Історія справи

Постанова КГС ВП від 23.11.2023 року у справі №917/991/22
Постанова КГС ВП від 23.11.2023 року у справі №917/991/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 917/991/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Колос І.Б., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача - Верхацький І.В. (адвокат),

відповідача - Мосейчук Т.А. (самепредставництво),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України",

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.09.2023

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"

до Управління Служби безпеки України в Полтавській області

про стягнення 2 268 165,23 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (далі - ТОВ "ГК "Нафтогаз України", позивач) звернулося до господарського суду полтавської області з позовом до управління Служби безпеки України в Полтавській області (далі - УСБУ в Полтавській області, відповідач) у якому просило стягнути з відповідача 1 795 076,58 грн вартості спожитого природного газу. Також, окрім суми основної заборгованості позивачем нараховано до стягнення пеню у розмірі 179 195,81 грн, 3 % річних у розмірі 20 671,66 грн, інфляційні втрати у розмірі 273 221,18 грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору постачання природного газу постачальником "останньої надії" за період постачання з 01.11.2021 по 30.01.2022 в об`ємі 42,98775 тис.куб.м. щодо розрахунку за спожитий СБУ природний газ у розмірі 1 795 076,58 грн.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням господарського суду Полтавської області від 13.04.2023 (суддя: Погрібна С.В.) у справі №917/991/22 в позові відмовлено.

2.2. Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що позивачем не доведено обставин на які він посилається у своєму позові щодо постачання відповідачу в період з 01.11.2021 по 30.01.2022 природного газу в об`ємі 42,98775 тис.куб.м. на суму 1 795 076,58 грн.

2.3. За висновком суду, обов`язок своєчасного вчинення дій (початку постачання постачальником споживачу природного газу після укладання між ними договору), які призводять до автоматичного розірвання договору між постачальником "останньої надії" (ТОВ "ГК "Нафтогаз України") та споживачем (УСБУ в Полтавській області) покладається саме на постачальника (ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"), а тому безпідставними є вимоги постачальника "останньої надії" (позивача) щодо оплати обсягів природного газу, начебто поставленого ним у період дії договору постачання природного газу від 06.12.2021 №15-1416/21-БО-Т (укладеного між УСБУ в Полтавській області та ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"), оскільки в силу вимог Кодексу газотранспортної системи та Правил постачання природного газу договір з постачальником "останньої надії" мав бути припинений по завершенню газової доби, що передує газовій добі початку постачання новим постачальником, яка, в свою чергу, пов`язана з фактом (днем) укладання споживачем (УСБУ в Полтавській області) договору з іншим постачальником.

2.4. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 (колегія суддів: Шутенко І.А., Гребенюк Н.В., Слободін М.М.) рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким: позов задоволено частково; стягнуто з УСБУ в Полтавській області на користь ТОВ "ГК "Нафтогаз України" заборгованість за договором постачання природного газу постачальником "останньої надії" у розмірі 1 795 076,58 грн, пеню у розмірі 8 959,79 грн, 3 % річних у розмірі 1 033,58 грн, інфляційні втрати у розмірі 13 661,06 грн, витрати зі сплати судового збору у розмірі 34 022,48 грн та витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 51 033,72 грн; в іншій частині позову відмовлено.

2.5. Суд апеляційної інстанції з посиланням на положення пункту 3 частини третьої статті 277 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

2.6. Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідачу у період з 01.11.2021 по 30.01.2022 був поставлений природний газ об`ємом 42,98775 тис.куб.м. на загальну суму 1 795 076,58 грн, обсяги якого були віднесені до портфеля "постачальника останньої надії", оскільки інший постачальник цього споживача (ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг") не був зареєстрований в реєстрі. Судом встановлено, що постачання відповідачу природного газу за договором від 06.12.2021 №15-1416/21-БО-Т, укладеним з ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" розпочалось лише з 31.01.2022. З огляду на зазначене, установивши неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо розрахунку за спожитий газ з позивачем, як "постачальником останньої надії", суд апеляційної інстанції задовольнив позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості.

2.7. У частині вирішення позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені, 3 % річних та інфляційних втрат суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими, оскільки в матеріалах справи відсутні докази оплати відповідачем виставлених позивачем рахунків вартості спожитого природного газу, заявлена позивачем до стягнення з відповідача заборгованість є простроченою. З огляду на що відповідач відповідно до положень частин першої, третьої статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та пункту 4.5 типового договору постачання природного газу постачальником "останньої надії" (далі - типовий договір), затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2501 має сплатити позивачу пеню, інфляційній втрати та 3 % річних.

2.8. За висновком суду апеляційної інстанції проведений позивачем розрахунок пені, інфляційних втрат та 3% річних річних є правильним, проте, суд врахував клопотання відповідача про зменшення розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат і задовольнив ці позовні вимоги частково, зменшивши суму заявлених позивачем до стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат на 95 %.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі ТОВ "ГК "Нафтогаз України", з посиланням на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції: скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 зі справи №917/991/22 у частині позовних вимог про стягнення 449 434,22 грн, в тому числі: пені - 170 236,02 грн; 3% річних - 19 638,08 грн; інфляційних втрат - 259 560,12 грн, - щодо яких було відмовлено; ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення названих вимог у повному обсязі.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1.1. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи, що судом апеляційної інстанції застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного:

- у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20, від 31.03.2020 у справі №910/8698/19, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19 щодо застосування положень статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статті 551 ЦК України;

- у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 №902/417/18, від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц та у постановах Верховного Суду від 20.02.2023 у справі №910/15411/21, від 15.06.2023 у справі №921/94/21, від 31.05.2023 у справі №914/2453/21, від 07.03.2023 у справі №910/17556/21, від 20.02.2023 у справі №910/15411/21, від 03.02.2021 у справі №5023/10655/11 (922/1379/20), від 03.02.2021 у справі №5023/10655/11 (922/474/20), від 07.09.2021 у справі №927/184/13-г (927/1074/20), від 24.06.2021 у справі №904/3177/20, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17, від 05.07.2019 у справі №905/600/18 щодо застосування положень частини другої статті 625 ЦК України, зокрема, неможливості зменшення розміру інфляційних втрат та 3 % річних.

4.1.2. За твердженням позивача, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою сталу та послідовну позицію Верховного Суду та безпідставно з власної ініціативи зменшив пеню, 3% річних та інфляційні нарахування на 95,00%.

4.1.3. Позивач вважає, що:

- суд апеляційної інстанції взагалі не взяв до уваги доводи позивача стосовного того, що відповідач будучи ознайомленим з умовами договору постачання природного газу постачальником "останньої надії" усвідомлював наслідки неналежного виконання його умов та покладення на нього відповідальності у вигляді пені, передбаченої пунктом 4.5 та розділом 8 типового договору;

- суд апеляційної інстанції на порушення норм процесуального права не дослідив зібраних у справі доказів на підтвердження факту того, що заявлений позивачем до стягнення розмір 3 % річних та інфляційних втрат не є надмірним, а встановлений на рівні, що відповідає принципу справедливості, тобто розрахований за встановленою у статті 625 ЦК України ставкою, без порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності при її нарахуванні.

4.1.4. Також скаржник зазначає про те, що судом апеляційної інстанції помилково застосовано висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, оскільки правовідносини у наведені справі та у справі, що розглядається не є подібними.

4.2. Доводи інших учасників справи

4.2.1. Від УСБУ в Полтавській області надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останнє просить суд касаційної інстанції залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись, зокрема, на її необґрунтованість. У відзиві на касаційну скаргу відповідач також просить продовжити строк для подання відзиву на касаційну скаргу як такий, що пропущений з поважних причин.

4.2.2. Суд не бере до уваги доводи наведені у відзиві на касаційну скаргу з огляду на подання відзиву - 06.11.2023, тобто з пропуском як встановленого судом в ухвалі від 16.10.2023, так і встановленого законом (частина восьма статті 165 ГПК України) строку для подання відзиву на касаційну скаргу. Суд враховує обставини щодо отримання 17.10.2023 УСБУ в Полтавській області в системі "Електронний суд" ухвали про відкриття касаційного провадження та щодо вручення 24.10.2023 відповідачу поштового відправлення з копією ухвали від 16.10.2023 (про відкриття касаційного провадження у цій справі).

5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

5.1. ТОВ "ГК "Нафтогаз України" (постачальник) відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 04.07.2017 №880 здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України. За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №917-р ТОВ "ГК "Нафтогаз України" визначено постачальником "останньої надії" на ринку природного газу.

5.2. 26.10.2021 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 25.10.2021 №1102 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 за №809 і від 9 грудня 2020 №1236", відповідно до пункту 2 якої визначено зобов`язання акціонерного товариства "Магістральні газопроводи України", товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України", операторів газорозподільних систем, забезпечити автоматичне включення оператором газотранспортної системи за участю операторів газорозподільних систем до портфеля постачальника "останньої надії" обсягів природного газу, спожитих з 1 жовтня 2021 року бюджетними установами (в значенні Бюджетного кодексу України), закладами охорони здоров`я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо) та закладами охорони здоров`я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), постачання природного газу яким не здійснювалося жодним постачальником.

5.3. УСБУ в Полтавській області є бюджетною установою (у значенні Бюджетного кодексу України).

5.4. У зв`язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) за участю операторів газорозподільних систем (далі - оператори ГРМ), об`єми природного газу, спожитого відповідачем з 01.11.2021 по 30.11.2021 та з 01.12.2021 по 30.01.2021, автоматично включено до портфеля постачальника "останньої надії" - ТОВ "ГК "Нафтогаз України".

5.5. ТОВ "ГК "Нафтогаз України" на виконання умов договору про постачання природного газу постачальником "останньої надії" поставлено відповідачу в період з 01.11.2021 по 30.01.2022 природного газу в об`ємі 42,98775 тис.куб.м. на суму 1 795 076,58 грн.

5.6. Факт включення відповідача до реєстру споживачів постачальника «останньої надії» та віднесення газу спожитого відповідачем газу до портфеля постачальника "останньої надії" з наведених вище підстав підтверджується: типовим договором, який підписаний між позивачем та відповідачем в якому визначено ЕІС код останнього: 56ХS0000К01I300V; листом оператора ГТС від 09.06.2022 №ТОВВИХ-22-5993 та інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56ХS0000К01I300V; довідкою про об`єми поставленого ТОВ "ГК "Нафтогаз України".

5.7. У встановлений договором строк відповідач виставлені рахунки за природний газ не оплатив, у зв`язку з чим ТОВ "ГК "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду з цим позовом.

5.8. Заперечуючи проти заявлених вимог УСБУ в полтавській області зазначає про те, що 06.12.2021 між ним та ТОВ "Газопостачальна Компанія "Нафтогаз Трейдинг" укладено договір постачання природного газу №5-1416/21-БО-Т з листопада 2021 року по 31 грудня 2022 року на загальну суму 1 879 309,40 грн, який підписаний та скріплений печатками кожної із сторін та відповідно до положень Закону України "Про публічні закупівлі" також був розміщений в електронній системі "ПРОЗОРО".

5.9. За твердженням відповідача, згідно з умовами договору постачання природного газу від 06.12.2021 №15-1416/21-БО-Т ТОВ "Газопостачальна Компанія "Нафтогаз Трейдинг" передала, а УСБУ в Полтавській області прийняло імпортований природний газ (за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00), ввезений на митну територію України, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2022, 28.02.2022, від 31.03.2022.

5.10. За вказаними актами УСБУ в Полтавській області також проведено оплату згідно з отриманими рахунками за фактично поставлений природний газ.

5.11. Згідно з умовами укладеного між відповідачем та ТОВ "Газопостачальна Компанія "Нафтогаз Трейдинг" договору від 06.12.2021 та Правил постачання природного газу, останнє повинно було вжити всіх дій, необхідних для початку постачання газу УСБУ в Полтавській області, зокрема, здійснити своєчасну реєстрацію у власному Реєстрі споживачів з 07.12.2021. Однак, судячи з листа ТОВ "Оператора ГТС України" від 09.06.2022 №ТОВВИХ-22-5993, відповідач залишався включений до Реєстру споживачів постачальника "останньої надії" у періоди з 29.10.2021 по 30.11.2021 та з 02.12.2021 по 30.01.2022, що у свою чергу і призвело до виникнення спірної заборгованості перед позивачем.

5.12. Ураховуючи наведене, на думку відповідача, відсутні підстави для стягнення з нього на користь позивача будь-яких грошових коштів.

5.13. Суд апеляційної інстанції встановив, що після укладання договору постачання природного газу від 06.12.2021 №5-1416/21-БО-Т при реєстрації споживача (відповідача) 06.12.2021 на інформаційній платформі Оператора ГТС, ТОВ "Газопостачальна Компанія "Нафтогаз Трейдинг" отримало повідомлення, що ЕІС код споживача зареєстровано в розрізі окремих вузлів обліку, а тому реєстрація таких споживачів можлива виключно по кожному окремому об`єкту із зазначенням ЕІС-кодів споживача та ЕІС-кодів кожного вузла обліку.

5.14. Інформацію від споживача щодо переліку об`єктів та їх ЕІС-кодів вузлів обліку газу, по яких буде здійснюватися постачання природного газу в рамках укладеного договору, ТОВ "Газопостачальна Компанія "Нафтогаз Трейдинг" отримано листом на електронну пошту лише 24.01.2022.

5.15. ТОВ "Газопостачальна Компанія "Нафтогаз Трейдинг" 25.01.2022 подало запити на інформаційній платформі Оператора ГТС щодо зміни постачальника, вказані запити було підтверджено 25.01.2022 та зареєстровано споживача (УСБУ в Полтавській області) в реєстрі споживачів постачальника з датою початку постачання з 31.01.2022.

5.16. Отже, постачання відповідачу природного газу за договором від 06.12.2021 №15-1416/21-БО-Т розпочалось лише з 31.01.2022.

6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

6.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. Як вбачається з касаційної скарги позивач оскаржує постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 у цій справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 449 434,22 грн, у тому числі: пені - 170 236,02 грн; 3% річних - 19 638,08 грн; інфляційних втрат - 259 560,12 грн. У частині задоволених позовних вимог про стягнення 1 795 076,58 грн основного боргу, пені у розмірі 8 959,79 грн, 3 % річних у розмірі 1 033,58 грн, інфляційних втрат у розмірі 13 661,06 грн постанова суду апеляційної інстанції жодною зі сторін не оскаржується, з огляду на що відповідно до частини першої статті 300 ГПК України в цій частині у касаційному порядку не переглядається

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

7.1. Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності у суду права зменшити загальний розмір пені, відсотків річних та інфляційних втрат, нарахованих у розмірі, передбаченому договором та законом.

7.2. Згідно з частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

7.3. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

7.4. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

7.5. Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач - УСБУ в полтавській області не виконав свої зобов`язання за укладеним з позивачем типовим договором постачання природного газу постачальником "останньої надії", що стало підставою для звернення позивача з позовом у цій справі про стягнення 1 795 076,58 грн простроченої заборгованості за поставлений по зазначеному договору природний газ, а також про стягнення нарахованих на зазначену суму заборгованості пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

7.6. Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

7.7. За змістом статей 610 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

7.8. Відповідно до статті 612 цього Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

7.9. Як свідчить зміст оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду, зазначив, що в силу положень статей 525 526 530 628 629 ЦК України та пунктів 4.3, 4.4 типового договору у відповідача є обов`язок оплатити рахунок, наданий постачальником, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу. Проте, у порушення умов типового договору, відповідач у встановлений цим договором строк виставлені позивачем рахунки не оплатив, а тому в силу положень пункту 4.5 типового договору та частини другої статті 625 ЦК України має обов`язок сплатити на користь позивача пеню, 3%% річних та втрати від інфляції.

7.10. Як свідчить зміст оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції перевіривши розрахунки позивача встановив, що розрахунки є арифметично вірними, а суми пені, інфляційних втрат та 3% річних заявлених до стягнення є обґрунтованими.

7.11. Водночас, враховуючи клопотання відповідача про зменшення розміру пені, суд на підставі частини третьої статті 551 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України, беручи до уваги ступінь вини відповідача у простроченні виконання зобов`язань за договором та причини неналежного виконання зобов`язань, а також неподання позивачем доказів понесення ним збитків внаслідок порушення відповідачем зобов`язань, зменшив розмір пені на 95%.

7.12. Згідно з доводами касаційної скарги, скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення частини третьої статті 551 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України, оскільки не перевірив та не дослідив стан виконання основного зобов`язання відповідачем. Крім того дійшовши висновків про обґрунтованість зменшення розміру заявлених до стягнення з відповідача пені на 95%, суд фактично не зменшив розмір штрафних санкцій, а взагалі звільнив відповідача від їх сплати, що не відповідає наведеним вище правовим нормам, судовій практиці та умовам укладеного між сторонами договору.

7.13. Що ж до доводів касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування положень статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України у подібних правовідносинах, викладених у наведених скаржником постановах, колегія суддів зазначає таке.

7.14. Відповідно до статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

7.15. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

7.16. Схоже правило міститься в частині третій статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

7.17. Отже, за змістом наведених норм суд має право зменшити розмір санкцій зокрема з таких підстав, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

7.18. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.

7.19. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.

7.20. Встановивши відповідні обставини, суд вирішує стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 24.05.2021 у справі №910/10675/21 та в інших постановах, на які посилається скаржник в касаційній скарзі).

7.21. Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №910/8698/19 (на яку посилається скаржник), від 08.10.2020 у справі №904/5645/19; від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 05.03.2019 у справі №923/536/18; від 10.04.2019 у справі №905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі №914/2252/18; від 30.09.2019 у справі №905/1742/18; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 та в інших постановах).

7.22. Крім того, Верховний Суд також зауважує, що застосоване у частині третій статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи. Такі ж правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 24.02.2020 у справі №917/686/19, від 26.02.2020 у справі №922/1608/19, від 15.04.2020 у справі №922/1607/19 та від 04.10.2021 у справі №922/3436/20.

7.23. Також Суд наголошує, що положення статей 233 ГК України та 551 ЦК України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є універсальними у правозастосуванні, що підтверджується сталою практикою Верховного Суду, зокрема і у вищенаведених постановах, на які посилається скаржник.

7.24. Верховний Суд у низці постанов зазначав про те, що, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, постанови Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19, від 14.07.2021 у справі №916/878/20 (на яку посилається скаржник), від 08.09.2021 у справі №914/416/20, від 21.10.2021 у справі №914/2153/20, від 18.11.2021 у справі №921/395/20, від 09.03.2023 у справі №902/317/22.

7.25. У постанові від 24.02.2021 зі справи №924/633/20 Верховний Суд зазначив про те, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання договірного обов`язку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призвести до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. Зменшення неустойки є протидією необґрунтованого збагачення однією із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення неустойки направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладені договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

7.26. З урахуванням наведених вище висновків, Суд зауважує, що у даній справі скаржник у касаційній скарзі вказує на неправильне застосування апеляційним судом положень статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, в яких визначено право суду на зменшення штрафу заявленого до стягнення. Водночас скаржник не враховує, що таке право суду реалізується судами зважаючи на відповідні положення процесуального законодавства з урахуванням фактичних встановлених судами обставин.

7.27. Так, у справі, що розглядається, приймаючи рішення про наявність підстав для зменшення розміру пені до 95% суд апеляційної інстанції, враховано та взято до уваги: неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді пені, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання; відповідач є бюджетною установою серед ключових напрямків діяльності якої є контррозвідка, участь у бойових та спеціальних операціях на фронті, захист національної державності, боротьба з тероризмом, захист інформаційної безпеки, охорона державної таємниці.

7.28. Виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, а також проаналізувавши всі фактичні обставини справи та обставини ненадання позивачем доказів завдання йому додаткових збитків внаслідок порушення відповідачем грошових зобов`язань, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру пені, оскільки присудження до стягнення 95 % від належної до стягнення суми пені, з урахуванням обставин справи, є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань і проявом балансу між інтересами кредитора і боржника та узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення.

7.29. Отже, у справі, що розглядається, судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану та господарської діяльності позивача, понесення позивачем збитків саме в результаті порушення (несвоєчасного виконання) відповідачем умов договору. Судом також враховано майновий стан боржника. Отже, застосування судом положень статей 233 ГК України та статті 551 ЦК України у даній справі залежало виключно від встановлених і доведених обставин конкретної справи, а також оцінки наданих до суду доказів, що входило в предмет доказування та формувало фактично-доказову базу.

7.30. У контексті доводів касаційної скарги в цій частині, Верховний Суд зазначає, що у розгляді справи №917/991/22 суд апеляційної інстанції реалізував надане право та зменшив розмір пені на 95% за наслідками аналізу, оцінки доказів та дослідження конкретних обставин безпосередньо цієї справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів.

7.31. Разом з тим наведені позивачем у касаційній скарзі доводи в цій частині фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника свідчить про порушення норм матеріального права.

7.32. Верховний Суд визнає безпідставними такі доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами приписів статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України та без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у справах №916/878/20, №910/8698/19, №902/417/18, №918/116/19, №920/1013/18, №904/2847/19 про відмову у задоволенні клопотання або часткове задоволення клопотання боржника про зменшення розміру стягуваної пені, адже зменшення розміру пені є правом суду прямо передбаченим частиною 3 статті 551 ЦК України і було реалізоване ним у конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

7.33. Водночас вирішення питань оцінки розміру збитків та інших обставин, які мають істотне значення не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (постанови Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 24.02.2020 у справі №917/686/19, від 26.02.2020 у справі №922/1608/19, від 15.04.2020 у справі №922/1607/19).

7.34. Також колегія суддів звертає увагу на тому, що цитування у касаційній скарзі норм законодавства, наведення постанов Верховного Суду з цитуванням окремих витягів з їх тексту без будь-якого аргументування і обґрунтування висновків Верховного Суду саме подібності правовідносин із загальним посиланням, що судом попередньої інстанції рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням матеріального права, не є доведеним і переконливим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

7.35. З огляду на викладене, доводи скаржника в цій частині не знайшли свого підтвердження.

7.36. Також на обґрунтування підстави касаційного оскарження позивач зазначає про те, що судом апеляційної інстанції допущено неправильне тлумачення статті 233 ГК України та не застосовано закон який підлягав застосуванню, а саме статті 617 625 ЦК України. Крім того порушено норми процесуального права, що виразилися в не дослідженні зібраних у справі доказів на підтвердження факту, що заявлений позивачем до стягнення розмір 3 % річних та інфляційних втрат не є надмірним.

7.37. За доводами скаржника, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 №902/417/18, від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц, №646/14523/15-ц та у постановах Верховного Суду від 20.02.2023 у справі №910/15411/21, від 15.06.2023 у справі №921/94/21, від 31.05.2023 у справі №914/2453/21, від 07.03.2023 у справі №910/17556/21, від 20.02.2023 у справі №910/15411/21, від 03.02.2021 у справі №5023/10655/11 (922/1379/20), від 03.02.2021 у справі №5023/10655/11 (922/474/20), від 07.09.2021 у справі №927/184/13-г (927/1074/20), від 24.06.2021 у справі №904/3177/20, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17, від 05.07.2019 у справі №905/600/18 (щодо неможливості зменшення інфляційних втрат та 3% річних).

7.38. Також позивач зазначає про те, що суд апеляційної інстанції помилково застосував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, оскільки правовідносини у наведеній справі та у справі, що розглядається є неподібними.

7.39. Що ж до доводів касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 233 ГК України та статей 3 625 ЦК України та неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у наведених скаржником постановах, колегія суддів зазначає таке.

7.40. Зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції свідчить, що при зменшенні (на 95 %) розміру нарахованих позивачем відсотків річних та інфляційних втрат суд апеляційної інстанції (поклав в основу чи послався на висновок) керувався висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

7.41. Зокрема суд зазначив: "..з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, передбачених статтею 625 ЦК України у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних та інфляційних втрат за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника".

7.42. За висновками суду апеляційної інстанції, виходячи із матеріальних інтересів обох сторін, їх фінансового стану, співмірності належних до сплати відповідачем штрафних санкцій і суми заборгованості та ступеня вини відповідача у виникненні спору суд апеляційної інстанції врахував, що відповідач є бюджетною установою, фінансування якого здійснюється у межах одного фінансового року і перенесення кредиторської за більше ніж один рік призведе до ускладненості при її перенесенні за окремими бюджетними процедурами на наступні періоди.

7.43. Суд також зазначив про те, що позивачем не надано будь-яких доказів понесення ним збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення зобов`язань. Крім того судом враховано, що Служба безпеки України з першого дня війни захищає нашу країну оскільки серед ключових напрямків діяльності Служби безпеки України є: контррозвідка, участь у бойових та спеціальних операціях на фронті, захист національної державності, боротьба з тероризмом, захист інформаційної безпеки, охорона державної таємниці.

7.44. З урахуванням значної участі відповідача у захисті державного суверенітету, територіальної цілісності та конституційного ладу країни під час війни та беручи до уваги, що розрахунки позивача щодо стягнення відсотків річних та інфляційних втрат охоплюють період військової агресії російської федерації проти України та введення воєнного стану, колегія суддів апеляційного господарського суду, вважаючи ситуацію у даній справі неординарною у тому числі враховуючи практику Верховного Суду і дійшла висновку про наявність підстав для зменшення їх розміру до 5% від нарахованого позивачем розміру.

7.45. Переглядаючи ухвалену у цій справі постанову суду апеляційної інстанції у контексті висновку Великої Палати Верховного Суду у справі №902/471/18 щодо права суду зменшити нараховані відсотки річних та інфляційних втрат за статтею 625 ЦК України та доводів скаржника з цього приводу, колегія суддів зазначає таке.

7.46. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

7.47. Інфляційні втрати (індекс споживчих цін) - це показник, який характеризує зміни загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для невиробничого споживання (постанова Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №341/915/16-ц).

7.48. Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 на які посилається скаржник).

7.49. Таким чином вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Такі висновки викладено і у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18 (на яку посилається скаржник).

7.50. Визначені частиною другою статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

7.51. Що ж до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (права суду зменшити нараховані відсотки річних за статтею 625 ЦК України), колегія суддів зазначає таке.

7.52. У розглядуваній справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

7.53. Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також пунктом 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої частини другої статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та дев`яносто шести відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів.

7.54. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.

7.55. Суд наголошує, що у справі №902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити лише розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України. При цьому, за висновком Суду підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.

7.56. Отже, Верховний Суд звертає увагу, що саме з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд, може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Таким чином, Верховний Суд частково погоджується у цій частині з доводами скаржника, що суд мав би (має право) врахувати ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати обов`язок з виконання умов договору в контексті обставин цієї справи тощо. Водночас конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання за Договором, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності, має правове значення під час вирішення питання щодо застосування частини третьої статті 511 ЦК України, статті 233 ГК України (щодо права суду зменшувати лише розмір процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України).

7.57. При цьому суд, апеляційної інстанції правильно застосувавши загальний висновок Великої Палати щодо права суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не звернув увагу, що Велика Палата Верховного Суду не зазначала про можливість зменшення інфляційних втрат. Крім того, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та зокрема, критеріїв розумності, справедливості та пропорційності. При цьому Суд наголошує на тому, що у справі №902/417/18 позивач нарахував суму пені, штрафу та відсотки річних, яка разом перевищувала майже в два рази суму заборгованості та була повністю сплачена відповідачем після відкриття провадження у справі.

7.58. Верховний Суд, зазначає, що з огляду на принцип свободи договору висновки суду апеляційної інстанції в цій частині щодо порушення позивачем критеріїв розумності, справедливості та пропорційності є передчасними.

7.59. Колегія суддів наголошує, що застосування судами обмежень свободи договору носить винятковий характер. Отже, виключність випадку для зменшення судом розміру процентів річних нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України має бути підтверджена встановленими судами дійсно надзвичайними обставинами.

7.60. Водночас зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції в цій частині не вбачається встановлення судом обставин такої очевидної неспівмірності заявлених до стягнення процентів річних, як у справі №902/417/18, а тому колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги в цій частині є обґрунтованими.

7.61. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73 74 76 77 86 236- 238 282 ГПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів), з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Для повного і всебічного розгляду справи важливим є встановлення та аналіз сукупного зв`язку зазначених вище обставин, а їх відсутність не дає змогу розглянути спір у відповідності до вимог законодавства та встановити наявність підстав для задоволення чи відмови у задоволенні позовних вимог.

7.62. Оскільки зазначеного суд апеляційної інстанції не зробив, а Верховний Суд, зважаючи на приписи статті 300 ГПК України, позбавлений можливості самостійно надавати оцінку відповідним доказам у Суду є підстави констатувати, що під час розгляду справи через неправильне розуміння апеляційним судом застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності допущено порушення норм матеріального і процесуального права і такі порушення впливають на можливість повного та всебічного розгляду справи.

7.63. Зважаючи на викладене, колегія суддів касаційного суду дійшла висновку, що суд апеляційної інстанцій при вирішенні неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, при цьому не врахував висновки щодо застосування відповідних норм у подібних правовідносинах, викладені в наведених вище постановах Верховного Суду. Вказане, у свою чергу, свідчить про підтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

7.64. З огляду на те, що підстава касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України частково знайшла своє підтвердження, колегія суддів вважає за доцільне скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2023 у справі № 920/1396/15 у частині відмови у задоволенні вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

7.65. Верховний Суд вважає лише частково прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу стосовно законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення та ухвалення його з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у цій постанові.

7.66. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

7.67. У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

7.68. Суд касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм права при прийнятті оскаржуваної постанови за результатами перегляду справи в касаційному порядку знайшли своє часткове підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у цій постанові.

8.2. Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи в частині вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

8.3. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

8.4. У частині другій статті 287 ГПК України передбачено, що підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.5. В силу приписів частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

8.6. За наведених обставин колегія суддів вважає висновок суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків річних у розмірі 19 638,08 грн та інфляційних втрат у розмірі 259 560,12 грн є передчасним і таким, що зроблений без дослідження всіх зібраних у справі доказів на підтвердження наявності, чи навпаки, відсутності підстав для задоволення таких вимог на чому наголошував заявник касаційної скарги, а тому постанову в цій частині належить скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

8.7. Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у цій постанові, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити зазначені в цій постанові доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір в цій частині, відповідно до закону.

9. Судові витрати

9.1. З огляду на задоволення частково касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд судові витрати, понесені скаржником у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами вирішення спору.

На підставі наведеного та керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 у справі №917/991/22 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних у розмірі 19 638,08 грн та інфляційних втрат у розмірі 259 560,12 грн, і в цій частині направити справу на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

3. У іншій частині постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 у справі №917/991/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова