ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 910/17580/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.

за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙ БІ СІ Груп" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2019 (головуючий суддя Агрикова О.В., судді Євсіков О.О., Чорногуз М.Г.), рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2019 (суддя Гулевець О.В.) та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2019 (суддя Гулевець О.В.) у справі № 910/17580/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БІСКВІТНИЙ КОМПЛЕКС "РОШЕН"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІРТЕКС ПЛЮС",

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙ БІ СІ Груп"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ ХОЛДИНГ БУДІВНИЧИХ ПРОЕКТІВ"

про визнання договору недійсним

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "БІСКВІТНИЙ КОМПЛЕКС "РОШЕН" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІРТЕКС ПЛЮС" (далі - відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙ БІ СІ Груп" (далі - відповідач 2) про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги №1/ВК-004 від 01.11.2018, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІВС Груп" (змінене найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІРТЕКС ПЛЮС") та Товариством з обмеженою відповідальністю "АЙ БІ СІ Груп".

1.1. Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що укладений між відповідачами договір про відступлення права вимоги №1/ВК-004 від 01.11.2018, укладений за відсутності згоди позивача на заміну кредитора у зобов`язанні, необхідність отримання якої обумовлена п. 4.4.8 Договору генерального підряду №ВК-004 від 01.08.2016, що суперечить приписам ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України та є підставою для визнання договору недійсним відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст оскаржуваних рішень

2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09.2019 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги №1/ВК-004 від 01.11.2018, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІВС Груп" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АЙ БІ СІ Груп".

2.1. Обґрунтовуючи рішення у даній справі, суд першої інстанції установив, що відповідно до п. 4.4.8 Договору генерального підряду сторони не мають права без письмового погодження передавати свої обов`язки та права за договором іншим особам. Оскільки доказів отримання згоди позивача на укладення договору про відступлення права вимоги сторонами не надано, суд установив, що оспорюваний договір є таким, що укладений без його згоди. При цьому, відсутність письмової згоди позивача на заміну кредитора у зобов`язанні за договором генерального підряду №ВК-004 від 01.08.2016, обов`язковість якої передбачена договором генерального підряду, є підставою для визнання недійсним оспорюваного договору відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України у зв`язку із тим, що він суперечить вимогам ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України.

3. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2019 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙ БІ СІ Груп" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БІСКВІТНИЙ КОМПЛЕКС "РОШЕН" витрати на правову допомогу у сумі 12 167,00 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІРТЕКС ПЛЮС" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БІСКВІТНИЙ КОМПЛЕКС "РОШЕН" витрати на правову допомогу у сумі 12 167,00 грн.

3.1. Додаткове рішення, з посиланням на приписи статей 123, 124, 126, 129, 221 ГПК України, обґрунтовано доведеністю належними та допустимими доказами понесених позивачем витрат на правничу допомогу.

4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2019 зазначені судові рішення залишено без змін.

4.1. Суд апеляційної інстанції погодився з мотивами задоволення позовних вимог та розподілу витрат на правничу допомогу, викладених судом першої інстанції в оскаржуваних рішеннях.

5. Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2019 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙ БІ СІ Груп" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БІСКВІТНИЙ КОМПЛЕКС "РОШЕН" витрати на правову допомогу у сумі 10 000,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач 2 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення, додаткове рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи відповідача 2, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

7. В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач 2 зазначив, що при винесенні постанови суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права - ч. 1 ст. 203, ст. ст. 215, 516, 628, п.6 ст. 3 Цивільного кодексу України, статті 180, 181 Господарського кодексу України та порушив норми процесуального права - статті 73, 74, 86, 221, 244 ГПК України, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

7.1. На думку скаржника, неправильне застосування норм матеріального права полягає у неправильному тлумаченні закону та застосуванні закону, який не підлягає застосуванню.

7.2. Висновки, викладені у постанові від 28.11.2019, суперечать правовій позиції Верховного Суду з аналогічного питання, викладеній у постанові від 27.02.2018 у справі № 910/9195/17.

7.3. Скаржник зазначає, що при перегляді оскаржуваних рішень апеляційний суд зобов`язаний був застосувати принцип "Доктрини заборони суперечливої поведінки", оскільки між позовними вимогами позивача та його діями існує така суперечлива поведінка, дії позивача після укладання договору відступлення та повідомлення позивача про його укладення в повній мірі свідчать про згоду позивача з укладеним договором та спростовують всі його доводи і висновки суду першої інстанції про недійсність договору відступлення права вимоги.

7.4. Суд у постанові не вказав, в чому саме зміст договору відступлення №1/ВК-004 від 01.11.2018 не відповідає нормам ЦК України або іншим нормативним актам, оскільки суд вважає змістом правочину, якому не відповідає договір - ч. 1 ст. 516 ЦК України. У свою чергу, ч. 1 ст. 516 ЦК України не містить жодних вимог до змісту договору відступлення права вимоги.

7.5. На думку скаржника, суд не застосував доктрину "non concedit venire contra faktum proprium" та не взяв до уваги, що позивач своїми діями підтвердив згоду з укладеним договором відступлення від 01.11.2018 і його поведінка суперечить доводам позову про незгоду з відступленням права вимоги, у зв`язку з чим неправильно застосував вказані норми матеріального права.

7.6. Скаржник вказує про неправильність висновків суду щодо того, що станом на дату відступлення права вимоги від 01.11.2018 договір генерального підряду, за яким здійснена заміна кредитора, був не виконаний. При цьому, суд визнав недійсним договір відступлення, укладання якого між відповідачами не є наслідком порушень, допущених відповідачами, а є прямим наслідком невиконання позивачем своїх обов`язків.

7.7. Апеляційний суд, при перегляді додаткового рішення, не взяв до уваги порушення норм процесуального права - статей 221, 244 ГПК України.

7.8. Як вказує скаржник, суд поновив позивачу строк на подання доказів, не мотивував в додатковому рішенні, які поважні причини були у позивача для неподання доказів, які малися у розпорядженні представника позивача у січні 2019 року та станом на 27.06.2019, і з невідомих підстав не подавалися представником позивача до 03.09.2019. Також суд, в порушення вимог статті 244 ГПК України, прийняв нові докази, які не існували станом на дату судових дебатів і станом на дату розгляду справи.

8. У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає про необґрунтованість її доводів, з огляду на що просить залишити оскаржувані рішення без змін, зауважуючи, зокрема, що твердження скаржника про те, що частина 1 статті 203 та стаття 215 Цивільного кодексу України не встановлюють можливості визнання договору недійсним у разі порушення порядку його укладання - є довільним тлумаченням норм законодавства.

9. Відповідачем 1 та третьою особою відзивів на касаційну скаргу не подано, що відповідно до положень ч. 3 ст. 295 ГПК України не перешкоджає перегляду судових рішень.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

10. Як установлено господарськими судами попередніх інстанцій, 01.08.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "БІСКВІТНИЙ КОМПЛЕКС "РОШЕН" (замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІВС Груп" (змінене найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІРТЕКС ПЛЮС") (генпідрядник, відповідач 1) укладено договір генерального підряду №ВК-004, за змістом пункту 1.1 якого генпідрядник зобов`язується:

- виконати проектну документацію стадія "Р" 1-го пускового комплексу 1-ї черги будівництва об`єкта "Будівництво фабрики по виробництву виробів з борошна вул. Привокзальна, 82 у м. Бориспіль", відповідно до розділів та технічних рішень затвердженого проекту стадії "П" і Технічного завдання на виконання проектних робіт (Додаток №2), надалі - проектні роботи, а також:

- виконати будівництво 1-го пускового комплексу 1-ї черги будівництва об`єкта "Будівництво фабрики по виробництву виробів з борошна по вул. Привокзальна, 82 у м. Бориспіль" ("Об`єкт") у відповідності з проектною документацією, в об`ємах передбачених цим Договором та Додатками до нього, забезпечити готовність Об`єкта до здачі-приймання приймальними комісіями та передати Замовнику Об`єкт у строки, передбачені цим Договором та додатками до нього ("Будівельні роботи");

- виконати коригування стадії "П" у разі виявлення значних відхилень на етапі розробки стадії РД та підготувати усі необхідні документи для проходження Державної будівельної експертизи та зняти усі зауваження під час проходження експертизи (до моменту підписання акту приймання виконаних робіт та вводу об`єкту в експлуатацію);

- за довіреністю замовника виконати необхідні роботи для організації електропостачання об`єкту, а саме: проект стадії "П" і "РД", супроводжувати експертизу проекту, погодити проектну документацію з всіма зацікавленими організаціями, виконати необхідні монтажні роботи та ввести об`єкт в експлуатацію ("Роботи");

- готувати необхідні документи для отримання та сприяти замовнику в отриманні дозволів в межах обсягів робіт даного договору.

Замовник, у свою чергу, зобов`язався передати генпідряднику документи згідно умов договору, прийняти виконані роботи та об`єкт і здійснювати своєчасне фінансування виконаних генпідрядником робіт у терміни та на умовах, зазначених цим договором.

Згідно із п. 3.1 договору договірна ціна є твердою та складає 1 005 954 995, 46 грн.

У пункті 4.4.8 договору установлено, що сторони не мають права без письмового погодження передавати свої обов`язки та права за цим Договором іншим особам.

В пункті 10.7 договору визначено, що замовник утримує 1% від загальної договірної ціни протягом будівництва об`єкту відповідно до графіку виконання робіт рівними частинами з актів виконаних робіт. Перша частина 50 % від суми утримання сплачується замовником генпідряднику протягом 5 днів після підписання фінального акту приймання-передачі виконаних робіт згідно з п. 11.2.3 договору, друга частина у розмірі 50% від суми утримання сплачується замовником генпідряднику з урахуванням індексу інфляції через 365 днів після підписання уповноваженими представниками обох сторін фінального акту згідно з п. 11.2.3 договору. У випадку настання обставин, передбачених пунктом 12.3 цього договору, сума понесених витрат замовника на усунення недоліків сплачуються генпідрядником замовнику згідно з п. 12.3 або утримується замовником при перерахуванні суми утримання. В разі перерахування суми утримання або її частини генпідряднику, останній зобов`язаний протягом 5 (п`яти) банківських днів надати замовнику коригуючі акти та податкові накладні на суму зміни вартості робіт з урахуванням індексу інфляції.

Розділом 12 договору обумовлено гарантійні зобов`язання генпідрядника, зокрема, відповідно до п. 12.1 договору, гарантійний строк експлуатації об`єкта починається з моменту підписання сторонами фінального акту приймання-передачі виконаних робіт (Об`єкта будівництва) та встановлюється: на несучу здатність каркасу - 10 (десять) років; на загально-будівельні роботи - 1 (один) рік; на огороджуючі конструкції - 1 (один) рік; на дорожнє покриття - 2 (два) роки; на внутрішнє і зовнішнє опорядження - 1 (один); на внутрішні інженерні мережі - 1 (один) рік; на зовнішні інженерні мережі - 1 (один) рік; на електромережі - 1 (один) рік; на підйомне та ліфтове обладнання - 1(один) рік; на інші будівельні роботи - 1 (один) рік.

Відповідно до п. 12.2 договору у разі виявлення протягом гарантійних строків у закінчених роботах недоліків (дефектів), Замовник протягом 7 робочих днів після їх виявлення повідомить про це Генпідрядника і запросить його для складання Дефектного акта стосовно обсягів, порядку і строків усунення недоліків (дефектів). Якщо Генпідрядник не з`явиться у визначений у запрошенні строк, Замовник має право залучити до складання Дефектного акта незалежних експертів (експерта), повідомивши про це Генпідрядника. Акт надсилається Генпідряднику для виконання протягом 3-х робочих днів після складання.

Згідно із п. 12.3 договору при відмові Генпідрядника усунути недоліки, що виявлені протягом гарантійного строку, Замовник може залучати для цієї роботи інших виконавців з покриттям витрат Замовника на оплату їх робіт та послуг за рахунок Генпідрядника. В разі залучення до виконання робіт третіх осіб, Генпідрядник зобов`язаний сплатити Замовникові суму коштів, витрачених Замовником на усунення недоліків власними силами та/або силами третіх осіб протягом 10 (десяти) календарних днів з дня отримання обґрунтованої вимоги від Замовника.

10.1. Судами установлено, що в матеріалах справи наявний фінальний акт приймання-передачі виконаних робіт за договором, який підписаний замовником та генпідрядником у серпні 2018 року.

10.2. Листом від 18.10.2018 № 1/18-10 відповідач 1 просив позивача надати письмову відповідь на викладену у повідомленні пропозицію в п`ятиденний строку з дати її отримання, погодивши відступлення права вимоги за договором генерального підряду №ВК-004 від 01.08.2016 від ТОВ "ІВС Груп" новому генпідряднику, відомості про якого викладені у повідомленні. Судами установлено, що доказів відправлення даного листа матеріали справи не містять, проте сторони не заперечують його наявність.

10.3. В подальшому, 01.11.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІВС Груп", як кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю "АЙ БІ СІ Груп", як новим кредитором, укладено договір про відступлення права вимоги №1/ВК-004, за змістом п. 1.4 якого сторони погодили, що з моменту його підписання новий кредитор набуває право вимоги від ТОВ "БІСКВІТНИЙ КОМПЛЕКС "РОШЕН", як замовника за Договором генерального підряду, замість кредитора, сплатити суму в розмірі 7 599 741,93 грн, а також право вимоги відповідно до п. 2.1 цього договору.

Згідно із п. 2.1 договору відступлення сторони домовились про перехід на користь нового кредитора всіх прав вимоги до замовника та інших осіб, які випливають з договору генерального підряду, у тому числі, але не виключно:

- будь-яких прав вимоги, які має кредитор станом на дату укладення цього договору, та/або які можуть виникнути на підставі договору генерального підряду у майбутньому;

- прав вимоги до замовника, які випливають з зобов`язань замовника за договором генерального підряду, які замовник не виконав перед кредитором станом на дату укладення цього договору та/або які замовник зобов`язаний буде виконати у майбутньому на протязі строку дії договору генерального підряду, незалежно від того чи наступив станом на дату укладення цього договору для замовника строк виконання зобов`язань за договором генерального підряду;

-прав вимоги кредитора до замовника, які засновані на положеннях п. 10.7 договору підряду;

- будь-яких інших права вимоги до замовника, які виникли чи можуть виникнути у кредитора, у нового кредитора до замовника в процесі виконання договору генерального підряду.

10.4. Листом від 02.11.2018 № 1/02/11-18 відповідач 2 повідомив позивача про укладення договору про відступлення права вимоги №1/ВК-004 від 01.11.2018 року.

10.5. Листом від 06.10.2018 №01-12-26 позивач повідомив ТОВ "ІВС Груп" про те, що не погоджує передачу прав вимоги ТОВ "ІВС Груп" новому генпідряднику ТОВ "АЙ БІ СІ ГРУП".

11. З урахуванням вищевикладених обставин позивач вважає, що договір відступлення порушує його права, оскільки за договором генерального підряду у відповідача-1 перед позивачем існують гарантійні зобов`язання, у зв`язку з чим особа генпідрядника для позивача має важливе значення, а відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов`язанні, якщо обов`язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги на підставі ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки він суперечить вимогам ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України.

12. Предметом спору у даній справі є питання про наявність або відсутність підстав для визнання недійсним договору відступлення права вимоги.

13. Згідно із положеннями частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

14. За приписом статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

15. Статтею 512 Цивільного кодексу України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

16. Згідно зі статтями 514 та 516 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

17. З аналізу наведених норм убачається, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання своїх обов`язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.

18. Як вбачається з положень договору генерального підряду № ВК- 004 від 01.08.2016, пунктом 4.4.8 установлено, що сторони не мають права без письмового погодження передавати свої обов`язки та права за цим Договором іншим особам. Тобто, умовами договору генерального підряду установлено необхідність письмового погодження сторони даного договору для вчинення подальших дій стосовно передачі прав та обов`язків за договором, без наявності якого така передача забороняється.

19. Судами попередніх інстанцій, за результатами аналізу та оцінки наданих сторонами доказів, установлено відсутність письмового погодження позивача на укладання договору про відступлення права вимоги №1/ВК-004 від 01.11.2018 та письмове заперечення проти його укладання, відхилено доводи відповідача 2 стосовно того, що в силу ненадання відповіді на лист відповідача 1 у визначений ним строк, відповідач 1 отримав право укласти договір з відступлення своїх прав та обов`язків за договором генерального підряду.

20. З урахуванням наведеного, ТОВ "ІВС Груп" без письмового погодження ТОВ "БІСКВІТНИЙ КОМПЛЕКС "РОШЕН" не мало права передавати свої права за договором генерального підряду №ВК-004 від 01.08.2016 третій стороні - Товариству з обмеженою відповідальністю "АЙ БІ СІ Груп" шляхом укладення договору №1/ВК-004 від 01.11.2018 про відступлення права вимоги.

21. Відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов`язанні, якщо обов`язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України договору про відступлення права вимоги, оскільки він суперечить вимогам статей 512, 514, 516 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 №910/6098/14 (3-43гс15), постановах Верховного Суду від 02.03.2018 №904/9674/16, від 25.04.2019 у справі №912/1135/18, від 12.12.2019 у справі №924/51/19.

22. З огляду на викладене, враховуючи сталу судову практику, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що договір про відступлення права вимоги №1/ВК-004 від 01.11.2018 укладено з порушенням вимог статті 516 Цивільного кодексу України, оскільки він суперечить умовам пункту 4.4.8 договору генерального підряду №ВК-004 від 01.08.2016, яким передбачено, що сторони не мають права без письмового погодження передавати свої обов`язки та права іншим особам.

23. З урахуванням того, що позивачем не надавалось письмового погодження відповідачу 1 на передачу прав за договором генерального підряду №ВК-004 від 01.08.2016 відповідачу 2, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що договір про відступлення права вимоги №1/ВК-004 від 01.11.2018 підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України.

24. При цьому, доводи касаційної скарги в частині неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень ч. 1 ст. 203 та ст. 516 Цивільного кодексу України та неправильного тлумачення закону спростовуються викладеним у тексті даної постанови, з урахуванням практики застосування наведених положень цивільного законодавства судом касаційної інстанції. Слід зазначити, що у відповідності до частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", положення частини четвертої статті 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

25. Аргументи касаційної скарги щодо того, що висновки, викладені у постанові суду апеляційної інстанції суперечать правовій позиції Верховного Суду з аналогічного питання, викладеній у постанові від 27.02.2018 у справі № 910/9195/17, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, оскільки предметом розгляду вказаної справи були вимоги про визнання недійсним договору у зв`язку з його фіктивністю, а висновки були зроблені виходячи з інших підстав позову, а тому не є тотожними з підставами позову у даній справі.

26. Стосовно доводів касаційної скарги в частині необхідності застосування судом апеляційної інстанції принципу "Доктрини заборони суперечливої поведінки" з тих підстав, що між позовними вимогами позивача та його діями існує така суперечлива поведінка, дії позивача після укладання договору відступлення та повідомлення позивача про його укладення в повній мірі свідчать про згоду позивача з укладеним договором, з посиланням на судову практику, яка викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, в ухвалі Верховного Суду від 07.08.2019 у справі №145/2047/16-ц, колегія суддів зазначає таке.

27. По-перше, судами попередніх інстанцій досліджено обставини щодо того, що акти виконання гарантійних зобов`язань, дефектні акти, акт звірки гарантійних випадків, складені за договором генерального підряду №ВК-004 від 01.08.2016 після укладання відповідачами договору відступлення права вимоги, не містять посилання на договір відступлення, що, зокрема, спростовує доводи скарги про згоду позивача з укладеним договором. По-друге, посилання скаржника на судову практику застосування принципу "Доктрини заборони суперечливої поведінки" у даному випадку є безпідставним, оскільки Верховним Судом у справі №390/34/17 даний принцип застосовано у спорі про визнання правочину неукладеним, де позивач є стороною спірного правочину, тоді як у даній справі заявлено вимогу про визнання договору недійсним, а позивач не є стороною спірного правочину.

28. Так само, як убачається з ухвали Верховного Суду від 07.08.2019 у справі №145/2047/16-ц, підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначено, зокрема, наявність виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права, оскільки існує необхідність формування єдиної правозастосовчої практики у сфері визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, на тій підставі, що він не підписаний наймодавцем (орендодавцем). Мотивуючи підставу для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначила, що існує очевидна необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування пункту 6 статті 3 ЦК України та доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) у спорах про недійсність договору, для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень. У цій справі спір також виник між сторонами спірного правочину.

29. Таким чином, правовідносини у даній справі та у вищевказаних справах не є подібними, а тому вищевказані доводи касаційної скарги колегією суддів відхиляються, так само як і відхиляються доводи скарги, викладені у п. 6.5 даної постанови, які зводяться до того, що позивач своїми діями підтвердив згоду з укладеним договором відступлення від 01.11.2018 і його поведінка суперечить доводам позову про незгоду з відступленням права вимоги, оскільки суди попередніх інстанцій надали оцінку таким доводам, а переоцінка доказів в силу положень ч. 2 ст. 300 ГПК України не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

30. Одним із доводів касаційної скарги відповідача 2 є твердження, що суд у постанові не вказав, в чому саме зміст договору відступлення №1/ВК-004 від 01.11.2018 не відповідає нормам ЦК України або іншим нормативним актам, оскільки суд вважає змістом правочину, якому не відповідає договір - ч. 1 ст. 516 ЦК України. У свою чергу, ч. 1 ст. 516 ЦК України не містить жодних вимог до змісту договору відступлення права вимоги.

31. Колегія суддів зазначає, що в силу вимог ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника за умови, якщо інше не установлено договором або законом. При цьому, невиконання умови заборони відступлення без письмового погодження, обумовленої сторонами у договорі, тягне за собою недійсність правочину з відступлення права вимоги, оскільки предмет спірного договору (відступлення права вимоги) охоплюється поняттям "зміст договору", а тому застосування у даному спорі положень ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України є правильним, про що вірно вказали суди попередніх інстанцій.

32. За встановлених судами обставин колегія суддів зазначає, що інші доводи касаційної скарги не спростовують правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних рішень, а тому такі доводи колегією суддів відхиляються.

33. Предметом касаційного оскарження також є додаткове рішення суду першої інстанції від 18.09.2019 про стягнення витрат на правову допомогу та постанова суду апеляційної інстанції від 28.11.2019 у частині його перегляду.

34. Відповідно до положень частин 1 та 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

35. В силу приписів частини 1 статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

36. Частиною 8 статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

37. Відповідно до положень частини 1 статті 221 ГПК України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

38. Як вказано судом першої інстанції, матеріали справи містять заяву щодо судових витрат позивача, подану до суду 09.07.2019, у якій позивач зазначив, що представник позивача зможе надати суду підтверджуючи документи щодо оплати послуг з представництва інтересів позивача в судовому засіданні 09.07.2019 лише після його завершення та проведення відповідної оплати.

39. Після ухвалення рішення у даній справі позивачем подано клопотання про долучення доказів щодо судових витрат з клопотанням про поновлення строку для подання додаткових доказів щодо судових витрат.

40. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 11.09.2019 визнано поважними причини пропуску позивачем строку та поновлено відповідний строк на подання додаткових доказів щодо судових витрат у справі №910/17580/18.

41. Судом апеляційної інстанції було надано оцінку доводам відповідача 2 стосовно безпідставного поновлення строку позивачу на подання доказів та визнано його необґрунтованим з тих підстав, що докази, які існували до судових дебатів, були подані до суду ще 09.07.2019, а докази оплати послуг з представництва інтересів позивача в майбутніх судових засіданнях можливо було подати лише після таких судових засідань.

42. Надавши оцінку таким доказам на підтвердження здійснених судових витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України, суди попередніх інстанцій установили, що надані докази є належними доказами на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката у даній справі у розмірі 24 334, 00 грн.

43. З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає про необґрунтованість доводів касаційної скарги в частині порушення судами попередніх інстанцій приписів процесуального закону - статей 221, 244 ГПК України, оскільки вони зводяться до спонукання суду касаційної інстанції здійснити переоцінку доказів у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

44. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

45. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення у даній справі ухвалені із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.

46. Доводи, викладені у касаційній скарзі про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних рішень, не отримали підтвердження в ході касаційного перегляду, не спростовують обставин, на які послалися суди попередніх інстанцій, у зв`язку з чим відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції та додаткового рішення у справі № 910/17580/18.

Щодо судових витрат

47. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України (в редакції до 08.02.2020), суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙ БІ СІ Груп" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2019, рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2019 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2019 у справі № 910/17580/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.