Історія справи

Постанова ККС ВП від 19.04.2018 року у справі №740/2745/13

Постанова

Іменем України

19 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 740/2745/13-к

провадження № 51-920 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі

головуючого - Кравченка С.І.,

суддів: Білик Н.В., Ємця О.П.,

при секретарі Остафійчук К.В.,

за участю прокурора Матюшевої О.В.,

захисників КучерукаВ.В., Лупейка О.В.,

засудженого ОСОБА_3,

представника потерпілого ОСОБА_4,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12012260020000022 за обвинуваченням

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в с. Велика Дорога Ніжинського району Чернігівської області, проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 366; ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 222; ч. 2 ст. 364; ч. 3 ст. 209 КК України,

ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_3, який народився в м. Києві, проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 366; ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 222; ч. 2 ст. 364 КК України,

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_5, яка народилася в с. Бобрик Білопільського району Сумської області, проживаючої та зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 366; ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 222; ч. 2 ст. 364 КК України,

за касаційними скаргами захисників Лупейка О.В. та Кучерука В.В. на вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 21 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 2 березня 2016 року щодо ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_6

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 21 грудня 2015 року засуджено:

ОСОБА_5 за:

- ч. 2 ст. 222 КК України до штрафу в сумі 170000 гривень з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з адміністративно-господарськими та організаційно-розпорядчими функціями строком на 2 роки.

На підставі ст. 49 КК України ОСОБА_5 звільнено від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності.

- ч. 2 ст. 364-1 КК України на 4 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з адміністративно-господарськими та організаційно-розпорядчими функціями, строком на 2 роки.

- ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 209 КК України ОСОБА_5 виправдано за відсутністю в його діях складів кримінальних правопорушень.

ОСОБА_3 за:

- ч. 2 ст. 222 КК України до штрафу в сумі 170 000 гривень з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з адміністративно-господарськими та організаційно-розпорядчими функціями строком на 2 роки.

На підставі ст. 49 КК України ОСОБА_3 звільнено від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності.

- ч. 2 ст. 364-1 КК України на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з адміністративно-господарськими та організаційно-розпорядчими функціями, строком на 2 роки;

- ч. 1 ст. 366 КК України ОСОБА_3 виправдано за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

ОСОБА_6 за:

- ч. 2 ст. 222 КК України до штрафу в сумі 170000 гривень з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з адміністративно-господарськими та організаційно-розпорядчими функціями строком на 2 роки.

На підставі ст. 49 КК України ОСОБА_6 звільнено від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності.

- ч. 2 ст. 364-1 КК України на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з адміністративно-господарськими та організаційно-розпорядчими функціями, строком на 2 роки.

- ч. 1 ст. 366 КК України, ОСОБА_6 виправдано за відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення.

Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» 24854678,19 грн. завданих матеріальних збитків.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 2 березня 2016 року вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та речових доказів змінено, а в частині вирішення цивільного позову скасовано.

ОСОБА_5 визнано винуватим за ч. 2 ст. 364-1 КК України (в редакції Закону №4025 від 15 листопада 2011 року) та призначено покарання - штраф в сумі 255000 грн. з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з адміністративно-господарськими та організаційно-розпорядчими функціями, строком на 2 роки.

ОСОБА_6 визнано винуватою за ч. 2 ст. 364-1 КК України (в редакції Закону №4025 від 15 листопада 2011 року) та призначено покарання - штраф в сумі 170000 грн. з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з адміністративно-господарськими та організаційно-розпорядчими функціями, строком на 2 роки.

ОСОБА_3 визнано винуватим за ч. 2 ст. 364-1 КК України (в редакції Закону №4025 від 15 листопада 2011 року) та призначено покарання - штраф в сумі 170000 грн. з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з адміністративно-господарськими та організаційно-розпорядчими функціями, строком на 2 роки.

Скасовано рішення в частині солідарного стягнення з ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6 на користь ПАТ АКБ «Київ» 24854678,19 грн. завданих збитків, направлено кримінальне провадження в цій частині для розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 2 ст. 404 КПК України в резолютивній частині вироку замінено посилання суду з ст. 49 КК України на ч. 5 ст. 74 КК України, яка передбачає звільнення засуджених осіб від покарання у зв'язку із закінченням строків давності.

Вирішено питання про речові докази у провадженні.

В решті вирок залишено без зміни.

За вироком суду, ОСОБА_5 21 липня 2008 року, працюючи з 3 липня 2008 року по 24 січня 2012 року, на посаді директора СТОВ АПК «Злагода», будучи службовою особою, з метою незаконного отримання кредиту та подальшого отримання вказаним підприємством часткової компенсації відсоткової ставки за залученим у банку середньостроковим кредитом на придбання нової сільськогосподарської техніки, аналоги якої не виробляються в Україні, яка виділялась на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 126 від 27 лютого 2008 року «Про затвердження порядку використання у 2008 році коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення фінансової підтримки підприємств агропромислового комплексу через механізм здешевлення кредитів», достовірно знаючи про відсутність сільськогосподарської техніки у ТОВ «Інвестиційна компанія «Юніт» та не маючи наміру її придбання, надав вказівку ОСОБА_6, яка з 1 січня 2005 року по 31 грудня 2011 року займала посаду головного бухгалтера СТОВ АПК «Злагода», скласти фіктивний договір купівлі-продажу № 21/07-08 між СТОВ АПК «Злагода» (покупець) в особі директора ОСОБА_5 та ТОВ «Інвестиційна компанія «Юніт» (продавець) в особі генерального директора ОСОБА_3, який з 14 травня 2007 року працює на посаді директора ТОВ «Інвестиційна компанія «Юніт», на придбання сільськогосподарської техніки та специфікацію до даного договору, які підписали ОСОБА_5 та ОСОБА_3

29 липня 2008 року ОСОБА_5 з метою отримання кредиту надав АКБ «Київ» завідомо неправдиву інформацію фіктивний договір купівлі продажу № 21/07-08 між ТОВ «Інвестиційна компанія «Юніт» та СТОВ АПК «Злагода» на придбання сільськогосподарської техніки та специфікацію до даного договору, підписані ОСОБА_5 та ОСОБА_3, після чого 29 липня 2008 року було укладено кредитний договір між АКБ «Київ» та СТОВ АПК «Злагода» про надання кредиту в сумі 26400 000 грн. для придбання сільськогосподарської техніки. Кредит був виданий на строк з 29 липня 2008 року по 28 липня 2011 року.

Додатковою угодою № 2 від 29 січня 2009 року до кредитного договору, укладеною між АКБ «Київ» та СТОВ АПК «Злагода», сума кредиту була змінена на 24854678,19 грн.

На підставі цих документів АКБ «Київ» видав кредит СТОВ АПК «Злагода» та зарахував кошти трьома частинами в період з 29 липня 2008 року по 29 вересня 2008 року на загальну суму 24854678,19 грн.,

ОСОБА_5 надав вказівку ОСОБА_6 скласти платіжні доручення, які він підписав, та на підставі яких грошові кошти на загальну суму 24854678,19 грн. були перераховані з рахунку СТОВ АПК «Злагода» на рахунок ТОВ «Інвестиційна компанія «Юніт», як оплата за сільгосптехніку згідно фіктивного договору № 21/07-08 від 21 липня 2008 року.

В подальшому, ОСОБА_3, будучи службовою особою, діючи умисно, в інтересах третіх осіб, використовуючи службове становище всупереч інтересам служби, спричинивши тяжкі наслідки державним інтересам, які виразились в сприянні незаконного отримання кредиту СТОВ «Злагода» на суму 24854678,19 гривень, повернув грошові кошти з рахунку ТОВ «Інвестиційна компанія «Юніт» на рахунок СТОВ АПК «Злагода», як попередню оплату за мак, який фактично не поставлявся, на загальну суму 24853000 грн.

30 липня 2008 року, за розпорядженням ОСОБА_5, отримані кошти були перераховані з рахунку СТОВ АПК «Злагода», відкритого в АКБ «Київ» на інший рахунок в цьому ж банку з подальшим зарахуванням на картки фізичних осіб, як фінансова допомога: ОСОБА_5 - 5474000 грн., ОСОБА_7 - 5890500 грн., ОСОБА_8 - 5965190 грн., та ОСОБА_9 - 5913600 грн.

У жовтні 2008 року ОСОБА_5, будучи службовою особою, умисно, з корисливих мотивів, всупереч інтересам служби, з метою незаконного отримання СТОВ АПК «Злагода» часткової компенсації відсоткової ставки за залученим у банку середньостроковим кредитом на придбання нової сільськогосподарської техніки, надав вказівку ОСОБА_6 підготувати пакет документів, в тому числі фіктивних, необхідних для подачі до обласної конкурсної комісії.

ОСОБА_6 13 жовтня 2008 року подала до обласної конкурсної комісії Головного управління агропромислового розвитку Чернігівської обласної державної адміністрації пакет документів, в тому числі фіктивний договір купівлі-продажу № 21/07-08 від 21 липня 2008 року між ТОВ «Інвестиційна компанія «Юніт» і СТОВ АПК «Злагода» та специфікацію до нього на придбання сільськогосподарської техніки, підписані ОСОБА_5 та ОСОБА_3, достовірно знаючи, що фактично техніка не поставлялася та поставлятися не буде.

Внаслідок вищезазначених дій СТОВ АПК «Злагода» незаконно отримано в АКБ «Київ», ВАТ «Банк «Демарк» кошти державного бюджету у 2008 році в сумі 785733,28 грн. та у 2009 році в сумі 207801,40 грн., чим заподіяно збитки державі в особливо великих розмірах на загальну суму 993534,68 грн. Отримані грошові кошти, в подальшому були використані на господарську діяльність СТОВ АПК «Злагода».

ОСОБА_3 з метою заволодіння бюджетними коштами, склав фіктивну видаткову накладну № РН-СХ00012 від 20 квітня 2009 року на отримання СТОВ АПК «Злагода» від ТОВ «Інвестиційна компанія «Юніт» сільгосптехніки на суму 24854678,19 грн., яку підписав він і ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зробила надпис про відповідність оригіналу на копії фіктивної видаткової накладної № РН-СХ00012 від 20 квітня 2009 року, яку своїм підписом завірив ОСОБА_5

24 вересня 2009 року ОСОБА_5, будучи службовою особою, з метою незаконного отримання СТОВ АПК «Злагода» часткової компенсації відсоткової ставки, за одержаним у банку середньостроковим кредитом на придбання нової сільськогосподарської техніки, подав від імені товариства до обласної конкурсної комісії Головного управління агропромислового розвитку Чернігівської обласної державної адміністрації, підготовлений за його вказівкою ОСОБА_6 пакет документів, в тому числі фіктивний договір купівлі продажу № 21/07-08 від 21 липня 2008 року між ТОВ «Інвестиційна компанія «Юніт» та СТОВ АПК «Злагода» на придбання сільськогосподарської техніки, специфікацію до нього та фіктивну видаткову накладну № РН-СХ00012 від 20 квітня 2009 року на поставку сільськогосподарської техніки, достовірно знаючи, що фактично сільгосптехніка не поставлялася, внаслідок чого СТОВ АПК «Злагода» незаконно отримало кошти з державного бюджету в сумі 24980 грн., які в подальшому використало на господарську діяльність СТОВ АПК «Злагода».

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Лупейко О.В., посилаючись на незаконність засудження його підзахисних, ставить питання про зміну оскаржуваних судових рішень. Вказує на неправильне застосування матеріального права та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Зазначає про однобічність, неповноту проведеної перевірки та неналежну оцінку доказів. Не погоджується з кваліфікацією за ч. 2 ст. 222 КК України. Стверджує про покладення в основу вироку недопустимих доказів. Наголошує, що за ч. 2 ст. 364-1 КК України апеляційним судом покарання підсудним визначені неправильно.

У касаційній скарзі захисник Кучерук В.В. порушує питання про скасування вироку та ухвали і призначення нового розгляду у суді першої інстанції. Вказує на неналежну оцінку доказів, істотні порушення кримінального процесуального та неправильне застосування кримінального законів. Стверджує, що обвинувальний вирок ґрунтується лише на припущеннях і не підтверджується доказами. Зазначає, що не наведено жодного доказу, підтверджуючого мотив і мету ОСОБА_3 на вчинення кримінального правопорушення. Вважає, що при призначенні покарання суд, за умови доведеності винуватості, мав би застосувати найбільш сприятливий закон.

Позиції учасників судового провадження

Захисники Лупейко О.В. та Кучерук В.В., засуджений ОСОБА_3 підтримали касаційні доводи і просили їх задовольнити.

Представник потерпілого ОСОБА_4 судові рішення вважає законними і обґрунтованими та заперечував проти задоволення касаційних скарг.

Прокурор висновки суду вважає обґрунтованими, однак не погоджується з призначеним покаранням, тому касаційні доводи частково підтримала, просила скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, лише якщо цим не погіршується становище засудженого.

Виправдання ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 209 КК України, ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 366 КК України та ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 366 КК України, а також виключення з обвинувачення ОСОБА_5 посилання на ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28 КК України та ОСОБА_3 і ОСОБА_6 посилання на ч. 3 ст. 28 КК України у касаційному порядку не оспорюється.

Стаття 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи винуватою, крім іншого, зазначаються формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Згідно з вимогами ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, досліджує всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку.

Цих вимог закону суд дотримався.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Натомість, зазначені обставини, на які, зокрема, посилаються у касаційних скаргах захисники, були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, які зазначили про відсутність порушень вимог КПК України при проведенні досудового розслідування і розгляді справи в районному суді. Тому, при перегляді судових рішень, колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом першої інстанції.

Однобічність, неповнота досудового і судового слідства, неналежна, на думку захисників, оцінка доказів не є предметом касаційного розгляду.

Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційних скаргах. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 в шахрайстві з фінансовими ресурсами, що завдало великої матеріальної шкоди банку та у зловживанні повноваженнями службовими особами юридичної особи приватного права, що спричинило тяжкі наслідки, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та зібраним і перевіреним під час судового розгляду доказам.

Доводи сторони захисту про справжність договору купівлі продажу № 21/07-08 між ТОВ «Інвестиційна компанія «Юніт» та СТОВ АПК «Злагода» на придбання сільськогосподарської техніки та специфікації до даного договору, підписаних ОСОБА_5 та ОСОБА_3 обґрунтовано визнані судом такими, що не заслуговують на довіру.

Зокрема, на момент укладання договору купівлі - продажу, сторони в договорі, а саме ОСОБА_5 та ОСОБА_3 були обізнані про відсутність у продавця сільськогосподарської техніки, аналоги якої не виробляються в Україні, продавець не міг її поставити в майбутньому, оскільки кредитні кошти ще до закінчення терміну поставки техніки повернув декількома платежами в якості передоплати за мак олійний, який також не поставлявся.

За договором купівлі продажу від 21 липня 2008 року та специфікацією до нього, директор ТОВ «Інвестиційна компанія «Юніт» ОСОБА_3 прийняв на себе зобов'язання в строк до 1 грудня 2009 року поставити шість найменувань сільськогосподарської техніки на загальну суму 26 мільйонів 400 тисяч гривень.

Підставою для видачі банком кредиту, був саме договір купівлі продажу сільськогосподарської техніки № 21/07-08 від 21 липня 2008 року, підписаний обвинуваченими та наданий банку.

Отримані кошти у АКБ «Київ» на загальну суму 24854678,19 грн. СТОВ АПК «Злагода» в період з 29 липня 2008 року по 29 вересня 2008 року перерахувало ТОВ «Інвестиційна компанія «Юніт» в якості попередньої оплати за сільськогосподарську техніку, що підтверджується платіжними дорученнями.

Практично одночасно з договором купівлі продажу сільськогосподарської техніки укладається договір купівлі-продажу №25/07-08 від 25 липня 2008 року, в якому продавцем маку олійного вагою 1240 тонн на суму 24854688,96 грн. є СТОВ АПК «Злагода», а покупцем відповідно ТОВ «Інвестиційна компанія «Юніт».

Термін поставки маку олійного, згідно специфікації до 31 грудня 2011 року, однак оплата здійснюється без поставки товару та зазначення, що це оплата наперед, платіжними дорученнями 30 липня 2008 року грошові кошти в сумі 23275000 грн., 29 серпня 2008 року грошові кошти в сумі 666500 грн. та 29 вересня 2008 року грошові кошти в сумі 911500 грн. були повернуті СТОВ АПК «Злагода».

30 липня 2008 року отримані кошти за розпорядженням ОСОБА_5 були перераховані з рахунку СТОВ АПК «Злагода», відкритого в АК банк «Київ» на інший рахунок в цьому ж банку з подальшим зарахуванням, як фінансова допомога, на картки ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9

Слід зазначити, що директор СТОВ АПК «Злагода» ОСОБА_5, який приймав рішення,, головний бухгалтер ОСОБА_6, яка була обізнаною про справжні наміри керівника і оформляла документи для одержання кредиту та його перерахування ОСОБА_3, як керівнику ТОВ «Інвестиційна компанія «Юніт», який підписав нікчемні угоди на поставку сільськогосподарської техніки та на купівлю маку олійного, щоб повернути кредитні кошти позичальнику, діяли навмисно.

Таким чином, вказані дії ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_3, а саме підписання договорів, повна попередня оплата за продаж сільськогосподарської техніки, аналоги якої не виробляються в Україні та продажем якої ТОВ «Інвестиційна компанія «Юніт» ніколи не займалося, так само, як і попередня оплата за три роки наперед за мак олійний у повному обсязі, вказують на те, що обвинувачені свідомо уклали нікчемні угоди купівлі - продажу, які не відповідали дійсному волевиявленню учасників правочину, суперечили моральним засадам суспільства та були направлені на неправомірне одержання кредитних коштів, використання їх не за призначенням, оскільки отримані кошти розподілені, як фінансова допомога між чотирма особами, що завдало великої матеріальної шкоди у виді неповернення суми кредиту, та свідчать, що обвинувачені вчинили шахрайство з фінансовими ресурсами.

Судом першої інстанції всебічно, повно та неупереджено досліджено всі обставини кримінального провадження, надано оцінку кожному доказу з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності доказів - достатності та взаємозв'язку, і обґрунтовано визнано винуватими ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 364 -1 КК України. Критичну оцінку окремих доказів належним чином вмотивовано.

Спростовуються матеріалами провадження і доводи захисника Кучерука В.В. про те, що ОСОБА_3 не було відомо про компенсаційні виплати СТОВ АПК «Злагода» за рахунок державного бюджету, оскільки як одержання кредиту, так і компенсація від держави відсоткової ставки за кредитом на покупку сільськогосподарської техніки, були сплановані за домовленістю обвинувачених, які склали відповідні документи про поставку сільгосптехніки та маку олійного, яких не було в наявності. Про одержання компенсаційних виплат ОСОБА_3 розмовляв з ОСОБА_6, що підтверджується роздруківкою телефонних розмов, одержаних під час негласних слідчих дій.

Також, перекваліфіковуючи дії обвинувачених з ч. 2 ст. 364 КК України на ч. 2 ст. 364-1 КК України, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини кримінального правопорушення, надав їм вірну юридичну оцінку, проте не застосував кримінальний Закон, який підлягав застосуванню, на що звернув увагу суд апеляційної інстанції.

Твердження захисників про те, що апеляційним судом неправильно визначено засудженим покарання за ч. 2 ст. 364 - 1 КК України через незастосування закону в тій частині, що пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, безпідставні.

Апеляційний суд зазначив, що перекваліфікувавши дії обвинувачених з ч. 2 ст. 364 КК України на ч. 2 ст. 364-1 КК України, суд першої інстанції не звернув уваги, що Кримінальний Кодекс України був доповнений ст. 364-1 КК України на підставі Закону України від 07 квітня 2011 року №3207-VІ, вносилися зміни Законами України № 4025-VІ від 15.11.2011 року, № 221-VІІ від 18.04.2013 року, №746- VІІ від 21.02.2014 року, №1261-VІІ від 13.05.2014 року, №198-VІІ від 12.02.2015 року та №770-VІІ від 10.11.2015 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 КК України (в редакції Закону №270-УІ від 15.04.2008 року), якщо після вчинення особою діяння, передбаченого Кримінальним Кодексом України, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

Санкція ч. 2 ст. 364-1 КК України в редакції Закону України №4025-VІ від 15 листопада 2011 року, взагалі не передбачала такого покарання, як позбавлення волі. За цим законом основне покарання було визначене у виді штрафу від 10000 до 20000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певної діяльністю на строк до трьох років.

Доводи захисту про необхідність застосування Закону України від 07 квітня 2011 року №3207-VІ, яким передбачено менші санкції штрафу, не ґрунтується на вимогах закону, оскільки санкція ч. 2 ст. 364-1 КК України в даній редакції передбачала покарання - штраф від чотирьохсот до дев'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або позбавлення волі на строк від трьох до шести років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Тобто, крім штрафу, санкція статті в редакції Закону від 7 квітня 2011 року передбачала і інші суворіші покарання, а тому апеляційним судом правильно застосовано найбільш сприятливий Закон від 15 листопада 2011 року, санкція статті якого передбачала покарання у виді штрафу.

Скасовуючи вирок в частині цивільного позову і призначаючи в цій частині новий розгляд в порядку цивільного судочинства апеляційний суд зазначив, що приймаючи рішення про солідарне стягнення із обвинувачених на користь ПАТ АКБ «Київ» 24854678,19 грн., суд не звернув уваги на те, що є два рішення судів про стягнення заборгованості по кредитному договору № 352/08 від 29 липня 2008 року на користь банку.

Тобто, скасування вироку в частині вирішення цивільного позову було через те, що фактично на користь одного позивача втретє стягується одна й та сама заборгованість, а не через недоведеність завдання великої матеріальної шкоди.

Враховуючи викладене, твердження захисника Лупейка О.В. про те, що скасування апеляційним судом вироку в частині вирішення цивільного позову свідчить про недоведеність завдання великої матеріальної шкоди, є надуманими.

Суд дотримався вимог ст. ст. 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом.

Доводи щодо незаконності засудження, які аналогічні доводам апеляцій сторони захисту, належно перевірені апеляційним судом, на них надано вмотивовані відповіді, ухвала суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, колегією суддів не встановлено, а тому касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 434, 436 КПК України, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК (в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), суд

ухвалив:

вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 21 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 2 березня 2016 року щодо ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги захисників Лупейка О.В. та Кучерука В.В. - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

С.І.Кравченко Н.В.Білик О.П.Ємець