Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 917/685/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

розглянувши у письмовому провадженні касаційні скарги Управління майном комунальної власності міста та Полтавської міської ради

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 (головуючий суддя Тихий П.В., судді Слободін М.М., Хачатрян В.С.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Медвінської Катерини Валеріївни

до Полтавської міської ради

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Дігорський"

2. Управління майном комунальної власності міста

3. Бюджетно-фінансове управління виконавчого комітету Полтавської міської ради

4. Головне Управління державної казначейської служби України в Полтавській області

про стягнення 17 820,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, Фізична особа-підприємець Медвінська Катерина Валеріївна (далі - позивач) просила стягнути з Полтавської міської ради (далі - відповідач) грошові кошти у розмірі 17 820,00 грн., як безпідставно набуті.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач помилково здійснив оплату орендних платежів відповідачу згідно договору, який був припинений сторонами, у зв'язку з чим відповідач безпідставно набув спірні грошові кошти, а тому вони підлягають поверненню на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 13.09.2017 (суддя Семчук О.С.), в позові відмовлено.

Оскарженою постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 вказане рішення суду скасовано та прийнято нове, яким в позов задоволено повністю.

У касаційних скаргах відповідач та Управління майном комунальної власності міста (далі - третя особа-2) просять скасувати вказану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційних скарг відповідач та третя особа-2 посилалися на те, що обґрунтованість перерахування позивачем спірних грошових коштів встановлено рішенням Господарського суду Полтавської області від 01.07.2016 у справі № 917/708/16, з якого слідує наявність домовленості між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дігорський" (далі-третя особа-1) про сплату орендної плати за договором від 09.09.2015 № 33/6, відтак суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України та стягнення спірної суми з відповідача.

У відзиві на касаційні скарги позивач просить залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані відповідачем те третьою особою-2 постанову суду апеляційної інстанції без змін, обґрунтовуючи свої доводи тим, що доводи касаційних скарг правильності висновків апеляційного суду не спростовують.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржену постанову суду апеляційної інстанції, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 11.06.2014 між третьою особою-2 (орендодавець) та позивачем (орендар), було укладено договір оренди № 26/2 нежитлового приміщення за адресою: м.Полтава, вул.Пушкіна,133-а, строком до 31.12.2014, але 01.12.2014 він був припинений згідно додаткової угоди до договору.

Апеляційним судом встановлено, що станом на момент припинення дії договору у позивача відсутня заборгованість по орендній платі та ПДВ, втім 03.02.2016 та 03.03.2016 позивач здійснив дві оплати на загальну суму 17 820,00 грн. на рахунок ГУ ДКСУ у Полтавській області, одержувач УДКСУ у м.Полтава, з призначенням платежу за оренду приміщення за адресою: вул.Пушкіна,133А.

Позивач наполягаючи на задоволенні позовних вимог посилався на те, що вказані платежі були здійснені ним помилково, оскільки вони були зараховані в рахунок орендної плати по договору від 09.09.2015 № 33/6, який укладено між третьої особи-1 та відповідачем в особі третьої особи-2 та жодного відношення до даного договору позивач не має.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач набув спірні грошові кошти на підставі договору, тобто за існування достатніх правових підстав, оскільки позивач вчинив правочин сплативши орендні платежі свідомо та добровільно, що виключало підстави для застосування до спірних правовідносин статті 1212 Цивільного кодексу України. Також суд першої інстанції послався на рішення Господарського суду Полтавської області від 01.07.2016 у справі № 917/708/16, яким встановлено правомірність здійснених позивачем оплат в рахунок оплати оренди приміщення за договором від 09.09.2015 № 33/6.

Скасовуючи вказане рішення суду першої інстанції та приймаючи нове про задоволення позову, апеляційний суд свій висновок мотивував тим, що у справі № 917/708/16 Господарського суду Полтавської області не досліджувалась правова природа сплачених спірних грошових коштів за договором від 09.09.2015 № 33/6 та не встановлено, що позивач був зобов'язаною особою по відношенню до третьої особи-1, а відтак позивач помилково оплатив спірні грошові кошти за договором оренди від 11.06.2014 № 26/2, який було припинено сторонами.

Однак із висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна виходячи із наступного.

Відповідно до приписів статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз указаної норми права дає підстави для висновку, що застосування її положень про повернення майна потерпілому можливе у разі набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи, та за відсутності для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Отже, сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Зі змісту статті 1212 Цивільного кодексу України вбачається, що зазначена норма закону застосовується лише у випадках безпідставного збагачення однієї особи за рахунок іншої.

Як встановлено місцевим господарським судом відповідно до акту звірки взаєморозрахунків по орендній платі за нежитлове приміщення по вул. Пушкіна, 133-а від 29.06.2016р., заборгованість ТОВ "Дігорський" перед Управлінням майном комунальної власності міста на підставі договору оренди № 33/6 від 09.09.2015 станом на 01.06.2016 склала 83718,20 грн. Вказаний акт звірки підписано обома сторонами. До акту звірки додана відомість нарахувань та сплати орендної плати станом на 01.06.2016, згідно якої ТОВ "Дігорський" сплачено, в тому числі, 9900,00 грн. 03.02.2016 та 7920,00 грн. 03.03.2016. Тобто, як встановлено цим судом, здійснені позивачем платежі визнані ТОВ "Дігорський" як оплата за орендну приміщення по договору оренди № 33/6 від 09.09.2015р. (фактично ним санкціоновані та підтверджені), та вбачається волевиявлення позивача на здійснення таких платежів.

Також судом першої інстанції встановлено, що згідно наданих позивачем копій квитанцій: № 0.0.499847308.1 Медвінська К.В. 03.02.2016 сплатила на рахунок ГУ ДКСУ у Полтавській області, отримувач УДКСУ у м. Полтава 9900,00 грн., вказавши призначення платежу: сплата за оренду приміщення за адресою вул. Пушкіна, 133-а за листопад 2015 (рах. № 2998 від 09.12.2015); № 0.0.515187414.1 Медвінська К.В. 03.03.2016р. сплатила на рахунок ГУ ДКСУ у Полтавській області, отримувач УДКСУ у м. Полтава 7920,00 грн., вказавши призначення платежу: плата за оренду майнових комплексів та іншого майна, що у комунальній власності; Медвінська Катерина Валеріївна, 03.16-03.16.

Крім того встановлено, що згідно наданого Управлінням майном комунальної власності копії рахунку № 2998 від 09.12.2015, який вказано позивачем у квитанції № 0.0.499847308.1 від 03.02.2016, цей рахунок було виписано саме орендарю ТОВ "Дігорський" по сплаті орендної плати за листопад 2015.

За вказаних обставин місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що вірно зазначаючи реквізити платіжного документа, дату та номер рахунку, об'єкт оренди та місяць за який проводиться оплата, позивач робила це свідомо, маючи точну інформацію. А враховуючи те, що договір оренди за яким позивач орендувала вищевказане приміщення був розірваний за її ініціативою ще в грудні 2014 року, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивач не могла не знати, що ніяких платежів за листопад 2015 року бути за цим договором не може, і позивач усвідомлювала, що проводить оплату за оренду приміщення за адресою вул. Пушкіна, 133а за іншого орендаря, а саме за ТОВ "Дігорський".

Відповідно до приписів статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч.1). Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства (ч.2).

Отже із встановлених місцевим господарським судом обставин справи вбачається, що позивач вчинив дії щодо свого майна здійснивши оплату за оренду приміщення за адресою вул. Пушкіна, 133а за іншого орендаря, а саме за ТОВ "Дігорський", і такі дії не суперечать закону.

Суд апеляційної інстанції цих висновків місцевого господарського суду не спростував.

Із встановлених судами обставин справи не вбачається, що мало місце безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої - позивача у справі.

За вказаних обставин аргументи позивача, викладені ним у відзиві на касаційну скаргу, не можуть бути підставою для залишення постанови суду апеляційної інстанції без змін, а тому відхиляються судом касаційної інстанції з огляду на вище викладене.

Відтак за результатами розгляду касаційної скарги постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у справі належить покласти на позивача.

Згідно статті 327 цього Кодексу наказ суду видається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Керуючись статтями 301, 308, 312, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Управління майном комунальної власності міста та Полтавської міської ради задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 у справі Господарського суду Полтавської області №917/685/17, скасувати, а рішення Господарського суду Полтавської області від 13.09.2017, залишити в силі.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Медвінської Катерини Валеріївни на користь Полтавської міської ради 1 920 (одну тисячу дев'ятсот двадцять гривень) 00 копійок судового збору з касаційної скарги.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Медвінської Катерини Валеріївни на користь Управління майном комунальної власності міста Виконавчого комітету Полтавської міської ради 1 920 (одну тисячу дев'ятсот двадцять гривень) 00 копійок судового збору з касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов