Крім того, позивач вказував, що договір укладений 25 листопада 2013 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_10А. І., посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу КовальськоюВ. В., може бути визнаний судом недійсним відповідно до статті 215 ЦК України, оскільки його було укладено на підставі підроблених документів. Разом з цим, приватним нотаріусом Ковальською В. В. було неуважно перевірено договір-купівлі-продажу квартири начебто укладений 03 грудня 2001 року на товарній біржі, отже недбалість нотаріуса Ковальської В. В., яка мала місце під час посвідчення договору купівлі-продажу квартири, укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_10, призвела до незаконного позбавлення позивача права власності на спірну квартиру.

10 лютого 2002 року постановою слідчого Малиновського РВВС м. Одеси на спірну квартиру було накладено арешт, який 21 листопада 2013 року було незаконно скасовано державним реєстратором Зіборовою В.В. на підставі підроблених документів, неправомірні дії якого є предметом розгляду Одеським окружним адміністративним судом.

Позивач вказував, що у нього ніколи не виникало наміру здійснити відчуження належної йому квартири, однак в період з листопада 2013 року до квітня 2014 року відбувся ряд неправомірних подій цілеспрямованих на заволодіння належним йому майном, з метою привласнення квартиру.

В ході досудового розслідування по кримінальному провадженню щодо незаконного заволодіння спірною квартирою було встановлено, що до всіх злочинних діянь позивач не має жодного відношення. В рамках досудового слідства було набуто достатньо доказів про те, що стосовно спірної квартири було скоєно злочин організованим злочинним угрупуванням, що свідчить про вибуття квартири поза його волі внаслідок вчинення злочину, передбаченого частиною четвертоюстатті 358, частиною третьою статті 190 КК України, та надає позивачу право витребувати квартиру з незаконного володіння відповідача.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 7 липня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем ОСОБА_3 не доведено, що він є дійсно власником спірної квартири.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15 вересня 2016 року апеляційна скарга ОСОБА_3 відхилена, а рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при вирішені спору правильно встановлено фактичні обставини справи та надано належну оцінку наданим сторонами доказам, зокрема, що позивачем ОСОБА_3 не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що він володіє спірним майном на відповідній правовій підставі.

16 вересня 2016 року ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій ґрунтувались на припущеннях, посилання у рішеннях судів на постанови слідчих у кримінальних справах, досудове слідство по яким не закінчилось винесенням обвинувального вироку, а навпаки закрито за відсутністю складу злочину, є некоректним, адже у постановах слідчих була викладена лише версія можливого розвитку подій, яка підлягала перевірці та в результаті ця версія не підтвердилась, тому кримінальне провадження було закрито.

Судами не було звернуто уваги на зміст договору купівлі-продажу, на підставі якого спірна квартира вибула з його володіння.

18 жовтня 2016 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у даній справі.

8 листопада 2016 року відповідач ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3, у якому просила касаційну скаргу останнього залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

1 лютого 2017 року ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дану справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

09 січня 2018 року справу № 521/14976/15-ц та матеріали касаційного провадження Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частинами першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судами встановлено, що спірна однокімнатна квартира АДРЕСА_2 загальною площею 30,6 кв.м, житловою площею 16,2 кв.м, належала на праві власності ОСОБА_14 на підставі свідоцтва про право на житло від 5 листопада 1996 року, право власності зареєстровано в Одеському міжміському бюро технічної інвентаризації (далі - ОМБТІ) 24 грудня 1996 року за №140, стор. 45, в книзі 180пр.

7 жовтня 2001 року ОСОБА_14 була видана довіреність, якою він уповноважив ОСОБА_15 розпоряджатись (продати, подарувати, обміняти) за ціну та на умовах за його розсудом, належну йому (ОСОБА_14.) квартиру під АДРЕСА_3. Довіреність посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левенець Т. П. та зареєстрована в реєстрі за № 4554.

17 жовтня 2001 року, ОСОБА_15, що діяв на підставі дублікату довіреності від імені ОСОБА_14 та дублікату свідоцтва про право власності на житло від 5 листопада 1996 року, виданого 15 січня 2001 року, уклав з ОСОБА_7 договір купівлі-продажу, за яким останній придбав спірну квартиру за 5 тис. грн, право власності зареєстровано в ОМБТІ 26 жовтня 2001 року за №140, стор. 113, в книзі 411пр.

13 листопада 2001 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бардук М. Д., за яким ОСОБА_7 продав спірну квартиру позивачеві ОСОБА_3 за 4 600 грн, право власності зареєстровано в ОМБТІ 14 листопада 2001 року за №140, стор. 113, в книзі 411пр.

30 січня 2002 року син власника спірної квартири ОСОБА_14 - ОСОБА_17, звернувся до СУ ГУМВС України в Одеській області з заявою про порушення кримінальної справи за фактом заволодіння квартирою невстановленими особами шахрайським шляхом. 10 лютого 2002 року була порушена кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 190 КК України та накладений арешт на квартиру.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року власник спірної квартири ОСОБА_14 помер.

31 травня 2002 року ОСОБА_17, звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_15, ОСОБА_7 про визнання довіреності та договорів купівлі-продажу квартири недійсними, відшкодування майнової та моральної шкоди.

9 вересня 2003 року в інтересах ОСОБА_17 з позовом звернувся заступник прокурора Малиновського району м. Одеси. Провадження у даній справі за вказаним первісним позовом та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_17 про усунення перешкод у користуванні власністю та виселення було зупинено. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 25 лютого 2015 року, провадження у даній справі було закрито, у зв'язку зі смертю позивача ОСОБА_17, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Висновком Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, складеного 2 грудня 2002 року № 4598 повторної судово-почеркознавчої експертизи по кримінальній справі № НОМЕР_1, встановлено, що підписи від імені ОСОБА_14 в графі «Підпис» в двох примірниках довіреності серії АЕВ № 431158 від імені ОСОБА_14 на право розпорядження ОСОБА_18 квартирою АДРЕСА_4 від 7 жовтня 2001 року виконані не ОСОБА_14, а іншою особою.

3 грудня 2001 року на Одеській універсальній товарній біржі GIP було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна № 01/1232, за яким позивач ОСОБА_3 продав спірну квартиру ОСОБА_9 за 5 тис. грн, право власності зареєстровано в ОМБТІ 7 грудня 2001 року за №140, стор. 113, в книзі 411пр.

Висновком Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ГУ МВС України в Одеській області від 1 серпня 2015 року № 226-П встановлено, що підписи у графах «Продавець» у договорі № 01/1232 купівлі-продажу нерухомого майна від 3 грудня 2001 року, вірогідніше за все виконані не ОСОБА_3, а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_3 Встановити розрізнюючи ознаки в обсязі необхідному для категоричного висновку не вдалось по причині стислості та простоти будови досліджуваних підписів.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 31 серпня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_19, ОСОБА_3 до ОСОБА_9, третя особа - Одеська універсальна товарна біржа, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, позовні вимоги ОСОБА_19, ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 3 грудня 2011 року № 01/1232, зареєстрований на Одеській універсальній товарній біржі.

23 грудня 2015 року ОСОБА_19 та ОСОБА_3 до апеляційного суду подано заяву про відмову від позовних вимог у справі за позовом ОСОБА_19, ОСОБА_3 до ОСОБА_9, третя особа - Одеська універсальна товарна біржа, про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 25 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_19, ОСОБА_3 до ОСОБА_9, третя особа - Одеська універсальна товарна біржа, про визнання договору купівлі-продажу недійсним заяву ОСОБА_19 та ОСОБА_3 задоволено, прийнято відмову від позову. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 31 серпня 2015 року скасовано, а провадження у справі закрито.

21 листопада 2013 року державним реєстратором Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції ЗібровоюВ. В. була знята заборона відчуження спірної квартири на підстави постанови Малиновського районного суду м. Одеси від 5 квітня 2013 року про скасування арешту квартири, накладеного слідчим постановою від 10 лютого 2002 року.

25 листопада 2013 року ОСОБА_9 отримано Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ковальською В. В. посвідчено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_9 продала спірну квартиру ОСОБА_10 за 75 тис. грн.

31 січня 2014 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу спірної квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Марченко А. М., за яким ОСОБА_10 продала цю квартиру ОСОБА_5 за 237 736 грн.

14 квітня 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ланським А. В., за умовами якого ОСОБА_5 продала спірну квартиру відповідачеві ОСОБА_4 за ринковою ціною - 315 766 грн. Відповідачем ОСОБА_21 проведено ремонт у спірній квартири, вона зареєструвалась у ній у встановленому законом порядку та проживає у ній.

За змістом частини першої статті 321 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Статтю 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі статтею 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до статті 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 388 ЦК України передбачено, що, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Добросовісне придбання в розумінні статті 388 ЦК України можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

У цьому випадку приписи частини 1 статті 216 ЦК України не можуть застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужено третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України.

Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, повинно враховуватись, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

Відповідно до статті 387 ЦК та частини третьої статті 10 ЦПК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

При цьому суди повинні мати на увазі, що право власності на рухоме майно доводиться за допомогою будь-яких передбачених процесуальним законодавством доказів, що підтверджують виникнення такого права у позивача.

Факт знаходження майна на балансі особи сам по собі не є доказом права власності чи законного володіння.

Під час розгляду позову про витребування майна відповідач згідно зі статтею 388 ЦК має право заперечити проти позову про витребування майна з його володіння шляхом подання доказів відплатного придбання ним цього майна в особи, яка не мала права його відчужувати, про що він не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому разі пред'явлення зустрічного позову про визнання добросовісним набувачем не вимагається і, крім того, не є належним способом судового захисту (стаття 16 ЦК), оскільки добросовісність набуття - це не предмет позову, а одна з обставин, що має значення для справи та підлягає доказуванню за позовом про витребування майна.

Разом із тим відплатність придбання майна сама по собі не свідчить про добросовісність набувача.

Набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК) відносяться, зокрема, такі випадки, як вчинення правочину під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною, тобто у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця).

Набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване не за відчужувачем або у цьому реєстрі був запис про судовий спір відносно цього майна (обтяження). Водночас запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача не є безспірним доказом добросовісності набувача.

Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження.

Власник має право спростувати заперечення набувача про його добросовісність, довівши, що під час вчинення правочину набувач повинен був засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна.

Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК.

Відповідно до вимог статей 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши у повному обсязі фактичні обставини справи з урахуванням наданих сторонами доказів, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що позивачем не доведено, що він є власником спірного майна - однокімнатної квартири, а відповідач володіє вказаним майном без відповідної правової підстави. При цьому судами було зауважено, що спірна квартира вибула з власності, саме ОСОБА_14 17 жовтня 2001 року. За життя ні власник спірної квартири ОСОБА_14, ні його правонаступник - син ОСОБА_17, з різних причин, не змогли захистити свої порушенні права в суді та в правоохоронних органах.

За змістом статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що жоден з правочинів, вчинених щодо спірного майна недійсним у встановленому законом порядку не визнано, навпаки, позивачем оспорювався договір купівлі-продажу нерухомого майна № 01/1232, укладений 3 грудня 2001 року на Одеській універсальній товарній біржі GIP між ОСОБА_3 та ОСОБА_9, але ним було подано відмову від позову, внаслідок чого провадження у справі про визнання правочину недійсним було закрито.

Доводи заявника у касаційній скарзі про безпідставність посилання судів попередніх інстанцій на постанови слідчих у кримінальних справах, провадження у яких закрито за відсутністю складу злочину, є необґрунтованими, оскільки судами зроблено обґрунтовані висновки на підставі встановлених обставин справи та наданих сторонами доказів.

З урахуванням наведеного, колегія суддів доходить висновку, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 7 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 15 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук Судді:С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А.С. Олійник Г. І. Усик