ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2023 року

м. Київ

справа № 940/1340/19

провадження № 51-966км23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої

ОСОБА_7 на вирок Тетіївського районного суду Київської області від 28 липня

2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 19 січня

2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019110000000491 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки

АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Вступ

ОСОБА_7 27 червня 2019 року приблизно о 13:00, керуючи технічно справним автомобілем марки DAEWOO LANOS, рухаючись проїзною частиною другорядної автодороги сполученням «Тетіїв-Бурківці», яка є головною дорогою, в порушення вимог п. п. 2.3.б), д), 10.1, 16.11 Правил дорожнього руху, не надала перевагу в русі транспортному засобу, який рухався головною дорогою та допустила зіткнення із автомобілем ЗАЗ 110206.

Грубе порушення водієм ОСОБА_7 Правил дорожнього руху, перебувають у прямому причинному зв?язкуз виникненнямдорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді смерті потерпілого ОСОБА_8 та отриманням середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень потерпілими ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Суд першої інстанції кваліфікував діяння та засудив ОСОБА_7 за ч. 2

ст. 286 КК України.

Цим же вироком вирішено долю заявлених цивільних позовів та речових доказів у даному кримінальному провадженні

Апеляційний суд, після розгляду скарг, зокрема засудженої, залишив вирок районного суду без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, засуджена подала касаційну скаргу, в якій посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме не застосування закону, який підлягає застосуванню з метою її звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку, що призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та її особі через суворість і неправильне вирішення судами заявленого цивільного позову в частині стягнення із неї на користь малолітньої потерпілої щомісячних виплат останні до досягнення нею вісімнадцятирічного віку у зв`язку з втратою годувальника, просить пом`якшити їй покарання шляхом звільнення від його відбування з випробуванням та змінити судові рішення щодо неї в частині оскаржуваного нею цивільного позову.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, в порядку касаційного розгляду, має відповісти на такі доводи:

Про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при постановлені судових рішення у даному кримінальному провадженні.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Тетіївського районного суду Київської області від 28 липня

2021 року засуджено ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Також цим судом прийнято рішення в частині заявлених цивільних позовів у даному кримінальному провадженні.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватою у тому, що вона 27 червня

2019 року приблизно о 13:00, керуючи технічно справним автомобілем марки DAEWOO LANOS, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись проїзною частиною другорядної автодороги сполученням «Тетіїв-Бурківці», яка є головною дорогою, в порушення вимог п. 2.3.б, д, п.10.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР),

не була уважною під час керування транспортним засобом, не стежила за дорожньою обстановкою та відповідно не реагувала на її зміну, внаслідок чого своїми діями створила загрозу безпеці дорожнього руху та, порушуючи вимоги дорожнього знаку 2.1 «дати дорогу» розділу 33 та п. 16.11 ПДР, не врахувала дорожню обстановку, проявила неуважність та безпечність, не надала перевагу в русі транспортному засобу, який рухався головною дорогою та здійснила виїзд автомобіля на головну дорогу сполученням «Тетіїв - Бурківці», де допустила зіткнення із автомобілем ЗАЗ 110206, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_9 .

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля ЗАЗ 110206, ОСОБА_8 від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці події, водій автомобіля ОСОБА_9 разом із іншим пасажиром ОСОБА_11 отримали середньої тяжкості тілесні ушкодження, які викликають довготривалий розлад здоров'я.

Грубе порушення водієм ОСОБА_7 вимог п. п. 2.3.б), д), 10.1, 16.11 ПДР, перебувають у прямому причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді смерті потерпілого ОСОБА_8 та отриманням середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень потерпілими ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 січня 2023 року вирок районного суду залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджена, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме не застосування закону, який підлягає застосуванню з метою її звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку, просить пом`якшити їй покарання шляхом звільнення від його відбування з випробуванням і змінити оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення цивільного позову на користь малолітньої потерпілої, що стосується відшкодування на користь останньої, пов`язаного із втратою годувальника.

Суть доводів касаційної скарги засудженої зводиться до того, що саме звільнення від відбування покарання з іспитовим строком відповідатиме його меті, оскільки вона щиро розкаялась у скоєному, активно сприяла розкриттю кримінального правопорушення, попросила вибачення у потерпілої сторони, частково відшкодувала потерпілим завдану вчиненим нею кримінальним правопорушенням шкоду та намагалася добровільно відшкодувати її, проте потерпілі відмовились її приймати, позитивно характеризується за місцем проживання, вперше вчинила необережне кримінальне правопорушення,

є інвалідом третьої групи, відповідно до досудової доповіді органу з питань пробації не має суспільної небезпеки, а її виправлення та перевиховання можливе без ізоляції від суспільства. При цьому зауважує, що її чоловік проходить службу в Збройних силах України й протидіє країні агресору, а вона має на утриманні малолітню доньку, при цьому, на даний час вона перебуває у стані вагітності. Тому, на її думку, оскаржувані судові рішення в частині призначення їй покарання є незаконним і необґрунтованим, оскільки належним чином не були враховані всі перелічені вище обставини.

Разом з цим, засуджена вказує на незаконність судових рішень щодо неї в частині вирішення заявленого цивільного позову на користь малолітньої потерпілої у зв`язку з тим, що розмір відшкодування на користь малолітньої потерпілої, пов`язаного із втратою годувальника, визначено неправильно.

До того ж стверджує, що апеляційний суд всупереч вимогам статті 419 КПК України не усунув усіх допущених судом першої інстанції порушень, своє рішення про залишення її апеляційноїскарги беззадоволення належним чином не мотивував та дійшов передчасного висновку про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечення на касаційну скаргу

засудженої не подавалися.

У судовому засіданні захисник підтримав касаційну скаргу засудженої, а прокурор заперечував проти її задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, думку захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга засудженої підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суду, та застосовані норми права

Згідно з вимогами ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при постановлені судових рішення у даному кримінальному провадженні.

Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України.

Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених

у статтях 2 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства та з урахуванням особливостей, передбачених статтями 404 405 КПК України.

Згідно ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Крім того, ухвала апеляційного суду за своїм змістом має відповідати вимогам ст. 419 КПК України.

Згідно зі ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційній скарзі та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.

Тобто, суд апеляційної інстанції повинен перевірити і проаналізувати доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у кримінальному провадженні матеріалами та дати на них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2 7 КПК України завданнями та загальними засадами кримінального провадження.

Що стосується матеріалів даного кримінального провадження, то колегією суддів констатовано те, що суд апеляційної інстанції наведених вимог закону не дотримався, залишаючи апеляційні скаргу засудженої без задоволення, належним чином не перевірив усіх доводів, відповідей на них не дав, не провів ретельного аналізу й оцінки обставин, на які посилався апелянт, що є неприпустимим з огляду на вимоги ст. 419 КПК України.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погодившись із вироком районного суду, засуджена подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та її особі через суворість та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, порушувала питання про зміну вироку суду першої інстанції в частині призначеного їй покарання з метою її звільнення від його відбування з випробуванням і в частині задоволення заявлених у даному кримінальному провадженні цивільних позовів.

Так, в поданій апеляційній скарзі засуджена, крім іншого, зазначала про порушення районним судом загальних засад призначення покарання, оскільки цей суд приймаючи рішення про призначення їй покарання, яке вона має відбувати реально не врахував даних про її особу, характеристик в загальносоціальному плані, наявність у неї на утриманні малолітньої дитини, її посткримінальну поведінку спрямовану на залагодження своєї провини.

Також стверджувала, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про часткове задоволення заявленого цивільного позову в інтересах малолітньої потерпілої, а саме в частині вирішення питання щодо розміру суми щомісячної виплати до досягнення нею вісімнадцятирічного віку у зв`язку з втратою годувальника - 3470, 25 грн. до 23 серпня 2037 року, оскільки згідно ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховою компанією ПАТ «НАСК «Оранта», в якій був застрахований транспортний засіб, яким вона керувала, відшкодовано 149 924 грн. шкоди, пов`язаної з втратою годувальника, а тому зазначене відшкодування мало б бути враховано судом при розрахунку періоду відшкодування шкоди дитині у зв`язку з втратою годувальника до досягнення нею вісімнадцятирічного віку.

Після апеляційного перегляду вироку цей суд погодився з рішенням суду першої інстанції про те, що з урахуванням характеру порушення правил безпеки дорожнього руху, наслідків, що настали у вигляді смерті молодої людини працездатного віку, у якої залишилася без батьківського піклування малолітня донька, а також те, що дружина втратила чоловіка, а батьки сина, при цьому, у результаті ДТП батьки загиблого - потерпілі ОСОБА_9 , ОСОБА_10 отримали середньої тяжкості тілесні ушкодження, необережного характеру кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, щирого каяття засудженої та визнання нею вини, відсутності у неї судимостей, позитивні характеристики, наявність у неї третьої групи інвалідності, існування на утриманні малолітньої дитини, а також відсутності пробачення з боку потерпілої сторони, яка наполягали, зокрема на призначенні засудженій реальної міри покарання, засуджена заслуговує на покарання, яке вона має відбувати реально у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами тривалість 3 роки.

Проте апеляційний суд, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині призначеного засудженій покарання, яке вона має відбувати реально, належним чином не перевірив аргументів, які вона наводила у поданому клопотанні, хоча їх перевірка та подальша об`єктивна оцінка впливає на визначення судом покарання.

Так, колегією суддів встановлено те, що до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання засудженої стосовно призиву її чоловіка ОСОБА_12 на військову службу до лав Збройних сил України та у зв`язку з цим тільки засуджена здійснює утримання своєї малолітньої доньки (т. 4, а. п. 146-148).

Слід зауважити те, що виходячи зі змісту статті 79 КК України звільнення від відбування покарання жінок, які мають дітей віком до семи років є спеціальним різновидом інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, прийняття такого рішення є правом, а не обов`язком суду. Для застосування вказаної норми права законодавець визначив відповідні підстави: формально-юридичні (що містяться безпосередньо у статті 79 КК України і стосуються певних ознак особи, в числі яких є наявність у жінки на момент постановлення вироку дитини віком до семи років) та оціночні (індивідуальні особливості конкретного кримінального провадження, характер дій винної особи, її спосіб життя тощо). Встановлення оціночних підстав є елементом реалізації дискреційних повноважень суду.

Отже, приймаючи рішення про правильність призначення засудженій покарання, яке вона має відбувати реально у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки, суд апеляційної інстанції не врахував долучені до кримінального провадження документи за вказаним клопотанням, не з`ясував питання наявності/відсутності підстав для звільнення засудженої від відбування покарання на підставі ст. 79 КК України, свої мотиви прийнятого рішення не обґрунтував.

У свою чергу, колегія суддів звертає увагу на те, що при вирішенні питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням жінок, які мають дітей віком до семи років, суду потрібно належним чином дослідити і оцінити всі обставини, які мають значення для справи. Суд має обґрунтувати можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства.

Статтею 3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Таким чином, з урахуванням наведеного, для правильного застосування статті 79 КК України суд має встановити не тільки факт наявності на утриманні жінки дитини віком до семи років, але й дати належну оцінку тяжкості та обсягу вчиненого суспільно небезпечного діяння, всім даним про особу засудженої, з`ясувати чи сприяє її спосіб життя забезпеченню інтересів дитини.

Крім цього, під час перевірки матеріалів даного кримінального провадження, колегією суддів констатовано те, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про залишення без задоволення апеляції засудженої, взагалі залишив поза увагою доводи її скарги, зокрема щодо неправильного визначення щомісячних виплат дитині до досягнення нею вісімнадцятирічного віку, які пов`язані з втратою годувальника та формально погодився з рішенням суду першої інстанції в цій частині.

У свою чергу, колегією суддів встановлено те, що на момент ДТП

цивільно-правова відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки - ОСОБА_7 була застрахована в ПАТ «НАСК «Оранта». Згідно з умовами полісу

обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО/5252470 від 22 березня 2019 року страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю, становить 200 000 грн. При цьому ПАТ «НАСК «Оранта» у добровільному порядку відшкодувала завдану шкоду у зв`язку з втратою годувальника згідно відповідного цивільного позову пред`явленого ОСОБА_13 в інтересах малолітньої потерпілої ОСОБА_14 у сумі 149 924 грн та завдану моральну шкоду в розмірі 50 076 грн, що стало підставою для відмови від відповідних позовних вимог. У зв`язку з чим суддя Тетіївського районного суду Київської області ухвалою від 02 березня 2020 року прийняв, зокрема зазначену письмову відмову у зв`язку з цим у цій частині провадження у справі закрив (т. 2,

а. п. 192-194).

Слід зазначити, що відповідно до ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі -Закон №1961-ІV) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

При цьому слід мати на увазі, що страхова сума - це грошова сума, у межах якої (тобто не більше) страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування (п. 1 ст. 9 Закону №1961-ІV).

Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування (п. 9. 4 ст. 9 зазначеного Закону). Порядок та розмір страхової виплати визначається відповідно до статей 23-25 Закону.

При цьому положеннями ст. 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або згаданим вище Законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених ст. 37) чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року (справа № 755/18006/15-ц; провадження № 14-176цс18), у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом № 1961-IV порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Отже, апеляційний суд залишаючи без задоволення апеляцію засудженої, зокрема в частині неправильного вирішення заявленого цивільного позову стосовно відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника, до досягнення дитиною вісімнадцятирічного віку, з урахуванням відповідного відшкодування шкоди страховою компанією ПАТ «НАСК «Оранта» у розмірі 149 924 грн, взагалі не перевірив та не спростував таких доводів, як наслідок, у цілому залишив їх без розгляду.

Разом з цим, слід зазначити, що судом апеляційної інстанції при перегляді вироку суду першої інстанції в частині вирішення заявленого цивільного позову на користь малолітньої потерпілої слід врахувати те, що статтею 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що членами сім`ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Підпунктом «е» пункту 35.2 ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що до заяви про виплату страхового відшкодування додаються документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв`язку із смертю годувальника.

Вказаним підпунктом не встановлено чіткого переліку документів на підтвердження факту перебування особи на утриманні потерпілого, тому таким документом може бути довідка житлово-експлуатаційної організації з місця проживання (реєстрації) або довідка органу місцевого самоврядування про перебування на утриманні чи про спільне проживання із заявником.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції при постановленні свого рішення грубо порушив вимоги кримінального процесуального закону, прийняте ним рішення за своїм змістом не відповідає законодавчим приписам кримінального процесуального закону, відповідно до яких суд апеляційної інстанції повинен перевірити і надати оцінку всім доводам, викладеним в апеляційних скаргах.

Це порушення відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК України є істотним, оскільки перешкодило апеляційному суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, а тому на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України ухвала підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Отже, доводи касаційної скарги засудженої про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки зміст ухвали апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370 419 КПК є слушними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю її вимогам ст. ст. 370 419 КПК України з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції. Під час апеляційного перегляду слід повно та всебічно перевірити та врахувати доводи поданої на вирок апеляції засудженої, і в залежності від встановленого, постановити рішення, яке буде відповідати вимогам закону.

Що стосується інших доводів, на які посилається засуджена у касаційній скарзі, які є аналогічними доводам, наведеним в поданій апеляційній скарзі, то, враховуючи, що ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, зокрема ст. ст. 370 419 КПК України, тому ці доводи підлягають перевірці.

Касаційна скарга засудженої підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 433 434 436 438 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженої ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 19 січня 2023 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3