Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/17651/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Львова Б.Ю. (головуючий), Булгакової І.В. і Селіваненка В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Групп" (далі - Товариство)

на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 (колегія суддів: Андрієнко В.В. (головуючий), судді Буравльов С.І. і Власов Ю.Л.)

за позовом Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення) до Товариства

про стягнення штрафу в розмірі 68 000 грн. та пені в розмірі 68 000 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Відділення звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства на підставі рішення адміністративної колегії Відділення від 30.07.2015 "Про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі - Рішення АМК) 68 000 грн. штрафу за порушення законодавства про захист економічної конкуренції та 68 000 грн. пені за прострочення сплати штрафу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.08.2017 позов задоволено повністю та стягнуто з Товариства: 68 000 грн. штрафу та 68 000 грн. пені в дохід загального фонду державного бюджету України; в дохід державного бюджету України судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру в сумі 1 920 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 апеляційну скаргу Товариства на зазначене рішення місцевого суду зі справи повернуто без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 97 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; в редакції, що діяла до 15.12.2017) через неподання доказів сплати судового збору у встановленому розмірі.

Товариство, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, подало касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції ухвалу апеляційного господарського суду зі справи скасувати, а справу передати до цього ж суду для продовження розгляду. Так, згідно з доводами Товариства, викладеними у касаційній скарзі, ним сплачено судовий збір у розмірі 2 112 грн., який передбачено за подачу апеляційної скарги та який обраховувався виходячи з рішення господарського суду міста Києва від 28.08.2017 зі справи, яким з нього було стягнуто 1 920 грн. судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру.

Відділення подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про безпідставність її доводів та просило судове рішення зі справи залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 94 ГПК України до апеляційної скарги додаються, зокрема, докази сплати судового збору.

Пунктом 3 частини першої статті 97 ГПК України встановлено, що апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо до скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Законом України від 08.07.2011 № 3674-VI "Про судовий збір" (далі - Закон № 3674) визначено правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Статтею 3 Закону № 3674 встановлено, що судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 3674 (у редакції, що діяла на час подання позовної заяви) судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 3674 (у редакції, що діяла на час подання позовної заяви) ставки судового збору встановлюються у таких розмірах, зокрема за подання до господарського суду:

- позовної заяви майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати;

- позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати;

- апеляційної скарги на рішення суду; апеляційних скарг у справі про банкрутство; заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами - 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

З огляду на наведене суд апеляційної інстанції, встановивши у позовній заяві Відділення позовну вимогу майнового характеру (стягнення 68 000 грн. штрафу та 68 000 грн. пені, а разом 136 000 грн.), правильно визначив суму судового збору яка підлягала до сплати при поданні Товариством апеляційної скарги, в розмірі 2 244 грн. [(136 000 х 1,5%) х 110 %]., тоді як Товариством було сплачено 2 112 грн., а тому й дійшов обґрунтованого висновку щодо неподання скаржником доказів сплати судового збору у встановленому розмірі, через що, діючи з дотриманням приписів пункту 3 частини першої статті 97 ГПК України, правомірно повернув названу апеляційну скаргу Товариства без розгляду.

Посилання скаржника на правильність ним сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 112 грн., який було визначено з урахуванням рішення господарського суду міста Києва від 28.08.2017 зі справи, не можуть братися до уваги, оскільки не спростовують наведеного, а обов'язок зі сплати правильного розміру судового збору в даному випадку покладено саме на відповідача.

Доступ до правосуддя у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини не може бути абсолютним і підлягає державному регулюванню й обмеженню. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не привести судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений ГПК України.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001 зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

У рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України" зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Відповідно до статті 300 ГПК України (у редакції, що діє з 15.12.2017) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги відповідача без задоволення, а судових рішень першої та апеляційної інстанцій - без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення, а також враховуючи те, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 зі справи № 910/17651/16 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Групп" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Б.Львов

Суддя І.Булгакова

Суддя В.Селіваненко